вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"21" січня 2022 р. Справа№ 910/10823/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куксова В.В.
суддів: Тищенко А.І.
Яковлєва М.Л.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Моторного (транспортного) страхового бюро України
на рішення Господарського суду міста Києва
від 31.08.2021
у справі №910/10823/21 (суддя Князьков В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"
до Моторного (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 16 923,81 грн.,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (відповідач, скаржник) про стягнення 16 923,81 грн, з яких 3% річних в сумі 2540,71 грн. та інфляційні втрати в розмірі 14383,10 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що останній набув на підставі договору про надання фінансових послуг факторингу №5/30-09/2015 від 30.09.2015 право вимоги до страховика згідно полісу №АІ/3750809 до Приватного акціонерного товариства "Страхова Компанія "Україна", яка до 12.08.2015 суми страхованого відшкодування за наслідками настання 16.04.2015 страхового випадку так і не сплатила. Обґрунтовуючи вимоги саме до Моторного (транспортного) страхового бюро України позивач посилався на приписи пп.г п.41.1 ст.41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.08.2021 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" звернулось до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 16923,81 грн - задоволено повністю.
Стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" 3% річних в сумі 2540 грн 71 коп, інфляційні втрати в розмірі 14383 грн 10 коп., судовий збір в сумі 2270 грн. та витрати на професійну правову допомогу в розмірі 5000 грн.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Моторно (транспортне) страхове бюро України звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2021 у справі №910/10823/21 скасувати в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Також скаржник звернувся із клопотанням про розгляд апеляційної скарги Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2021 у справі №910/10823/21 з викликом сторін.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції належним чином не досліджено строк, коли позивач дізнався про наявність порушеного права.
Зокрема, скаржник зазначає, що покладено додатковий обов'язок на Моторне (транспортне) страхове бюро України щодо виплати інфляційних витрат, 3% річних та пені, тобто притягнуто до відповідальності особу, яка не порушувала грошового зобов'язання перед позивачем, хоча відповідальність має індивідуальний характер та ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за іншу особу.
Водночас, вказує, що пеня, інфляційні витрати та 3% річних - це відповідальність страховика-банкрота за порушення грошового зобов'язання, які ухвалою визнано погашеними, така відповідальність не входить до зобов'язань МТСБУ передбачених підпунктом «ґ» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.09.2021 апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2021 у справі №910/10823/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів: Тищенко А.І., Яковлєва М.Л.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2021 апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2021 у справі №910/10823/20 - залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.
Від скаржника через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшло клопотання, до якого на виконання вимог ухвали додано: докази сплати судового збору в сумі 3405,00 грн., платіжне доручення № 9802891 від 13 жовтня 2021, а також докази направлення позивачу у справі копії апеляційної скарги.
Суддя Яковлєв М.Л. перебував на лікарняному з 19.10.2021 по 12.11.2021.
Суддя Тищенко А.І. перебувала на лікарняному з 01.11.2021 по 15.11.2011 та у відпустці з 16.11.2021 по 19.11.2021.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2021 у справі №910/10823/20. Відмовлено Моторному (транспортному) страховому бюро України у задоволенні клопотання про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Роз'яснено учасникам апеляційного провадження, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.
10.12.2021 від позивача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечує, щодо доводів скаржника та просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі.
Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 3 статті 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що предметом розгляду у справи №910/10823/21 є вимоги про стягнення 16 923,81 грн., вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України.
З огляду на малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, колегія суддів вирішила розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.
Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.
16.04.2015 о 14 годин 50 хвилин, ОСОБА_1 , на 43 км + 950 м. а/д Київ-Одеса, керуючи автомобілем Skoda Octavia A5 державний номер НОМЕР_1 не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем Hyundai Santa Fe державний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , що призвело до пошкодження транспортних засобів, чим порушив п.п. 2.3 (б), 13.1 Правил дорожнього руху України, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Вина ОСОБА_1 , який порушив Правил дорожнього руху України, підтверджується постановою Дарницького районного суду міста Києва від 22.05.2015 по справі №753/8137/15-п (провадження №3/753/2367/15).
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , на момент дорожньо-транспортної пригоди, була застрахована на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/3750809 Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна".
23.04.2015 було проведено огляд пошкодженого автомобіля та визначено вартість матеріального збитку завданого в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що підтверджується висновком №3685/4 від 28.04.2015.
