01 лютого 2022 року
м. Черкаси
справа № 699/865/21 провадження № 22-ц/821/294/22 категорія: 308030000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бородійчука В.Г.,
суддів: Василенко Л.І., Нерушак Л.В.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
третя особа: Виконавчий комітет Корсунь-Шевченківська міська рада
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 01 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Виконавчий комітет Корсунь-Шевченківської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, у складі: головуючого судді Літвінової Г.М., дата складання повного тексту 06.12.2021 року.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.
Позивач мотивував свої вимоги тим, що в належній йому на праві власності квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач не відносився до членів сім'ї позивача, а за усною домовленістю між сторонами був наймачем вказаної квартири. На даний час позивач бажає продати дану квартиру, але для укладення договору купівлі-продажу необхідно щоб у ній ніхто не був зареєстрований. На неодноразові прохання звільнити зазначену квартиру та знятися з реєстрації місця проживання відповідач відмовляється через відсутність у нього іншого житла.
Позивач зазначав, що факт реєстрації відповідача у вказаній квартирі порушує його право власності, створює незручності, оскільки позбавляє можливості в повній мірі володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.
В зв'язку з вищевикладеним просив суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою, належною на праві власності ОСОБА_1 , розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 01 грудня 2021 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрований у спірному житловому приміщенні з 1998 року, а фактично безперервно проживає з 1995 року, іншого житла не має, є особою з інвалідністю 2 групи, а тому право власності позивача на це майно не може бути захищено шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, оскільки останній внаслідок цього стане безхатченком, що не є справедливим з урахуванням усіх обставин цієї справи.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У грудні 2021 року ОСОБА_1 подав до Черкаського апеляційного суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 01.12.2021 року та ухвалити нове рішення, яким усунути перешкоди в користуванні майном, визнавши ОСОБА_2 таким, що втратив право користуватися квартирою.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтоване та незаконне, прийняте без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Вказує, що судом першої інстанції не було перевірено факту наявності у відповідача іншого нерухомого майна, не перевірено факту ухилення відповідача від укладення письмового договору користування житлом, оплати відповідачем комунальних послуг.
Також зазначає, що судом взагалі не надано правової оцінки втручання відповідача у право позивача, оскільки позбавляє можливості позивача в повній мірі вільно реалізувати повноваження власника володіти, користуватися та розпоряджатися житловим приміщенням. Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд взагалі позбавив позивача можливості та права захистити своє право як власника житлового приміщення, що є не припустимим.
Відзив на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від ОСОБА_2 , зазначено, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги такими, що не дають підстав для його зміни чи скасування.
В своїй апеляційній скарзі позивач вказує на те, що судом не повно з'ясовано обставини справи, проте при розгляді справи судом першої інстанції були дослідженні всі надані позивачем докази, вислухано всі пояснення. Жодних клопотань про витребування додаткових доказів позивач не заявляв.
Зазначає, що відповідач не заперечує факту належності вказаної квартири позивачу, та дав пояснення в суді, що дійсно у квартиру він заселився в 1995 році, з 1998 року зареєстрований за даною адресою, проживання в квартирі було відкритим, проживав відповідач з матір'ю позивача, аж до її смерті. Всі ці обставини визнавалися позивачем, а тому не потребували доказуванню.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується договором дарування квартири від 11.10.1994 року, посвідченого державним нотаріусом Корсунь-Шевченківської державної нотаріальної контори Митрофановою Л.П., зареєстрованого в реєстрі за № 2-1830 (а.с. 5), копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.08.2021 року № 268777084 (а.с. 6).
Дану квартиру позивачу подарувала його мати - ОСОБА_3 , яка продовжувала бути зареєстрованою та проживала у квартирі.
З 1995 року мати позивача за місцем своєї реєстрації почала спільно проживати однією сім'єю з відповідачем ОСОБА_2 . Останній з 29.12.1998 року був зареєстрований у вказаній квартирі, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Корсунь-Шевченківської міської ради від 16.08.2021 року № 02-29/2465 (а.с. 7) та довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 12.11.2021 року № 1904, виданою виконавчим комітетом Корсунь-Шевченківської міської ради.
Мотивувальна частина
Позиція Апеляційного суду
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до відхилення, виходячи з наступного.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Підстав для застосування положень ч. 3 ст. 369 ЦПК України встановлено не було.
Враховуючи, характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування та зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні клопотання.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц).
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду відповідає повністю.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
За змістом статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб визначений законом або договором.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Так, ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) зазначив, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла.
Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої особи статті 8 Конвенції.
Отже, врахування пропорційності, яка є принципом цивільного судочинства (пункт 6 частини третьої статті 2, стаття 11 ЦПК України) забезпечує розумний баланс між інтересами позивача і відповідачів.
Суд враховує наведені висновки ЄСПЛ при розгляді цієї справи, оскільки задоволення вимог про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом у зв'язку із припинення за рішенням суду на вимогу власника майна сервітут є по своїй суті втручанням держави у право особи на житло.
При вирішенні справи, передбачених законом підстав для виселення особи, чи визнавання такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.
Таким чином, у цій конкретній справі, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки тривалий час проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі, незалежно від її правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати спірну квартиру житлом відповідача в розумінні статті 8 Конвенції.
ОСОБА_1 тривалий час знав, що в отриманій квартирі у подарунок, буде проживати відповідач, а отже, він мав можливість з'ясувати у нього підстави такого проживання, а також довідатися про його наміри щодо подальшого проживання у квартирі або про її відмову від свого права та готовність звільнити квартиру у такому випадку.
Оскільки у справі, що розглядається, позивач, прийнявши квартиру у дар, тобто безоплатно набувши у власність майно, знав про проживання в ньому відповідача, який не має іншого житла, тому його право на це майно не може бути захищено, шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, яка внаслідок цього стане безхатченком, що не є справедливим з урахуванням усіх обставин цієї справи. Отримана позивачем у дарунок квартира не є єдиним можливим місцем його проживання. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Аналогічні правові висновки викладені і у постановах Верховного Суду № 745/613/18 від 15.01.2020 року та № 450/2385/20 від 13.01.2022 року.
Отже, рішення суду першої інстанції відповідає установленим принципам і завданням цивільного судочинства, а також вимогам ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.
Частина 2 ст. 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом третім вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, встановив дійсні обставини справи, надавши їм оцінку на предмет співмірності втручання у право на житло, гарантоване статтею 8 Конвенції, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, принципу верховенства права та справедливості.
Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції у силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновку суду, Апеляційній суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанцій.
У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що обидві сторони звільненні від оплати судових витрат на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», з огляду на що судовий збір має бути віднесений за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Черкаський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 01 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Виконавчий комітет Корсунь-Шевченківської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житлом залишити без змін.
Судові витрати у виді судового збору у розмірі 1 362,00 грн. віднести за рахунок держави.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст постанови виготовлено 01 лютого 2022 року.
Головуючий В.Г. Бородійчука
Судді Л.В. Нерушак
Л.І. Василенко