Справа № 132/4058/21
Провадження №1-кп/132/152/22
Вирок
Іменем України
31.01.2022р. місто КАЛИНІВКА
КАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Вінницької області, кримінальне провадження №132/4058/21, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021021420000039 від 10.11.2021р., за обвинувальним актом, складеним у відношенні:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Рахни-Польові Тиврівського району Вінницької області, українця, громадянина України, із базовою загальною середньою освітою, розлученого, маючого на утриманні трьох малолітніх дітей, працевлаштованого, раніше не судимого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
який обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України,
за участі сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_4 ,
обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
Обвинувачений ОСОБА_6 - будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом та проходячи військову службу на посаді водія 3-го відділення мінометного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «старший солдат», в порушення вимог ст.ст.17, 65 Конституції України, ст.ст.1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», положень Військової присяги, ст.ст.11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст.1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки, 20.10.2021р. близько 09год.00хв. діючи умисно, з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 , та до 18.11.2021р. ухилявся від проходження військової служби, перебуваючи за адресою свого місця проживання: АДРЕСА_1 , проводячи час на власний розсуд, не пов'язуючи його із проходженням військової служби, допоки 18.11.2021р. не з'явився до військової частини НОМЕР_1 , чим припинив вчинення даного кримінального правопорушення.
Обвинувачений ОСОБА_6 , в судовому засіданні при розгляді вказаної справи, свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав повністю, та пояснив, що дійсно 20.10.2021р. без отримання будь-якого дозволу, самовільно залишив територію військової частини НОМЕР_1 , та ухилявся від проходження військової служби до 18.11.2021р., що було викликано психологічним станом та сімейними обставинами.
Враховуючи те, що обвинувачений не оспорював фактичні обставини справи і судом було встановлено, що він правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності його позиції, заслухавши думку учасників судового розгляду та роз'яснивши їм положення ч.3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження інших доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Оцінюючи викладене, суд приходить до висновку, що винність ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведені повністю, а його дії за ч.4 ст.407 КК України, а саме самовільне залишення військової частини військовослужбовцем (крім строкової служби) без поважних причин, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, правильно кваліфіковані органом досудового розслідування.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом'якшують і обтяжують його покарання.
Обвинувачений ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до вимог статті 12 КК України, віднесено до тяжкого злочину, розлучений, має трьох малолітніх дітей, вперше притягається до кримінальної відповідальності, на психіатричному та наркологічному обліку не перебуває, є учасником Антитерористичної операції маючи статус учасника бойових дій, згідно характеристики за місцем проживання характеризується посередньо. Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого, суд вважає, є щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Обставин, які обтяжують його покарання, судом не встановлено.
Згідно ч.1 ст.69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Виходячи з буквального змісту даної норми, як підставою для призначення більш м'якого покарання в ч.1 ст.69 КК вказується на дві групи чинників, які певним чином характеризують вчинений злочин і особу винного: а) наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; б) дані, що характеризують особу винного.
При цьому обставини, що пом'якшують покарання, як одна з підстав застосування статті 69 КК України, повинні мати певні кількісні та якісні характеристики. А відомості про особу винного, як самостійна підстава призначення більш м'якого покарання повинні оцінюватися судом в першу чергу з точки зору можливості досягнення таким (більш м'яким) покаранням тих цілей, які сформульовані в частині 2 статті 50 КК України.
Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, можливе лише за наявністю двох розглянутих підстав застосування статті 69 КК України в їх єдності і сукупності.
Відповідно до пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», покарання, призначене судом із застосуванням ст.69 КК України, не може бути нижче мінімальної межі відповідного виду покарання, встановленого в Загальній частині КК, тобто менше, ніж один рік позбавлення або обмеження волі, шість місяців виправних робіт, один місяць арешту і т.д. З підстав, зазначених у ч.1 ст.69 КК України, суд може не призначати додаткове покарання, передбачене санкцією статті (санкціоєю частини статті) Особливої частини КК як обов'язкове.
Враховуючи наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а саме те, що обвинувачений в повному обсязі визнав свою провину і щиро кається у вчиненому; активно сприяв розкриттю злочину та допомагав слідству, а також його особи, а саме те, що він за місцем проживання характеризуються посередньо, вперше притягається до кримінальної відповідальності, має на утриманні трьох малолітніх дітей, є учасником Антитерористичної операції маючи статус учасника бойових дій, суд вважає можливим призначити йому покарання з урахуванням ст.69 КК України.
Суд погоджується із позицією прокурора щодо призначення ОСОБА_7 покарання за вчинений ним злочин з урахуванням ст.69 КК України, а саме у вигляді арешту строком на 1 (один) місяць, з відбуванням покарання на гауптвахті, оскільки дане покарання на думку суду буде необхідним та достатнім для його виправлення, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, та повністю узгоджується із принципами законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Отже, дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості.
Запобіжний захід відносно обвинуваченого в ході досудового розслідування не застосовувався.
Кримінальним правопорушенням матеріальна шкода не завдавалась.
Потерпілі в кримінальному проваджені відсутні, цивільний позов не заявлявся.
Витрати за залучення експертів відсутні.
Згідно п.2 ч.4 ст.374 КПК України, в разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку, з-поміж іншого, зазначається початок строку відбування покарання.
Оскільки фактичне виконання судового рішення, яким особу засуджено до покарання у вигляді арешту з відбуванням покарання на гаупвахті, починається з моменту затримання особи на виконання вироку суду, а тому в резолютивній частині вироку необхідно вказати, що початок строку відбування покарання необхідно рахувати з моменту затримання особи на виконання вироку.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.374 КПК України, вирок суду складається зокрема зі вступної частини, у якій зазначаються дата та місце його ухвалення.
Згідно роз'яснень викладених в узагальнені Верховного Суду України від 01.08.2004р. «Про якість складання й оформлення судових рішень у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення», суди повинні керуватися положенням про те, що датою постановлення вироку є день його підписання складом суду, незалежно від тривалості часу, протягом якого відбувалася нарада суддів, а місцем його постановлення - місто чи інший населений пункт, де це фактично мало місце.
Оскільки днем підписання вироку є 31.01.2022р., то датою його постановлення є саме цей день.
Керуючись ст.ст. 349, 368, 370, 374 КПК України, суд, -
ОСОБА_3 визнати винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.4 ст.407 КК України і із застосуванням ст.69 КК України призначити йому покарання у вигляді арешту строком на 1 (один) місяць, з відбуванням покарання на гауптвахті.
Початок строку відбування покарання рахувати з моменту затримання ОСОБА_7 на виконання вироку суду.
До набрання вироком законної сили, запобіжний захід відносно ОСОБА_7 не обирати.
Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
З підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час розгляду і дослідження яких було визначено судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України, вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку.
Роз'яснити засудженому, що він має право подати та/або заявити клопотання про помилування, про ознайомлення із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Копію цього вироку негайно після його проголошення вручити під розписку засудженому та прокурору.
Суддя