Постанова
Іменем України
25 січня 2022 року
м. Київ
справа № 744/304/17
провадження № 51-1356км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015270000000465, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Семенівка Чернігівської області, жителя цього АДРЕСА_1 , такого, що судимості не має,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 на вирок Семенівського районного суду Чернігівської області від 22 червня 2017 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 24 травня 2021 року щодо ОСОБА_6 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Семенівського районного суду Чернігівської області від 22 червня 2017 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Вирішено цивільний позов, питання процесуальних витрат та долю речових доказів.
Згідно з вироком районного суду ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за те, що він 28 листопада 2015 року близько 05:00, керуючи в стані алкогольного сп'яніння автомобілем марки ВАЗ - 21070, номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по вулиці Прямій у місті Семенівка Чернігівської області з перевищенням максимально допустимої швидкості руху в населених пунктах, проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, при виникненні перешкоди для руху негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, чим порушив вимоги пп. «б» п. 2.3, пп. «а» п. 2.9, п. 12.3, п. 12.4 Правил дорожнього руху України, в результаті чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , який рухався в попутному напрямку руху в смузі руху автомобіля. У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_8 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, від яких він помер на місці події.
Вироком Апеляційного суду Чернігівської області від 08 вересня 2017 року вирок суду першої інстанції скасовано в частині призначеного покарання та ухвалено свій, яким призначено ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати всіма видами транспортних засобів на 3 роки. У решті вирок залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року скасовано вирок апеляційного суду і призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
За результатами нового розгляду кримінального провадження Чернігівським апеляційним судом постановлено ухвалу від 12 квітня 2019 року, якою вирок Семенівського районного суду Чернігівської області від 22 червня 2017 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року скасовано ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 12 квітня 2019 року і призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
За результатами нового розгляду кримінального провадження Чернігівським апеляційним судом постановлено ухвалу від 24 травня 2021 року, якою вирок Семенівського районного суду Чернігівської області від 22 червня 2017 року залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення, а кримінальне провадження щодо його підзахисного на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України закрити. Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник зазначає, що обвинувальний акт щодо ОСОБА_6 не містить формулювання обвинувачення та правової кваліфікації його дій. Також вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином не були перевірені доводи сторони захисту щодо недопустимості ряду доказів у цьому провадженні, що є грубим порушенням права на захист засудженого. Наголошує, що апеляційним судом не враховано та не зазначено в оскаржуваному рішенні, що засуджений ОСОБА_6 був звільнений з місць позбавлення волі, фактично відбувши покарання - 1 рік 1 місяць 11 днів, а також ще - 9 місяців після скасування Верховним Судом рішення апеляційного суду, що є грубим порушенням процесуальних норм та конституційних прав засудженого. Стверджує, що апеляційний суд у порушення вимог кримінального процесуального закону не виконавши вказівок, які були зазначені у постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 12 лютого 2020 року безпідставно залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 без змін.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
Прокурор ОСОБА_5 , висловивши свої доводи, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог, викладених у касаційних скаргах.
При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з приписами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, перегляду (відповідно до вимог ст. 438 КПК України) в касаційному порядку не підлягають.
При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, проаналізувавши та оцінивши показання допитаних упродовж судового слідства свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , потерпілих ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , також проаналізувавши дані, що містяться у: протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 28 листопада 2015 року, план-схемі та фототаблиці до нього; протоколі огляду транспорту від 28 листопада 2015 року; протоколі огляду і затримання транспорту від 28 листопада 2015 року; протоколі проведення слідчого експерименту від 18 жовтня 2016 року; висновках експертів № 107 від 18 грудня 2015 року, № 183-мк від 24 грудня 2015 року, № 32 від 30 грудня 20 року, № 34 від 30 грудня 2015 року, № 33 від 10 грудня 2015 року, № 327 від 14 липня 2016 року, № 206 від 20 грудня 2016 року, № 542 від 03 листопада 2016 року, визнав доведеною винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину проти безпеки руху.
Не погодившись із зазначеним вироком, крім інших, захисник ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_20 подав на нього апеляційну скаргу. Зокрема, захисник просив вирок районного суду скасувати, а кримінальне провадження щодо його підзахисного закрити за відсутності в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, посилаючись при цьому на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та недопустимість доказів у цьому провадженні.
За наслідками апеляційного розгляду з урахуванням вказівок, які були зазначені у постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 12 лютого 2020 року, суд апеляційної інстанції із дослідженням письмових доказів у цьому провадженні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_21 залишив без задоволення, а вирок Семенівського районного суду Чернігівської області від 22 червня 2017 року щодо ОСОБА_6 без змін.
Зазначивши в ухвалі мотиви та підстави, якими керувався при прийнятті рішення, суд апеляційної інстанції врахував всі докази у провадженні на предмет достатності для підтвердження обвинувачення, і дійшов висновку про законність засудження ОСОБА_6 за злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що такі висновки апеляційного суду достатньо мотивовані та ґрунтуються на даних, які були належним чином перевірені в судовому засіданні та змістовно наведені в ухвалі, у тому числі й на результатах перевірки доводів засудженого про недопустимість зазначених у його апеляційній скарзі доказів.
При цьому судами попередніх інстанцій було проведено ретельний аналіз тверджень сторони захисту та засудженого ОСОБА_6 про відсутність у діях останнього складу інкримінованого йому злочину, а саме через недостатню видимість та засліплення обвинуваченого зустрічним транспортом, що дало можливість дійти обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні зазначеного у вироку кримінального правопорушення.
Виходячи зі встановлених судом фактичних обставин, дії ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України кваліфіковано правильно.
При цьому вирок місцевого суду узгоджується із вимогами статей 370, 373-374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим. У ньому наведено формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, як того вимагає ч. 3 ст. 374 КПК України, тому доводи захисника в цій частині є безпідставними.
Що стосується доводів захисника про недопустимість окремих письмових доказів, то суд касаційної інстанції дійшов наступного висновку.
За статтями 86, 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо його отримано у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використано при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та іншими законами України, у тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Для встановлення того, чи були протоколи огляду місця події допустимими як докази у кримінальному провадженні, необхідно визначити законодавчо встановлені підстави, порядок та умови, необхідні для їх збирання, саме на той час, коли вони були зафіксовані та одержані. Якщо слідчим був порушений порядок їх збирання, такі докази не можуть вважатися допустимими і бути підставою для прийняття процесуальних рішень.
Доводи захисника про те, що протокол огляду місця події (ДТП) від 28 листопада 2015 року, складений з порушенням вимог процесуального закону та неуповноваженою особою, оскільки відповідно до доручення про проведення досудового розслідування та витягу з ЄРДР, проведення цього розслідування доручено саме слідчому ОСОБА_17 , то вони не заслуговують на увагу.
Положеннями ч. 1 ст. 214 КПК України регламентовано, що слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що відповідно до витягу з ЄРДР 28 листопада 2015 року о 13:29 слідчий ОСОБА_17 вніс до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
З наявного в матеріалах провадження доручення начальника відділу СУ ГУ Національної поліції в Чернігівській області вбачається, що слідчому ОСОБА_17 доручено провести досудове розслідування у даному кримінальному провадженні.
За змістом статей 214, 237 КПК України огляд місця події - це слідча дія, яка має на меті безпосереднє сприйняття, дослідження обстановки на місці події, виявлення, фіксацію та вилучення різних речових доказів, з'ясування характеру події, що відбулася, встановлення особи злочинця та мотивів скоєння злочину. У невідкладних випадках огляд місця події може бути проведений до внесення відомостей до ЄРДР, що здійснюється негайно після огляду. Підставою для проведення огляду місця події слугує інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі. Без наявності такої інформації проведення огляду місця події не допускається.
Як вбачається із протоколу огляду місця події (ДТП), зазначений огляд було проведено 28 листопада 2015 року з 06:55 до 08:50 начальником СВ Семенівського ВП ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_22 та надалі складено ним цей протокол (а. к. п. 187-210, т. 1). Крім того, на підставі зазначеного протоколу було вилучено автомобіль ВАЗ 21070, номерний знак НОМЕР_1 . При цьому у процесі огляду та складання протоколу до нього були долучені план схема та фототаблиці.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження вбачається, що підставою для проведення вищевказаної слідчої дії 28 листопада 2015 року стало повідомлення ОСОБА_6 від 28 листопада 2015 року о 06:45 про ДТП, а саме те, що він здійснив наїзд на пішохода (а. к. п. 186, т. 1).
Таким чином, ураховуючи те, що зазначена слідча дія була невідкладною, а підставою для її проведення була інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі, тому її проведення зазначеним вище начальником слідчого відділу до внесення відомостей в ЄРДР та до початку здійснення досудового розслідування цього провадження, тобто до отримання слідчим ОСОБА_17 доручення, було законним.
При цьому, як вбачається із протоколу огляду місця події (ДТП) від 28 листопада 2015 року його зміст відповідає вимогам статей 104, 105 КК України, а тому доводи захисника в цій частині також є необґрунтованими.
Що стосується протоколів огляду транспортного засобу та його затримання від 28 листопада 2015 року то колегія суддів звертає увагу на те, що їх дійсно було складено не слідчим, а старшим інспектором Семенівського ВП ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_23 , що не узгоджується із вимогами ст. 237 КПК України (а. к. п. 211-215, 216, т. 1).
Разом із цим колегія суддів, перевіряючи матеріали провадження, звертає увагу на те, що зазначені вище слідчі дії, які були проведені старшим інспектором Семенівського ВП ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_23 , а саме вихідні дані, що містилися у відповідних протоколах, не вплинули на подальші висновки експертиз у цьому провадженні, оскільки ці дані не були предметом безпосереднього дослідження експертів. До того ж автомобіль ВАЗ 21070, номерний знак НОМЕР_1 було вилучено на підставі протоколу огляду місця події (ДТП) від 28 листопада 2015 року. Також цей автомобіль відповідно до постанови слідчого ОСОБА_17 від 30 листопада 2015 року був визнаний речовим доказом та поміщений на майданчик тимчасового зберігання транспортних засобів Семенівського ВП Новгород-Сіверського ВП ГУНП в Чернігівській області.
Враховуючи наведене протоколи огляду транспортного засобу та його затримання від 28 листопада 2015 року не вплинули на висновки місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Крім того, як видно із матеріалів провадження, а саме протоколу огляду місця події (ДТП) від 28 листопада 2015 року, під час зазначеної дії було здійснено, зокрема, огляд трупа ОСОБА_8 , що узгоджується з вимогами ч. 2 ст. 238 КПК України. При цьому обов'язковість наявності підтверджуючих даних про здійснення вилучення трупа з місця події нормами процесуального закону не передбачено. Таким чином, твердження захисника про відсутність процесуальних документів у яких було б зафіксовано факт вилучення трупа ОСОБА_8 , є невмотивованими.
Що стосується вказівок захисника про те, що суд апеляційної інстанції, при постановленні оскаржуваних судових рішень усупереч вимогам процесуального закону не зарахував ОСОБА_6 строк перебування його під вартою, то вони не є такими порушеннями, що тягнуть за собою безумовне скасування судового рішення, оскільки їх може бути виправлено в порядку, передбаченому розділом VIII «Виконання судових рішень» КПК України.
Крім того, як вбачається із матеріалів провадження, зокрема довідки про звільнення ОСОБА_6 , ухвалою Семенівського районного суду Чернігівської області від 03 вересня 2019 року останньому було зараховано у строк відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі за вироком Семенівського районного суду Чернігівської області від 22 червня 2017 року, як відбуту частину покарання у виді позбавлення волі за цим вироком, період часу відбування ним покарання у виді позбавлення волі з 28 вересня 2017 року по 09 листопада 2018 року з розрахунку день за день.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні, зокрема, апеляційної скарги захисника ОСОБА_20 , в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, на яких цю скаргу визнав необґрунтованою.
Підстав вважати, що апеляційний суд під час нового розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку всупереч вимогам ч. 2 ст. 439 КПК України не виконав вказівок Верховного Суду викладених у його постанові від 12 лютого 2020 року, колегія суддів суду касаційної інстанції не вбачає.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419, 439 КПК України.
Покарання призначено ОСОБА_6 з урахуванням положень ст. 65 КК України, і підстав вважати таке покарання несправедливим через суворість колегія суддів касаційного суду також не вбачає.
Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК України, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.
Таким чином, у ході перевірки матеріалів провадження колегія суддів касаційного суду не встановила підстав для задоволення касаційної скарги захисника.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, касаційний суд не встановив, а тому підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Семенівського районного суду Чернігівської області від 22 червня 2017 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 24 травня 2021 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_24 ОСОБА_3