Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"02" лютого 2022 р.м. ХарківСправа № 922/5079/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Харківської філії Акціонерного товариства "Укртелеком", місто Харків,
до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, місто Харків,
про стягнення заборгованості,-
Позивач, Акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Харківської філії Акціонерного товариства "Укртелеком", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, про стягнення основної суми заборгованості у сумі 5 244,21 грн., пені у сумі 156,10 грн., три відсотка річних у сумі 239,35 грн. та індекс інфляції у сумі 821,01 грн.
28 грудня 2021 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Харківської філії Акціонерного товариства "Укртелеком" до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/5079/21, розгляд якої ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Через реалізацію прав за статтями 42, 161, 165-167, 251 Господарського процесуального кодексу України сторонами сформовано та представлено суду заяви по суті справи: - відзив (вх. № 491 від 11 січня 2022 року), прийнятий до розгляду ухвалою суду від 17 січня 2022 року; - відповідь на відзив (вх. № 1313 від 20 січня 2022 року), прийнята до розгляду ухвалою суду від 24 січня 2022 року; - заперечення (вх. № 1960 від 27 січня 2022 року), прийняті до розгляду ухвалою суду від 28 січня 2022 року.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заявлені позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
16 березня 2020 року між Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" (далі за текстом - позивач, "Оператор" за договором) та Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області (відповідач по справі, "Бізнес-абонент" за договором) укладено договір № 3701/123 про надання послуг бізнес-мережі (далі - договір), за яким оператор надає бізнес-абоненту телекомунікаційні послуги бізнес-мережі (далі - послуги), що визначаються у замовлені послуг та відповідних угодах /додатках до цього договору, що підписуються сторонами і є невід'ємною частиною цього договору бізнес-абонент отримує послуги, визначені у відповідних угодах, додатках та замовлені, та сплачує їх вартість (пункт 1.1., 2.2. договору). Відповідно до пункту 2.4 договору датою початку надання замовлених бізнес-абонентом послуг вважається дата, яка визначена у відповідному акті та/або в наряді на підключення послуг. Пунктами 4.1, 4.2, 4.3 договору передбачено, що бізнес-абонент здійснює оплату замовлених послуг згідно з тарифами, зазначеними у додатках до угод до цього договору та Умовами Укртелекому; загальна вартість договору становить 48 000,00 грн.; порядок оплати наданих телекомунікаційних послуг - кредит; оплата послуг проводиться у національній валюті України. Згідно з пунктом 4.4 договору рахунок (рахунок-акт) за послуги бізнес-абонент повинен оплатити не пізніше останнього числа місяця, що настає за розрахунковим, шляхом перерахування належної до сплати суми на розрахунковий рахунок оператора. Пеня за прострочення оплати послуг, починає нараховуватись з 1 числа місяця, що настає по закінченню періоду зазначеного у пункті 4.4 цього договору (пункт 4.5 договору). В пункті 4.7 договору визначена система розрахунків, що застосовується оператором: з надсиланням рахунків у паперовому вигляді. Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2020 року. У разі, коли жодна зі сторін за два тижні до закінчення строку дії договору не заявить про своє небажання надалі продовжувати відносини, договір вважається продовженим на кожний наступний рік на таких самих умовах (пункт 5.1, 5.2 договору). При цьому за вимогами пункту 7.4. договору визначено, що інші відносини Сторін, не врегульовані цим Договором, регулюються Умовами Укртелекому, з якими Відповідач ознайомлений, погоджується та зобов'язується їх виконувати в повному обсязі. Укладаючи цей договір бізнес-абонент підтверджує, що він ознайомлений з положеннями Закону України "Про телекомунікації", Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року № 295 та Умовами Укртелекому, що є складовою частиною цього Договору. 16 березня 2020 року між сторонами підписано угоди № 1 та № 3 до договору про надання послуг телефонного зв'язку та про надання послуг проводового радіомовлення за якими оператор надає бізнес абоненту послуги телефонного зв'язку та послуги проводового радіомовлення, а бізнес-абонент отримує зазначену послугу, користується ними на умовах договору і цих угод та сплачує їх вартість, в порядку передбаченому договором, та визначених у замовленнях про надання послуг/зміну послуг. Доказів визнання недійсним або розірвання договору суду не подано. 16 березня 2020 року сформовано замовлення про надання/зміну послуг, що оформлено у вигляді додатку № 1.1. до угод № 1-2 від 16 березня 2020 року до договору, із визначенням послуг, що замовляються бізнес-абонентом, адреси надання послуг, тарифний плат та розмір щомісячної абонентної плата без ПДВ. Як свідчать матеріали справи, позивач, на виконання умов договору, у січні-серпні 2020 року надав відповідачу послуги, про що були сформовані рахунки-акти: № 1.20206333000000150110 від 31 січня 2020 року на суму 6 201,04 грн., № 2.20206333000000150110 від 29 лютого 2021 року на суму 5 779, 98 грн., № 3.20206333000000150110 від 31 березня 2020 року на суму 5 256,19 грн. (із зазначенням перерахунку за грудень 2019 року та лютого 2020 року), № 5.20206333000000150110 від 31 травня 2020 року на суму 5 185,13 грн., № 6.20206333000000150110 від 30 червня 2020 року на суму 5 260,86 грн., № 7.20206333000000150110 від 31 липня 2020 року на суму 5 675,99 грн. та № 8.20206333000000150110 від 31 серпня 2020 року на суму 5 153,78 грн. У зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язань, що мали місце в процесі виконання умов договору, а також відсутностю повної сплати послуг за надані послуги, позивачем на підставі умов договору та відповідних вимог чинного законодавства України було звернуто даний позов з метою стягнення основної суми заборгованості та похідних вимог.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини. За частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зважаючи на зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли господарські правовідносини на підставі договору про надання послуг з телекомунікації, регулювання яких передбачено главою 63 підрозділу І Розділу ІІІ Цивільного кодексу України, а також Законом України "Про телекомунікації".
