вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" лютого 2022 р. Справа№ 910/10808/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ткаченка Б.О.
суддів: Майданевича А.Г.
Гаврилюка О.М.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши матеріали апеляційної скарги Моторного (транспортного) страхового бюро України
на рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 (повне рішення 11.10.2021)
у справі № 910/10808/21 (суддя - Нечай О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал»
до Моторного (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 24 469,93 грн,
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (далі - ТОВ «Маркс.Капітал», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ, відповідач) про стягнення 24 469,93 грн, з яких 3 721,32 грн - 3% річних, 20 748,61 грн - розмір інфляційних втрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що на підставі договору про надання фінансових послуг факторингу №5/30-09/2015 від 30.09.2015 та з огляду на положення п.п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у позивача виникло право на звернення до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення заборгованості за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АІ/0695310.
Короткий зміст оскаржуваного рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10808/21 позов задоволено повністю.
Стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» 3% річних у розмірі 3 721,32 грн., інфляційні втрати у розмірі 20 748,61 грн., судовий збір у розмірі 2 270 грн 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000 грн 00 коп.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що грошові вимоги позивача до страхової компанії - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» у зобов'язанні, яке виникло на підставі Договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АІ/0695310, були визнані судом у повному обсязі та внесені до реєстру кредиторів згідно ухвали Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18.
11.09.2019 року у зв'язку з ліквідацією страхової компанії позивач звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про виплату боргу. У свою чергу відповідачем 05.09.2019 було частково виконано зобов'язання за Договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальністі № АІ/0695310, зокрема, здійснено лише виплату страхового відшкодування у розмірі 49 000,00 грн.
Таким чином, за висновками суду першої інстанції, невиконання відповідачем зобов'язання зі сплати 3 721,32 грн - 3% річних, 20 748,61 грн - розмір інфляційних втрат, які були визнані та внесені до реєстру вимог кредиторів згідно ухвали Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18, мають бути виконані відповідачем.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що на підставі норм п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у даній справі має місце перехід обов'язків до МТСБУ за Договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальністі № АІ/0695310 ліквідованого страховика Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 постановлено ліквідувати Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами.
А, відтак, суд першої інстанції вважав доведеним факт недостатності коштів та майна страховика - учасника Моторного (транспортного) страхового бюро України для задоволення вимог його кредиторів у процедурі банкрутства Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна». З огляду на встановлений факт переходу до відповідача обов'язку здійснити відшкодування суми 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених у даній справі позовних вимог.
При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» звернулося з даним позовом у межах загального строку позовної давності, а тому заява відповідача про її застосування щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягає.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, Моторне (транспортне) страхове бюро України подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10808/21 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що апелянт вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим у зв'язку з тим, що судом було неправильно застосовано норми матеріального права та неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи.
Скаржник звертає увагу на те, що судом першої інстанції не встановлено належним чином, коли позивач дізнався про своє порушене право та помилково прийшов до висновку, що строк позовної давності обраховується з моменту визнання ПрАТ «СК «Україна» банкрутом. На думку скаржника, строк позовної давності повинен обраховуватись з дати дорожньо-транспортної пригоди 01.12.2014 року, оскільки до позивача перейшло право вимоги у порядку суброгації.
Також, за твердженнями апелянта, після ліквідації страхової компанії та затвердження ліквідаційного балансу до відповідача перейшли зобов'язання страховика саме з виплати страхового відшкодування за Договорами обов'язкового страхування за шкоду нанесену внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а відповідальність за порушення грошового зобов'язання не входить у зобов'язання страховика, що визнаний банкрутом та не може бути покладена на відповідача, оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2021 апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України у справі № 910/10808/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Ткаченко Б.О. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді: Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2021 апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України залишено без руху та надано термін для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме - сплати судового збору у визначеному чинним законодавством розмірі; докази повноважень особи, яка підписала апеляційну скаргу, докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі.
22.11.2021 скаржником усунуто недоліки апеляційної скарги - надано суду докази сплати судового збору у визначеному чинним законодавством розмірі; копія довіреності на ім'я Гусєва П.В., який підписав апеляційну скаргу та докази надсилання копії апеляційної скарги з додатками позивачеві.
Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/10808/21 та ухвалено здійснювати розгляд апеляційної скарги за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), витребувано справу у Господарського суду міста Києва.
У матеріалах справи наявні належні докази повідомлення учасників справи про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Ткаченка Б.О. повна постанова складена на підписана 01.02.2022.
Стислий виклад позицій учасників справи
Від позивача 10.12.2021 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить суд у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі.
