ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/22022/21
провадження № 1-кс/753/24/22
про скасування арешту майна
"12" січня 2022 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі
слідчого судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
за участю
представника заявника ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 у кримінальному провадженні, внесеному 15.12.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017100020013091 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, про скасування арешту,
У листопаді 2021 року до Дарницького районного суду м. Києва в порядку ст. 174 КПК України надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 у кримінальному провадженні, внесеному 16.12.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120171000200013163 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, в подальшому об'єднане з іншим провадженням у кримінальне провадження №120171000200013091, про скасування арешту майна.
У своєму клопотанні представник ОСОБА_4 просить скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді від 29.01.2018 по справі № 753/1508/18 за матеріалами кримінального провадження № 120171000200013163 на квартиру АДРЕСА_1 .
В обґрунтування клопотання зазначено, що підстави для застосування арешту відсутні, оскільки арешт було накладено за зверненням не уповноваженого суб'єкта, право власності на арештовану квартиру ніколи не було зареєстроване за потерпілим ОСОБА_5 , ця квартира не є об'єктом, на який було спрямоване кримінальне правопорушення, і не може бути використана як доказ у кримінальному провадженні. ОСОБА_4 не є ні підозрюваною, ні обвинуваченою у кримінальному провадженні, не несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями інших осіб. У вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_4 не була допитана, для участі у проведенні будь-яких слідчих дій не викликалась, впродовж більше 3,9 років кримінальне провадження не розслідується, доказів, які б вказували на незаконне заволодіння квартирою слідчим не здобуто та жодній особі не повідомлено про підозру.
Крім того, 23.09.2021 постановою Київського апеляційного суду у справі №753/19101/19 було відмовлено в задоволенні позову потерпілого ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про витребування квартири АДРЕСА_2 . Суд апеляційної інстанції підтвердив законність набуття ОСОБА_4 квартири у власність.
У судове засідання з'явився представник ОСОБА_4 , адвокат ОСОБА_3 , який підтримав клопотання із зазначених у ньому мотивів та просив його задовольнити.
Прокурор, будучи належним чином повідомлений про розгляд справи, у судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив. Проте його неявка не перешкоджає розгляду клопотання.
За приписами ч.ч. 1 та 2 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З аналізу зазначених норм слідує, що клопотання про скасування арешту майна може бути подане виключно тим заявником, який не був присутнім при розгляді питання про арешт майна та за умови доведення ним факту того, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 або її представник не приймали участь у судовому засіданні 29.01.2018, в якому розглядалося питання про арешт квартири АДРЕСА_2 , отже, ОСОБА_4 є належним заявником клопотання про скасування арешту майна.
Також у судовому засіданні встановлено, що у провадженні слідчого відділу Дарницького управління поліції ГУ НП в м. Києві знаходилось кримінальне провадження № 120171000200013163 від 16.12.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України. Надалі кримінальне провадження № 12017100020013163 було об'єднано з іншим і об'єднаному провадженню присвоєно № 12017100020013091.
Предметом розслідування у вказаному кримінальному провадженні є обставини набуття права власності на два об'єкти житлової нерухомості - квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 .
Досудовим розслідуванням встановлено, що у 2013 році ОСОБА_5 уклав з ТОВ ФК «Укрреставрація» договір про участь у фонді фінансування будівництва та в повному обсязі проінвестував будівництво двох об'єктів житлової нерухомості в будинку АДРЕСА_4 . У 2014 році після закінчення будівництва і введення будинку в експлуатацію йому були надані документи для оформлення у власність двох квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 . На початку грудня 2017 року, коли ОСОБА_5 звернувся до нотаріуса для реєстрації права власності на вищевказані квартири, він з'ясував, що ці об'єкти житлової нерухомості зареєстровані за іншими особами, а саме: кв. АДРЕСА_3 - за ОСОБА_6 , а кв. АДРЕСА_2 - за ОСОБА_7 .
На підставі договору купівлі-продажу квартири від 29.12.2017 квартира АДРЕСА_1 перейшла у власність ОСОБА_4 .
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 29.01.2018 у справі №753/1508/18 було задоволено клопотання слідчого, погоджене прокурором, і на квартиру АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1371964780000) було накладено арешт.
Підставою арешту майна слідчий суддя зазначив забезпечення збереження речових доказів, вказавши, що квартира є об'єктом, на який було спрямовано кримінальне правопорушення, та отримана фізичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до п. 2 ч. З ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора.
В силу ст. 41 Конституції України, ст. 1 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, ніж на користь суспільства і на умовах, передбачених Законом або загальними принципами міжнародного права.
Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність.
Крім того, відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об'єднаного Королівства). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
Відповідно до ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження визначено захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необгрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Відповідно до ст. 29 Загальної декларації прав людини, «кожна людина, здійснюючи свої права і свободи, повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання й поваги прав і свобод інших та з метою задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку та загального добробуту в демократичному суспільстві». Мета, підстави і межі здійснення прав людини конкретизуються також у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, в Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, а також в Європейській Конвенції про захист прав особи й основних свобод. Конституція України також передбачає межі здійснення громадянами своїх прав. Так, згідно зі ст. 64, конституційні права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень можуть встановлюватися в умовах воєнного або надзвичайного стану. Аналіз зазначеної статті дозволяє зробити висновок про те, що закріплені в ній критерії (підстави) правомірного обмеження прав і свобод людини та громадянина базуються на принципі співвідношення публічних і приватних інтересів.
Вимога щодо забезпечення балансу між приватним та публічним інтересом слідує власне зі структури статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, вживаючи будь-яких заходів, у тому числі заходів з позбавлення особи її майна, держава повинна подбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться. Отже, у кожній справі, в якій зазначається про порушення цієї статті, Суд повинен з'ясувати, внаслідок чого саме відповідна особа була змушена нести непропорційний і надмірний тягар. Як при втручанні у право мирного володіння майном, так і при утриманні від застосування заходів, необхідно забезпечити справедливий баланс між вимогами загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основних прав відповідної особи. Вимога щодо забезпечення такого балансу випливає зі структури статті 1 Першого Протоколу, якщо розглядати її в цілому. Зокрема, вживаючи будь-яких заходів, у тому числі й заходів з позбавлення особи її майна, держава повинна дбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться.
Відповідно до пунктів 69,73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Таким чином, має існувати обгрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються щодо обмеження права власності та метою, яку прагнуть досягти органи досудового розслідування.
Як встановлено судом, арешт на квартиру АДРЕСА_2 було накладено на підставі клопотання слідчого СВ Дарницького УП ГУ НП в м. Києві ОСОБА_8 , погодженого з процесуальним керівником.
Разом з тим, ОСОБА_4 у цьому кримінальному провадженні має статус третьої особи, щодо майна якої було вирішено питання про арешт. Відповідно до ч. 2 ст. 64-2 КПК України права третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, виникають з моменту звернення прокурора до суду із клопотанням про арешт майна. При виникненні питання про обмеження права власності у кримінальному провадженні, особа, яка не є підозрюваною, набуває статусу третьої особи, щодо якої вирішується питання про арешт. Таким чином, чинним кримінальним процесуальним законодавством визначена можливість арешту майна третьої особи лише за клопотанням прокурора. Водночас, як вбачається із ухвали слідчого судді від 29.01.2018, арешт був накладений за результатами розгляду клопотання слідчого.
Вказані обставини дають підстави для висновку, що арешт на нерухоме майно був накладений необґрунтовано за зверненням неналежного суб'єкта.
Крім того, з моменту накладення арешту на майно у січні 2018 року пройшло вже майже чотири роки, але кримінальне провадження належним чином не розслідується, слідчі дії в повному обсязі не проводяться (остання слідча дія проведена у грудні 2020 року), що беззаперечно свідчить про недоцільність перебування майна ОСОБА_4 під арештом.
Враховуючи вищенаведені обставини та доводи, якими заявник обґрунтовує клопотання, вважаю, що воно підлягає задоволенню, оскільки є доведеним те, що в цьому кримінальному провадження відпала потреба у застосуванні такого заходу забезпечення як арешт майна.
Керуючись ст. ст. 7, 110, 369-372, 376 КПК України, слідчий суддя
Клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 у кримінальному провадженні №12017100020013091 від 15.12.2017 про скасування арешту майна - задовольнити.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді від 29.01.2018 по справі № 753/2508/18, на квартиру АДРЕСА_5 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1