Згідно частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором
З матеріалів справи вбачається, що з січня по серпень 2020 року позивачем було надано відповідачу послуги, про що свідчать рахунки-акти: № 1.20206333000000150110 від 31 січня 2020 року на суму 6 201,04 грн., № 2.20206333000000150110 від 29 лютого 2021 року на суму 5 779, 98 грн., № 3.20206333000000150110 від 31 березня 2020 року на суму 5 256,19 грн. (із зазначенням перерахунку за грудень 2019 року та лютого 2020 року), № 5.20206333000000150110 від 31 травня 2020 року на суму 5 185,13 грн., № 6.20206333000000150110 від 30 червня 2020 року на суму 5 260,86 грн., № 7.20206333000000150110 від 31 липня 2020 року на суму 5 675,99 грн. та № 8.20206333000000150110 від 31 серпня 2020 року на суму 5 153,78 грн.
При цьому, згадані вище рахунк-акти одночасно є актами передавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг) за вказаний розрахунковий період. Водночас, позивачем не надано доказів їх скерування на адресу відповідача, втім доказів звернення відповідача до позивача по факту неотримання рахунку відповідач не представив, а відтак суд рахує, що останній був обізнаний про сформовані та виставлені позивачем рахунки-акти за період з січня по серпень 2020 року.
Крім того, у відповідності до пункту 75 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року № 295 за особистим зверненням споживача з урахуванням технічної можливості обладнання телекомунікаційної мережі нарахована до сплати сума за надані послуги повинна бути розшифрована безоплатно тільки за той розрахунковий період, до якого споживач має претензії, із зазначенням номера абонента, якого викликав споживач, виду послуг, часу початку і закінчення їх надання, обсягу наданих послуг, суми коштів до сплати за кожний сеанс зв'язку. Доказів звернення відповідача до позивача щодо розшифрування нарахованої до сплати суми за кожний із розрахункових періодів (з січня по серпень 2020 року) відповідачем не представлено, що зумовлює суд до висновку про мовчазну згоду бізнес-абонента по розрахованій вартості наданих телекомунікаційних послуг з січня по серпень 2020 року.
За пунктом 4.4. договору встановлено, що рахунок (рахунок-акт) за послуги бізнес-абонент повинен оплатити не пізніше останнього числа місяця, що настає за розрахунковим, шляхом перерахування належної до сплати суми на розрахунковий рахунок оператора.
Всупереч покладеного на відповідача обов'язку, останній не повів із позивачем остаточного розрахунку за надані послуги за період з січня по серпень 2020 року, заборгувавши сплату грошових коштів у розмірі 5 244,21 грн.
Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження здійснення повної оплати за надані телекомунікаційні послуги, за таких обставин, оскільки відповідач прийняв послуги, однак не здійснив повний розрахунок із позивачем, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Водночас, після відкриття провадження у справі, відповідачем погашена сума основного боргу у розмірі 5 244,21 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1544 від 28 грудня 2021 року. Даний факт підтверджується і самим позивачем. 20 січня 2022 року до канцелярії суду надійшло клопотання позивача (вх. № 1311) про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Відповідно пукну 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо, зокрема відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи. Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Згідно з висновком, викладеним у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20, суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17, від 26 січня 2021 року у справі № 910/15374/19, від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20). Проте поняття "юридичного спору" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі N 456/647/18, від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20. Логічно-граматичне тлумачення словосполучення "відсутність предмета спору" в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред'явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв'язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникнення). Подібного правового висновку Верховний Суд дійшов також у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18, від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц, від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем сплачено заборгованість, про яку заявлено у позовній заяві, що підтверджується наданим платіжним дорученням № 1544 від 28 грудня 2021 року. Однак, враховуючи що таку оплату проведено після відкриття провадження у справі, провадження не може бути закритим у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Отже, враховуючи викладене, а також те, що предмет спору мав місце, але припинив своє існування після відкриття провадження у справі внаслідок виконання відповідачем заявлених до нього вимог в частині сплати основного боргу, суд приходить до висновку, що провадження у справі не може бути закрите з підстав, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 231 ГПК України, оскільки з наведеної правової підстави вбачається, що вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні), що зумовлює відмову у задоволенні клопотання позивача. Разом з тим, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, так як відповідачем погашено наявну основну заборгованість, а відтак суд відмовляє у задоволенні позовних вимог щодо стягнення цієї суми заборгованості.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України). Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України). Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України). У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Сторонами погоджено у пункті 6.1 договору відповідальність за порушення умов договору відповідно до чинного законодавства України та Умов, пеня за прострочення оплати послуг починає нараховуватись з 1 числа місяця, що настає по закінченню періоду, зазначеного у пункті 4.4 цього договору (п. 4.5 договору). При цьому, відповідно до частини 2 статті 36 Закону України "Про телекомунікації" у разі затримки плати за надані оператором, провайдером телекомунікаційні послуги споживачі сплачують пеню, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня.
Перевіривши правомірність нарахування позивачем пені та виходячи з умов договору та частини 2 статті 36 Закону України "Про телекомунікації", приписів статті 231 Господарського кодексу України, а також періоду нарахування штрафної санкції, суд встановив, що дане нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства та умовам договору. Під час перевірки розміру штрафної санкції, з огляду на визначений позивачем період її стягнення, а також суму заборгованості, суд встановив, що позивачем арифметично вірно сформовано суму пені у сумі 156,10 грн. та, відповідно в даній сумі суд задовольняє позовні вимоги.
Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь три відсотка річних у сумі 239,35 грн. та індекс інфляції у сумі 821,01 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у розумінні положень норми статті 625 Цивільного кодексу України позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, а також визначеного позивачем періоду прострочення по сплаті грошового зобов'язання, господарський суд приходить до висновку, що позивачем вірно проведено розрахунок даних похідних вимог, що слугує підставою для суду, з метою захисту майнового права та інтересу позивача, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення сплати основної заборгованості, для стягнення з відповідача три відсотка річних у сумі 239,35 грн. та індексу інфляції у сумі 821,01 грн.
Доводи відповідача про відсутність бюджетного фінансування судом відхиляються як безпідставні та необґрунтовані з огляду на наступне.
Згідно з частини 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання. Отже, відсутність необхідних коштів або взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, не звільняє учасника господарського правовідношення від обов'язку виконати господарські зобов'язання. Подібну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 03 квітня 2018 року у справі № 908/1076/17. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи. У рішення Європейського суду з прав людини від 18 жовтня 2020 року у справі "Терем ЛТД, Чечетків та Оліус проти України" зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Виходячи з вищевикладеного, суд зазначає, що відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність бюджетної організації і не є підставою для звільнення останньої від своїх грошових зобов'язань та від відповідальності за їх порушення.
Приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позовна вимога є обґрунтованою та такою, що підлягає частковому задоволенню.
Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, відповідно до частини 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Тобто, позивач може звернутись до суду із заявою/клопотанням про присудження йому понесених у справі судових витрат в частині основного боргу. Водночас, оскільки на даний момент такого прохання від позивача не поступало, суд здійснює розподіл витрат згідно процесуального механізму, визначеного у статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за пропорційністю.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, пунктом 2 частини 1 статті 129, статтями 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарського суд Харківської області, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, місто Харків, вулиця Космічна, будинок 21, поверх 8-9, ідентифікаційний код юридичної особи 39792822) на користь Акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Харківської філії Акціонерного товариства "Укртелеком" (61010, місто Харків, Нетіченська набережна, будинок 8, ідентифікаційний код 25614660) 156,10 грн. пені, 821,01 грн. інфляційних витрат, 239,35 грн. три відсотка річних, а також судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 427,41 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "02" лютого 2022 р.
Суддя Н.В. Калініченко
справа № 922/5079/21