В обгрунтування своєї позиції позивач посилається на те, що строк позовної давності для звернення до суду ним не пропущено. Згідно приписів п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» має місце перехід до відповідача за Договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності ліквідованого страховика.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як встановлено судом першої інстанції, 06.04.2015 о 12 год. 20 хв. на перехресті вулиць Сирецька-Скляренко в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП), за участю автомобіля «Шкода», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Форд», реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2
ДТП сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 вимог п.8.7.3 Правил дорожнього руху, що підтверджується постановою Оболонського районного суду м. Києва від 21.04.2015 у справі №756/4826/15-п, відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (а.с. 9).
Станом на момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля «Шкода», державний номер НОМЕР_1 , була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна» на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/0695310, з встановленим розміром страхової суми за шкоду, заподіяну майну, - 50 000,00 грн, франшизи - 1 000,00 грн. (а.с.10, 11).
Відповідно до Звіту ТОВ «ЕАК «Довіра» вих. № 11541 від 03.05.2015, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Форд», реєстраційний номер НОМЕР_2 , з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу, становить 136 403,33 грн. (а.с.13-47).
25.09.2015 між ОСОБА_2 (цедент) та Фізичною особою-підприємцем Шияном Денисом Сергійовичем (цесіонарій) було укладено договір про відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування (далі -договір), за умовами якого цедент відступає цесіонарію, а цесіонарій приймає і зобов'язується оплатити цеденту усі права вимоги, що виникли у цедента у зв'язку із фактом настання ДТП за участю автомобіля «Шкода», державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , цивільно-правова відповідальність якого застрахована згідно договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 30.10.2014, номер полісу АІ/0695310, у страховій компанії ПрАТ «СК «Україна» (а.с.33-39).
У подальшому, 30.09.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс. Капітал» (фактор) та Фізичною особою-підприємцем Шияном Денисом Сергійовичем (клієнт) було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу №5/30-09/2015 (надалі - Договір факторингу).
У Додатку №1 до Договору про надання фінансових послуг факторингу серед переліку відповідних договорів цесії міститься, зокрема, договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування від 25.09.2015, зобов'язана особа ОСОБА_1 , страхова компанія ПрАТ «СК «Україна», страховий поліс №АІ/0695310 від 30.10.2014 (п. 29 Додатку №1 до Договору факторингу).
Відповідно до п.1.2 Договору в силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) у зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.
Пунктом 1.4 Договору передбачено, що зобов'язана особа (боржник): відповідно до Додатку №1 до цього договору: страхова компанія ПрАТ «СК «Україна»; Моторне (транспортне) страхове бюро України у порядку, передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна», порушуючи умови Договору № АІ/0695310, не здійснило виплату страхового відшкодування.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» та Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування» звернулись Господарського суду міста Києва із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», оскільки останнє має кредиторську заборгованість і неспроможне її погасити.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 було відкрито провадження у справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» (а.с.104-111).
Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» було подано заяву з кредиторськими вимогами до боржника на суму 14 268 524, 30 грн. Заявлені кредитором вимоги складаються із заборгованості по відшкодуванню шкоди у зобов'язаннях, що виникли на підставі Договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
24.04.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» було подано уточнення до заяви про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» у справі №910/842/18, у тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі Договору № АІ/0695310. Уточнення стосувалися детального розрахунку заборгованості Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал», у тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі Договору № АІ/0695310. Розмір заборгованості Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал», у зобов'язанні яке виникло на підставі Договору № АІ/0695310, становив: 49 000,00 грн. - розмір завданого збитку, 3 721,32 грн - 3% річних, 20 748,61 грн - розмір інфляційних втрат, 12 250,00 грн - розмір пені.
Грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» у зобов'язанні були визнані у повному обсязі та внесені до реєстру кредиторів згідно ухвали Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18 (а.с.74-103).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 постановлено ліквідувати Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами (а.с.61-73).
20.08.2019 року у зв'язку з ліквідацією Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» позивач звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про виплату боргу на суму 861 899,36 грн, у тому числі за Договором № АІ/0695310 на суму 85 719,93 грн, яка складається із: 49 000,00 грн - сума відшкодування, 12 250,00 грн - 3% річних, 20 748,61 грн - інфляційні втрати, 3 721,32 грн - пеня на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18 (а.с. 128-132).
06.09.2019 відповідачем було частково виконано зобов'язання за договором страхування № АІ/0695310, здійснено лише виплату страхового відшкодування у розмірі 49 000,00 грн, про що свідчить виписка по особовому рахунку позивача. (а.с. 134-137).