09.09.2015 між ОСОБА_2 та Фізичною особою-підприємцем Шиян Д.С. було укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, на підставі якого Фізична особа-підприємець Шиян Д.С. набув право вимоги в зобов'язаннях, що виникли із вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди, у тому числі одержання грошового відшкодування нанесеної майнової шкоди у розмірі 33 131,80 грн від винної особи, страхової компанії або від МТСБУ.
30.09.2015 між Фізичною особою-підприємцем Шиян Д.С. (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (фактор) було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу №5/30-09/2015, відповідно до п. 1.1 якого на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до Додатку №1 до цього договору, зокрема, з договору відступлення права вимоги від 09.09.2015 на суму 33 131,80 грн.
В силу умов вказаного договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (п.1.2 договору №5/30-09/2015 від 30.09.2015).
Пунктом 1.4. договору №5/30-09/2015 від 30.09.2015 передбачено, що зобов'язаною особою (боржником) є ОСОБА_1 (п.6 додатку №1 до договору №5/30-09/2015 від 30.09.2015); страхова компанія Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УКРАЇНА"; Моторне (транспортне) страхове бюро України у порядку, передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов'язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог.
Отже, починаючи з 30.09.2015 кредитором у договірному зобов'язанні за договором страхування №АІ/3750809, яке виникло в результаті дорожньо-транспортної пригоди, є Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал".
Позивач зазначає, що Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна", порушуючи умови договору страхування (полісу) №АІ/3750809 від 23.08.2014, не здійснило виплату грошового зобов'язання за заявою ОСОБА_2
Як свідчать представлені суду документи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс. Капітал" та Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія" Арсенал Страхування" звернулись Господарського суду міста Києва із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" (ідентифікаційний код 30636550), оскільки останнє має кредиторську заборгованість і неспроможне її погасити.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 було відкрито провадження у справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна".
Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" було подано заяву з кредиторськими вимогами до боржника на суму 14 268 524, 30 грн. Заявлені кредитором вимоги складаються із заборгованості по відшкодуванню шкоди у зобов'язаннях, що виникли на підставі договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в тому числі, полісу АІ/3750809.
24.04.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" було подано уточнення до заяви про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" у справі №910/842/18, в тому числі за зобов'язанням яке виникло на підставі договору №АІ/3750809. Уточнення стосувалися детального розрахунку заборгованості Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал", в тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі договору АІ/3750809. Розмір заборгованості Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал", у зобов'язанні яке виникло на підставі договору №АІ/3750809, включав в себе, в тому числі, 33131,80 грн. - розмір завданого збитку; 2540,71 грн. - 3% річних; 14383,10 грн. - розмір інфляційних втрат.
Грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" у зобов'язанні були визнані в повному обсязі та внесені до реєстру кредиторів згідно ухвали Господарського суду м.Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 постановлено ліквідувати Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами.
20.08.2019 у зв'язку з ліквідацією Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" позивач звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про виплату боргу.
06.09.2019 відповідачем було частково виконано зобов'язання за договором страхування №АІ/3750809, зокрема, здійснено лише виплату страхового відшкодування у розмірі 33 131,80 грн. Інша частина зобов'язань щодо сплати 3% річних, інфляційних втрат була залишена з боку відповідача без задоволення, оскільки, на думку останнього, Моторне (транспортне) страхове бюро України не порушувало строк, встановлений п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" щодо виплати страхового відшкодування. Крім того, за доводами відповідача, сплата 3 % річних та інфляційних втрат, що є відповідальністю за порушення грошового зобов'язання, не є обов'язком відповідача, оскільки відповідальність має індивідуальний характер та не може бути застосована до іншої особи.
Рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2021 у справі №910/10823/21 обґрунтовано тим, що МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід'ємною складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування. Дана позиція узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство кредиторських вимог позивача до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія"Україна" як на суму страхового відшкодування, так і на спірні у цій справі суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, а також узгоджується з умовами в пункті 1.2 договору про надання фінансових послуг факторингу №5/31-12/2015 від 31.12.2015 - щодо права позивача (фактора та кредитора за договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотки, неустойки у повному обсязі.
