Іменем України
31 січня 2022 року
м. Київ
справа № 264/4686/20
провадження № 51-356ск22
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - колегія суддів) у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянула касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_4 на ухвалу Донецького апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року і
встановила:
Вироком Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від
15 червня 2021 року ОСОБА_5 визнано винуватим у скоєнні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 272 КК України, та призначено йому покарання у виді трьох років позбавлення волі в кримінально-виконавчій установі закритого типу з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на два роки. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на користь ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди 100 000 гривень. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 витрати на правову допомогу в сумі 7500 гривень. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави витрати на проведення експертизи № 5372/11456 від 25.06.2020 року в розмірі 13892,40 гривень.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково. Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 задоволено. Вирок Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 червня 2021 року щодо ОСОБА_5 змінено в частині призначеного покарання. Постановлено вважати ОСОБА_5 засудженим за ч. 2 ст. 272 КК України до 3 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням робіт з підвищеною небезпекою строком на
2 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбуття основного покарання з випробуванням строком на 2 роки. Покладено на ОСОБА_5 обов'язки відповідно до ст. 76 КК України. У решті вирок суду залишено без змін.
Відповідно до обставин, установлених місцевим судом та детально наведених у вказаному вироку, ОСОБА_5 , обіймаючи посаду начальника дільниці кисневого цеху ПрАТ «ММК ім. Ілліча», був посадовою особою, що зобов'язана забезпечувати задовільний стан функціонування системи дотримання, експлуатації, технічного обслуговування та проведення капітальних і поточних ремонтів обладнання, будівель і споруд, дотримуватися правил і норм охорони праці відповідно до вимог СТП «Порядок проведення планово-попереджувальних робіт і капітального ремонту механічного обладнання» та іншої нормативно-технічної документації, однак порушив їх вимоги попри те, що передбачав можливість настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховував на їх відведення, що призвело до смертельного травмування газорізальника 5 розряду ПрАТ «ММК ім. Ілліча» ОСОБА_7 за наступних обставин.
З 08 години 18 вересня 2018 року на території кисневого цеху бригада цеху оперативного обслуговування та налагодження енергоцехів ПрАТ «ММК ім. Ілліча», до складу якої входив газорізальник ОСОБА_7 , повинна була продовжити виконання розпочатих напередодні робіт по ремонту азотного регенератора №4 БР-2М. На початку робіт при використанні апарату плазмового різання ОСОБА_7 спустився у приямок для проведення вогневих робіт, які згідно з п. 1 «Переліку робіт з підвищеною небезпекою», відносяться до робіт з підвищеною небезпекою. При цьому обвинувачений ОСОБА_5 допустив порушення вимог п. п. 4.56, 17.1.6 (е), 17.2.7 НПАОП 0.00-1.65-88 «Правил безпеки при виробництві та споживанні продуктів розділення повітря» та п. 4.1.1 Технологічної інструкції № 227-627-02 «Експлуатація повітророзподільної установки БР-2М», що виразилось у незабезпеченні відкритості на всю пропускну здатність (були прочинені) засувок З-44 і З-50 трубопроводу кисню (інвентарний № 24114) і відсутності заглушки на киснепроводі та призвело до створення локальної високої концентрації кисню у приямку в момент підпалювання ОСОБА_7 пальника апарату плазмового різання
JasikCUT-100-100 (L201), в результаті чого через 1-2 секунду після того як він запалив пальник відбувся спалах його спеціального одягу, внаслідок чого потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді термічних опіків, що ускладнилися опіковим шоком, через які настала смерть потерпілого від опікового шоку.
У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість, просить скасувати постановлену ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.В обґрунтування зазначає, що апеляційний суд безпідставно дійшов висновку про щире каяття засудженого, оскільки його поведінка не свідчила про наявність такого каяття, про що потерпіла зауважила під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, стверджує про неможливість застосування ст. 75 КК України.
Розглянувши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши надані до скарги копії судових рішень, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочину, за які його засудженого, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі не оспорюються.
Зі змісту скарги потерпілої вбачається, що вона, вказуючи на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість, фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання, які пов'язані із дискреційними повноваженнями.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання.
Разом із тим, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Загальні засади призначення покарання, визначені в ст. 65 КК України наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують чи обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з позиції суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку вироку суду першої інстанції, своє рішення мотивував тим, що: твердження суду першої інстанції про неможливість врахування обставини, що пом'якшує покарання, а саме щирого каяття, колегія суддів не приймає до уваги та зазначає про те, що ОСОБА_5 повністю визнав свою вину та розкаявся у вчиненому, його пояснення про те, що нещасний випадок, який стався з потерпілим, не тільки з його вини, а і внаслідок чисельних порушень з боку інших посадових осіб ПраТ «ММК імені Ілліча», не являються спробою уникнути відповідальності, а є констатацією факту, який підтверджується письмовими доказами, зокрема матеріалами проведеного Головним управлінням Держпраці у Донецькій області спеціального розслідування нещасного випадку, який стався з газорізальником ОСОБА_7 .
Таким чином, колегія суддів апеляційного суду пришла до висновку, що щире каяття ОСОБА_5 підлягає врахуванню як обставина, що пом'якшує покарання.
В ході апеляційного розгляду встановлено, що судом першої інстанції не враховано відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також обставин, що пом'якшують покарання, а саме сприяння органам досудового розслідування і суду у встановленні істини у справі. Ці обставини є саме такими, що відповідно до вимог закону істотно впливають на покарання.
Виходячи з наведеного, на переконання колегії суддів апеляційної інстанції, обрана обвинуваченому форма реалізації кримінальної відповідальності з реальним відбуттям призначеного покарання не ґрунтується на правильному застосуванні кримінального закону та є явно несправедливою внаслідок суворості.
З урахуванням індивідуальних ознак вчиненого злочину, даних про особу ОСОБА_5 та обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання, колегія суддів дійшла висновку про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства, однак в умовах контролю за його поведінкою, та дійшла висновку про доцільність звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з покладенням на нього певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
На переконання колегії суддів, таке покарання є співмірним характеру протиправних дій, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів та не сприймається як явно несправедливе внаслідок м'якості чи недостатнє для досягнення мети покарання.
Ухвала апеляційного суду в частині призначення засудженому покарання достатньо вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Таким чином, призначене ОСОБА_5 покарання із застосуванням ст. 75 КК України відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів. Підстав вважати його явно несправедливим колегія суддів не вбачає. Висновок суду про необхідність обрання засудженому саме такого покарання належно вмотивований.
Доводи касаційної скарги потерпілої ОСОБА_7 , а також матеріали кримінального провадження не містять даних про порушення судом апеляційної інстанції при розгляді провадження в частині призначення покарання норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення.
За таких обставин, підстав для задоволення касаційної скарги колегія суддів не вбачає.
Ураховуючи викладене та керуючись пунктом 2 частини 2 статті 428 КПК України, колегія суддів
постановила:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_4 на ухвалу Донецького апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3