Справа № 541/763/20
Номер провадження 2/541/14/2022
іменем України
25 січня 2022 року м. Миргород
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:
головуючого - судді Городівського О.А.,
за участю секретаря судового засідання Ніколаєнко М.В.
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Сидоренко Ю.В.
відповідача - ОСОБА_2
представника відповідача - адвоката Семенка Б.М.,
третьої особи - приватного нотаріуса Миргородського міського нотаріального округу Полтавської області Пазинича Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, приватний нотаріус Миргородського міського нотаріального округу Полтавської області Пазинич Руслан Вікторович.
Позивач ОСОБА_4 звернулася до відповідача з позовною заявою, в якій просила визнати недійсним договір дарування від 06 грудня 2018 року квартири АДРЕСА_1 . 17.06.2020 до проведення підготовчого судового засідання, позивач подала заяву про збільшення позовних вимого. У даній заяві вона додатково вказала вимогу про скасування реєстрації права власності за відповідачкою на спірну квартиру.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 і є людиною похилого віку, через часті хвороби потребує догляду та піклування. В неї є двоє повнолітніх дочок. Близько 5 років до укладення договору, позивачка вказує, що домовилась з ОСОБА_2 про свій догляд та допомогу в оплаті комунальних послуг, а також іншу можливу допомогу за умови посвідчення договору довічного утримання або спадкового договору, котрий відповідав би її інтересам та цілям. Однак, не просто безкорисно віддати єдине житло та залишитись без стороннього догляду та житла. 06.12.2018 був укладений спірний договір, позивачка вказує в його суть не вникала, однак вважала, що її рідна донька не обманить та не залишить свою матір без житла та допомоги.
Після укладення договору позивачка залишалась проживати в своїй квартири та чекати на допомогу від обдарованої доньки. Незважаючи на відсутність допомоги від доньки позивачка вказує, що не хотіла розривати договір та укладати його з іншою особою, так як була спроможна обслуговувати себе та бажала майбутнього переходу права власності на житло до доньки, так як іншій донці вона допомогла придбати житло.
В квітні 2020 року відповідачка повідомила проте, що бажає продати квартиру, навіть здійснила дії по розміщенню оголошення з приводу продажу. Позивачці вона пропонувала переїхати жити в житло іншої доньки або в будинок для пристарілих. Позивачка вказує, що заперечувала, однак їй повідомили, що ОСОБА_2 є власником житла та може розпорядитись ним на власний розсуд.
Позивачка зазначає, що вона погодилася 6 грудня 2018 року у приватного нотаріуса підписати договір, тексту якого не читала, вважаючи, що в ньому передбачені всі права і обов'язки, про які домовилися, наслідки підписання договору їй роз'яснені не були. Піклуватися про неї відповідач відмовляється не обґрунтувавши свою відмову. Витрати щодо утримання квартири вона несе та несла лише самостійно, незважаючи на те, що всі комунальні книжки переведені на відповідача. Намагаючись відновити документи, у квітні 2020 року вона дізналася, що у 2018 році було укладено договір дарування і зрозуміла, що її рідна донька може позбавити її житла, так як доживати віку в сім'ї іншої доньки, ОСОБА_5 , вона також не бажає. Позивач наголошує на тому, що квартиру не хотіла дарувати, оскільки остання є її єдиним житлом, іншого рухомого чи нерухомого майна у її власності немає. Фактично передача права власності на спірне майно не відбулася, оскільки після укладення договору у 2018 році вона залишилася проживати у вищевказаній квартирі, є зареєстрованою за вказаною адресою. Після укладення договору вона продовжувала вважати квартиру своїм майном. Зважаючи на свій вік, стан здоров'я та потребу у догляді й сторонній допомозі, вона не могла на момент укладення договору правильно сприйняти фактичні обставини правочину, що призвело до укладення договору під впливом помилки.
Ухвалою судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області 14 травня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено проведення судового засідання (а.с.12).
Представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Семенко Борис Миколайович, (а.с. 15) надав до суду відзив на позовну заяву, в якому звертаючись до положень статей 204, 215, 229 Цивільного кодексу України зазначив, що посилання позивачки на те, що вона підписала оспорюваний договір, не ознайомившись з його змістом та не отримавши роз'яснень щодо наслідків його підписання, не може бути підставою для визнання його недійсними, оскільки такі дії є проявом недбальства з боку позивачки під час укладами договорів, навіть якщо б ці посилання відповідали дійсності. Проте, за твердженням відповідачки, ОСОБА_2 , позивачка прекрасно знала який буде укладатися договір, ніхто на неї не тиснув і рішення було прийняте виключно нею самою після консультацій зі своїми знайомими, нотаріусом було роз'яснено як суть укладеного договору так і наслідки його укладення.
Буд-яких доказів, які б підтверджували стан здоров'я позивачки, які б доводили, що на час укладення спірних договорів цей стан був таким, що впливав на розуміння нею значення своїх дій і вона потребувала догляду та сторонньої допомоги, до позовної заяви не додано.
Твердження позивачки про те, що вона не хотіла укладати догові дарування, оскільки подарована квартира є єдиним її житлом і після укладення договору вона продовжувала вважати своїм майном, суперечить її ж твердженню про намір укласти договір довічного утримання, оскільки відповідно до ст.744 ЦК України укладення договору довічного утримання також передбачає перехід права власності від відчужувача до набувача.
Про те, що перехід права власності до обдарованої відбувся не тільки юридично, але і фактично, свідчить перереєстрація абонентських номерів на відповідачку, чого не заперечує і позивачка. Крім того відповідачка проживає на значній відстані від позивач, що також виключає можливість виникнення у них домовленостей з приводу укладення договору довічного утримання.
У судовому засіданні позивач, ОСОБА_4 , свої позовні вимоги підтримала, суду пояснила, що до підписання даного договору раніше у нотаріуса ніколи не була, прочитати може, але не завжди розуміє суть прочитаного. Нотаріус не пояснив їй наслідки укладення договору, не прочитав зміст договору. Під час підписання договору у нотаріуса були присутні обидві її доньки, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 . Позивачка вказує, що саме вони ініціювали укладення даного договору та здійснювали всі підготовчі дії для його укладення.
З моменту укладення договору в квартирі позивачка проживає сама, оплачує комунальні послуги, відносини з доньками погані, оскільки останні задумали продати квартиру позбавивши її єдиного житла, що для неї є трагічною обставиною.
Представник позивача адвокат Сидоренко Ю.В. позовні вимоги ОСОБА_4 підтримав та просив позов задовольнити. В своїх поясненнях вказував, що наявні всі обставин для визнання договору недійсним з підстав вчинення його під впливом помилки. Так вказує, що позивачка перебувала у важкому стані зумовленому віком та станом здоров'я, потребувала сторонньої допомоги по догляду та оплати комунальних послуг, спірна квартира являється її єдиним житлом, відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування.
Відповідач ОСОБА_4 в судовому засідання позовні вимоги заперечила, суду пояснила, що до підписання договору відносини з матір'ю були гарні, мати сама запропонувала подарувати квартиру, так як вона допомогла придбати квартиру меншій донці, ОСОБА_5 . Тому завжди вихвалялась, що квартиру в якій живе подарує їй. Договір у нотаріуса був виготовлений та оголошений в їх присутності. Після укладення договору ОСОБА_5 за згоди та участі позивачки переписала всі абонентські номери по квартирі на ОСОБА_2 . Хоча комунальні послуги продовжувала сплачувати ОСОБА_4 . Позивачка постійно приїздила до с. Лозівка Полтавського району, до відповідачки, де допомагала по господарству.
Після смерті сина, відповідачка вказує, що тяжко переживає та має мрію поставити на могилі гарний пам'ятник. Так як коштів на реалізацію мрії не має, вона прийняла рішення продати квартиру, яку їй подарувала мати, ОСОБА_4 ЇЇ думку підтримала рідна сестра, ОСОБА_5 , яка погодилась забрати до себе в будинок матір та допомогти з пошуком покупців. Дану ініціативну вони не обговорили з ОСОБА_4 так як вважали, що вона не буде заперечувати. Однак, коли позивачка дізналась про те, що квартира в якій проживає виставлена на продаж, вона ініціювала звернення до суду з вказаним позовом про визнання недійсним договору дарування. Хоча до даного часу, не заперечувала факт дарування квартири. На даний час, в зв'язку з виниклою ситуацією відносини між сестрами та матір'ю погіршились і вони не спілкуються між собою.
Представник відповідача ОСОБА_7 , адвокат Семенко Борис Миколайович, в судовому засіданні надав пояснення, які були викладені ним у відзиві на позовну заяву, суть з яких зводиться до тверджень про відсутність жодних правових підстав для визнання договору дарування квартири недійсним.
Заслухавши пояснення позивача, її представника, відповідача ОСОБА_2 та її представника, свідчення свідків та пояснення приватного нотаріуса Миргородського міського нотаріального округу Пазинич Р.В., а також дослідивши докази в їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини.
Згідно договору купівлі продажу від 30.10.2001 позивачці ОСОБА_4 належала на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 .
06 грудня 2018 року між ОСОБА_4 та її рідною донькою, ОСОБА_7 , укладено договір дарування, предметом якого є вищевказана квартира, (а.с.5). Договір посвідчено приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Пазинич Р.В..
Згідно з пунктом 1 вказаних договорів дарувальник подарувала, а обдарована прийняли у дар квартиру АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного договору 06.12.2018 року за відповідачкою було зареєстровано право власності на спірну квартиру, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 148346855 від 06.12.2018 року.
Відповідач та її представник у відзиві на позовну заяву та свої поясненнях вказують, що при укладенні спірних договорів сторонами були витримані всі вимоги діючого законодавства, сам текст договору викладено чітко, однозначно, без можливості двоякого розуміння його змісту, договір було підписано сторонами за доброю волею, а тому відсутні підстави для визнання договорів дарування недійсними.
Проте, суд не може погодитися з такими твердженнями, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Частиною першою статті 229 ЦК України встановлено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Статтею 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру не є договором дарування.
Отже, за змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одні із стоні або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин, вчинений під впливом помилки відповідно до статті 229 ЦК України, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилась сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка мала місце, а також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Вирішуючи питання про наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладання договору дарування замість договору довічного утримання, суду необхідно встановити: вік позивача, його стан здоров'я та потребу у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного: відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдарованому та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладання договору дарування, тощо. Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_4 вказувала, що вона помилилась щодо природи спірного правочину, оскільки зважаючи на свій вік, стан здоров'я потребу у догляді й утриманні та домовленість з доньками, що вони будуть здійснювати її догляд та надавати допомогу, вважала, що в укладених договорах передбачені всі її права на забезпечення всім необхідним, а також вказувала, що після укладення спірного договору отримувала посильну допомогу від відповідачки в межах необхідного.
Судом встановлено, що позивачка є людиною похилого віку, за станом здоров'я у зв'язку із віковими захворюваннями потребує стороннього догляду й піклування.
Згідно даних паспорта серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 тобто на момент вчинення спірних правочинів їй виповнився 68 рік.
Як вбачається з пояснень позивачки та свідчень свідків у ОСОБА_4 наявні хронічні захворювання в зв'язку із загостренням яких вона періодично проходить стаціонарне лікування.
Спірна квартира є єдиним житлом ОСОБА_4 , іншого житла вона не має, постійно проживає й зареєстрована у цій квартирі з 07.11.2001 року та продовжувала проживати після укладення спірних договорів, фактичної передачі спірного майна між сторонами не відбулося. Витрати на утримання квартири сплату комунальних послуг несе позивачка. Особисто позивачка не оформляла жодного документа на оформлення спірного договору та не мала жодної конфіденційної зустрічі з нотаріусом до моменту укладення договору.
Таким чином, під час укладення оспорюваного договору дарування вік позивачки, стан її здоров'я та потреба у сторонньому догляді й допомозі впливали на сприйняття нею фактичних обставин правочину та її волевиявлення, яке було сформоване під впливом помилки, оскільки вона вважала, що укладає договір довічного утримання, за умовами якого відповідачка буде здійснювати догляд за нею, тобто помилялася стосовно правової природи правочину, прав та обов'язків сторін, що має істотне значення. Дане твердження суду також ґрунтується на підставі встановленої в ході судового розгляду ініціативи укладення договору, яка виходила не від дарувальника, а її рідних дочок, та пов'язана з рівним розподілом між ними майна ще живої матері.
Вказані обставини свідчать про недійсність договору дарування ОСОБА_4 свого житла відповідачці, оскільки внутрішня воля учасника правочину не відповідала її зовнішньому прояву, тобто даний правочини не відповідає загальним підставам дійсності правочину, зокрема частини третьої статті 203 ЦК України, та у відповідності до частин першої, третьої статті 215, частини першої статті 229 ЦК України має бути визнані судом недійсним.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат згідно норм частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду присуджує до стягнення з відповідача на користь позивачки понесені нею судові витрати зі сплати судового збору: за подання до суду позовної заяви в сумі 1641,60 грн.
Керуючись ст. 203, 215, 229, 717 ЦК України , 3, 5, 12, 77-82, 141, 258, 259, 264-265, 268 ЦПК України, суд
ухвалив:
Задовольнити в повному обсязі позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_7 про визнання недійними договорів дарування квартири АДРЕСА_1 який укладений 06.12.2018 між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 .
Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , який посвідчений 06.12.2018 приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Полтавської області Пазиничем Русланом Вікторовичем та зареєстрований в реєстрі № 2295.
Скасувати реєстрацію права власності на ім'я ОСОБА_7 (номер запису про право власності 29296308) на квартиру АДРЕСА_1 , проведену на підставі договору дарування, який посвідчений 06.12.2018 приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Полтавської області Пазиничем Русланом Вікторовичем та зареєстрований в реєстрі № 2295.
Стягнути з ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ) понесені судові витратив в сумі 1 681 грн. 60 коп.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня виготовлення повного тексту рішення до Полтавського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення виготовлено 02.02.2021 року.
Суддя О. А. Городівський