23 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 229/1026/21
Провадження № 14-205цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача - Штелик С. П.,
суддів суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор'євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жаботинського Івана Володимировича, третя особа - Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павлюк Назар Васильович, про стягнення безпідставно набутих коштів та відсотків за безпідставне володіння коштами
за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жаботинського Івана Володимировича на постанову Донецького апеляційного суду від 21 липня 2021 року у складі колегії суддів: Папоян В. В., Агєєва О. В., Мальованого Ю. М.,
У березні 2021 року публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «Промінвестбанк») звернулося до суду з позовом до приватного виконавця округу м. Києва Жаботинського І. В. про стягнення безпідставно набутих коштів та відсотків за безпідставне володіння цими коштами.
На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 21 листопада 2018 року відповідачем відкрито виконавчі провадження ВП № 57756205 про стягнення з ПАТ «Промінвестбанк» на користь ПП «Дніпровський краєвид 07» коштів у сумі 24 694 733, 13 грн та ВП № 57756223 про стягнення суми у розмірі 416 156,00 грн.
21 листопада 2018 року у ВП № 57756205 приватним виконавцем округу м. Києва Жаботинським І. В. винесена постанова про стягнення з боржника (ПАТ «Промінвестбанк») основної винагороди у розмірі 2469173,31 грн та постанова про об'єднання виконавчих проваджень ВП № № 5776205 та 57756223 у зведене виконавче провадження ЗВП № 57756223. Постановою приватного виконавця від 08 січня 2019 року повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (за заявою стягувача), оскільки накази, видані Господарським судом м. Києва у справі № 910/11965/16, повернуто стягувачу без виконання. У подальшому стягувач ПП «Дніпровський краєвид 07» звернувся до іншого приватного виконавця - Корольова В. В. із заявою про виконання вказаного судового наказу. 07 березня 2019 року постановою приватного виконавця Корольова В. В. завершено виконавче провадження № 58266649 внаслідок повного виконання рішення суду та стягнуто основну винагороду приватного виконавця.
Проте у липні 2019 року приватний виконавець округу м. Києва Жаботинський І. В. звернувся до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павлюка Н. В. з заявою про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з ПАТ «Промінвестбанк» суми основної винагороди у розмірі 2 469 173, 31 грн на підставі постанови відповідача від 21 листопада 2018 року у виконавчому провадженні ВП № 57756205 з виконання рішення Господарського суду м. Києва у справі № 910/11965/16. 30 вересня 2019 року приватним виконавцем Павлюком Н. В. стягнуто з ПАТ «Промінвестбанк» на користь Жаботинського І. В. грошові кошти у розмірі 2 469 173, 31 грн (винагорода приватного виконавця) та закінчено виконавче провадження ВП № 59564465.
Посилаючись на те, що вказані кошти у вигляді винагороди приватного виконавця Жаботинський І. В. набув безпідставно, банк просив стягнути їх з останнього на підставі статті 1212 ЦК України, а також відсотки за користування грошовими коштами у період з 30 вересня 2019 року до 15 лютого 2021 року у розмірі 102 284,66 грн.
Ухвалою Дружківського міського суду Донецької області від 05 березня 2021 року у відкритті провадження відмовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції посилаючись на пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України, виходив із того, що спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач оспорює отримання відповідачем коштів у вигляді основної винагороди за вчинення виконавчих дій приватним виконавцем.
Зазначену ухвалу суду першої інстанції ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» оскаржило в апеляційному порядку. Постановою Донецького апеляційного суду від 21 липня 2021 року ухвалу Дружківського міського суду Донецької області від 05 березня 2021 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у суду першої інстанції не було підстав для відмови у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Суд зазначив, що позовні вимоги пов'язані з недоговірними зобов'язаннями, а саме у зв'язку з набуттям майна без достатньої правової підстави. Доводи, на які посилається позивач, та сам факт набуття відповідачем майна без достатньої правової підстави є обставинами, які підлягають встановленню під час вирішення питання щодо задоволення позовних вимог по суті та підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
03 серпня 2021 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Жаботинський І. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення, залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Касаційна скарга аргументована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про розгляд справи в порядку цивільного судочинства. Відносини щодо стягнення основної винагороди приватного нотаріуса є публічно-правовими. До спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов приватного виконавця про стягнення, зокрема основної винагороди можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
10 листопада 2021 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Жаботинський І. В. подав пояснення, в якій підтримує доводи, викладені в касаційній скарзі та просить її задовольнити.
22 листопада 2021 року представник ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» - адвокат Мильнікова М. М. подала пояснення, в яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм процесуального права.
Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано з Дружківського міського суду Донецької області справу № 229/1026/21 за позовом публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жаботинського Івана Володимировича, третя особа - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павлюк Назар Васильович, про стягнення безпідставно набутих коштів та відсотків за безпідставне володіння коштами.
Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року справу № 229/1026/21 призначено до судового розгляду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2021 року справу № 229/1026/21 передано на розгляд Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року справу № 229/1026/21 прийнято та призначено до розгляду Верховним Судом у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2021 року зазначену справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.
Відповідно до частини п'ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2021 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав необхідності відступу від висновків Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 22 жовтня 2020 року у справі № 910/4286/20, та у складі Касаційного цивільного суду, викладених в постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 201/8493/18. Також зазначено, що справа містить виключну правову проблему.
Підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивовані тим, що імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.У справі, що переглядається, позов ПАТ «Промінвестбанк», який був боржником у виконавчому провадженні, стосується стягнення з відповідача коштів, отриманих у вигляді основної винагороди за вчинення виконавчих дій приватним виконавцем. Позивач вважає, що підстав для стягнення основної винагороди не було, оскільки приватним виконавцем не вчинялись дії щодо виконання судового рішення, воно примусово виконане іншим приватним виконавцем із стягненням основної винагороди. Такі вимоги пов'язані із питанням законності постанови приватного виконавця щодо стягнення основної винагороди за вчинення виконавчих дій, яка і є підставою для такого стягнення. Тому, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що цей позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Висновки щодо юрисдикції спору колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду обґрунтовує посиланням на правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справах № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639цс18), від 03 та 10 квітня 2019 року у справах № 370/1288/15 (провадження № 14-612цс18) та № 766/740/17-ц (провадження № 14-664цс18).
Разом із тим, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 22 жовтня 2020 року у справі з подібними правовідносинами № 910/4286/20 за позовом АТ «Укртрансгаз» до приватного нотаріуса виконавчого округу міста Києва Пишного А. В. про стягнення суми безпідставно набутих коштів, дійшов висновку про те, що предметом спору у цій справі є не оскарження дій/бездіяльності відповідача (приватного виконавця) як суб'єкта владних повноважень, а саме неправомірність та безпідставність набуття відповідачем грошових коштів, які належать позивачу, що свідчить про приватно-правовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин. Суд зазначив, що спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку приватного виконавця, що, відповідно, виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Оскільки предметом розгляду у справі не є вимоги про оскарження дій приватного виконавця, суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного господарського суду про те, що вказаний позов не може бути віднесений до адміністративної юрисдикції як такий, що підлягає розгляду адміністративними судами на підставі частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та частини першої статті 287 КАС України.
Верховний Суд у складі суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 05 лютого 2020 року у справі з подібними правовідносинами № 201/8493/18 (провадження № 61-11748св19) за позовом акціонерного товариства «Дніпроважмаш» до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова Олександра Миколайовича, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Тема-07», про стягнення безпідставно отриманих коштів, погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для застосування статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин, які виникли у зв'язку з безпідставним, на думку позивача, стягненням основної винагороди приватного виконавця, які не можуть вважатися безпідставно набутими коштами у розумінні статті 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження. Водночас, зазначивши, що Законом України «Про виконавче провадження» встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, Верховний Суд у складі суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду залишив в силі рішення суду першої інстанції у справі № 201/8493/18, яка розглянута за правилами цивільного судочинства.
Ураховуючи зазначені вище мотиви та обґрунтування Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вважає, що для формування єдиної правозастосовчої практики є підстави для відступлення від висновків Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 22 жовтня 2020 року у справі № 910/4286/20, у якій зазначено, що спір у даній справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку приватного виконавця, що, відповідно, виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства, та у складі Касаційного цивільного суду, викладених в постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 201/8493/18, в якій спір з подібними правовідносинами розглянутий за правилами цивільного судочинства. Також зазначено, що справа містить виключну правову проблему, яка потребує вирішення Великою Палатою Верховного Суду з метою формування єдиної правозастосовної практики, оскільки висновки судів касаційної інстанції у наведених вище постановах при однакових фактичних обставинах і подібних правовідносинах зводяться до протилежних висновків.
Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, мотиви, з яких справу передано для розгляду, Велика Палата Верховного Суду вважає наявними підстави для передачі справи на її розгляд, з огляду на таке.
Щодо виключної правової проблеми
Виключна правова проблема як така має оцінюватися з врахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний відбиває той факт, що вона наявна не в одній якійсь конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання щодо якого постає проблема невизначеності.
З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Європейський суд з прав людини дотримання принципу правової визначеності пов'язує з забезпеченням єдності судової практики. Однак він не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Разом з тим наявність глибоких та довгострокових розходжень в судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.
При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції враховується: 1) наявність «глибоких та довгострокових розходжень» у відповідній судовій практиці національних судів; 2) чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей та 3) чи були такі механізми запроваджений і, якщо так, то чи були вони ефективні.
Разом з тим в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2021 року відсутні посилання на кількісні й якісні показники, які б свідчили про те, що передача цієї справи до Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Аналіз судової практики, здійснений на підставі інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, не виявив виключної правової проблеми із зазначеного питання з врахуванням кількісного та якісного вимірів, глибоких та довгострокових розходжень у відповідній судовій практиці.
Оскільки відсутні кількісний та якісний показники щодо вирішення подібних правовідносин, як і відсутні відомості про наявність проблеми невизначеності у вирішенні правового питання, то підстави для прийняття та розгляду Великою Палатою Верховного Суду указаної справи згідно з частиною п'ятою статті 403 ЦПК України відсутні.
Щодо відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах
Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) зазначив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни в правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо. Таке розуміння необхідності відступу від сформованої правової позиції відповідає також існуючій практиці ЄСПЛ з питань правової визначеності та передбачуваності судових рішень.
Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних визначених об'єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані; також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
За змістом частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» постанови приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду у порядку, передбаченому законом.
Законом України Про виконавче провадження»встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо виконання постанов про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження. Згідно з цим порядком відповідні спори належать до юрисдикції адміністративних судів і їх слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Такі правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справах № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639цс18), від 03 та 10 квітня 2019 року у справах № 370/1288/15 (провадження № 14-612цс18) та № 766/740/17-ц (провадження № 14-664цс18), на що й посилається колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду на обґрунтування підстав передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
У справі, що переглядається, позов ПАТ «Промінвестбанк», який був боржником у виконавчому провадженні, стосується стягнення з відповідача коштів, отриманих у вигляді основної винагороди за вчинення виконавчих дій приватним виконавцем. Позивач вважає, що підстав для стягнення основної винагороди не було, оскільки приватним виконавцем не вчинялись дії щодо виконання судового рішення, воно примусово виконане іншим приватним виконавцем із стягненням основної винагороди. Такі вимоги пов'язані із питанням законності постанови приватного виконавця щодо стягнення основної винагороди за вчинення виконавчих дій, яка і є підставою для такого стягнення. Тому колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що цей позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Отже, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду обґрунтувала мотиви відступу від правового висновку щодо застосування норм права, викладеного в постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 910/4286/20, та у складі Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2020 року у справі № 201/8493/18, тому Велика Палата Верховного Суду приймає справу до розгляду.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (частина перша статті 402 ЦПК України). Отже, Велика Палата Верховного Суду розглядатиме справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами та без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402, частиною п'ятою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
Прийняти до розгляду справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жаботинського Івана Володимировича, третя особа - Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павлюк Назар Васильович, про стягнення безпідставно набутих коштів та відсотків за безпідставне володіння коштами.
Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 22 березня 2022 року у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.
Надіслати учасникам справи копії цієї ухвали до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач С. П. Штелик
Судді: В. В. Британчук Г. Р. Крет
Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко
І. В. Григор'єва К. М. Пільков
М. І. Гриців О. Б. Прокопенко
Д. А. Гудима Л. І. Рогач
І. В. Желєзний О. М. Ситнік
О. С. Золотніков В. М. Сімоненко
Л. Й. Катеринчук І. В. Ткач