Розглянувши апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що розмір грошової вимоги, а саме розмір завданого збитку, 3% річних 2540,71 грн., 14383,10 грн. розміру інфляційних втрат та обґрунтованість такої вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" встановлені у справі про банкрутство, мають преюдиціальне значення і не потребують повторного доказування.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.17.2019 у справі №910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, ліквідовано банкрута - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" та закрито провадження у справі.
Вказаною ухвалою встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв'язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, та вважає доведеним факт недостатності коштів та майна страховика - учасника Моторного (транспортного) страхового бюро України для задоволення вимог його кредиторів.
Таким чином, станом на момент звернення позивача із даним позовом до суду, його визнано кредитором Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" - банкрута із грошовими вимогами, проте, під час провадження у справі про банкрутство у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" не виявлено майна або інших активів, за рахунок яких могли бути задоволені вимоги позивача.
Як вірно встановлено Господарським судом міста Києва, позивач звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про грошові вимоги.
Відповідно до підпункту г. п.41.1 ст.41 Закону № 1961-IV, Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
З матеріалів справи вбачається, що 03.10.2019 на підставі ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відповідач виплатив позивачу 49 500 грн, як відшкодування шкоди заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 22.12.2015.
Відповідно до пункту 9.1 статті 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 вказаного закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Наслідки прострочення страховиком відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну, визначені нормами статті 36 закону №1961-IV, згідно з пунктом 36.5 якої за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Відповідно до вимог частини другої статті 530 Цивільного кодексу України у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.
Грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Стаття 625 Цивільного кодексу України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
Зокрема, відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом викладених норм правовідношення, в якому страховик, у разі настання страхового випадку, зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, на суму якого у разі прострочення його виконання страховиком нараховуються суми, передбачені Законом і договором страхування (зокрема, пеня, 3 % річних, інфляційні втрати).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 910/17993/15, від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, від 20.07.2020 по справі №910/14293/19.
Правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законами України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
За загальним правилом, викладеним в пункті 3 статті 20 Закону України "Про страхування" при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Норми статті 87 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна") не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини п'ятої статті 45 зазначеного закону встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Натомість, спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика, через недостатність майна страховика.
Зокрема, відповідно до пункту 20.3 статті 20 цього Закону України у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе Моторне (транспортне) страхове бюро України. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду Моторного (транспортного) страхового бюро України на умовах, визначених цим законом.
Підпунктом "ґ" пункту 41.1. статті 41 вказаного закону передбачено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника Моторного (транспортного) страхового бюро України, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до Моторного (транспортного) страхового бюро України обов'язків за договором страхування, Моторне (транспортне) страхове бюро України виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
При цьому, преамбула статті 41 Закону - щодо відшкодування Моторним (транспортним) страховим бюро України шкоди на умовах, визначених Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не може тлумачитись без взаємозв'язку із положеннями підпункту "ґ" пункту 41.1. цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 цього закону, пункту 3 статті 20 Закону України "Про страхування". Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов'язань, має місце винятково договірний характер обов'язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, а не передбачена статтею 1166 Цивільного кодексу України, позадоговірна (деліктна) відповідальність за завдану майнову шкоду.
Отже, в даному випадку, на підставі норм п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" має місце перехід обов'язків до Моторного (транспортного) страхового бюро України за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності ліквідованого страховика.
При цьому, Моторне (транспортне) страхове бюро України не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України та пункт 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Колегія суддів повторно звертає увагу, що правильність цієї позиції узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство кредиторських вимог позивача до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" як на суму страхового відшкодування, так і на спірні у цій справі суми 3 % річних, інфляційних втрат, а також узгоджується з умовами в пункті 1.2 договору про надання фінансових послуг факторингу №5/30-09/2015 від 30.09.2015 - щодо права позивача (фактора та кредитора за договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотки, неустойки у повному обсязі (пункт 1.2).
Враховуючи наведене, для вирішення спору про покладення на Моторне (транспортне) страхове бюро України (відповідно до пункту 20.3 статті 20 та підпункту "ґ" пункту 41.1. статті 41 Закону) обов'язку сплачувати за ліквідованого страховика окрім суми страхового відшкодування також 3 % річних, інфляційних втрат, нарахованих в силу Закону за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, обставини прострочення Моторним (транспортним) страховим бюро України виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмету доказування та не підлягають оцінці.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду 20.07.2020 по справі №910/14293/19.
