Ухвала
27 січня 2022 року
м. Київ
справа № 573/1219/21
провадження № 61-1308ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 12 жовтня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів,
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив зменшити розмір аліментів, що визначені судовим наказом Білопільського районного суду Сумської області від 30 листопада 2017 року, та стягувати з нього на користь ОСОБА_2 аліменти на неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/11 частки всіх видів його заробітку (доходів), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що на підставі судового наказу Білопільського районного суду Сумської області від 30 листопада 2017 року він сплачує аліменти на неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Наразі він перебуває у скрутному матеріальному становищі, не працює, на його утриманні, крім сина від попереднього шлюбу, перебувають ще двоє дітей, одна з яких потребує домашнього догляду. Також він утримує дружину ОСОБА_5 , яка була вимушена піти у відпустку без збереження заробітної плати для догляду за хворим сином ОСОБА_6 до досягнення ним шестирічного віку. Вважає, що за вказаних обставин розмір аліментів, які підлягають сплаті за судовим наказом, є надмірним.
Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 12 жовтня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Сумського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року (повний текст якої складено 22 грудня 2021 року) апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Білопільського районного суду Сумської області від 12 жовтня 2021 року - без змін.
20 січня 2022 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 12 жовтня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» передбачено, що у 2022 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2022 року (на час подання касаційної скарги) - 2 481 грн, а для дітей віком від 6 до 18 років - 2 618 грн.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач - сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше ніж за один рік.
В касаційній скарзі ОСОБА_1 вказав, що визначений державним виконавцем розмір аліментів на дитину, який підлягає сплаті за судовим наказом Білопільського районного суду Сумської області від 30 листопада 2017 року (виходячи з 1/4 частини середньої заробітної плати працівника для відповідної місцевості), складає 2 930,25 грн. Водночас, ОСОБА_1 просив зменшити розмір аліментів з 1/4 до 1/11 частки від всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Таким чином, сума, до якої ОСОБА_1 просив зменшити розмір аліментів, складає 1 065,55 грн щомісячно ((2 930,25 грн х 4) / 11)), проте така сума не може бути меншою 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку -1 309 грн (2 618 х 50 %). Тобто сумою, на яку зменшуються платежі за цим позовом, є 1 621,25 грн (2 930,25 - 1 309).
Отже, ціна позову в цій справі становить 19 455 грн (1 621,25 грн х 12), що станом на 01 січня 2022 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481 грн х 100 = 248 100 грн). Тобто справа № 573/1219/21 є малозначною в силу вимог закону.
Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Необхідність розгляду справи в касаційному порядку ОСОБА_1 мотивував тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Виключна правова проблема полягає в тому, що законодавством не передбачено, як зменшити розмір аліментів, визначених судовим наказом, оскільки на момент винесення судового наказу не досліджувалися обставини, вказані у статті 182 Сімейного кодексу України (далі - СК України). Тому при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів суди по-різному застосовують положення названої статті. Крім того, справа має для нього виняткове значення, оскільки необхідно дослідити пропорційність втручання в його майнові права і вирішити питання про розмір призначених аліментів з огляду на те, що на його утриманні фактично перебувають троє дітей та дружина.
Наведені заявником обставини, передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 4 статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб. Відповідно до частини сьомої статті 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів. Тобто ЦПК України встановлено порядок зміни розміру аліментів, визначених судовим наказом.
Згідно зі статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Вказаною статтею визначені підстави для зміни розміру аліментів. Той факт, що при видачі судового наказу про стягнення аліментів не досліджувалися обставини, вказані у статті 182 СК України, зокрема матеріальний або сімейний стан платника аліментів, не позбавляє заявника можливості довести факт зміни цих обставин в межах розгляду судом його позову про зменшення розміру аліментів.
Отже, наведені заявником доводи про існування виключної правової проблеми є неспроможними, так як чинним законодавством чітко врегульовано порядок і підстави для зменшення розміру аліментів, визначених судовим наказом. Прикладів неоднакового застосування судамистатті 182 СК України заявником не наведено.
Посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права вказує на незгоду ОСОБА_1 з оцінкою судів зібраних у справі доказів та встановлених обставин, що не свідчить про те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики. При цьому суди не заперечували наявності у заявника права на звернення до суду з цим позовом, а відмовили в його задоволенні у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.
Доводи касаційної скарги також не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки оцінка судом «винятковості справи» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин в такій скарзі. Обґрунтування поданої в цій справі скарги зводяться до незгоди заявника з результатом розгляду справи. Незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, тому що це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
В постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Зазначення в постанові Сумського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.
Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 3 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 12 жовтня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко