вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"26" січня 2022 р. Справа№ 925/1003/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Чорногуза М.Г.
Агрикової О.В.
секретар судового засідання Михайленко С.О.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Музики Юрія Богдановича
на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 09.12.2021
у справі №925/1003/21 (суддя Васянович А.В.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Музики Юрія Богдановича
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично-дорожнє будівництво»
про стягнення 3 518 943,17 грн
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,
Фізична особа-підприємець Музика Юрій Богданович (далі - ФОП Музика Ю.Б., позивач) звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетично-дорожнє будівництво» (далі - ТОВ «Енергетично-дорожнє будівництво», відповідач) про стягнення 3 518 943,17 грн заборгованості, з яких 3 065 264,00 грн основного боргу, 208 605,91 грн пені, 50 272,00 грн 3% річних та 194 801,26 грн інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 29.11.2021 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Енергетично-дорожнє будівництво» на користь ФОП Музики Ю.Б. 3 022 064,00 грн боргу, 192 055,85 грн інфляційних втрат, 48 952,25 грн 3% річних, 180 975,32 грн пені та 51 659,85 грн судового збору. В решті вимог в позові відмовлено.
09.12.2021 до Господарського суду Черкаської області надійшла заява ФОП Музики Ю.Б. про покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в порядку, передбаченому ст.ст. 123, 124 126, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), в якій просив стягнути з ТОВ «Енергетично-дорожнє будівництво» судові витрати на правничу допомогу в розмірі 262 783,32 грн.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 09.12.2021 у справі №925/1003/21 заяву ФОП Музики Ю.Б. про відшкодування судових витрат на правничу допомогу в розмірі 262 783,32 грн залишено без розгляду.
Постановляючи вказану ухвалу, суд виходив з того, що заява позивача про ухвалення додаткового рішення та відшкодування понесених ним втрат на правничу допомогу надійшла до суду після закінчення встановленого законом, а саме, ч. 8 ст. 129 ГПК України, процесуального строку (не була подана до закінчення судових дебатів), у зв'язку з чим має бути залишена без розгляду на підставі ч.2 ст.118 ГПК України.
Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, ФОП Музика Ю.Б. звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нове рішення, яким заяву ФОП Музики Ю.Б. про відшкодування судових витрат на правничу допомогу в розмірі 262 783,32 грн задовольнити повністю.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що ухвала суду першої інстанції є незаконною, прийнятою за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права, за невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи, а також без урахування правових позицій Верховного Суду у подібних правовідносинах.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт наголошував на тому, що поза увагою суду, без належного правового дослідження та оцінки залишено надані докази на підтвердження понесених позивачем судових витрат, а також можливість та процесуальний порядок щодо звернення сторони про відшкодування судових витрат; суд в оскаржуваній ухвалі фактично вдався до такого явища, як «правовий пуризм», у зв'язку з чим висновок суду про те, що позивачем не було подано до суду відповідної заяви чи клопотання, як це передбачено ч. 8 ст. 129 ГПК України до закінчення судових дебатів, є безпідставним та необґрунтованим; судом здійснено невірне визначення та обрахунок строку звернення до суду із відповідною заявою про розподіл судових витрат на правничу допомогу; граничним терміном із врахуванням строку, визначеного ч. 8 ст. 129 ГПК України, для подання відповідної заяви є 06.12.2021, а відтак, позивач своєчасно звернувся до суду за допомогою засобів поштового зв'язку із заявою про покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.12.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Музики Ю.Б. на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 09.12.2021 у справі №925/1003/21, розгляд апеляційної скарги призначено на 26.01.2022, встановлено ТОВ «Енергетично-дорожнє будівництво» строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано з Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/1003/21.
ТОВ «Енергетично-дорожнє будівництво» не скористалося правом, наданим статтею 263 ГПК України, відзиву на апеляційну скаргу не надало, участі свого представника у судовому засіданні 26.01.2022 не забезпечило, про місце, дату та час розгляду справи повідомлялось належним чином.
Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача, явка якого у судове засідання обов'язковою не визнавалась, заслухавши думку представника позивача, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без його участі.
У судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, ухвалу суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким заяву скаржника про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу задовольнити в повному обсязі.
26.01.2022 у судовому засіданні колегією суддів апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про залишення позову (заяви) без розгляду.
Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника апелянта, дослідивши докази, що є у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
За приписами п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ст. 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Отже, за змістом наведених положень процесуального законодавства, обов'язковою умовою подання до суду доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу є звернення до суду з такими доказами в межах встановленого законом строку для подання доказів або його поновлення за рішенням суду, а саме, дотримання встановленого приписами ч. 8 ст. 129 ГПК України п'ятиденного строку з дня ухвалення рішення суду (у разі неподання доказів до закінчення судових дебатів та за умови наявності відповідної заяви, зробленої до закінчення останніх).
В силу приписів ч. 4 ст. 236 ГПК України апеляційний господарський суд враховує правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладену в додатковій постанові від 03.03.2021 у справі №912/354/20, відповідно до якої докази, які стосуються розміру судових витрат подаються у суворо визначені кодексом строки: до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
У відповідності до ч. 1 ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Як вбачається з матеріалів справи, рішення суду у даній справі було ухвалено за відсутності представників сторін 29.11.2021, повний текст складено 01.12.2021, тобто з огляду на приписи ч. 8 ст. 129 та ч. 5 ст. 240 ГПК України останнім днем п'ятиденного строку для подання відповідних доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу є 06.12.2021, як правильно зазначає позивач в апеляційній скарзі.
ФОП Музика Ю.Б. направив до Господарського суду Черкаської області засобами поштового зв'язку заяву про покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу разом з відповідним доказами 04.12.2021, тобто такі докази подані позивачем в межах встановленого ч. 8 ст. 129 ГПК України строку.
