СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/14230/21
пр. № 2/759/326/22
25 січня 2022 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Коваль О.А.
при секретарі Волошин А.О.
за участю представника позивача Гребенюк О.М.
представника відповідача Нєвєрова О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Києві у порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Державного підприємства «Антонов» (03062, м. Київ, вул. Туполєва, 1) про зміну формулювання звільнення, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив суд визнати формулювання причин звільнення по п. 4 ст. 40 КЗпП України неправильною. Змінити формулювання звільнення ОСОБА_2 , вказавши формулювання звільнення - за власним бажанням по п. 1 ст. 38 КЗпП. Стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн. та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що 01.12.2020 року він направив на електронну адресу відділу кадрів ДП «Антонов» заяву про звільнення за власним бажанням з 06.12.2020 року. Проте відповідач не реагував на дану заяву в передбачений законом порядок, тому позивач повторно 05.02.2021 направив дану заяву поштовим відправленням відповідачу, який повторно вчиняв бездіяльність щодо звільнення позивача за власним бажанням. 05.06.2021 позивач отримав копію листа від 24.05.2021 та копію наказу від 02.03.2021 про звільнення, яким його було звільнено заднім числом за прогул, що фактично є неправомірне порушення трудового законодавства та не відповідає обставинам, які передували винесенню оскаржуваного наказу про звільнення. Також не відповідає дійсності інформація, викладена в листі від 24.05.2021 про те, що позивач викликався до відділу кадрів для надання інформації про прогул. Позивач отримав наказ про звільнення 05.06.2021 при тому, що в наказі про звільнення позивача звільнено з 17.11.2020 за прогул без поважних причин (п. 4 ст. 40 КЗпП України). Отже за час затримки видачі наказу про звільнення з вини відповідача позивачу має бути виплачений середній заробіток за весь ча вимушеного прогулу. Крім того, на дату звернення до суду відповідач не віддав трудову книжку позивачу. Діями відповідача позивачу спричинено моральну шкоду, оскільки формулювання причин звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України перешкоджало подальшому працевлаштуванню, позивач був вимушений додавати додаткових зусиль для організації свого життя та шукати кошти для нормальної життєдіяльності. Тому позивач вимушений звернутися до суду за захистом свого права, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою суду від 07.07.2021 року відкрито провадження у справі, яку постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому Державне підприємство «Антонов» не визнає позовні вимоги в повному обсязі, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Так, у відзиві зазначено, що заява Позивача від 25.11.2020 про звільнення за власним бажанням 06.12.2020 у зв'язку зі зміною місця проживання, яка була направлена Позивачем на електронну адресу відділу кадрів Відповідача, не може слугувати підставою для виникнення, зміни чи припинення будь-яких правовідносин, у тому числі трудових. Оскільки така заява Позивача не містить обов'язкового реквізиту електронного документу - електронного цифрового підпису, а отже не є електронним документом і не має жодної юридичної сили. Оригінал заяви Позивача від 25.11.2020 Відповідачем було отримано лише 10.02.2021, оскільки Позивач направив дану заяву від 25.11.2020 про звільнення за власним бажанням на адресу Державного підприємства «АНТОНОВ» лише 05.02.2021. Зазначене підтверджується твердженням Позивача, який у позовній заяві зазначає, що він 05.02.2021 направив дану заяву поштовим відправленням Відповідачу; наданою Позивачем копією поштового відправлення №0101133239244 про надсилання заяви про звільнення, із якої вбачається, що поштове відправлення прийнято поштовим відділенням АТ «Укрпошта» 05.02.2021 о 13:21; інформацією з офіційного веб-сайту АТ «УКРПОШТА» про відстеження поштового відправлення №0101133239244; реєстрацією заяви Позивача від 25.11.2020 Відповідачем за вхідним №К-14/0-21 від 10.02.2021.
У заяві про звільнення позивач просить звільнити його з посади фахівця І категорії відділу оптимізації матеріальних активів з 06.12.2020 за власним бажанням, у зв'язку зі зміною місця проживання, проте відповідних доказів такої зміни місця проживання не надав роботодавцю. У зв'язку з чим, у Відповідача відсутні правові підстави для задоволення заяви Позивача
від 25.11.2020 про звільнення Позивача з 06.12.2020 за власним бажанням, у зв'язку зі зміною місця проживання. Оскільки Позивач не надав документи, які б підтверджували зміну місця проживання Позивача і, крім того, заява датована 25.11.2020 від Позивача була надана Відповідачу лише 10.02.2021. Відтак, оскільки Позивач не надав підтверджуючих документів, щодо зміни місця його проживання, у відповідності до частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. В свою чергу Позивач у заяві від 25.11.2020 просить його звільнити з 06.12.2020, тобто у строк менший, ніж це передбачено чинним трудовим законодавством України. Крім того, Відповідач не міг звільнити Позивача з 06.12.2020 за його власним бажанням на підставі заяви від 25.11.2020, оскільки Державне підприємство «АНТОНОВ» зазначену заяву отримало лише 10.02.2021, тобто через два місяці після спливу бажаної дати звільнення Позивача. В свою чергу, Державне підприємство «АНТОНОВ» неодноразово листами №162/2572-21 від 02.03.2021, №163/3795-21 від 01.04.2021, №162/5946-21 від 24.05.2021 було повідомлено Позивача про те, що Відповідач не має правових підстав для задоволення заяви Позивача від 25.11.2020 про звільнення Позивача з 06.12.2020 за власним бажанням, у зв'язку зі зміною місця проживання. Оскільки Позивач не надав документи які б підтверджували зміну місця його проживання. Однак, листи Державного підприємства «АНТОНОВ» №162/2572-21 від 02.03.2021 та №163/3795-21 від 01.04.2021, які направлялись на адресу за державною реєстрацією Позивача, у тому числі зазначену ним у заяві від 25.11.2020, а саме: АДРЕСА_2 , не були отримані Позивачем,та по завершенню терміну зберігання - були повернуті поштовою службою Відповідачу. У позовній заяві Позивач зазначає, що він отримав копію листа від 24.05.2021 та копію наказу від 02.03.2021 про звільнення, яким його було звільнено заднім числом за прогул, що фактично є неправомірним порушенням трудового законодавства та не відповідає обставинам, які передували винесенню оскаржуваного наказу на звільнення. Фахівцем 1 категорії відділу оптимізації матеріальних активів Державного підприємства «АНТОНОВ» ОСОБА_2 допущено порушення трудової дисципліни та Правил внутрішнього трудового розпорядку, у формі прогулу. У зв'язку з тим, що Позивач з 17.11.2020 по день видання наказу про звільнення за прогул був відсутній на роботі без поважної причини. З огляду на Табель обліку використання робочого часу працівником ОСОБА_2 за період: листопад 2020 - березень 2021 включно, Позивач, який був прийнятий на роботу Відповідачем 16.11.2020, без відпрацювання жодного повного робочого дня, починаючи з 17.11.2020 був відсутній на роботі без поважної причини понад три календарні місяці поспіль - по день видання наказу про звільнення (02.03.2021). При цьому, Позивачем жодного разу не було надано Відповідачу у відповідь на листи-запити №162/10507-20 від 02.12.2020 та №162/147-21 від 06.01.2021 будь-яких пояснень, щодо відсутності на роботі, а також будь-яких документів, що могли б вказувати на поважність причин відсутності на роботі. Однак, листи Державного підприємства «АНТОНОВ» №162/10507-20 від 02.12.2020 та №162/147-21 від 06.01.2021, які направлялись на адресу за державною реєстрацією Позивача, у тому числі зазначену ним у заяві від 25.11.2020, а саме:
