Справа № 639/6226/21 Головуючий 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-сс/818/192/22 Доповідач: ОСОБА_2
27 січня 2022 року м. Харків
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
- головуючого судді ОСОБА_2 ,
- суддів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
- секретаря ОСОБА_5 ,
- прокурора ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові матеріали за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 23.11.2021,-
Цією ухвалою слідчого судді частково задоволено клопотання прокурора Новобаварської окружної прокуратури ОСОБА_7 про арешт майна у кримінальному провадженні №12020220280000951 від 15.09.2020 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 2 ст. 204 КК України.
Накладено арешт на зазначене в клопотанні майно, вилучене 11.11.2021 року за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони відчуження, користування та розпорядження вилученим майном.
У задоволенні інших вимог клопотання - відмовити.
Паливно-мастильні матеріали, які були вилучені 11.11.2021 в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 - повернуто власникам майна за належністю.
Місцем зберігання арештованого майна - документів, визначено матеріали кримінального провадження №12020220280000951, місцем зберігання речових доказів - предметів (зразків (проб) грунту) камеру зберігання речових доказів СУ ГУНП в Харківській області.
Як зазначено в ухвалі слідчого судді, 15.11.2021 прокурор Новобаварської окружної прокуратури ОСОБА_7 звернулася до суду з клопотаннями в межах кримінального провадження №12020220280000951 від 15.09.2020 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 2 ст. 204КК України, про арешт майна.
В обґрунтування клопотання зазначила, що в провадженні СВ ВП №1 ХРУП №3 ГУНП в Харківській області перебуває кримінальне провадження за №12020220280000951 від 15.09.2020 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 2 ст. 204КК України.
Задовольняючи частково клопотання про арешт майна, слідчий суддя послався на те, що без накладання арешту на вищевказане майно в подальшому воно може бути приховане, знищене або передано третім особам, з метою ухиляння від притягнення до кримінальної відповідальності, накладення арешту на вилучене майно необхідно з метою забезпечення збереження речового доказу.
Не погодившись з ухвалою слідчого судді, прокурор подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 23.11.2021та постановити нову, якою повністю задовольнити клопотання.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ухвала слідчого судді не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам КПК України, а прокурором повною мірою обґрунтовано необхідність накладення арешту на майно.
Повідомлені належним чином про час та місце розгляду апеляції представник ПАТ «Управління механізації «Південтрансбуд» - адвокат ОСОБА_8 , представник ТОВ «Аспект Енерджі» - адвокат ОСОБА_9 , представник «Вектор-Оіл» - адвокат ОСОБА_10 до суду апеляційної інстанції не прибули.
27.01.2022 представник ПАТ «Управління механізації «Південтрансбуд» - адвокат ОСОБА_8 , представник ТОВ «Аспект Енерджі» - адвокат ОСОБА_9 , представник «Вектор-Оіл» - адвокат ОСОБА_10 подали заяви, в яких просили розглядати справу за їх відсутності.
За наведених вище обставин, враховуючи стислі строки, регламентовані ч. 2 ст. 422 КПК України, судова колегія вважає можливим розглянути апеляцію по суті, без участі представників, належним чином повідомлених про час та місце проведення апеляційного розгляду, так як в силу вимог ч. 4 ст. 405 КПК України дані обставини не є перепоною для апеляційного розгляду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи прокурора, яка просила задовольнити апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів судового провадження вбачається, що проводиться досудове слідство по кримінальному провадженні №12020220280000951 від 15.09.2020 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 2 ст. 204КК України.
Також з клопотання слідчого про арешт майна вбачається, що арештоване майно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України і може мати доказове значення у кримінальному провадженні.
Відповідно до ст. 98 КПК України матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюється під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом є речовими доказами по справі. Якщо документи містять зазначені вище ознаки, вони теж є речовими доказами.
Згідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Так, ч. 2 ст. 170 КПК України передбачає, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Задовольнивши частково клопотання слідчий суддя прийшов до висновку, що прокурор довів достатність підстав вважати, що вилучене майно є речовим доказом, має доказове значення для забезпечення кримінального провадження та відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Проте, відмовляючи в задоволенні в іншій частині клопотання слідчий суддя зазначив, що в матеріалах клопотання про арешт відсутні достовірні та достатні докази того, що вилучені паливно-мастильні матеріали, мають протиправне походження та можуть бути використані як доказ факту чи обставин, які встановлюються під час досудового розслідування.
Як вбачається з ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
В ч. 5 ст. 170 КПК України зазначено, що у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Європейський суд з прав людини, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь та на рішення ЄСПЛ у справі «Новоселецький проти України» (Заява №47148/99, рішення від 22.02.2005, остаточне рішення від 22.05.2005) Європейський суд з прав людини вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар.
Відповідно до пунктів 69, 73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Відповідно до вимог ст. ст. 214, 223 КПК України після внесення повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, слідчий або прокурор розпочинають досудове розслідування, виконують слідчі (розшукові) дії спрямовані на отримання (збирання) доказів.
З матеріалів вбачається, що є достатні підстави вважати, що майно вказане в клопотанні відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відмовляючи в задоволенні решти вимог клопотання про арешт майна, слідчий суддя, крім іншого зазначив, що в ухвалі слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку не надано дозвіл на вилучення палива, а надано дозвіл лише на вилучення фальсифікованих паливно-мастильних матеріалів.
Проте, в ухвалі про часткове задоволення клопотання про арешт майна, слідчий суддя встановив факт доведеності стороною обвинувачення, що вилучені під час обшуку за адресою: м. Харків, вул. Сохора, 1-А, документи та зразки грунту є доказом вчинення кримінального правопорушення, а тому і факт відповідності державним стандартам всього пального, яке зберігається на території за вказаною адресою.
Крім того, було вилучено не все пальне, а лише зразки, для отримання експертної оцінки, у встановлений законом порядок.
Окрім того, арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження.
Згідно зі ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, окрім іншого, правову підставу для арешту майна та можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні у разі арешту майна з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.
При розгляді клопотання про арешт майна, слідчим суддею дотримані вимоги ч. ч. 2, 4 ст. 173 КПК України та ст. 172 КПК України, зміст ухвали слідчого судді в цілому відповідає вимогам ч. 5 ст. 173 КПК України.
Проте, слідчим суддею оскаржена ухвала в частині відмови в задоволенні клопотання про накладення арешту на зразки рідини з характерним запахом нафтопродуктів прийнята передчасно та необґрунтовано.
Приймаючи рішення про необхідність задоволення апеляційної скарги відповідно до вимог ч. 3 ст. 407 КПК України, колегія суддів виходить з того що ухвала слідчого судді підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні клопотання про накладення арешту на зразки рідини з характерним запахом нафтопродуктівна підставі вимог п. п. 1, 3 ст. 409, ч. 1 ст. 412 КПК України.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 23.11.2021 в частині відмови в задоволенні клопотання про накладення арешту на зразки рідини з характерним запахом нафтопродуктівнеобхідно скасувати та постановити в цій частині нову.
Керуючись ст. ст. 392, 404, 405, 407, 418, 419, 423 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 23.11.2021щодо накладення арешту на майно по кримінальному провадженню №12020220280000951 в частині відмови скасувати та постановити в цій частині нову.
Накласти арешт на майно, шляхом заборони відчуження, користування та розпорядження майном та накласти арешт на майно, вилучене під час проведення 11.11.2021 обшуку за адресою: м. Харків, вул. Сохора, 1-А, а саме відібрані зразки рідини з характерним запахом нафтопродуктів, з ємкостей по три скляні банки, об'ємом один літ кожна, а саме:
- з ємності №1: банка №1 пломба А31130978, банка №2 пломба А31130979, банка №3 пломба А31130980;
- з ємності №4: банка №1 пломба А31130960, банка №2 пломба А31130981, банка №3 пломба А31130982;
- з ємності №6: банка №1 пломба А31130983, банка №2 пломба А31130984, банка №3 пломба А31130985;
- з ємності №13: банка №1 пломба А31130995, банка №2 пломба А31130905, банка №3 пломба А31130904;
- з ємності №14: банка №1 пломба А31130991, банка №2 пломба А31130992, банка №3 пломба А31130993;
- з ємності №15: банка №1 пломба А31130987, банка №2 пломба А31130988, банка №3 пломба А31130989;
- з ємності №16: банка №1 пломба А31130906, банка №2 пломба А31130907, банка №3 пломба А31130908;
- з ємності №18: банка №1 пломба А31130956, банка №2 пломба А31130957, банка №3 пломба А31130958;
- з автомобілю Renault Master з д.н.з. НОМЕР_1 : банка №1 пломба А31130971, банка №2 пломба А31130972, банка №3 пломба А31130973.
В іншій частині ухвалу залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді