ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.02.2022Справа № 910/18847/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. розглянувши матеріали господарської справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙНСВАРД"
до Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ"
про стягнення 546 679,32 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙНСВАРД" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" про стягнення 546 679,32 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно списав кошти з рахунку позивача за затримку вантажів по договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 43-41564379/2020-001 від 06.03.2020 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/18847/21, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
29.11.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.12.2021 у задоволенні клопотання Товариства з обмежено відповідальністю "ГРЕЙНСВАРД" про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено.
30.12.2021 та 12.01.2022 через канцелярію суду від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності та відзив на позов, в якій відповідач просив відмовити в позові повністю.
20.01.2022 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів по справі.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
06.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" (замовник) та Акціонерним товариством "Українська залізниця" (перевізник) укладено Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом (надалі - Договір) шляхом прийняття в цілому пропозиції (акцепту) укласти публічний договір (оферти), що підтверджується Повідомленням про укладення договору №43-41564379/2020-001.
31.05.2020 Акціонерним товариством "Українська залізниця" оприлюднено нову редакцію Договору, яка введена в дію з 01.07.2020.
Згідно п. 1.1 Договору його предметом є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги.
Пунктом 1.4 Договору визначено, що надання послуг за Договором може підтверджуватись накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, зведеними відомостями та іншими документами.
Відповідно до п.п. 1.6, 9.4 Договору зміни та доповнення до нього оприлюднюються перевізником на веб-сайті: http://uz-cargo.com/.
У пункті 8.1. Договору сторони домовились про використання електронного документообігу.
29.06.2020 між ТОВ "Грейнсвард" та СТОВ «Батьківщина» укладено договір № 290620-01 на транспортно-експедиційне обслуговування.
Згідно додатку № 1 та заявки до договору № 290620-01 позивач взяв на себе зобов'язання щодо організації перевезення 10 500,00 т пшениці 2 та 3 класу (150 вагонів) зі станції Мелітополь Придніпровської залізниці.
Для здійснення перевезення, на станцію Мелітополь Придніпровської залізниці прибуло порожні вагони у кількості 76 штук відповідно до залізничних накладних №№ 46744587, 41120502, 46822458.
10.07.2020 Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) листом повідомив позивача, що на вантаж у вагонах №№: 95215869, 95329348, 95241311, 95220372, 95220166, 95237442, 95329843, 95215919, 95240420, 952200406, 95241477, 95237533, 95236923, 95604443, накладено арешт. До листа виконавцем додано постанову про опис та арешт майна боржника у виконавчому провадженні № 62532564.
Відповідно до ВП № 62532564 боржником є ДП «Дослідне господарство «Таврія» Донецької державної с/г дослідної станції Національної академії аграрних наук України, стягувачем є Арбітражний керуючий Кучак Ю.Ф.
30.07.2021 Арбітражний керуючий Кучак Ю.Ф. звернувся до позивача з листом в якому просив не перешкоджати транспортуванню і розгрузці вагонів з арештованим майном на Командитне Товариство «Желєв С.С. І КОМПАНІЯ» Мелітопольського елеватора».
Листом від 06.08.2020 № 9608-043 позивач звернувся до в.о. начальника станції Мелітополь про зважування вагонів з арештованим майном з метою подальшого оформлення перевезення.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання п. 2.3.3. Договору для проведення розрахунків і обліку сплачених сум позивачу відкрито особовий рахунок з наданням коду платника № 2829531.
Пунктом 2.3.4. Договору встановлено, що відповідач зобов'язаний вести облік попередньої оплати, нарахованих та сплачених сум за здійснення перевезення і надані послуги, пов'язані з перевезенням вантажу та надавати позивачеві відповідні розрахункові документи в електронній формі.
Оплата послуг здійснюється в національній валюті України на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання перевізника (п. 4.2. Договору).
Відповідно до п. 4.5. Договору щодобово у продовж періоду виконання договору, відповідач надає позивачу переліки перевізних документів в електронному вигляді (надалі - переліки), які відображають облік коштів, перерахованих та витрачених позивачем.
17.08.2020 та 18.08.2020 відповідач направив позивачу перелік, відповідно до якого з рахунку позивача було списано грошові кошти у сумі 189 215,52 грн. та 357 463,80 грн. за зберігання вантажу у вагонах.
Позивач в позовній заяві зазначає, що відповідач безпідставно списав коши з рахунку позивача в розмірі 546 679,32 грн. за зберігання вантажу у вагонах, оскільки очікування в оформленні перевезення арештованого майна не залежало від позивача та вантажовласника.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відносини з перевезення та переміщення продукції залізницями регламентуються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Митним кодексом України, Статутом залізниць України, Правилами зберігання вантажів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 (надалі - Правилами користування вагонам і контейнерами), та іншими підзаконними актами.
Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами у даній справі Договір є договором перевезення, який підпадає під правове регулювання глави 64 розділу ІІІ книги 5 Цивільного кодексу України, глави 32 Господарського кодексу України, положень Закону України "Про залізничний транспорт".
Перевезенням вантажів, відповідно до ст. 306 Господарського кодексу України, визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про залізничний транспорт» розрахунки відправників і одержувачів вантажу, вантажобагажу і пошти з підприємствами залізничного транспорту загального користування за перевезення, додаткові збори за вантажні операції і користування рухомим складом, а також за штрафи, пеню, неустойки здійснюються в порядку, передбаченому Статутом залізниць України, іншими актами законодавства України та міжнародними договорами.
Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту. (стаття 2 Статуту залізниць України).
Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (далі - залізничні під'їзні колії) (стаття 3 Статуту залізниць України).
Порядок розрахунків за перевезення і послуги встановлюється Укрзалізницею згідно з чинним законодавством.
Належні за перевезення вантажів і надання додаткових послуг платежі можуть вноситися готівкою, чеками, безготівково, якщо інше не передбачено законодавством, на станціях відправлення або передоплатою через розрахункові підрозділи залізниць. (статт62 Статуту залізниць України).
Платник згідно з договором у порядку передоплати перераховує на рахунок розрахункового підрозділу кошти для оплати перевезень і додаткових послуг (п. 2.5.Павил розрахунків перевезення вантажів затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644.)
Розрахунковий підрозділ веде облік надходження коштів на особовий рахунок платника і використання їх платником для оплати перевезень та наданих залізницею послуг.
Облік витрачених коштів здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток (додаток 3), відомостей плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, які можуть бути оформлені в електронному вигляді (з накладенням електронного цифрового підпису).
Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику (п. 2.6.Павил розрахунків перевезення вантажів затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644.).
За зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, незалежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки. Факт затримки вантажу засвідчується актом загальної форми (п. 2.6. Правил зберігання вантажів затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644.).
У разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери (п. 8 Правил користування вагонами затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113).
Після закінчення терміну безоплатного зберігання нараховується збір за кожну добу в розмірі: 4,0 грн. за одну тонну - при зберіганні вантажів у вагонах, у тому числі у контейнерах - за масу брутто, округлену до повних тон (п. 2.1.Розділу ІІІ Збірка тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом в межах України та пов'язані з ними послуги, затверджені наказами Міністерства транспорту України від 26.03.2009 № 317).
Натомість в актах загальної форми ГУ-23 № 0310, № 0311, № 0312, № 0313, № 0314, № 0316, №0317, № 0318, № 0319, № 0320, № 0322, № 0323, № 0324, № 0325 відсутні відомості про закінчення завантаження вагонів та їх вагу.
Відповідно до аб 3 п. 9 Правил зберігання вантажу якщо вантаж для відправлення завозиться на місця загального користування частинами і в день завезення першої частини не був зданий повністю, то збір за зберігання нараховується за кожну ввезену частину вантажу.
Якщо вантаж з місць загального користування вивозиться частинами, то відомості про кожну частину (дату завозу, кількість місць та/або масу вантажу тощо) зазначаються окремо на зворотному боці накладної.
Таким самим порядком оформлюється перевізний документ у разі завезення вантажу для відправлення частинами (п. 5.7. Правил оформлення перевізних документів).
Якщо вантаж для відправлення завозиться частинами і в день завезення першої частини не був завезений повністю, то збір за зберігання нараховується в розмірі 2,5 грн за добу з однієї тони кожної ввезеної частини вантажу. Збір у таких випадках визначається як сума зборів за ввезені частини вантажу. Час зберігання кожної частини завезеного вантажу визначається від увезення цієї частини до моменту оформлення перевізних документів. У такому самому розмірі нараховується збір за зберігання вантажу на складі станції відправлення, поверненого на вимогу відправника (п. 2.3. Розділу ІІІ Збірника тарифів).
Однак, судом враховано, що складеними відповідачем актами загальної форми ГУ-23 зафіксовано лише завезення вантажу на ваги, проте відомостей про час фактичного завантаження частини вантажу у окремо взятий вагон та вагу такого вантажу відповідачем не надано, а тому відсутні підстави для нарахування збору за зберігання також за ставкою 2,5 грн.
Затримка вантажів оформлюється актами на початок та закінчення затримки, акти повинні містити інформацію про віднесення відповідальності на конкретну особу та чіткі відомості про обставини, які призвели до такої затримки.
Натомість, акти № 0310, № 0311, № 0312, № 0313, № 0314, № 0316, №0317, № 0318, № 0319, № 0320, № 0322, № 0323, № 0324, № 0325 не містять зазначених відомостей.
Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).
Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на наведене суд приходить до висновку, що відповідачем документально не підтверджено правомірність нарахування збору за зберігання у розмірі 546 679,32 грн., а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача безпідставно списах грошових коштів у сумі 546 679,32 грн. є обґрунтованими.
Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з частиною 1 статті 258 цього ж Кодексу для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Положеннями статті 257 вказаного Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а статті 258 - до окремих вимог встановлено позовну давність в один рік.
При цьому приписами статті 258 частини 1 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Пунктом 136 Статуту залізниць України встановлено, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог пункту 134 цього Статуту.
Разом з тим частинами 1, 2 статті 315 Господарського кодексу України унормовано, що до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензії. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів.
Відповідно до пункту 134 Статуту залізниць України претензії до залізниць можуть бути заявлені протягом шести місяців.
Положеннями частини п'ятої статті 307 Господарського кодексу України, яка кореспондується із частиною четвертою статті 909, частиною першою статті 920 Цивільного кодексу України, встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів за цими перевезеннями визначаються транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Тобто стаття 315 Господарського кодексу України і пункти 134, 136, 137 Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які регулюють питання перебігу строку позовної давності у позовах про, що виникають із залізничних перевезень.
Статут залізниць України було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року № 457, і останні зміни до пунктів 134, 136 вносилися постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 року № 1973.
Господарський кодекс України, який за своєю правовою природою є Законом України, був прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 року за № 436-IV і набув чинності з 1 січня 2004 року. Крім того, у прикінцевих положеннях Кодексу законодавець зобов'язав Кабінет Міністрів України привести свої нормативні акти (в тому числі і Статут залізниць України) у відповідність до норм Господарського кодексу України, чого Кабінетом Міністрів України зроблено не було.
Відтак, положення пунктів 134, 136 Статуту залізниць України слід застосовувати у системному зв'язку з положенням статті 315 Господарського кодексу України таким чином, що строк позовної давності починає свій перебіг з дня одержання відповіді на претензію позивача або з дня закінчення строку, встановленого частиною 3 статті 315 ГК України для відповіді на претензію. Враховуючи, що дотримання претензійного порядку не є обов'язковим, то у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності в розумінні цієї норми Господарського кодексу України слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред'явлення претензії і строку її розгляду (частини 2, 3 статті 315 Господарського кодексу України) незалежно від того, чи пред'являлася відповідна претензія до перевізника (пункт 4.7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").
При цьому відсутність відомостей щодо звернення позивача до відповідача з претензією не впливає на порядок обчислення позовної давності, оскільки визначений законом строк, в межах якого особа має право звернутися з позовом до суду, не може поглинатися строком на реалізацію права на досудове врегулювання спору.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 22.12.2018 у справі № 910/4405/18, від 11.04.2019 у справі № 905/729/18, від 13.08.2019 у справі № 910/11614/18, від 10.09.2019 у справі № 905/2303/18.
Таким чином, позов до перевізника у даній справі може бути пред'явлений протягом 6 місяців після спливу 45-денного строку, передбаченого для пред'явлення претензії, та 45-денного строку, передбаченого для надання відповіді на претензію, що узгоджується з положеннями пунктів 134, 136 Статуту залізниць України та статті 315 Господарського кодексу України.
Позовна давність закріплена ст. 315 ГК України, є спеціальною позовною давністю передбаченою ст. 258 ЦК України.
Позивач дізнався про порушене право 17.08.2020 та 18.08.2020 на підставі отриманих переліків № 20200816 та № 20200817 про списання коштів з рахунку.
З огляду на умови ст. 315 ГК України положень пунктів 134, 136 Статуту залізниць України позивач мав право звернутися до суду у строк до 17.05.2021 та 18.05.2021, проте позивач звернувся до суду із даним позовом 16.11.2021.
Водночас, відповідно п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначає, що строки позовної давності, в тому числі строки спеціальної позовної давності, передбачені ч. 1 ст. 258 ЦК України, продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України є таким що розповсюджує свою дію на приписи ст. 315 ГК України.
Таким чином, вищевказаним законом строк позовної давності продовжено на строк дії карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», прийнятої відповідно до ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», на усій території України встановлений карантин з 12.03.2020, який, у свою чергу, постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239, від 20.05.2020 №392, від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, від 21.04.2021 №405, від 16.06.2021 №611, від 23 червня 2021 року N 657, від 29 червня 2021 року N 677, від 28 липня 2021 року N 787, від 11 серпня 2021 року N 855, від 18 серпня 2021 року N 889, від 13 вересня 2021 року N 954, від 20 вересня 2021 року N 1003, від 22 вересня 2021 року N 981, від 11 жовтня 2021 року N 1066,від 20 жовтня 2021 року N 1096 від 25 жовтня 2021 року N 1102, від 24 листопада 2021 року N 1240, від 29 листопада 2021 року N 1237, від 2 грудня 2021 року N 1246, від 15 грудня 2021 року N 1336, від 29 грудня 2021 року N 1407, від 30 грудня 2021 року N 1432, від 30 грудня 2021 року N 1435,неодноразово продовжено.
Враховуючи, що закінчення строку позовної давності припало на строк періоду карантину, який було продовжено, суд вважає що строк позовної давності щодо вимог по даній справі не сплинув в силу п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція щодо застосування п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України міститься у постанові Верховного Суду від 06.05.2021 по справі № 903/323/20.
Отже, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності з огляду на те, що продовження строків позовної давності передбачено п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" 03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЄЖИ ҐЕДРОЙЦЯ, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙНСВАРД" 03038, місто Київ, ВУЛИЦЯ ІВАНА ФЕДОРОВА, будинок 32 ЛІТЕРА А, 3-Й ПОВЕРХ; ідентифікаційний код 41564379) штраф у розмірі безпідставно списах грошових коштів у сумі 546 679,32 грн. та судовий збір у розмірі 8 200,20 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано: 02.02.2022.
Суддя О.В. Гулевець