АДРЕСА_2 , не були отримані Позивачем та по завершенню терміну зберігання - були повернуті поштовою службою Відповідачу, а саме лист №162/10507-20 від 02.12.2020 був повернутий Відповідачу 09.01.2021; лист №162/147-21 від 06.01.2021 був повернутий Відповідачу 10.02.2021. У зв'язку з чим твердження Позивача, наведене ним у позовній заяві: «не відповідає дійсності інформація викладена в листі від 24.05.2021 р., що Позивач викликався до відділу кадрів для надання інформації про прогул» є хибним, та таким що не відповідає дійсності. Зважаючи на відсутність Позивача на роботі з 17.11.2020 без поважної причини та не надання Позивачем будь-яких пояснень, щодо відсутності на роботі, а також будь-яких документів, що могли б вказувати на поважність причин відсутності на роботі, Відповідачем було прийнято рішення звільнити Позивача на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України, здійснення прогулів без поважних причин з 17.11.2020 по теперішній час включно, тобто по день видання наказу про звільнення - 02.03.2021, та видано наказ №4088ку від 02.03.2021 «Про звільнення за прогул ОСОБА_2 ». Відповідачем у день звільнення Позивача направлено на його адресу лист №162/2572-21 від 02.03.2021, згідно якого Позивачу повідомлено, що його було звільнено за прогул без поважної причини, а також повідомлено про необхідність прибути на підприємство до відділу кадрів Відповідача для отримання трудової книжки та остаточного розрахунку в роботі дні з 09:00 до 16:00. Крім того, до листа було додано копію наказу Відповідача від 02.03.2021 №4088ку «Про звільнення за прогул ОСОБА_2 ». Однак, зазначений лист не був отриманий Позивачем та був повернутий засобами поштового зв'язку Відповідачу 05.04.2021 у зв'язку із закінченням терміну зберігання. Відповідачем було повторно направлено на адресу Позивача листи №163/3795-21 від 01.04.2021 та №162/5946-21 від 24.05.2021, у яких було викладено зміст аналогічний змісту листа №162/2572-21 від 02.03.2021, та додано до них копію наказу Відповідача від 02.03.2021 №4088ку «Про звільнення за прогул ОСОБА_2 ». Лист Відповідача №163/3795-21 від 01.04.2021 Позивачем також не був отриманий та був повернутий засобами поштового зв'язку Відповідачу 07.05.2021 у зв'язку із закінченням терміну зберігання. Натомість, лист Відповідача №162/5946-21 від 24.05.2021, з копією наказу від 02.03.2021 №4088ку «Про звільнення за прогул ОСОБА_2 » був отриманий Позивачем 27.05.2021, що підтверджується Позивачем та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Також представник відповідача зазначив, що затримка видачі трудової книжки Позивача зумовлена не з вини Відповідача У день видання наказу про звільнення Позивача, Відповідач з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати передбачений статтею 47 Кодексу законів про працю України обов'язок щодо видачі належно оформленої трудової книжки та проведення остаточного розрахунку з Позивачем, оскільки починаючи з 17.11.2020 по фактичний день видання наказу про звільнення Позивач був відсутній на роботі протягом понад трьох місяців поспіль. На виконання даного імперативного припису Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, Відповідачем було неодноразово направлено на адресу Позивача листи №162/2572-21 від 02.03.2021, №162/3795-21 від 01.04.2021, №162/5946-21 від 24.05.2021, в яких було зазначено про необхідність Позивачу прибути до відділу кадрів Відповідача для отримання трудової книжки та остаточного розрахунку. Листи №162/2572-21 від 02.03.2021, №162/3795-21 від 01.04.2021 не були вручені Позивачу з причин які не залежали від Відповідача та були повернуті засобами поштового зв'язку Відповідачу у зв'язку із закінченням терміну зберігання. Лист №162/5946-21 від 24.05.2021 був отриманий Позивачем 27.05.2021. В той же час з дня видання Відповідачем наказу №4088ку від 02.03.2021 «Про звільнення за прогул ОСОБА_2 » - Позивач, з причин, які не залежать від Відповідача, жодного разу не прибув до відділу кадрів Відповідача для отримання трудової книжки. Крім того, з дня видання Відповідачем наказу №4088ку від 02.03.2021 «Про звільнення за прогул ОСОБА_2 » - Позивач не надсилав на адресу Відповідача заяву про направлення йому трудової книжки засобами поштового зв'язку на визначену ним адресу. Таким чином, Відповідачем вжито належних та достатніх заходів для виконання положень частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України, щодо повідомлення Позивача про необхідність отримання ним трудової книжки. У зв'язку з чим затримка видачі трудової книжки Позивача зумовлена саме бездіяльністю Позивача, а не умисними винними діями (бездіяльністю) Відповідача. Відтак відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з затримкою видачі йому трудової книжки.
Позивач надав відповідь на відзив, в якому заперечував доводи представника відповідача.
Представником відповідача надані заперечення щодо відповіді на відзив.
Представник позивача у судовому засіданні пітримав позовні вимоги повністю, просив їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог, просив у їх задоволенні відмовити, врахувавши наданий відзив та долучені до нього докази. Наголосив, що дійсно, 10.02.2021 на адресу Державного підприємства «АНТОНОВ» надійшло поштове відправлення №01011 3323924 4 від ОСОБА_2 , в якому містилися заява Позивача від 25.11.2020 про звільнення за власним бажанням, у зв'язку зі зміною місця проживання, яка була зареєстрована Відповідачем за вхідним №К-14/0-21 від 10.02.2021 та заява Позивача без дати про видачу трудової книжки поштою, яка була зареєстрована Відповідачем за вхідним №К-15/0-21 від 10.02.2021. У заяві про видачу трудової книжки поштою Позивачем зазначено наступне: «У зв'язку із моєю заявою про звільнення від 25.11.2020 прошу вислати мою трудову книжку поштою на адресу АДРЕСА_1 ». Тобто, як вбачається зі змісту заяви Позивача про видачу трудової книжки поштою - така заява безпосередньо пов'язана із його заявою про звільнення за власним бажанням, у зв'язку зі зміною місця проживання, яка датована 25.11.2020 (при цьому, зазначена заява була направлена Відповідачу більше ніж через два місяці). У заяві про звільнення за власним бажанням, у зв'язку зі зміною місця проживання, яка датована 25.11.2020 та яка була відправлена Позивачем на адресу Державного підприємства «АНТОНОВ» лише 05.02.2021 - Позивач просить звільнити його з посади фахівця I категорії відділу оптимізації матеріальних активів з 06.12.2020 за власним бажанням, у зв'язку зі зміною місця проживання. Проте, враховуючи той факт, що заява Позивача від 25.11.2020 про звільнення за власним бажанням була направлена Позивачем 05.02.2021р. та отримана Відповідачем 10.02.2021, а також той факт, що Позивач разом із заявою не надав жодних документів, які б підтверджували реальність зміни місця проживання, у Відповідача були відсутні правові підстави для задоволення заяви Позивача від 25.11.2020 про його звільнення з 06.12.2020 за власним бажанням, у зв'язку зі зміною місця проживання. З огляду на наведене вище, Відповідач не мав та не має жодних правових підстав для задоволення заяви Позивача про видачу йому трудової книжки поштою, оскільки Позивач не був звільнений на підставі його заяви про звільнення за власним бажанням від 25.11.2020. А оскільки Позивач не був звільнений на підставі його заяви про звільнення за власним бажанням від 25.11.2020 - заява про видачу трудової книжки поштою, яка безпосередньо пов'язана із згаданою заявою від 25.11.2020, не могла бути застосована до правовідносин сторін пов'язаних із звільненням Позивача за вчинений ним прогул. В свою чергу, враховуючи відсутність Позивача на роботі, починаючи з 17.11.2020 - наказом Державного підприємства «АНТОНОВ» №4088ку від 02.03.2021, за порушення статті 139 Кодексу законів про працю України та «Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників ДП «АНТОНОВ», а саме через відсутність на роботі без поважної причини
з 17.11.2020 по теперішній час (день видання наказу про звільнення, тобто по 02.03.2021) було звільнено ОСОБА_2 з 17.11.2020. Але, у день видання наказу про звільнення Позивача, Відповідач з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати передбачений статтею 47 Кодексу законів про працю України обов'язок, щодо видачі належно оформленої трудової книжки та проведення остаточного розрахунку з Позивачем, оскільки починаючи з 17.11.2020 по фактичний день видання наказу про звільнення - Позивач був відсутній на роботі протягом понад трьох місяців поспіль. Дійсно, факт відсутності Позивача на роботі з 17.11.2021 було встановлено Відповідачем. Так, 19.11.2020, комісією у складі виконуючого обов'язки директора фінансового Колесника В.В., начальника відділу ОМА (В-490) Гордієнка В.П. та заступника начальника відділу кадрів Малинки А.М. було складено акт, згідно якого було засвідчено відсутність Позивача на роботі з 17.11.2020 по 19.11.2020 без попередження та повідомлення причин. У той же час, згідно чинного трудового законодавства України трудовим проступком є саме факт відсутності Позивача на роботі без поважної причини, а не сам по собі факт відсутності. Факт відсутності Позивача на роботі без поважної причини Відповідачем було встановлено 10.02.2021, коли на адресу Відповідача, у зв'язку із закінченням терміну зберігання, повернувся лист №162/147-21 від 06.01.2021 без вручення Позивачу та коли було складено акт про відсутність працівника на роботі без поважних причин, копія якого надається. Встановлення факту проступку, вчиненого Позивачем, у формі відсутності на роботі без поважних причин, лише 10.02.2021 зумовлено необхідністю дотримання Відповідачем положень чинного трудового законодавства України, згідно якого, перед застосуванням будь-якого дисциплінарного стягнення, роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. Тобто, без вжиття роботодавцем заходів спрямованих на отримання від порушника трудової дисципліни письмових пояснень щодо відсутності на робочому місці, роботодавець не може однозначно кваліфікувати таку відсутність як прогул (відсутність на роботі без поважної причини), а відповідно не може знати чи мав місце дисциплінарний проступок з боку працівника. Так, на виконання статті 149 Кодексу законів про працю України, з метою отримання пояснень та встановлення причин відсутності Позивача на роботі, - на адресу ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) Державним підприємством «АНТОНОВ» були направлені листи №162/10507-20 від 02.12.2020р. та №162/147-21 від 06.01.2021р. В зазначених листах, Позивачу було запропоновано протягом трьох днів з дати отримання листів надати до відділу кадрів документи, які підтверджують причину його відсутності на роботі. Але, оскільки Позивачем так і не було надано Відповідачу будь-яких пояснень та документів, які б свідчили про поважність причин відсутності на роботі починаючи з 17.11.2020 та враховуючи, що Позивачем так і не були отримані листи-запити Відповідача №162/10507-20 від 02.12.2020 та №162/147-21 від 06.01.2021, які були повернуті засобами поштового зв'язку Відповідачу 09.01.2021 та 10.02.2021 відповідно, у зв'язку із закінченням терміну зберігання - Відповідачем саме 10.02.2021 було встановлено, що Позивач відсутній на роботі без поважних причин. Тобто, саме 10.02.2021 Відповідачем було виявлено, що Позивач вчинив триваючий трудовий проступок у формі прогулу). Оскільки саме у цей день на адресу Державного підприємства «АНТОНОВ» засобами поштового зв'язку був повернутий лист Відповідача №162/147-21 від 06.01.2021 без вручення, у зв'язку із закінченням строку зберігання. Враховуючи зазначене, останній день для накладення дисциплінарного стягнення є 10.03.2021, в той час як дисциплінарне стягнення у формі звільнення застосоване Відповідачем 02.03.2021. Крім того, Відповідач застосував дисциплінарне стягнення не пізніше шести місяців з дня вчинення трудового проступку Позивачем. Таким чином, твердження Позивача про те що Відповідачем було порушено строки застосування дисциплінарного стягнення при звільненні Позивача не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Крім того, як вбачається з письмових пояснень провідного економіста цеху-41 Державного підприємства «АНТОНОВ» ОСОБА_3 від 16.11.2021, за відділом оптимізації матеріальних активів було закріплено два приміщення з облаштованими робочими місцями для працівників відділу відповідно до штатної чисельності. Позивач з моменту прийняття його на роботу жодного разу не прибув до свого робочого місця, а саме, до приміщень відділу оптимізації матеріальних активів, а відповідно так і не приступив до виконання своїх трудових обов'язків фахівця 1 категорії. У зв'язку з наведеним вище, твердження Позивача про ненадання йому Державним підприємством «АНТОНОВ» облаштованого місця для роботи, необхідної техніки та обладнання для можливості Позивачем виконання своїх посадових обов'язків є безпідставними, суперечать фактичним обставинам справи, не підтверджуються належними та допустимими доказами.
З метою виправлення допущеної помилки при зазначенні по-батькові Позивача замість « ОСОБА_2 » наведено « ОСОБА_2 » та з метою усунення допущених неточностей щодо дати звільнення Позивача, наказом Державного підприємства «АНТОНОВ» №4584ку від 18.11.2021 «Про внесення змін до наказу про звільнення №4088ку від 02.03.2021» було внесено зміни до наказу Державного підприємства «АНТОНОВ» №4088ку від 02.03.2021 «Про звільнення за прогул ОСОБА_2 », згідно якого: 1) Було змінено абзац перший наказу Відповідача №4088ку від 02.03.2021 та викладено його у наступній редакції: «Фахівець 1 кат. В-490 ОСОБА_2 з 17.11.2020р. по теперішній час відсутній на роботі без поважної причини, що є порушенням ст. 139 КЗпП України та «Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників ДП «АНТОНОВ»;. 2) Змінено дату звільнення Позивача з 17.11.2020 на 02.03.2021 та викладено абзац перший наказної частини наказу №4088ку від 02.03.2021 у наступній редакції: «За порушення ст. 139 КЗпП України та «Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників ДП «АНТОНОВ», а саме відсутність на роботі без поважної причини з 17.11.2020 по 02.03.2021, фахівця 1 кат. В-490 ОСОБА_2 звільнити 02.03.2021 за прогул (п. 4 ст. 40 КЗпП України)»; Дні відсутності на роботі Позивача з 17.11.2020 включно по 02.03.2021 включно вважаються прогулом (відсутністю на роботі без поважної причини), оскільки Позивач так і не надав жодних документів, які б підтверджували поважність причин відсутності на роботі. Відповідачем змінено дату звільнення Позивача безпосередньо на день видання наказу про звільнення, який був останнім днем перебування у трудових правовідносинах між Позивачем та Відповідачем. При цьому представник відповідача звертає особливу увагу на тому факті, що Позивачем було вчинено триваючий проступок, у формі прогулу, вчинення якого розпочалось з 17.11.2020 (тобто з наступного дня після прийняття Позивача 16.11.2020 на роботу) та безперервно тривало по день видання наказу
про звільнення - 02.03.2021. Зміна дати звільнення Позивача з першого дня вчинення Позивачем триваючого трудового проступку (17.11.2020) на день видання наказу про звільнення (02.03.2021) - не є вимушеним прогулом, за який працівникові виплачується середній заробіток. Таким чином, Відповідачем не було допущено порушень законодавства про працю України, а твердження Позивача про зворотне є безпідставними та такими, що суперечать фактичним обставинам справи та доказам наявним в матеріалах справи. Представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити.
Cуд, заслухавши пояснення з'явившихся сторін, дослідивши матеріали справи та надані докази, всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог, дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Судом встановлено, що 16.11.2020 року ОСОБА_2 було прийнято на роботу до Державного підприємства «Антонов» на посаду фахівця 1 категорії відділу оптимізації матеріальних активів.
01.12.2020 року на електронну адресу відділу кадрів ДП «Антонов» позивачем було направлено заяву про звільнення з 06.12.2020 року за власним бажанням у зв'язку зі зміною місця проживання.
Того ж дня, 01.12.2020 року на електронну адресу позивача начальником відділу кадрів ДП «Антонов» було направлено відповідь на заяву про звільнення, в якій позивача було повідомлено про надання доказів зміни місця проживання.
На адресу позивача був направлений лист від 02.12.2020 року № 162/10507-20 про надання до відділу кадрів ДП «Антонов» документів, які підтверджують поважну причину відсутності позивача на роботі з 17.11.2020 року.
У зв'язку з неотриманням позивачем та поверненням даного листа за закінченням терміну зберігання відповідачем було повторно направлено на адресу позивача 06.01.2021 року № 162/147-21, який також повернувся у зв'язку з його неотриманням позивачем.
Листом від 24.05.2021 ДП «Антонов» повідомило позивача ОСОБА_2 про його звільнення з 17.11.2020 за прогул без поважної причини та неможливість звільнити за власним бажанням у зв'язку з відсутністю документів, які б підтверджували зміну місця проживання. Запропоновано прибути до підприємства для отримання трудової книжки.
Наказом № 4088ку від 02.03.2021 року ДП «Антонов» за порушення ст., . 139 КЗпП України та «Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників ДП «Антонов», а саме відсутність на роботі без поважної причини з 17 листопада 2020 року по теперішній час, фахівця 1 кат. В-490 було звільнено ОСОБА_2 17 листопада 2020 року за прогул без поважної причини (п. 4 ст. 40 КЗпП України).
Листом від 02.03.2021 № 162/2572-21 ДП «Антонов» повідомило позивача про його звільнення з 17.11.2020 за прогул без поважної причини та неможливість звільнити за власним бажанням у зв'язку з відсутністю документів, які б підтверджували зміну місця проживання. Запропоновано прибути до підприємства для отримання трудової книжки.
Повторно така інформація була надіслана позивачу листами від 01.04.2021 року № 162/3795-21 та від 24.05.2021 року № 162/5946-21..
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.
Статтею 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Статтею 1 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що обов'язковий реквізит електронного документа - обов'язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.
Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» - накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. При чому, згідно частини 1 згаданої статті, електронний цифровий підпис ідентифікує автора електронного документа.
Зазначене підтверджується у тому числі правовою позицією Верховного Суду наведеної, зокрема, у постановах від 11.06.2019 у справі №904/2882/18, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 28.12.2019 у справі №922/788/19 та від 16.03.2020 у справі №910/1162/19.
При чому, як зазначає Верховний Суд, роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов'язковим реквізитом електронного документа, оскільки у такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення.
Як вбачається з матеріалів справи направлена Позивачем на електронну адресу відділу кадрів Відповідача заява від 25.11.2020 на день її направлення Позивачем
та отримання відділом кадрів Відповідача, не є електронним документом. Оскільки така заява не містить обов'язкового реквізиту електронного документу - електронного цифрового підпису, а тому не може слугувати підставою для виникнення, зміни чи припинення будь-яких правовідносин, у тому числі трудових.
Відповідно до частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Із оригіналу заяви Позивача від 25.11.2020 вбачається, що Позивач просить звільнити його з посади фахівця І категорії відділу оптимізації матеріальних активів з 06.12.2020 за власним бажанням, у зв'язку зі зміною місця проживання раніше, ніж за два тижні, передбачені трудовим законодавством України для повідомлення працівником роботодавця для звільнення за власним бажанням без поважної причини. Так, Позивач у заяві від 25.11.2020 просить звільнити його з 06.12.2020 за власним бажанням у зв'язку зі зміною місця проживання, що може бути визнано поважною причиною у розумінні статті 38 Кодексу законів про працю України за умови надання документів на підтвердження реальності існування відповідних поважних причин.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, підтверджуючи усталену практику, щодо документального підтвердження причин розірвання договору на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України у строк, про який просить працівник, в ухвалі від 22.07.2015, постановленій у справі № 6-10569СВ15, зазначає, що: «на вимогу роботодавця переїзд працівника на нове місце проживання має бути підтверджено відповідними документами».
Проте позивач не надав жодних документів, які б підтверджували реальність зміни місця проживання, як роботодавцю разом із заявою на звільнення так і суду, що оцінюється судом відповідним чином. Отже, за відсутності необхідних доказів про зміну місця свого проживання відповідач не мав можливості звільнити позивача саме за вказаними обставинами та у строки вказані позивачем.
З огляду на Табель обліку використання робочого часу працівником ОСОБА_2 за період: листопад 2020 - березень 2021 включно вбачається, що Позивач, починаючи з 17.11.2020 був відсутній на роботі без поважної причини понад три календарні місяці - по день видання наказу про звільнення (02.03.2021).
При цьому, Позивачем жодного разу не було надано Відповідачу, у відповідь на листи-запити №162/10507-20 від 02.12.2020 та №162/147-21 від 06.01.2021 будь-яких пояснень, щодо відсутності на роботі, а також будь-яких документів, що могли б вказувати на поважність причин відсутності на роботі.
Однак, листи Державного підприємства «АНТОНОВ» №162/10507-20 від 02.12.2020 та №162/147-21 від 06.01.2021, які направлялись на адресу за державною реєстрацією Позивача, у тому числі зазначену ним у заяві від 25.11.2020, а саме: АДРЕСА_2 , не були отримані Позивачем,та по завершенню терміну зберігання - були повернуті поштовою службою Відповідачу.
Звертаючи увагу на відсутність Позивача на роботі з 17.11.2020 без поважної причини
та не надання Позивачем будь-яких пояснень щодо відсутності на роботі, а також будь-яких документів, що могли б вказувати на поважність причин відсутності на роботі, Відповідачем
було прийнято рішення звільнити Позивача на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України, здійснення прогулів без поважних причин з 17.11.2020 по теперішній час включно, тобто по день видання наказу про звільнення - 02.03.2021, та видано наказ №4088ку від 02.03.2021 «Про звільнення за прогул ОСОБА_2 ».
Пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
Отже, встановлені судом обставни та проаналізоване відповідне до застосування законодавство вказують на правомірність наказу відповідача про звільнення позивача саме за
пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю України, оскільки Позивач був відсутній на роботі з 17.11.2020 року по день видання наказу про звільнення тобто по 02.03.2021 включно без поважних причин, чим допустив порушення трудової дисципліни у формі прогулу.
Посилання в судовому засіданні представника позивача, на те, що позивач і не мав більше з"являтися на роботі, оскільки написав заяву на звільнення за власним бажанням, оцінюється судом критично, бо окрім прав, працівник має ще й обов"язки визначені Кодексом законів про працю України, зокрема щодо надання доказів в підтвердження поданої заяви про звільнення щодо зміни свого місця проживання та обов"язок подання такої заяви за два тижні до звільнення, які мав би відвідувати та виконувати покладені на нього робочі обов"язки.
У положенні статті 147 Кодексу законів про працю України законодавцем чітко визначено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.
Отже, приймаючи до уваги триваючий характер допущеного Позивачем порушення трудової дисципліни у формі прогулу, Державним підприємством «АНТОНОВ» вірно кваліфіковано й обрано підставу для звільнення Позивача, а саме пункт 4 статті 40 Кодексу законів про працю України, яка за сукупності всіх обставин є такою, що відповідає трудовому законодавству України.
Крім того, з матеріалів спави вбачається, що відповідачем було неодноразово направлено на адресу Позивача листи №162/2572-21 від 02.03.2021, №162/3795-21 від 01.04.2021, №162/5946-21 від 24.05.2021, в яких було зазначено про необхідність Позивачу прибути до відділу кадрів Відповідача для отримання трудової книжки та остаточного розрахунку, які не були вручені Позивачу з причин, які не залежали від Відповідача, та були повернуті засобами поштового зв'язку Відповідачу у зв'язку із закінченням терміну зберігання. Лист №162/5946-21 від 24.05.2021 був отриманий Позивачем 27.05.2021. В той же час, з дня видання Відповідачем наказу №4088ку від 02.03.2021 «Про звільнення за прогул ОСОБА_2 » Позивач жодного разу не прибув до відділу кадрів Відповідача для отримання трудової книжки.
Крім того, позивачем не надано суду доказів про те, що з дня видання Відповідачем наказу №4088ку від 02.03.2021 «Про звільнення за прогул ОСОБА_2 » Позивач надсилав на адресу Відповідача заяву про направлення йому трудової книжки засобами поштового зв'язку на визначену ним адресу.
Отже, враховуючи вищенаведене, норми законодавства,які підлягають до застосування, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи встановленні в судовому засіданні обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 .
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 76-81, 95, 229, 258, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, п.1ч.1ст.36 КЗпП України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_2 до Державного підприємства «Антонов» про зміну формулювання звільнення, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду на бирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст. 358 цього Кодексу. Повний текст рішення виготовлено 01.02.2022 року.
Суддя Коваль О.А.