Справа № 645/7247/21 Головуючий 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-сс/818/109/22 Доповідач: ОСОБА_2
27 січня 2022 року м. Харків
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
- головуючого судді ОСОБА_2 ,
- суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
- секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові матеріали за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу слідчого судді Фрунзенського районного суду м. Харкова від 04.11.2021,-
Цією ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання прокурора Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова ОСОБА_6 по кримінальному провадженню №12021221190001043 від 30.10.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України про арешт майна.
Як зазначено в ухвалі слідчого судді, 02.11.2021 до Фрунзенського районного суду м. Харкова надійшло клопотання прокурора Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова ОСОБА_6 про арешт майна за матеріалами кримінального провадження №12021221190001043 від 30.10.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України про арешт майна.
В обґрунтування клопотання зазначив, що у провадженні СВ ВП №2 ХРУП №2 ГУНП в Харківській області перебуває кримінальне провадження за №12021221190001043 від 30.10.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
Відмовляючи в задоволенні клопотання про арешт майна, слідчий суддя послався на те, що з огляду на приписи ч. 3 ст. 233 КПК України, всі отримані внаслідок огляду місця події речі, про арешт яких ставить питання прокурор, є недопустимими доказами у даному кримінальному провадженні.
Не погодившись з ухвалою слідчого судді, прокурор подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Фрунзенського районного суду м. Харкова від 04.11.2021 та постановити нову, якою задовольнити клопотання.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ухвала слідчого судді не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам КПК України.
Крім того прокурор. просить поновити строк апеляційного оскарження ухвали слідчого судді, посилаючись на те, що справа була розглянута без його участі, а повний текст ухвали суду отримав лише 22.11.2021.
Твердження апелянта, щодо поважності причин пропуску строку апеляційного оскарження матеріалами судового провадження не спростовуються; причини пропуску процесуального строку, на які посилаються у клопотанні заявник є поважними, а тому строк апеляційного оскарження ухвали слідчого судді Фрунзенського районного суду м. Харкова від 04.11.2021 підлягає поновленню.
Повідомлені належним чином про час та місце розгляду апеляції учасники справи до суду апеляційної інстанції не прибули.
27.01.2022 прокурор ОСОБА_6 подала заяву, в якій просила розглядати справу без її участі.
За наведених вище обставин враховуючи стислі строки регламентовані ч. 2 ст. 422 КПК України судова колегія вважає можливим розглянути апеляцію по суті, без учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце проведення апеляційного розгляду, так як в силу вимог ч. 4 ст. 405 КПК України дані обставини не є перепоною для апеляційного розгляду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів судового провадження вбачається, що проводиться досудове слідство по кримінальному провадженні №12021221190001043 від 30.10.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
Відмовляючи в задоволенні клопотання, слідчий суддя ж в ухвалі вказав, що з огляду на приписи ч. 3 ст. 233 КПК України, всі отримані внаслідок огляду місця події речі, про арешт яких ставить питання прокурор, є недопустимими доказами у даному кримінальному провадженні.
Судова колегія не погоджується з даним висновком і вважає його передчасним, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.10.2021 року до ВП №2 ХРУП №2 в Харківській області надійшла заява від ОСОБА_7 про те, що за адресою АДРЕСА_1 , невідомі особи здійснили крадіжку 2 його велосипедів, чим спричинили заявнику матеріальну шкоду.
Вказаний факт було внесено до ЄРДР за №12021221190001043 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.185 КК України.
29.10.2021 в період часу з 16:00 до 16:37 старшим слідчим СВ ВП №2 ХРУП №2 ГУНП в Харківській області капітаном поліції ОСОБА_8 в м. Харкові, по вул. Біблика, навпроти будинку 1-Б було проведено огляд місця події, в ході якого у присутності двох понятих було виявлено та вилучено автомобіль марки «Таврія» темно червоно кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , в середині якого знаходився двоколесний велосипед з білою рамою з написом «SWITCH BACK» та біркою на рамі з написом Proloco trade d.o.o. № НОМЕР_2 .
Біля вищевказаного автомобіля знаходився громадянин, який представився ОСОБА_9 , який пояснив, що велосипед, який знаходиться в салоні автомобілю, він взяв у під'їзді будинку АДРЕСА_1 . Вищевказаний велосипед був ні до чого не пристебнутий.
30.10.2021 постановою слідчого вилучене в ході огляду місця події за адресою: м. Харків, вул. Біблика, 1-Б, майно, а саме: автомобіль марки «Таврія» темно червоно кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , яким фактично на момент вчинення злочину знаходився у користуванні особи, яка представилась ОСОБА_9 та двоколесний велосипед з білою рамою з написом «SWITCH BACK» та біркою на рамі з написом Proloco trade d.o.o. № НОМЕР_2 визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
Тобто, в даному випадку, автомобіль марки «Таврія» темно червоно кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , є знаряддям вчиненого кримінального правопорушення, а двоколесний велосипед з білою рамою з написом «SWITCH BACK» та біркою на рамі з написом Proloco trade d.o.o. № НОМЕР_2 , є предметом вчинення вказаного кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 3 ст. 233 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. У такому разі прокурор, слідчий, дізнавач за погодженням із прокурором зобов'язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку. Якщо слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу.
Ухвалою слідчого судді Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03.11.2021 року клопотання слідчого СВ ВП № 2 ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області лейтенанта поліції ОСОБА_10 , погоджене прокурором Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова ОСОБА_6 , у кримінальному провадженні за № 12021221190001043 від 30.10.2021 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України про проведення огляду транспортного засобу марки «Tavria» темно червоного кольору, д.н.з. НОМЕР_3 , припаркового за адресою: м. Харків, вул. Біблика, 1-Б, з метою відшукання та вилучення речей, а саме двоколесного велосипеду з білою рамою з написом «SWITCH BACK» та біркою на рамі з написом Proloco trade d.o.o. №147764-14765-14766-14781 залишено без задоволення.
Проте, проведення огляду транспортного засобу марки «Tavria» темно червоного кольору, д.н.з. НОМЕР_3 , проводився безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення та після переслідування працівниками поліції.
Тобто, судова колегія враховує наявність ухвали слідчого судді про відмову в задоволенні клопотання слідчого про проведення огляду, однак на думку колегії суддів, вона не можу бути підставою для відмови у задоволенні клопотання про накладення арешту на майно адже з клопотання прокурора про арешт майна вбачається, що арештоване майно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України і може мати доказове значення у кримінальному провадженні.
З метою дотримання вимог ст. 2 КПК України, прокурор звернувся з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, яке з урахуванням його змісту, колегія суддів вважає обґрунтованим.
Відповідно до ст. 98 КПК України матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюється під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом є речовими доказами по справі. Якщо документи містять зазначені вище ознаки, вони теж є речовими доказами.
Згідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Так, ч. 2 ст. 170 КПК України передбачає, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Як вбачається з ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
В ч. 5 ст. 170 КПК України зазначено, що у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Відповідно до вимог ст. ст. 214, 223 КПК України після внесення повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, слідчий або прокурор розпочинають досудове розслідування, виконують слідчі (розшукові) дії спрямовані на отримання (збирання) доказів.
З матеріалів вбачається, що є достатні підстави вважати, що майно вказане в клопотанні відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Згідно зі ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, окрім іншого, правову підставу для арешту майна та можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні у разі арешту майна з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.
З урахуванням цього слідчий суддя, на думку колегії суддів, безпідставно проігнорував та не встановив належні правові підстави, передбачені ч. ч. 1, 2, 3 ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання прокурора про арешт майна, оскільки останнє відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України та визнано речовими доказами.
При цьому, належить врахувати, що виходячи з обраної органом досудового розслідування кваліфікації кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 364 КК України, існують достатні підстави вважати, що вищевказане майно є предметом кримінального правопорушення та могло зберегти на собі його сліди, містить інші відомості, які можуть бути використані як докази факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Вказані обставини обумовлюють процесуальну необхідність арешту майна саме з метою його збереження, але у проміжок часу, який пов'язаний зі строком досудового розслідування, передбачений ст. 219 КПК України.
Відповідно до порядку, передбаченого ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Європейський суд з прав людини, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь та на рішення ЄСПЛ у справі «Новоселецький проти України» (Заява №47148/99, рішення від 22.02.2005, остаточне рішення від 22.05.2005) Європейський суд з прав людини вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар.
Відповідно до пунктів 69, 73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Всі інші питання - фактичні обставини кримінального провадження, питання винності чи не винності в скоєнні кримінальних правопорушень, вірності кваліфікації, а також питання належності, допустимості, достовірності доказів вирішуються під час іншої стадії кримінального процесу - судовому провадженні під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції.
Згідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Згідно до ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, окрім іншого, правову підставу для арешту майна та можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Слідчим суддею оскаржена ухвала прийнята передчасно.
Приймаючи рішення про необхідність задоволення апеляційної скарги відповідно до вимог ч. 3 ст. 407 КПК України, колегія суддів виходить з того що ухвала слідчого судді підлягає скасуванню на підставі вимог п.1,3 ст.409, ч.1 ст.412 КПК України.
Відповідно до п. 5 ч. 5 ст. 173 КПК України у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд зазначає в ухвалі порядок її виконання.
Керуючись ст. ст. 392, 404, 405, 407, 418, 419, 423 КПК України, колегія суддів, -
Поновити прокурору строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Фрунзенського районного суду м. Харкова від 04.11.2021.
Апеляційну скаргу прокурора задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Фрунзенського районного суду м.Харкова від 04.11.2021 щодо відмови в задоволенні клопотання про накладення арешту на майно по кримінальному провадженню №12021221190001043 скасувати.
Задовольнити клопотання прокурора Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова ОСОБА_6 про арешт майна.
Накласти арешт на вилучені в ході огляду місця події 29.10.2021 за адресою: м. Харків. вул. Біблика, 1-Б, речові докази, а саме:
- автомобіль марки "Таврія" темно червоного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 ;
- двоколесний велосипед з білою рамою з написом «SWITCH BACK» та біркою на рамі з написом Proloco trade d.o.o. № НОМЕР_2 .
На майно, вилучене в ході огляду місця події накладено арешт шляхом заборони відчуження, користування та розпорядження вилученим майном.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді