Постанова
Іменем України
31 січня 2022 року
м. Київ
справа № 571/177/21
провадження № 61-16502св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Рівненський обласний центр зайнятості,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 12 квітня 2021 року у складі судді Верзун О. П. та постанову Рівненського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Хилевич С. В., Боймиструк С. В., Шимків С. С.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Рівненського обласного центру зайнятості про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у січні 2021 року звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила:
- визнати незаконним та скасувати наказ директора Рівненського обласного центру зайнятості «Про звільнення ОСОБА_1 » від 29 грудня 2020 року № 158-к;
- поновити її на посаді провідного фахівця з питань зайнятості відділу активної підтримки безробітних Рокитнівської філії Рівненського обласного центру зайнятості з 30 грудня 2020 року;
- стягнути із відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 30 грудня 2020 року по дату прийняття судом рішення в розмірі 56 000 грн.
На обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що наказом директора Рівненського обласного центру зайнятості «Про звільнення ОСОБА_1 » від 29 грудня 2020 року № 158-к її було звільнено із посади провідного фахівця з питань зайнятості відділу активної підтримки безробітних Рокитнівської районної філії Рівненського обласного центру зайнятості у зв'язку з скороченням штатів працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2, 6 цієї статті допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Однак, на іншу роботу у межах усієї юридичної особи та усіх її філій впродовж двомісячного періоду з дня попередження про можливе вивільнення та які були вакантними на день звільнення її переведено не було.
Перед попередженням її про вивільнення існували вакансії у Рокитнівській районній філії Рівненського обласного центру зайнятості, однак ці вакансії були заповнені іншими особами, зокрема тимчасовим працівником, після чого було створено формальну видимість відсутності вакансій.
Вважає, що швидке заповнення вакансій перед попередженням її про вивільнення є недобросовісними діями відповідача.
Посилаючись на положення статті 42 КЗпП України стверджує, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Оскільки потреба у її трудовій функції не відпала, її функції були покладені на іншу особу, а тому виникла потреба у врахуванні переваг у залишенні на роботі між нею та особою, яка стала виконувати її трудову функцію, чого відповідач не виконав.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рокитнівський районний суд Рівненської області рішенням від 12 квітня 2021 року відмовив у задоволенні позову.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що у відповідача дійсно мало місце скорочення чисельності та штату працівників, позивач попереджалася про наступне вивільнення за два місяці з дати її попередження, тому відповідачем не порушено вимоги статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника. Позивачем не надано доказів про наявність на час її звільнення інших вакантних посад, які б вона могла зайняти, відповідно до своєї освіти чи кваліфікації, а також не надано доказів про її згоду зайняти будь-яку іншу посаду в межах Рівненського обласного центру зайнятості.
Рівненський апеляційний суд постановою від 07 вересня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Осики Ю. П. залишив без задоволення, а рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 12 квітня 2021 року залишив без змін.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги цього висновку не спростовують.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Від ОСОБА_1 у жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 12 квітня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, а саме частину другу статті 40, статтю 42 КЗпП України, а також не враховано правових висновків Верховного Суду, висловлених у постановах від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, від 22 травня 2019 року у справі № 753/3889/17, від 07 лютого 2018 року у справі № 818/410/16.
Відповідач не заперечує ту обставину, що їй не було запропоновано жодної вакантної посади, мотивуючи це тим, що особи, які залишені на роботі мають більш високу кваліфікацію та продуктивність праці, а інші вакансії не пропонувалися їй з тих підстав, що вона не має відповідної кваліфікації, а тому не могла на них працювати. Проте, зазначені мотиви не підтверджуються жодними доказами.
Вона є членом профспілки, проте її не повідомили про засідання, на якому обговорювалося питання щодо її звільнення, за вказаним фактом було скеровано заяву щодо внесення у протокол зборів недостовірних відомостей до Рокитнівського ВП Сарненського ВП ГУ НП в Рівненській області та порушено кримінальне провадження.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від Рівненського обласного центру зайнятості у листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що апеляційним судом було враховано правові висновки Верховного Суду, висловлені у постановах від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, від 18 листопада 2020 року у справі № 522/20826/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 296/868/18.
Згідно з практикою Верховного Суду роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільняється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.
Внутрішні переміщення проводилися шляхом переведення працівників з посади на посаду.
Згідно з практикою Верховного Суду переведення працівника з посади на посаду є зміною істотних умов праці, а не укладення трудового договору з новою особою, тому у відповідача не було підстав пропонувати посаду провідного фахівця з профорієнтації.
У Рівненській обласній службі зайнятості, у тому числі у Рокитнівській районній філії Рівненського обласного центру зайнятості було скорочено 37 штатних одиниць. Вільних вакансій не було.
Оскаржувані судові рішення є законними, обґрунтованими та ухваленими з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 25 жовтня 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Рокитнівського районного суду Рівненської області.
Справа № 571/177/21 надійшла до Верховного Суду 10 листопада 2021 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На позачерговому засіданні правління Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття 31 січня 2020 року ухвалено проект бюджету на 2020 рік, де видатки на утримання державної служби зайнятості передбачено з урахуванням оптимізації чисельності, що призвело до скорочення штату і чисельності працівників.
З метою пом'якшення наслідків вивільнення та мінімізації відповідних процесів Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття на адресу первинних профспілкових організацій базових центрів зайнятості і філій обласних центрів зайнятості 23 вересня 2020 року надіслано лист № 09-2780 щодо можливого скорочення штату і чисельності працівників.
Наказом Державного центру зайнятості від 21 жовтня 2020 року № 69 було визначено граничну чисельність Рівненської обласної служби зайнятості. Внаслідок чого чисельність штатних працівників області зменшилась на 37 одиниць.
Наказом Обласного центру зайнятості від 23 жовтня 2020 року № 457 базовим центрам зайнятості та філіям Обласного центру зайнятості доведено до відома про граничну чисельність працівників.
Того ж дня відповідне повідомлення було надіслано і ОСОБА_1 , яка займала посаду провідного фахівця з питань зайнятості відділу активної підтримки безробітних Рокитнівської районної філії Обласного центру зайнятості і потрапила під заплановане увільнення, з яким ознайомилася під підпис 29 жовтня 2020 року.
Первинною профспілковою організацією Рокитнівської районної філії Обласного центру зайнятості 14 грудня 2020 року надано згоду на звільнення позивача із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що посадовою інструкцією провідного фахівця з питань зайнятості відділу активної підтримки безробітних Рокитнівської філії Обласного центру зайнятості, затвердженою наказом від 06 липня 2018 року № 254, на ОСОБА_1 було покладено обов'язки з надання індивідуальних профінформаційних послуг особам з числа незайнятого і зайнятого населення, організації та проведення інформаційних семінарів для населення, участі у групових та масових інформаційно-консультаційних та профорієнтаційних заходах з питань легального працевлаштування, гендерної рівності, запобігання нелегальної трудової міграції, а також для цільових категорій населення на виконання програм, угод, меморандумів та завдань Кабінету Міністрів України і керівництва обласного центру зайнятості та філії, в тому числі семінарів з елементами психологічної підтримки для безробітних, особливо з числа незахищених верств населення, участі у групових та масових інформаційно-консультаційних та профорієнтаційних заходах поза межами філії: в навчальних закладах, об'єднаних територіальних громадах, органах пробації та установах виконання покарань.
У 2018 році позивач надала 369 індивідуальних профінформаційних послуг, у 2019 році - 1019 індивідуальних профінормаційних послуг, а у 2020 році - 231 послугу.
Разом з тим, провідний фахівець з питань профорієнтації ОСОБА_2 у 2018 році надала 870 індивідуальних інформаційних послуг, у 2019 році - 995 таких послуг, а в 2020 році - 906 послуг.
Заступник начальника відділу активної підтримки безробітних ОСОБА_3 у 2018 році надала 913 індивідуальних профінформаційних послуг, у 2019 році - 1 583 індивідуальних проінформаційних послуг, а у 2020 році - 1 163 таких послуг.
