ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.01.2022Справа № 910/18048/21
Господарський суд міста Києва у складі: судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/18048/21
За позовом Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО -страхування"
до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа Гарант"
про стягнення 18277,46 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Приватне акціонерне товариство "ПРОСТО-страхування" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія "Альфа-Гарант" (далі - відповідач) про стягнення 18277,46 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів серії PKS №1900617 від 16.04.2019 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля марки "Honda CR-V" реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, якою є відповідач у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/18048/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
06.12.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що належною сумою страхового відшкодування, з урахуванням розміру франшизи та коефіцієнту фізичного зносу автомобіля марки «Honda CR-V», реєстраційний номер НОМЕР_2 , за розрахунком відповідача є 47 159,14 грн, яка була сплачена на користь позивача згідно платіжного доручення №8902 від 22.05.2021, у зв'язку з чим просить у задоволенні позовних вимог відмовити. Разом із відзивом на позовну заяву відповідачем подано клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на його недоведеність та необґрунтованість.
Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив, як то передбачено приписами статті 166 Господарського процесуального кодексу України не скористався.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення до нього, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -
16.04.2019 між позивачем, як страховиком, та ОСОБА_1 , як страхувальником, було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №1900617 серії PKS, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням та/або розпорядженням транспортним засобом автомобілем марки «Honda CR-V», реєстраційний номер НОМЕР_2 V», 2012 року випуску.
Згідно договору до страхових випадків відноситься, зокрема, ДТП та вигодонабувачем є страхувальник.
Строк дії договору встановлено з 29.04.2019 по 28.04.2020.
24.10.2019 року о 07 год 51 хв на бульв. Дружби Народів (перехрестя з вул.Балунівська) в м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі застрахованого автомобіля марки «Honda CR-V», реєстраційний номер НОМЕР_2 , та автомобіля марки «ВАЗ 2108», реєстраційний номер НОМЕР_3 , а саме: гр. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «ВАЗ 2108», реєстраційний номер НОМЕР_3 , не врахував дорожньої обставини, не впорався з керуванням, виїхав на смугу зустрічного руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «Honda CR-V», реєстраційний номер НОМЕР_2 , у зв'язку з чим транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 22.01.2020 у справі №757/58931/19-п встановлено порушення водієм ОСОБА_2 вимог п.2.3(б), п.11.4 Правил дорожнього руху України, у зв'язку з чим його притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
25.10.2019 страхувальник звернувся до позивача із повідомленням про подію, що має ознаки страхового випадку та виплату страхового відшкодування на рахунок - СТО.
Актом огляду транспортного засобу №140846 від 25.10.2019 зафіксовано характер пошкоджень (назва деталей та опис пошкоджень) автомобіля марки «Honda CR-V», реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Згідно рахунку, виставленого ПрАТ «Дніпро Мотор Інвест», вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля марки «Honda CR-V», реєстраційний номер НОМЕР_2 , без урахування коефіцієнт фізичного зносу складає 102729,01 грн з ПДВ.
Згідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 75-D/93/1 від 27.05.2020, складеного ФОП Яремчук В.В. (свідоцтво №1940 від 30.03.2018, видане на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України), вартість ремонту автомобіля марки «Honda CR-V», реєстраційний номер НОМЕР_2 , з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу 0,569 складає 66436,60 грн.
20.11.2019 позивачем був складений та підписаний страховий акт №140846, згідно з яким пошкодження транспортного засобу марки "Honda CR-V", реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 102729,01 грн.
На підставі складеного страхового акту №140846 від 20.11.2019 позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором добровільного страхування наземного транспорту №1900617 серії PKS від 16.04.2019, перерахував на рахунок СТО - ПрАТ «Дніпро Мотор Інвест» суму страхового відшкодування в розмірі 102 729,01 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №20416 від 21.11.2019.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно зі статтями 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування".
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Отже, з огляду на положення ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" підставою для набуття позивачем права вимоги щодо виплати страхового відшкодування (в порядку заміни кредитора в зобов'язанні) є факт фактичної виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.
Таким чином, до Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування" перейшло в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем, що транспортний засіб марки «ВАЗ 2108», яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю марки "Honda CR-V", належить ОСОБА_3 та знаходився під керуванням ОСОБА_2 .
Доказів того, що ОСОБА_2 не мав права керування транспортним засобом марки «ВАЗ 2108», реєстраційний номер НОМЕР_3 , та притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 126 КУпАП матеріали справи не містять, а відтак, враховуючи положення статті 62 Конституції України, що закріплюють принцип презумпції невинуватості особи, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 на законних підставах керував вказаним транспортним засобом.
Згідно із ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина ОСОБА_2 встановлена в судовому порядку, а тому шкода, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля марки «ВАЗ 2108», відшкодовується ОСОБА_2 , який на законних підставах володів транспортним засобом марки «ВАЗ 2108», реєстраційний номер НОМЕР_3 , оскільки зворотного суду не доведено.
Доказів наявності вини інших осіб в ДТП, що відбулася 16.04.2019 суду не надано.
Під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_3 уклав договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту, оформлений полісом №АО5903815, з Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа Гарант", предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем марки «ВАЗ 2108», реєстраційний номер НОМЕР_3 , який був діючим на момент ДТП - 16.04.2019.
При цьому, згідно п.п. 1.1, 1.4 ст. 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, а особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Отже, оскільки ОСОБА_2 експлуатував автомобіль марки «ВАЗ 2108», реєстраційний номер НОМЕР_3 , на законних підставах, що встановлено вище, то відповідальність за шкоду, заподіяну майну внаслідок експлуатації цього автомобіля була застрахована відповідачем у справі.
Згідно з ч. 2 ст. 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Водночас, як передбачено частиною третьою статті 985 ЦК України, особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
При цьому, за приписами п. 2.1 ст. 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
За загальним правилом згідно з ст. 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи, суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Однак, спеціальні норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Положеннями статті 29 цього Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика (винної особи), у межах, встановлених цим Законом, та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Разом із тим порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, встановлено статтею 1194 ЦК, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Таким чином, відповідач, як страховик відповідальності винної у дорожньо-транспортній пригоді особи, на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 ЦК відшкодовує особа, яка завдала збитків.
Враховуючи наведене, у справі, що розглядається, у відповідача, у зв'язку з настанням страхового випадку (ДТП), виник обов'язок відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком і в межах суми (фактичних затрат), право на вимогу якої перейшло до позивача у зв'язку з виплатою страхового відшкодування, але виходячи з вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, з урахуванням коефіцієнту зносу деталей та за мінусом франшизи (1000 грн).
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 02.05.2018 у справі №910/6094/17, від 12.03.2018 у справі №910/5001/17, від 14.05.2018 у справі №910/5092/17, від 01.06.2018 у справі №910/20199/17, від 01.02.2018 у справі №910/22886/16 та від 02.10.2018 у справі №910/171/17.
Згідно поданого позивачем висновку експертного автотоварознавчого дослідження №75-D/93/1 від 27.05.2020 складеного ФОП Яремчук В.В. (свідоцтво №1940 від 30.03.2018, видане на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України), вартість ремонту автомобіля марки «Honda CR-V», реєстраційний номер НОМЕР_2 , з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складає 66436,60 грн.
За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, який перейшов до позивача, визначені полісом №АО5903815 розміри лімітів відповідальності (130000,00 грн) та франшизи (1000,00 грн), суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу витрати в розмірі 65436,60 грн.
Приватне акціонерне товариство "ПРОСТО-страхування", з метою досудового врегулювання спору, направило на адресу відповідача, заяву про виплату страхового відшкодування в порядку суброгації вих.№04-3209 від 12.12.2019 про виплату страхового відшкодування, за наслідком розгляду якої відповідачем призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 47159,14 грн, які 22.05.2020 були перераховані на рахунок позивача.
Таким чином, розмір невідшкодованої вартості ремонтно-відновлювальних робіт становить 18277,46 грн, яка є обґрунтованою та підлягає стягненню з відповідача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, при цьому, подана відповідачем ремонтна калькуляція №ЦВ/19/5899 від 23.04.2020, складена аварійним комісаром Скребцовим С.О. не може вважатись належним та допустимим доказом з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/5/2092, її вимоги є обов'язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб'єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб'єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб'єктами цивільно-правових відносин.
Методика застосовується з метою, зокрема, визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ (пункт 1.4 Методики).
Пунктом 1.6 Методики визначено, що фізичний знос КТЗ (його складників) - утрата вартості КТЗ (його складників), яка зумовлена частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей КТЗ (його складників) порівняно з вартістю нового подібного КТЗ (його складників); відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника (ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин.
Вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості) (пункт 2.4 Методики).
Пунктом 3.9 Методики передбачено, що фізичний знос обумовлюється погіршенням технічного стану КТЗ унаслідок експлуатаційного зносу його складників. Фізичний знос ураховується як втрата вартості КТЗ, що виникає в процесі його експлуатації. Фізичний знос може розраховуватись у вигляді коефіцієнта фізичного зносу складників залежно від технічного стану КТЗ, який відображає взаємозв'язок умов експлуатації і технічного стану КТЗ з вартістю його складників.
Відповідно до пункту 5.1 Методики технічний огляд КТЗ оцінювачем (експертом) являє собою початковий етап дослідження, який дає змогу органолептичними методами визначити ідентифікаційні дані КТЗ; його комплектність; укомплектованість; технічний стан, обсяг і характер пошкоджень; пробіг за одометром, інші показники на момент технічного огляду, необхідні для оцінки майна.
Визначення матеріального збитку чи вартості КТЗ без його огляду особисто експертом, який складає висновок, можливе тільки за рішенням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), у разі надання ним даних, необхідних для проведення дослідження.
Відтак, враховуючи, що матеріали справи не містять ані доказів того, що аварійним комісаром Скребцовим С.О. був проведений особистий огляд пошкодженого транспортного засобу марки «Honda CR-V», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ані інформації про отримання ним даних, необхідних для оцінки, ремонтна калькуляція №ЦВ/19/5899 від 23.04.2020 не може вважатись належним та допустимим доказом у даній справі, так само як і надана відповідачем консультація №19/5899 від 24.12.2019 про величину фізичного зносу транспортного засобу, оскільки складені не у відповідності до приписів Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів.
Приймаючи до увагу вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування".
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Окрім того, позивач просить стягнути на його користь витрати в сумі 5000,00 грн на професійну правничу допомогу, яку він отримав від адвоката Синюка Станіслава Леонідовича.
Згідно частин 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копії договору про надання правової допомоги №1 від 02.01.2020, укладеного між позивачем та Адвокатським бюро «Синюк та партнери» в особі керуючого бюро - адвоката Синюка Станіслава Леонідовича, що діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС №6423/10; реєстру справ (додатку №1 від 01.09.2021) до договору; акту виконаних робіт (додаток №2 від 30.09.2021 до договору); детального опису робіт (наданих послуг) виконаних для надання правової допомоги від 30.09.2021; ордеру на надання правової допомоги серії АІ №1116322 від 01.09.2021; рахунку-фактури №17 від 01.09.2021 на суму 112000,00 грн; платіжного доручення №15503 від 01.09.2021 на суму 112000,00 грн.
За умовами пункту 1.1 договору про надання правової допомоги, адвокатське бюро бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
Відповідно до пункту 2.1 договору, адвокатське бюро на підставі звернення клієнта приймає на себе зобов'язання з надання наступної юридичної допомоги: представляти інтереси компанії на всій території України, вести в судах загальної юрисдикції, міжнародних судах, адміністративних судах, господарських судах, Верховному Суді України, міністерствах, відомствах, міністерстві внутрішніх справ, прокуратурі, службі безпеки України, Міністерстві юстиції, їх відділах, управліннях, нотаріальних органах, у всіх підприємствах, установах, організаціях незалежно від форми власності, в тому числі Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, з правом отримувати, подавати, заявляти та підписувати будь-які заяви, акти, рішення, протоколи, постанови, позовні заяви, адміністративні позови, клопотання, скарги, звернення, акти, довідки та інші документи; оскаржувати діяльність або бездіяльність цих установ або їх посадових осіб; проводити розрахунки; отримувати майно, грошові кошти, в тому числі з усіма правами передбаченими позивачу, відповідачу, потерпілому та третій особі, з правом подання та підпису позовної заяви, адміністративного позову, апеляційної та касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України, відзиву на позовну заяву, апеляційну та касаційну скаргу; з правом укладання мирової угоди; визнанням або відмовою повністю або частково від позовних вимог, зміни підстави або предмету позову, позовних вимог, збільшення або зменшення позовних вимог, знайомитись з матеріалами справи, роботи з них витяги, копії; одержувати копії рішень, ухвал, постанов, актів, експертиз, технічної документації та інших документів; брати участь в судових засіданнях, подавати докази, брати участь в їх досліджені, заявляти усні та письмові відводи всім учасникам цивільного, адміністративного та кримінального процесу, іншим особам; давати усні та письмові пояснення, подавати свої доводи, міркування, заперечення; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду, просити орган дізнання, слідчого і суд про вжиття заходів до забезпечення заявленого ним позову; підтримувати позов та адміністративний позов, подавати виконавчі документи до стягнення, отримувати стягнене майно, грошові кошти, завіряти копії документів, підписувати необхідні документи від імені компанії та здійснювати інші дії, пов'язані з виконанням цього договору.
Вартість наданих юридичних послуг адвокатське бюро визначає самостійно після одержання від клієнта замовлення на надання юридичної допомоги, та виставляє клієнту відповідний рахунок (пункт 4.1 договору).
Згідно пункту 4.2 договору, оплата за даним договором здійснюється не пізніше трьох днів з моменту отримання клієнтом рахунку від адвокатського бюро. Такий рахунок за вибором адвокатського бюро може бути надіслано поштовою кореспонденцією та/або електронним листом на електронну поштову скриньку клієнта. Рахунок вважається отриманим клієнтом з моменту його надходження до поштового відділення, яке обслуговує адресу місця проживання (реєстрації) клієнта або з моменту надходження електронного листа на електронну поштову скриньку клієнта.
Відповідно пункту 4.5 договору, за результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатським бюро юридичної допомоги і її вартість. Акт надсилається клієнту адвокатським бюро факсимільним зв'язком або поштою. На письмову вимогу клієнта адвокатське бюро може надавати акти про надання юридичної допомоги, в яких буде вказано перелік наданої юридичної допомоги із деталізацією.
Судом встановлено, що Синюк Станіслав Леонідович є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.
Згідно додатку №1 від 01.09.2021 до договору про надання правової допомоги, адвокатське бюро «Синюк та партнери» надає Приватному акціонерному товариству "ПРОСТО-страхування" правову допомогу за період «вересень 2021 року» згідно переліку справ, в тому числі №22 по страховій справі №140846 (страхувальник ОСОБА_1 ).
З акту виконаних робіт (додаток №2 від 30.09.2021) до договору вбачається, що адвокатське бюро «Синюк та партнери» надало Приватному акціонерному товариству "ПРОСТО -страхування" правову допомогу за період «вересень 2021 року» згідно переліку справ, в тому числі №22 по страховій справі №140846 (страхувальник ОСОБА_1 ).
Відповідно до детального опису робіт (наданих послуг) виконаних для надання правової допомоги від 30.09.2021, надана правова допомога складалась з: консультації замовника щодо порядку та строків надання правової допомоги адвокатом по стягненню грошових коштів з відповідача (1 година) вартістю 1000,00 грн; підготовчі дії: з'ясування чи мали місце обставини (факти) про які вказує замовник, та якими доказами вони підтверджуються; з'ясування чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин; визначення правової норми, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин з врахуванням висновків щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду; збір необхідних доказів на підтвердження позовних вимог; аналіз судової практики (2 години) вартістю 2000,00 грн; підготовка та подання позовної заяви в суд: визначення підсудності розгляду позовної заяви; визначення складу учасників судового процесу; розрахунок ціни позову та розміру судових витрат; написання, підготовка, копіювання, зшивання та надсилання позовної заяви з додатками в суд (2 години) вартістю 2000,00 грн.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
В той же час, Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності, з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, а також розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову (п.2 ч.5 ст. 129 ГПК України).
При цьому, судом враховано, що адвокатське бюро перебуває у договірних відносинах з позивачем, предметом яких є надання професійної правничої допомоги, з січня 2020 року (тобто, станом на дату подання даного позову - понад 1,5 року), при цьому згідно з інформації Єдиного державного реєстру судових рішень адвокатом Синюк С.Л. було здійснено представництво позивача в більш ніж 10-ти тотожних з даною справ про стягнення страхового відшкодування зі страховика винної особи (справи №910/10967/21, № 910/3888/21, № 910/10968/21, № 910/10969/21, № 910/7295/21, № 910/7292/21, № 910/8915/21, № 910/15945/21, № 910/13725/21, № 910/15947/21, №910/9844/21), а тому у суду наявні обґрунтовані підстави вважати, що адвокатом не було затраченого значного часу на ознайомлення з матеріалами справи та підготовку позовної заяви, оскільки ним вже здійснювалося ознайомлення з матеріалами тотожних справ і здійснювалася підготовка тотожних позовних заяв.
За таких обставин, суд прийшов до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у розмірі 2500,00 грн, що є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягу робіт (наданих послуг), виконаних за договором про надання правової допомоги.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування" до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа Гарант" про стягнення 18277,46 грн задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа Гарант" (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26; ідентифікаційний код 32382598) на користь Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування" (04050, місто Київ, вул. Герцена, будинок 10; ідентифікаційний код 24745673) суму страхового відшкодування у розмірі 18277 (вісімнадцять тисяч двісті сімдесят сім) грн 46 коп, судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) грн 00 коп.
3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 31.01.2022.
Суддя Т.В. Васильченко