Інша частина зобов'язань щодо сплати 3% річних, інфляційних втрат та пені була залишена з боку відповідача без задоволення, оскільки, на думку останнього, Моторне (транспортне) страхове бюро України не порушувало строк, встановлений п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо виплати страхового відшкодування. Крім того, за доводами відповідача, сплата 3 % річних та інфляційних втрат, що є відповідальністю за порушення грошового зобов'язання, не є обов'язком відповідача, оскільки відповідальність має індивідуальний характер та не може бути застосована до іншої особи.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до Господарського суду міста Києві з даним позовом.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно із статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду у суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно із ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне у майбутньому (майбутня вимога). Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов'язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог.
Колегія суддів зазначає, що починаючи з 30.09.2015 кредитором у договірному зобов'язанні за Договором № АІ/0695310, яке виникло у результаті дорожньо-транспортної пригоди, що мало місце 06.04.2015, є Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал».
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон про банкрутство) банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 41 Закону про банкрутство задоволення вимог кредиторів боржника забезпечує ліквідатор у встановленому цим Законом порядку. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та оцінку майна банкрута; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується згідно з цим Законом позачергово за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту; заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство і є неоплаченими; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передає в установленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню, на строк не менше п'яти років з дати визнання особи банкрутом; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 46 Закону про банкрутство після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого, зокрема, додаються: відомості за результатами інвентаризації майна боржника та перелік ліквідаційної маси; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів. Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до складу ліквідаційної маси, він зобов'язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна. Якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, ліквідовано банкрута - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» та закрито провадження у справі.
Вказаною ухвалою встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені у зв'язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.
Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Тобто факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26.11.2019 по справі №922/643/19.
Верховний Суд у своїх постановах від 10.10.2019 у справі №910/2164/18, від 08.07.2019 у справі №908/156/18 зазначив, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Подібні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №902/201/19, від 15.10.2019 у справі №908/1090/18.
Верховний Суд у своїй постанові від 19.12.2019 у справі № 916/1041/17 вказав, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Таким чином, розмір грошової вимоги, а саме завданого збитку, 3% річних, інфляційних втрат та пені та обґрунтованість такої вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» встановлені у справі про банкрутство, мають преюдиціальне значення і не потребують повторного доказування.
Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).
Згідно ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України № 1961-IV, який регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Пунктом 9.1 статті 9 Закону України № 1961-IV визначено, що страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 3 ст. 510 ЦК України якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Саме до таких грошових зобов'язань належить укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму, отже, правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання. Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі №303/2147/14-ц (провадження № 6-49цс12), та постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №910/17993/15, від 28.02.2018 у справі №149/344/15-ц, від 06.06.2019 у справі №758/8819/16-ц, від 26.06.2019 у справі №760/2905/16-ц, від 04.09.2019 у справі №280/2625/13-к, від 16.10.2019 у справі №452/3519/15.
У постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).
Таким чином, у разі прострочення боржником (страховою компанією) виконання грошового зобов'язання, передбаченого договором страхування, зокрема виплати суми страхового відшкодування, страхова компанія зобов'язана на підставі частини другої статті 625 ЦК України сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, право постраждалої особи (іншої особи, яка набула таке право) щодо відшкодування не лише шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а й відповідальності за несвоєчасне виконання страховиком (у визначених законом випадках - МТСБУ) такого обов'язку (регламентної виплати), передбачене нормами чинного законодавства та підтверджується сталою судовою практикою.
Відповідно до п. 3 ст. 20 Закону України «Про страхування» при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Норми статті 87 Закону про банкрутство (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство ПрАТ «СК «Україна») не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів у процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини п'ятої статті 45 Закону про банкрутство встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Натомість спеціальні норми Закону України № 1961-IV встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика через недостатність майна страховика.
Зокрема, відповідно до пункту 20.3 статті 20 Закону України № 1961-IV у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.
Підпунктом «ґ» пункту 41.1. статті 41 Закон України № 1961-IV передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов'язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування у повному обсязі.
При цьому преамбула статті 41 Закону України № 1961-IV - щодо відшкодування МТСБУ шкоди на умовах, визначених цим Законом, не може тлумачитись без взаємозв'язку із положеннями підпункту «ґ» пункту 41.1. цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 Закону, пункту 3 статті 20 Закону України «Про страхування». Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до статті 625 ЦК України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
У постановах від 20.07.2020 у справі № 910/14293/19, від 07.09.2021 при розгляді справи № 910/14293/19 Верховний Суду дійшов висновку, що оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов'язань, має місце винятково договірний характер обов'язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, у зв'язку з чим неправильним є застосування судами першої та апеляційної інстанції норми статті 1166 ЦК, яка регулює позадоговірну (деліктну) відповідальність за завдану майнову шкоду.
У спірних правовідносинах акцент потрібно ставити не на відшкодуванні шкоди, яка відшкодовується МТСБУ у випадках, передбачених статтею 41 Закону України № 1961-IV, а саме на переході до МТСБУ обов'язків за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності тих страховиків, які ліквідовані, що передбачено положеннями пункту 20.3 статті 20 та статтею 41 цього Закону.
Отже, правомірним є висновок суду першої інстанції про те, що МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом інфляційні втрати та 3 % річних, нараховані за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України) є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Верховний Суд у постанові від 07.09.2021 при розгляді аналогічного спору у справі № 910/14293/19 дійшов висновку про те, що позовні вимоги до МТСБУ про відшкодування суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування є обґрунтованими та такими, що відповідають положенням чинного законодавства.
Верховний Суд зазначав, що «правильність цієї позиції узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство кредиторських вимог позивача до ПрАТ «СК «Україна» як на суму страхового відшкодування, так і на спірні у цій справі суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, а також узгоджується з умовами в пункті 1.2 договору про надання фінансових послуг факторингу № 5/29-02/2016 від 29.02.2016 - щодо права позивача (фактора та кредитора за Договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотки, неустойки у повному обсязі (п. 1.2.).
Дійшовши цього висновку, для вирішення спору про покладення на МТСБУ (відповідно до пункту 20.3 статті 20 та підпункту «ґ» пункту 41.1. статті 41 Закону України № 1961-IV) обов'язку сплачувати за ліквідованого страховика окрім суми страхового відшкодування також 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих у силу закону за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, обставини прострочення МТСБУ виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмету дослідження та доказування, як такі, що не мають значення.»
Згідно ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Зазначене спростовує доводи апелянта про те, що відповідальність за порушення грошового зобов'язання не входить у зобов'язання страховика, що визнаний банкрутом та не може бути покладено на відповідача, оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер.
За таких обставин, колегія суддів зазначає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3 721,32 грн - 3% річних, 20 748,61 грн - розмір інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовної давності, то слід зазначити наступне. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Разом з цим, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ч.1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).
Частиною 1 ст. 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ст. 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється: 1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається, зокрема, у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Верховний Суд у своїй постанові від 07.09.2021 у справі №910/14293/19 щодо позовної давності зазначив, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням. Тож у контексті спірних правовідносин таке право на позов має бути пов'язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов'язку у МТСБУ щодо виконання зобов'язань ліквідованого страховика.
Аналіз положень пунктів 2, 3 статті 20 та пункту 41.1 статті 41 Закону України № 1961-IV свідчить, що обов'язок із виконання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) на МТСБУ.
Тому на переконання колегії суддів, з урахуванням положень підпункту «ґ» пункту 41.1 статті 41 Закону України № 1961-IV, обов'язок МТСБУ щодо відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виникає з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, чим, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження у справі про банкрутство страховика - банкрута. Важливим при цьому є врахування судами обставин того, що вимоги кредиторів не були задоволені, у зв'язку з відсутністю достатніх майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси.
Правильність цієї позиції опосередковано підтверджується правовими висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 521/15071/14-ц (постанова від 25.03.2020), предметом розгляду якої була заява про заміну боржника (з ліквідованого страховика на МТСБУ) у виконавчому провадженні з виконання судового рішення про стягнення страхового відшкодування, пені, інфляційних втрат та 3% річних. Так, касаційним судом зауважено, що за змістом зазначених вище положень (підпункти «а», «ґ» пункту 41.1 статті 41 Закону України № 1961-IV) вбачається, що МТСБУ відшкодовує шкоду, на умовах, визначених Законом, тільки у разі недостатності коштів та майна страховика, що визнаний банкрутом та/або ліквідований.
Відтак право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов'язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство, а не від дати настання страхової події, як помилково вважали суди попередніх інстанцій.
Вказаний правовий висновок Верховного Суду спростовує доводи апелянта про пропуск позивачем строку позовної давності.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 постановлено ліквідувати Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами.
Таким чином, 17.07.2019 є початком перебігу строку позовної давності.
Водночас позивач звернувся до суду із даним позовом 02.07.2021, про що свідчить відмітка відділення пошти, на якому позивачем здано позов для відправлення до суду.
А, відтак, підстави для застосування до позовних вимог наслідків пропуску строку позовної давності - відсутні.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10808/21 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Моторного (транспортного) страхового бюро України задоволенню не підлягає.
Розподіл судових витрат
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, згідно ст.129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України - залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 у справі № 910/10808/21 залишити без змін.
2. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Моторне (транспортне) страхове бюро України.
3. Матеріали справи № 910/10808/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Б.О. Ткаченко
Судді А.Г. Майданевич
О.М. Гаврилюк