З приводу групових та масових інформаційно-консультаційних послуг і профорієнтаційних заходах для населення, що здійснювалися Рокитнівською районною філією Обласного центру зайнятості в установах та підприємствах, то позивач участі не брала взагалі, а безпосередньо нею у філії проведено 4 заходи. ОСОБА_2 у 2019 році проведено 209 заходів такого характеру, а ОСОБА_3 - 141 захід.
Тобто, показники аналізу професійної діяльності, рівень кваліфікації та продуктивності праці є очевидними і безсумнівними, з огляду на що зазначені функціональні обов'язки було розподілено між заступником начальника відділу активної підтримки безробітних ОСОБА_3 та провідним фахівцем з питань профорієнтації ОСОБА_2 .
Апеляційним судом також встановлено, що ОСОБА_4 23 жовтня 2020 року було прийнято на постійне місце роботи на посаду, тобто під час роботи ОСОБА_1 на посаді провідного фахівця з питань зайнятості відділу активної підтримки безробітних та до попередження 29 жовтня 2020 року про наступне вивільнення в зв'язку зі скороченням штату. При цьому її посада носить назву «провідний фахівець з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення», а, отже, є відмінною від посади позивача за кваліфікацією, спеціальністю і напрямком діяльності.
Також судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на 29 жовтня 2020 року вакансій, які на момент попередження позивача про наступне вивільнення могли б бути їй запропоновані, не існувало.
Були наявні дві вакантні посади, а саме провідного юрисконсульта юридичного відділу та провідного фахівця із зв'язків з громадськістю та пресою сектору інформаційної роботи Обласного центру зайнятості. Проте, ці посади не відповідали освіті, кваліфікації, практичним та теоретичним знанням і досвіду ОСОБА_1 , а тому їй не пропонувалися.
При цьому за час дії попередження про наступне вивільнення з роботи протягом часу з 29 жовтня до 29 грудня 2020 року до Обласного центру зайнятості була прийнята одна особа - на посаду провідного юрисконсульта юридичного відділу.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з'явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.
Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, у Рівненській обласній службі зайнятості відбулись зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності та штату працівників, внаслідок чого чисельність штатних працівників зменшилась на 37 одиниць, у зв'язку з чим у Рокитнівській філії скорочено 2 посади, а саме: провідного фахівця з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення; провідного фахівця з питань зайнятості відділу активності підтримки безробітних.
Працівників, які підлягали вивільненню на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України було попереджено та ознайомлено із наказом.
Відповідач, як роботодавець, у встановлений частиною першою статті 49-2 КЗпП України строк персонально попередив позивача про її наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
У відповідності до положень частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний термін обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником (частина першої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).
Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.
Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів її відмови.
За змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з'ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.
Таким чином, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.
Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (статті 8 Конституції України, статті 3 ЦК України, статей 2, 263 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами».
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахувавши згоду Рокитнівської районної організації профспілки працівників Рокитнівської філії Рівненського обласного центру зайнятості від 14 грудня 2021 року на звільнення ОСОБА_1 , дійшов обґрунтованого висновку про виконання відповідачем положень статті 49-2 КЗпП України, оскільки позивачем не доведено, що вона має більші кваліфікацію та продуктивність праці у порівнянні з провідним фахівцем з питань профорієнтації ОСОБА_2 та заступником начальника відділу активної підтримки безробітних ОСОБА_3 і мала право на переважне залишення на роботі. Трудову функцію провідного фахівця з профорієнтації (посада якого вводилася) позивач не могла виконувати в силу відсутності психолого-педагогічної освіти. Посади з вказаними вимогами їй не пропонувалися.
Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не враховано правових висновків Верховного Суду, висловлених у постановах від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, від 22 травня 2019 року у справі № 753/3889/17 та від 07 лютого 2018 року у справі № 818/410/16, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Висновки у справах, на які міститься посилання у касаційній скарзі, і у справі, яка переглядається, не є суперечливими. Встановлені судами фактичні обставини є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Слід звернути увагу, що у кожній справі з подібним предметом спору суд виходить із конкретних обставин справи, з урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві та дотриманням розумного балансу інтересів сторін.
Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.
Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 12 квітня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров