Справа № 161/15087/21 Головуючий у 1 інстанції: Черняк В. В.
Провадження № 22-ц/802/149/22 Категорія: 66 Доповідач: Шевчук Л. Я.
25 січня 2022 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Шевчук Л.Я.,
суддів - Данилюк В. А., Киці С. І.,
секретар с/з Савчук Т. Ф.,
з участю:
представника позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 листопада 2021 року,
У серпні 2021 року ОСОБА_4 звернувся в суд із зазначеними позовними вимогами, які обґрунтував тим, що він є одноосібним власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане нерухоме майно належить йому на праві особистої приватної власності.
Позивач також зазначав, що він перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі, який на підставі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2021 року було розірвано. Відповідачка ОСОБА_2 останніх півтора року не проживає у вказаній квартирі і не бажає добровільно знятись з реєстрації у цьому жилому приміщенні.
Посилаючись на зазначені обставини та на те, що факт реєстрації відповідачки у квартирі обмежує позивача у реалізації його права власності на житло, останній просив суд ухвалити рішення про усунення йому перешкод у здійсненні права власності на квартиру шляхом визнання відповідачки такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_2 .
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 листопада 2021 року у цій справі позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.
Ухвалено визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням, відповідачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 .
У своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач просив апеляційну скаргу відповідачки залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В судовому засіданні відповідачка та її представник апеляційну скаргу підтримали та просили скаргу задовольнити, представник позивача апеляційну скаргу заперечив, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Апеляційну скаргу відповідачки слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.
За матеріалами справи судом установлено, що позивач ОСОБА_4 та відповідачка ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі із 17 травня 1980 року, який на підставі заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2020 року (справа №161/12897/20) було розірвано (а. с. 11-13).
Крім того, судом встановлено, що заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 червня 2010 року постановлено визнати за ОСОБА_4 в порядку спадкування право власності на квартиру АДРЕСА_2 (а. с. 8-10).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 264270014 за позивачем ОСОБА_4 зареєстровано право приватної власності на зазначену квартиру (а. с. 6-7).
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно зі статтею 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
У статті 162 ЖК УРСР вказано, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім'ї.
Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
При цьому необхідно звернути увагу, що ЖК УРСР був прийнятий 30 червня 1983 року і він не відображає усіх реалій сьогодення. ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше у часі, тому темпоральна колізія вирішується саме на користь норм ЦК України (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 4 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) визначено перелік речових прав, похідних від права власності: право користування (сервітут); інші речові права відповідно до закону. Тобто, під речовим правом розуміється такий правовий режим речі, який підпорядковує цю річ безпосередньому пануванню особи.
Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Відносини набуття права користування житлом на підставі сімейних відносин регулюється статтею 405 ЦК України, а саме: члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником (частина 1 статті 401 ЦК України).
Разом із цим ця норма є частиною розділу, що регулює відносини користування чужим майном (сервітуту) і визначає підставу набуття права користування. Відповідно до статті 406 ЦК України сервітут може бути припинено за припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Статтею 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Згідно з частиною 2 статті 104 СК України підставою припинення шлюбу є його розірвання.
У частині першій статті 156 ЖК УРСР не визначені правила про самостійний характер права члена сім'ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права.
Передбачено право члена сім'ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням на рівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім'ї від прав власника.
Зазначена норма не передбачає і самостійного характеру права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу.
Разом із тим, припинення права користування житловим приміщенням колишнього члена сім'ї власника житлового будинку може бути підтверджено у судовому порядку, якщо це право пов'язане із захистом права власності відповідно до статті 391 ЦК України, за змістом якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16), від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) також зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
При цьому право члена сім'ї власника квартири користуватися житловим приміщенням на рівні з власником свідчить про похідний характер права користування члена сім'ї від прав власника, а тому з припиненням право власності у особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.
Таким чином, позивач, як власник майна, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном на підставі положення статті 391 ЦК України у будь-який час.
За положеннями частини 2 статті 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
При цьому в судовому засіданні встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 тривалий час не проживає за адресою місця своєї реєстрації, про що не заперечує сама відповідач.
Доказів того, що їй чиняться перешкоди у доступі до жилого приміщення на підтвердження своїх заперечень стороною відповідача суду не надано.
Факту наявності майна відповідачки у спірній квартирі також не встановлено.
Заочне рішення Луцького міськрайонного суду від 10 листопада 2020 року про розірвання шлюбу між позивачем ОСОБА_4 і відповідачкою ОСОБА_2 остання в апеляційному порядку не оскаржувала і постановлене судове рішення набрало законної сили.
Крім того, в матеріалах справи міститься копія позовної заяви ОСОБА_2 про розірвання шлюбу із ОСОБА_4 від 13 травня 2020 року, яка була подана до суду та в подальшому залишена без розгляду за заявою позивачки ОСОБА_2 .
Шлюб між сторонами розірвано, неповнолітніх дітей немає, спільним побутом вони не пов'язані, що також не виключає наявність у сторін приватного особистого життя незалежного від інтересів іншого з подружжя.
Звертаючи увагу на те, що відповідач більше не входить до кола членів сім'ї власника, подальше перебування її у квартирі, що є приватною власністю позивача, та реалізація нею права користування житловим приміщенням можлива за погодженням із ОСОБА_5 та наявності відповідної угоди між ними (усної чи письмової) про безоплатний чи інший порядок користування житлом.
Отже , інтереси позивача, як власника житла та користувача цим житлом, перевищують інтереси колишнього члена його сім'ї, у якого припинилися правові підстави користування чужим майном.
Припинення права розпорядження майном в даному випадку пов'язане із захистом права власності особи, оскільки факт реєстрації відповідача у спірній квартирі за умови відсутності для того передбачених законом підстав є достатнім доказом наявності перешкод, що унеможливлюють користування та розпорядження позивачем належним йому майном на власний розсуд.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 .
Доводи апеляційної скарги не впливають на правильність висновків суду, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм надана належна оцінка.
Рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 листопада 2021 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді