31 січня 2022 року
м. Київ
справа № 756/14890/20
провадження № 61-134ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «АШАН Україна ГІПЕРМАРКЕТ» про скасування наказу про застосування дисциплінарного стягнення,
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «АШАН Україна ГІПЕРМАРКЕТ» (далі - ТОВ «АШАН Україна ГІПЕРМАРКЕТ») про скасування наказу про застосування дисциплінарного стягнення, у якому в обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що начальник відділу підтримки та експлуатації відповідача ОСОБА_2 18 серпня 2020 року надав позивачу для ознайомлення «Наказ № 20-І» від 12 серпня 2020, яким позивачу було оголошено догану «за неналежне виконання трудових обов'язків», яке полягало в тому, що позивач нібито «протягом червня-серпня 2020 року користувався мережею Інтернет в особистих цілях, не пов'язаних з виконанням трудових функцій, що було виявлено 11 серпня 2020 року». Підставою «Наказу № 20-І» від 12 серпня 2020 зазначено: доповідну записку начальника відділу технічної підтримки та експлуатації ОСОБА_2 від 11 серпня 2020 року; інформацію щодо відвідуваних сайтів з робочого комп'ютера позивача за період червень-серпень 2020 року; пояснення позивача від 12 серпня 2020 року. Позивач вважає спірний наказ протиправним, оскільки під час роботи в ТОВ «АШАН Україна ГІПЕРМАРКЕТ» корпоративний Інтернет ним в особистих цілях не використовувався, жодних порушень трудової дисципліни не було, а сам наказ належними особами не був підписаним, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
РішеннямОболонського районного суду містаКиєва від 01 червня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 червня 2021 року - без змін.
31 грудня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надіслав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Дослідивши касаційну скаргу ОСОБА_1 , Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з огляду на наступне.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); справи про розірвання шлюбу; справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Як убачається з матеріалів касаційного провадження, предметом позову є скасування наказу про застосування дисциплінарного стягнення.
Верховний Суд урахував предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільствата дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для заявника.
Доводи касаційної скарги про те, що висновки суду в оскаржуваних судових рішеннях суперечать практиці Верховного Суду, яка викладена в постановах від 14 лютого 2020 року в справі № 170/419/17, від 17 лютого 2021 року в справі № 461/6374/19, чим порушено формування єдиної правозастосовчої практики, є неналежними, оскільки у наведених заявником рішеннях суду касаційної інстанції та оскаржуваних рішеннях суду першої та апеляційної інстанції встановлено різні фактичні обставини у справах. Крім того, заявник не навів обставин, які б обгрунтовано свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення для позивача.
Наведені заявником аргументи суд вважає необґрунтованими, оскільки вони є виключно його суб'єктивними судженнями та зводяться до переоцінки доказів і незгоди з фактичними обставинами, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій.
Крім того, посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків, викладених в постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а також, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, є підставами касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, але не є доводом, який в розумінні підпунктів а)-г) пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Інших належних та обґрунтованих доводів, які б свідчили про можливість відкриття касаційного провадження в даній справі, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі не наведено, а тому суд приходить до висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
З урахуванням указаного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «АШАН Україна ГІПЕРМАРКЕТ» про скасування наказу про застосування дисциплінарного стягнення.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. А. Стрільчук