Справа № 127/11789/21
Провадження № 2/127/2052/21
21 січня 2022 рокум. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Шаміної Ю.А.,
при секретарі судового засідання Чорнобров О.Л.,
за участі: представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення безпідставно отриманих коштів,
ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення безпідставно отриманих коштів. Свої вимоги мотивувала тим, що в період з липня 2018 року по серпень 2019 ОСОБА_3 безпідставно сплачувала на рахунок ОСОБА_4 грошові кошти, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача, зокрема: 03.07.2018 - 10854,27 грн; 13.08.2018 - 11105,53 грн; 17.09.2018 - 11413,56 грн; 13.12.2018 - 11 356,78 грн; 05.02.2019 - 11055,28 грн; 10.02.2019 - 10954,77 грн; 03.03.2019 - 10869,35 грн; 15.04.2019 - 10834,17грн; 27.05.2019 - 10633,17 грн; 05.07.2019 - 10331,66 грн; 19.07.2019 - 10492,46 грн; 31.07.2019 - 10130,65 грн; 28.08.2019 - 10455,27 грн; 30.12.2019 - 5025,13 грн. Просила суд стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 145512,05 грн та судові витрати.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 26 травня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній цивільній справі за правилами загального позовного провадження.
01 липня 2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. №45301), згідно якого відповідач позовні вимоги не визнає, оскільки позивач сплачувала дані кошти на підставі договору позики від травня 2018 року, згідно якого ОСОБА_3 позичила у відповідача кошти в розмірі 150000,00 грн. та зобов'язувалась повернути до 01.01.2020. Крім того, позивач на даний час позичила у відповідача грошові кошти в розмірі 15000 доларів США, на підставі розписки від 10.01.2020, однак зобов'язання не виконала, в зв'язку з чим ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом про стягнення боргу.
Представник позивача 30 серпня 2021 року надав суду відповідь на відзив (вх. №59886), згідно якої вказує, що в період з липня 2018 року по серпень 2019 року позивач сплатила в рахунок повернення отриманих грошових коштів, які позивач позичила в червні 2018 року по усній домовленості в розмірі 15000 доларів США) в розмірі 145512,05 грн (або 5490,46 доларів США). Після цього, не маючи можливості сплачувати грошові кошти, позивачем було передано в рахунок розрахунку за решту несплаченої суми коштів виключні майнові права на знак для товарів та послуг, якими вона володіла на підставі свідоцтва України на знак для товарів та послуг «Dip Me» № 257101, виданого Державною службою інтелектуальної власності від 10.04.2019 року, також передано належні позивачу корпоративні права в спільному із дочкою відповідача підприємстві - ТОВ «Діп Мі». Відтак, позивач розрахувалася із відповідачем повністю. Разом з тим, перед підписанням документів відносно передачі виключних майнових прав на знак для товарів та послуг, а також корпоративних прав, дочка відповідача ОСОБА_5 стала вимагати від позивача підписати розписку, буцімто позивач позичила у відповідача в борг 15000 доларів США, позивач підписала дану розписку, оскільки фактично дана розписка слугувала доказом обміну безоплатно переданих родині відповідача виключних майнових прав на знак для товарів та послуг. А тому, враховуючи те, що позивач передала відповідачу виключні майнові права на знак для товарів та послуг «Діп Мі» та корпоративні права в статутному капіталі ТОВ «Діп Мі», вважає, що позивач остаточно розрахувалася із відповідачем, а сплачені кошти в розмірі 145 512,05 грн є безпідставно отриманими.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 10 листопада 2021 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду.
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Довжик Д.В., який діє на підставі ордера АА №0003832 від 05.05.2021 року, позовні вимоги підтримав за обставин викладених в позові, просив позов задовольнити.
Представник відповідача - адвокат Попеско О.П., який діє на підставі ордера АВ №1015762 від 01.07.2021року, позовні вимоги не визнав, заперечував щодо їх задоволення з підстави наведених у відзиві на позов.
Вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
При розгляді справи судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що згідно виписки з банківського рахунку ОСОБА_3 на рахунок ОСОБА_4 перераховано кошти в розмірі 145 512,05грн., а саме: 03.07.2018 - 10 854,27 грн; 13.08.2018 - 11 105,53 грн; 17.09.2018 - 11 413,56 грн; 13.12.2018 - 11 356,78 грн; 05.02.2019 - 11 055,28 грн; 10.02.2019 - 10 954,77 грн; 03.08.2019 - 10869,35 грн; 15.04.2019 - 10 834,17 грн; 27.05.2019 - 10 633,17 грн; 05.07.2019 - 10331,66 грн; 19.07.2019 - 10 492,46 грн; 31.07.2019 - 10 130,65 грн; 28.08.2019 - 10 455,27 грн; 30.12.2019 - 5025,13 грн.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.
Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов'язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення статті 1212 ЦК України.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».
За положеннями статті 12 ЦПК України судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, за своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівелює можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Разом з тим, положеннями частини п'ятої статті 12 ЦПК України на суд покладені певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема: керує ходом судового процесу; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як на підставу задоволення своїх вимог, позивач посилається на те, що відповідачем зберігаються грошові кошти без достатньої правової підстави у зв'язку з тим, що перерахування коштів на рахунок ОСОБА_4 відбулось внаслідок відсутності правової підстави, передбаченої законом, іншими правовими актами чи правочином.
Однак, дане твердження позивача, не заслуговує уваги, оскільки перерахування відбулося не одноразово, а носило регулярний та систематичний характер протягом більш ніж 1,5 років (14 платежі від позивача ОСОБА_3 за період з 03.07.2018 по 30.12.2019), а також те, що у всіх виписках з банківського рахунку позивача чітко було зазначено отримувача коштів - ОСОБА_4 , а в копії дубліката чека №1824-7106-7439-0582 від 30.12.2019 вказано ще й код платника ОСОБА_4 .
Інших доказів щодо підтвердження помилковості перерахування грошових коштів матеріали справи не містять.
Заперечуючи проти позову, представник відповідача посилався на те, що між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини з приводу повернення боргу ОСОБА_3 відповідачу. Боргова розписка, як пояснив представник відповідача, була передана ОСОБА_3 в зв'язку з повним погашенням боргу.
З наданої в матеріали справи роздруківки з "Вайбер" вбачається, що ОСОБА_3 29.11.2019 проводить переписку з ОСОБА_4 та вказує, що в зв'язку з форс-мажорною обстановкою (переїздом) відсотки будуть виплачені найближчим часом, максимум до 08 грудня, по основній сумі боргу - шукає варіанти для вирішення питання.
Отже, встановлене свідчить про те, що між сторонами справи існує спір щодо правової природи передачі грошових коштів, а також позивач не довів, що набуття відповідачем грошових коштів є безпідставним внаслідок безпідставності їх перерахування.
За таких обставин, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності, суд виходить з відсутності підстав для стягнення з відповідача грошових коштів як таких, що набуті чи збережені ним без достатньої правової підстави, а відтак і відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Щодо витрат на правничу допомогу, то суд враховує, що відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідачем заявлено про врахування судових витрат понесених ним (професійна правнича допомога) при розподілі судових витрат між сторонами.
На підтвердження обставин понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу суду надано копію договору №22/06 про надання правової (правничої) допомоги від 22.06.2021, ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АВ №1015762 від 01.07.2021.
Надаючи оцінку вищезазначеним доказам суд враховує, що відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Положення частин першої та другої ст. 137 ЦПК України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя N R (81) 7, яким передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч.1 ст.1).
Видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами (стаття 19).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час (ст.30)
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява N 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява N 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява N 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Доказами в цивільному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
За правилами оцінки доказів, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як слідує зі змісту Договору №22/06 про надання правової (правничої) допомоги від 22.06.2021 гонорар за надання професійної правничої допомоги, вказаної в ст. 2 цього Договору, є фіксованим, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого адвокатом АО і становить 30000,00 грн. Оплата за даним договором (гонорар) здійснюється клієнтом до 30.12.2021 на розрахунковий рахунок АО або в касу (п.п. 4.1, 4.2 цього Договору).
Отже розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
Матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем послуг адвоката та понесення ним витрат у суді.
Суд з огляду на умови договору про надання правової допомоги та наданні послуги дійшов висновку, що в даній конкретній справі витрати на правничу допомогу в сумі 30000,00 грн є реальними, підтвердженими матеріалами справи. Суд звертає увагу на відсутність окремого детального опису робіт на виконання положень ч. 3 ст. 137 ЦПК України, однак відмічає, що за змістом цієї норми вона запроваджена "для визначення розміру витрат", однак у межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним. Доводів позивача щодо неспівмірності витрат на правову допомогу матеріали справи не містять.
За наведеного суд вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача 30000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 4, 19, 141, 263-265, 268, 280-284 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення безпідставно отриманих коштів - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) 30000,00 грн (тридцять тисяч гривень) витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;
відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Повний текст судового рішення виготовлено 31.01.2022 року.
Суддя Шаміна Юлія Анатоліївна