З огляду на встановлений факт переходу до відповідача обов'язку здійснити відшкодування суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Водночас, у відзиві на позовну заяву відповідач заявив про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що позивачем пропущено строк на звернення до суду за захистом свого права.
Як визначено ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами ст. 257, 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність, зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Господарським судом першої інстанції вірно встановлено, що перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Статтею 263 Цивільного кодексу України наведені підстави зупинення перебігу позовної давності, зокрема в ч. 1. вказаної статті зазначено, що перебіг позовної давності зупиняється у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 264 Цивільного кодексу позовна давність переривається, зокрема, у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача кредиторських вимог за договором №АІ/2750809, внаслідок ліквідації боржника - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" на підставі норм п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а саме: 3% річних та інфляційних втрат..
Вимоги позивача щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат у розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України мають похідну природу від основного грошового зобов'язання, тому до них застосовується загальний строк позовної давності у три роки.
В той же час, згідно положень ст. 529 Цивільного кодексу України, сплата пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання є різновидом неустойки, тому до цієї вимоги застосовується спеціальна позовна давність тривалістю в один рік.
Як вбачається зі змісту ухвали Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18, грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія Україна" у зобов'язанні, яке виникло на підставі договору №АІ/2750809, були визнані в повному обсязі, зокрема, в частині розміру страхового відшкодування, 3% річних й інфляційних втрат, та внесені до реєстру кредиторів.
Колегія суддів звертає увагу, що на підставі заяви позивача від 20.08.2019 відповідачем було сплачено 09.09.2019 лише страхове відшкодування у розмірі 33131,80 грн., інша частина зобов'язань щодо сплати 3% річних, інфляційних втрат була залишена з боку МТСБУ без задоволення.
Тобто, позивач фактично дізнався про порушене право у вересні 2019, а з даним позовом звернувся до суду 02.07.2021.
Враховуючи, що перебіг строку позовної давності розпочинається від дня, коли позивач міг довідатись про порушення свого права, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Марк.Капітал" звернулось з даним позовом у межах загального строку позовної давності, а тому заява відповідача про її застосування щодо вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягає.
Зважаючи на вищевикладене в сукупності, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 3% річних в сумі 2540,71 грн. та інфляційних втрат в розмірі 14373,10 грн. є обґрунтованим та підлягає задоволенню в повному обсязі.
Стосовно розподілу судових витрат, місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.
Частиною 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України).
Частинами 1-2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Позивачем, до Господарського суду міста Києва, було подано заяву про розподіл витрат на професійну допомогу.
Колегією суддів апеляційної інстанції перевірено, що обґрунтовуючи розмір понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем долучено до матеріалів справи: ордер на надання правової допомоги; договір про надання професійної правничої допомоги №11/2020 від 26.10.2020; акт надання послуг від 29.06.2021 на суму 5000 грн; детальний опис робіт (наданих послуг).
Суд апеляційної інстанції погоджується, з висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості тверджень позивача про виникнення обов'язку з понесення в межах розгляду спору витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000грн.
Колегія суддів зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 Господарського процесуального кодексу України).
Вказану правову позицію висловлено у постанові від 03.10.2019 об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду по справі №922/445/19 та постанові від 19.07.2021 Верховного Суду по справі №910/16803/19.
За приписами ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Згідно з частиною 4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Проте, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем відповідної заяви про зменшення суми судових витрат у порядку ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України подано не було, ґрунтовних заперечень з приводу наявності підстав вважати розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу завищеним не наведено.
Приймаючи до уваги відсутність обґрунтованої заяви відповідача про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, враховуючи сукупність доказів щодо витраченого адвокатом часу на підготовку позовної заяви, підготовку матеріалів, характер спірних правовідносин у справі, ціну позову, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що заявлені позивачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн. є доказово обґрунтованими та підлягають розподілу.
Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.
Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2021 у справі №910/10823/21 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для її скасування не вбачається.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2021 у справі №910/10823/21 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 2, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2021 у справі №910/10823/21 - залишити без змін.
Матеріали справи №910/10823/21 повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.
Головуючий суддя В.В. Куксов
Судді А.І. Тищенко
М.Л. Яковлєв