Справа № 761/21652/18
Провадження № 1-кп/761/1070/2019
18 грудня 2019 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
судді ОСОБА_2 ,
присяжних ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
за участі:
секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,
прокурорів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
захисників ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
за присутності:
запасних присяжних: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Шевченківського районного суду м. Києва кримінальне провадження № 120 171 000 000 001 77, у якому
ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України,
ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України,
Шевченківським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_15 за ч. 5 ст. 27, п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_9 за ч. 5 ст. 27, п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
Рішенням суду від 24.10.2019 продовжений строк тримання обвинувачених під вартою по 22.12.2019.
У зв'язку з тим, що завершити судовий розгляд цього кримінального провадження до зазначеної дати не виявилось можливим судом відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України поставлено на обговорення сторін судового провадження питання доцільності продовження застосованого до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Прокурори вважали необхідним продовжити строк тримання обвинувачених під вартою, оскільки не втратили своєї актуальність ризики не процесуальної поведінки останніх, з огляду на суворість покарання, що загрожує обвинуваченим, останні можуть переховуватись від суду, не виключила сторона обвинувачення ризику, що обвинувачені можуть здійснювати незаконний вплив на свідків у кримінальному провадженні.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_11 заперечувала проти продовження тримання її підзахисного під вартою, вважаючи наведені прокурором ризики необґрунтованими, тому просила застосувати до нього більш м'який запобіжний захід.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_12 зазначив, що подальше утримання його підзахисного під вартою є необґрунтованим, тому просив застосувати до останнього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Обвинувачені підтримали позицію своїх захисників.
Суд, заслухавши доводи сторони обвинувачення та сторони захисту, дослідивши матеріали судового провадження, дійшов висновку про таке.
Відповідно до ст. 9 КПК під час кримінального провадження суд зобов'язаний неухильно додержуватись вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та керуватись у своїй діяльності рішеннями Європейського Суду з прав людини(далі ЄСПЛ).
Суд приймає до уваги, що з моменту ратифікації Законом України Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція)остання є частиною національного законодавства та згідно з положеннями статті 5 Конвенції нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Так, Європейський суд з прав людиниу справі «Гарькавий проти України» зазначив, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене державою на підставах та в порядку, визначених законом.
Підстави та порядок застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначені КПК та застосовуються з урахуванням позицій ЄСПЛ .
У силу ст. 194 КПК під час вирішення наведеного вище питання на стадії досудового розслідування має бути встановлено, чи є обґрунтованою підозра; чи наявні достатні підстави вважати, що існує хоча б один з передбачених ст. 177 КПК ризиків, на які вказує прокурор; чи може запобігти існуючим ризикам застосування до підозрюваного менш суворого запобіжного заходу.
Враховуючи положення Глави 28 КПК, відповідно до якої судовий розгляд кримінального провадження здійснюється з метою встановлення, чи доведена поза розумним сумнівом вина особи у зазначених в обвинувальному акті злочинних діях, суд бере до уваги позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні «Мюррей проти Сполученого Королівства», згідно з якою у силу труднощів розслідування злочинів терористичного характеру і притягнення за їх вчинення до відповідальності «обґрунтованість» підозри не завжди може оцінюватись по тим же критеріям, що застосовуються для звичайних злочинів з огляду на особливість категорії таких злочинів через наявність суттєвого ризику людських жертв і страждань.
Викладена позиція ЄСПЛ, не дивлячись на неможливість оцінки на цій стадії розгляду справи обґрунтованості підозри, змушує суд брати до уваги специфіку цієї справи та те, що продовження строку тримання осіб під вартою є суттєвим фактором для визначення необхідного ступеня обґрунтованості підозри, тобто усунення можливості настання ризиків не процесуальної поведінки обвинувачених, зокрема, здійснення ними дій з метою зміни свідками та потерпілими показань, або вчинення інших дій, спрямованих на перешкоджання розгляду справи
Так, вирішуючи доцільність подальшого утримання особи під вартою, суд має встановити існування ризиків її неправомірної процесуальної поведінки та можливість запобігти цим ризикам шляхом застосування менш суворого запобіжного заходу.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Так, у рішенні «Вікс проти Сполученого королівства» ЄСПЛ зазначив, що особу може бути позбавлено права на свободу та особисту недоторканість лише при дотриманні пункту 1 статті 5 Конвенції, зокрема, за необхідності запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення (п. «с» п. 1 ст. 5 Конвенції).
Крім того, Європейський Суд з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» зазначив, що продовжуване утримання особи під вартою може бути виправдане лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають правило поваги до особистої свободи.
Таким чином, приймаючи до уваги наведене, суд, вирішуючи питання щодо продовження тримання особи під вартою, має виходити з необхідності забезпечення безпеки суспільства, тобто публічного інтересу, який переважає над правами та свободами конкретної особи, та необхідності запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Як вбачається з обвинувального акту, ОСОБА_16 та ОСОБА_9 інкриміноване пособництво в умисному заподіянні смерті іншій людині, вчинене на замовлення з корисливих мотивів та за попередньою змовою групою осіб.
Таким чином, з огляду на суспільну небезпечність інкримінованого злочину, перед судом, без сумніву, постають особливі проблеми, оскільки злочини проти життя особи ставнолять особливу суспільну небезпечність через притаманний їм ризик для людського життя
З наведеного витікає, що при продовженні строку тримання особи під вартою суд, керуючись одним з основоположних принципів верховенства права - принципом справедливості (ріш. Конституційного суду України від 02.11.2004 15-рп/2004), повинен враховувати особливості конкретної справи, у якій необхідне тривале утримання особи під вартою у зв'язку з привалюванням суспільного інтересу та безпеки суспільства над правилом поваги до особистої свободи.
Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Ладент проти Польщі» суд зазначив, що тримання під вартою у відповідності до підпункту (с) пункту 1 статті 5 Конвенції має задовольнити також вимогу пропорційності.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 19.10.2009 № 26-рп/2009 принцип пропорційності передбачає встановлення обмежень прав і свобод людини та громадянина за умови, що таке обмеження є суспільно необхідним.
З наведеного витікає, що принципи справедливості та пропорційності, які є складовими принципу верховенства права, діючи у сфері застосування та продовження дії запобіжного заходу, вимагають, щоб застосований до особи захід забезпечував збалансованість приватних інтересів особи та публічних інтересів, тобто за конкретних обставин справи був необхідним важелем забезпечення належної процесуальної поведінки особи та суспільної безпеки.
Вирішуючи питання щодо реальності зазначених стороною обвинувачення ризиків непроцесуальної поведінки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , суд приймає до уваги, що першою такою підставою ЄСПЛ визначив ймовірність не з'явлення обвинуваченого до суду, тобто прийняття останнім заходів, спрямованих на переховування від суду з метою уникнення покарання, що загрожує йому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих дій.
Згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії» серйозність звинувачень може примусити судові органи помістити обвинуваченого під варту з метою попередження спроб подальших правопорушень. Однак необхідно, щоб цей ризик був очевидним, а захід таким, що відповідає обставинам справи, зокрема, минулому та особі обвинуваченого.
Відповідно до ст. 178 КПК суворість покарання, яке загрожує обвинуваченим у разі доведення їх винуватості у вчиненні інкримінованого злочину є обов'язковою для оцінки судом обставин при вирішення питання про продовження строку дії запобіжного заходу.
Отже, оцінюючи реальність існування ризику переховування обвинувачених від суду, суд не має права ігнорувати суворість покарання, яке загрожує обвинуваченим у разі визнання їх винуватими у вчиненні інкримінованих дій.
З огляду на суспільну небезпечність та характер наслідків інкримінованих обвинуваченим дій, суд вважає не безпідставним висновок про наявність високої ймовірності вчинення останніми позапроцесуальних дій з метою створення перешкод судовому розгляду або ж загрози суспільству.
Наявність у обвинувачених певних сімейних зв'язків, постійного місця реєстрації не зменшують ймовірність вчинення ними дій з метою переховування від суду.
Крім того, суд не може залишити поза увагою актуальність ризику незаконного впливу обвинувачених на свідків у цьому кримінальному провадженні.
У зв'язку з цим, суд, приймаючи до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої він своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинуваченого, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, дійшов висновку про наявність факторів, які передбачені ч.1 ст. 194 КПК, що дає підстави для визнання доцільним продовження строку тримання обвинувачених під вартою.
Зазначене доводить, що встановлені вище обставини є достатніми для продовження щодо ОСОБА_10 та ОСОБА_9 строку дії застосованого до них запобіжного заходу.
З вказаних підстав суд вважає, що не підлягає задоволенню клопотання захисників ОСОБА_12 та ОСОБА_11 про зміну їх підзахисним запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід.
При цьому відповідно до положень ч.4 ст. 183 КПК України суд вважає за можливе при постановленні ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не визначати розмір застави, оскільки злочин, у вчиненні якого обвинувачуються ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , вчинений із застосування насильства.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 177, 178, 180, 181, 194, 331 КПК України, суд
У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_11 про зміну йому запобіжного заходу відмовити.
У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_10 та захисника ОСОБА_12 про зміну обвинуваченому ОСОБА_10 запобіжного заходу відмовити.
Продовжити строк дії застосованого до обвинуваченого ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по 15 лютого2020 року включно.
Продовжити строк дії застосованого до обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по 15 лютого 2020 року включно.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва упродовж семи днів з дня проголошення судового рішення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2
Присяжні:
ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5