Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
(додаткове)
"02" лютого 2022 р.м. ХарківСправа № 922/4560/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
без виклику представників сторін
розглянувши заяву Громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав" (вх.№1574) про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу по справі
за позовом Громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав", м.Київ
до Фізичної особи-підприємця Забєліної Альони Володимирівни, м.Харків
про стягнення 16568,81 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 21.01.2022 року по справі №922/4560/21 позов Громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав" до Фізичної особи-підприємця Забєліної Альони Володимирівни про стягнення 16568,81 грн. задоволено повністю.
Позивачем в позові зазначено орієнтований розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн. Також позивачем до позову надано заяву про надання доказів понесених витрат на правову допомогу протягом 5 днів з моменту ухвалення рішення.
24.01.2022 року до суду поштою надійшла заява позивача (вх.№1574) про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.244 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з ч.3 ст.244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Оскільки дана справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, додаткове рішення також ухвалюється в тому самому порядку, без виклику сторін.
Згідно з ч.ч.1,3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Позивачем надано до суду наступні докази понесення витрат на правничу допомогу: договір про надання професійної правничої допомоги, акт приймання-передачi виконаних робіт, свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю.
Положення статті 126 ГПК України передбачають, що для цілей розподілу судових витрат суд враховує: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України).
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу відповідачем надано акт прийому-передачі юридичних послуг від 20.12.2021 року на суму 10000,00 грн. щодо надання правничої допомоги в суді першої інстанції у справі №922/4560/21.
Водночас, даний акт прийому-передачі юридичних послуг від 20.12.2021 року не містить детального опису робіт та вартості кожної роботи (наданих послуг), виконаних адвокатом.
До того ж, відповідні відомості щодо переліку послуг адвоката та їх вартості відсутні також і в умовах договору про надання правової допомоги від 02.11.2021 року №14.527-Н, в п.4.1.1. якого визначено, що винагорода адвоката в сумі 10000,00 грн. складається з підготовки позовної заяви, звернення до суду та представництва інтересів клієнта в суді першої інстанції.
Оскільки справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження, то представництва позивача адвокатом в суді не було.
Крім того, відповідачем до суду відзиву надано не було, та відповідно, позивачем крім позовної заяви ніяких процесуальних документів до суду не подавалось.
Суд наголошує, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №379/1418/18 та від 23.11.2020 у справі №638/7748/18.
У судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.
Крім того, неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.
Відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності.
В акті виконаних робіт перелічені наступні послуги:
1. підготовка та складання позовної заяви;
2. роздруківка, посвідчення копій документів;
3. підготовка процесуальних документів.
Проте не зазначена вартість кожної з них.
Крім того не зрозуміло, що входить до п.3, оскільки справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, судові засідання не проводились, окрім позову з додатками та заяви про стягнення витрат на правничу допомогу ніяких інших процесуальних документів представниками позивача до суду не надавалось.
За таких обставин, позивачем не надано детального опису вартості кожного виду робіт (наданих послуг), а послуги, зазначені у п.3 Акту не надавались взагалі.
Виходячи із системного аналізу положень ч.8 ст.129, ч.3 ст.126 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, судом встановлено, що на підставі наданих до суду доказів, адвокатським об'єднанням надано позивачу послуги лише з підготовки та складання позовної заяви.
Оскільки умовами договору та актом приймання-передачі наданих послуг не визначено вартість саме підготовки та складання позовної заяви, суд не може самостійно визначити цю суму.
Крім того, до суду не надано доказів оплати позивачем наданих адвокатом послуг.
Щодо несплати позивачем даних витрат, адвокат в заяві посилається на п.1 ч.2 ст.126 ГПК України та висновок Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачена.
Згідно з п.4.2. Договору про надання правничої допомоги визначено, що клієнт оплачує винагороду адвокатському об'єднанню у строки, погоджені сторонами, але не пізніше дати розгляду справи по суті.
Відповідно до абз.4 Акту приймання-передачі наданих послуг з професійної правничої допомоги від 20.12.2021 року оплата послуг сплачується клієнтом протягом 30 календарних днів з дати підписання цього акту, тобто до 19.01.2022 року.
Отже, строк оплати витрат на правничу допомогу в даному випадку вже настав та вказані положення постанови Верховного суду не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
При цьому суд зазначає, що в цій же постанові Верховний суд зробив висновок про наступне.
"Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.".
Відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд бере до уваги, що сума позову складає 16568,81 грн., а заявлені витрати на правничу допомогу - 10000,00 грн., отже, розмір заявлених витрат є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст.41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п.33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Згідно з ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.74 ГПК України).
Матеріалами справи підтверджене лише надання адвокатським об'єднанням позивачу послуг щодо підготовки та складання позовної заяви, але до заявленої до стягнення суми 10000,00 грн. відповідно до договору та акту входять й інші послуги, які не доведені заявником.
Враховуючи відсутність вартості доведених наданих послуг з правничої допомоги (підготовка та складання позовної заяви), відсутність доказів їх оплати, а також з огляду на неспівмірність заявленої суми на правничу допомогу з ціною позову та складністю справи, суд дійшов висновку про повну відмову в задоволенні заяви позивача щодо стягнення з відповідача 10000,00 грн. витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ч.5 ст.244 ГПК України додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
Керуючись статтями 73, 74, 123, 126, 129, 240, 244 ГПК України, суд,-
Відмовити повністю в задоволенні заяви позивача щодо стягнення з відповідача 10000,00грн. витрат на правничу допомогу.
Додаткове рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Додаткове рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне додаткове рішення складено 02.02.2022 року
Суддя К.В. Аріт