Разом з тим, як правильно зауважив суд першої інстанції, приписами ч. 8 ст.129 ГПК України також передбачено, що такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Тобто, зі змісту наведеної правової норми вбачається, що законодавець передбачив обов'язкову умову за якої у сторони виникає право подання відповідних доказів понесення розміру судових витрат, а саме, попереднє подання стороною заяви, в якій вона має повідомити суд про намір подати відповідні докази понесених судових витрат, в тому числі і витрат на правову допомогу.
Таким чином, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому, перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.
Місцевим господарським судом під час постановлення оскаржуваної ухвали було враховано, що позивач у позовній заяві зазначив орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу, а також зауважив, що зобов'язується із врахуванням ч. 8 ст. 129 ГПК України, у випадку настання існування/понесення судових витрат у даній справі, повідомити про відповідне суд.
Однак, колегія суддів не може погодитися з позицією суду першої інстанції про те, що у позовній заяві позивач висловив лише свій намір повідомити суд про настання певних обставин, зокрема, понесення витрат на правничу допомогу, а не зробив заяву про намір їх подати після ухвалення рішення суду.
Відповідно до частини другої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Зазначеними законодавчими положеннями саме на суд покладено виконання позитивних зобов'язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту.
Таким чином, господарський суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ГПК України), а саме, справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Разом з тим, враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) як джерело права.
Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, метою яких є недопущення перетворення судового розгляду у безладний процес.
Колегія суддів враховує, що формалізм у процесі є позитивним й необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя та є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини "Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії", "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії").
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Волчлі проти Франції", "ТОВ "Фріда" проти України").
Водночас, під «правовим пуризмом» у практиці Європейського суду з прав людини розуміється надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України").
Як правильно зауважив апелянт, положення процесуального законодавства, у тому числі приписи ч. 8 ст. 129 ГПК України, не визначають форми процесуального документу, яким сторона має заявити суду про намір подати докази на підтвердження понесених нею витрат.
Разом з тим, зі змісту поданої позовної заяви вбачається, що позивач повідомив про те, що у майбутньому із врахуванням умов та на підставі договору про надання адвокатських послуг (правової допомоги) додатково змушений буде понести витрати, пов'язані з розглядом даної позовної заяви, розмір та обсяг яких на сьогодні визначити неможливо, адже невідомо коли спір за даним позовом остаточно буде вирішено.
Також, в порядку статті 124 ГПК України позивач зазначив та просив врахувати, що орієнтовний розмір понесених судових витрат у зв'язку з існуванням даного судового спору не буде перевищувати вартості аналогічного роду здійснення комплексу правових послуг та робіт в регіонах України та рекомендовані ставки аналогічного роду здійснення комплексу правових послуг та робіт, котрі пропонуються Радами Адвокатів відповідного регіону та/або Радами Адвокатів регіону найближчого до місця надання послуг (виконання робіт).
При цьому, було доведено до відома суду про те, що вартість однієї години роботи виконавця складає від 700,00 грн до 800,00 грн (в залежності від різного роду умов та чинників), вартість участі в судовому засіданні складає від 1 400,00 грн до 1 500,00 грн/судове засідання у суді відповідної судової інстанції (в залежності від різного роду умов та чинників), розмір гонорару не перевищуватиме 7-11% від ціни позову.
Крім того, позивач заявив про можливість подання відповідних доказів у майбутньому, посилаючись саме на приписи ч. 8 ст. 129 ГПК України.
Колегія суддів вважає, що дефект форми викладення такої заяви, зокрема зазначення позивачем про можливість, а не про чіткий намір подати докази понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, не може бути підставою для звуження його процесуальних прав на відшкодування таких витрат.
Враховуючи викладене, на переконання суду апеляційної інстанції, позивачем у поданій ним позовній заяві, тобто у встановлений законом строк (до закінчення судових дебатів) було зроблено відповідну заяву про намір подати відповідні докази понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України.
З огляду на викладені вимоги законодавства, колегія суддів вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про залишення заяви ФОП Музики Ю.Б. про відшкодування судових витрат на правничу допомогу без розгляду на підставі ч.2 ст.118 ГПК України.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010, в яких зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильність прийняття судом оскаржуваної ухвали у даній справі.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що ухвала Господарського суду Черкаської області від 09.12.2021 у справі №925/1003/21 прийнята з порушенням норм процесуального права, а тому вона підлягає скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції для розгляду заяви ФОП Музики Ю.Б. про ухвалення додаткового рішення.
Разом з тим, з огляду на те, що позивач в апеляційній скарзі просив скасувати ухвалу та постановити нове рішення, яким заяву ФОП Музики Ю.Б. про відшкодування судових витрат на правничу допомогу в розмірі 262 783,32 грн задовольнити повністю, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, оскільки апеляційний господарський суд в межах даного апеляційного провадження заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу по суті не розглядає.
Згідно з частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи те, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа передається на новий розгляд до місцевого господарського суду, розподіл судових витрат у справі, зокрема і сплаченого за подання апеляційної скарги судового збору, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 905/9027/13.
Керуючись ст.ст. 253-255, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Музики Юрія Богдановича на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 09.12.2021 у справі №925/1003/21 задовольнити частково.
2. Ухвалу Господарського суду Черкаської області від 09.12.2021 у справі №925/1003/21 скасувати.
3. Справу №925/1003/21 направити до Господарського суду Черкаської області для розгляду заяви Фізичної особи-підприємця Музики Юрія Богдановича про ухвалення додаткового рішення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст постанови складено 31.01.2022.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді М.Г. Чорногуз
О.В. Агрикова