Справа № 161/11477/21
Провадження № 2/161/767/22
27 січня 2022 року Луцький міськрайонний суд Волинської області
в складі:
головуючого - судді Рудської С.М.
при секретарі - Чигринюк В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном
29.06.2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаною позовною заявою на обґрунтування якої зазначила, що вона є власницею житлового будинку та земельної ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (далі - будинковолодіння-1 ), поряд з якими за адресою: АДРЕСА_2 , розташоване домоволодіння, яке перебуває у власності ОСОБА_2 (далі - будинковолодіння-2). Протягом тривалого часу вказані земельні ділянки розділяла бетонна та сітчаста огорожі. Крім того, у квітні 2020 року відповідачкою було облаштовано додаткову металеву огорожу впритул до уже існуючої. Однак, зведення огорожі було здійснено із грубим порушенням ДБН та санітарних норм, що спричиняє їй повсякденні незручності. Враховуючи наведене та зважаючи про неможливість врегулювання спору в позасудовому порядку, просить суд усунути їй перешкоди в користуванні земельною ділянкою кадастровий номер: 31:156:0008 та будинком за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення відповідачкою огорожі з металевого профілю між житловим будинком АДРЕСА_2 та житловим будинком АДРЕСА_1 , а також стягнути з ОСОБА_2 на свою користь судові витрати по справі.
24.09.2021 року від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву в обгрунтування якої остання зазначила, що матеріали справи не містять жодних доказів, які б вказували на порушення нею ДБН під час зведення металевої огорожі, яка є предметом розгляду даного спору. В свою чергу, посилання позивачки на порушення санітарних норм є безпідставним та не входять в предмет доказування у даній справі. При цьому, ОСОБА_1 жодним чином не обгрунтувала дійсної наявності факту порушення її прав внаслідок облаштування нею огорожі. Враховуючи наведене, у задоволенні позову просить відмовити (а.с. 58-60).
До початку судового засідання від представника позивача на адресу суду надійшла заява, у якій вона просить розгляд справи проводити у її відсутності, заявлені позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити у повному обсязі (а.с. 87).
Відповідач та її представник в судове засідання повторно не з'явилися, причини неявки суду не повідомили, про день, час, місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи від них на адресу суду не надходили.
За змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.
Відповідно до частини другої статті 233 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку в разі неявки у судове засідання учасника справи щодо якого немає відомостей про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін або їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні за їх відсутності.
Оскільки сторона відповідача була належним чином були повідомленою про день, час, місце розгляду справи, свої доводи і міркування щодо позову виклала у відзиві на позовну заяву, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача та її його представника оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки та розташованого на ній житлового будинку, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 19-20).
У свою чергу, відповідач ОСОБА_2 є власницею земельної ділянки та розташованого на ній житлового будинку, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 13-18).
Вищевказані будинковолодіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є суміжними. Зазначене сторонами не оспорюється.
У своїй позовній заяві позивачка ОСОБА_1 зазначала, що відповідачка ОСОБА_2 облаштувала на межі земельних ділянок огорожу з металевого профілю, висота якого перевищує 2,0 метри, чим створює перешкоди у користуванні нерухомим майном, оскільки це призвело до неналежного освітлення земельної ділянки та провітрювання суміжних земельних ділянок.
Нормами ст. 41 Конституції України, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 293 ЦК України передбачено право особи на повагу до житла і приватного життя, на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Діяльність фізичної та юридичної особи, яка порушує ці права особи, є незаконною і може бути припинена за рішенням суду.
Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод захищає право людини до приватного і сімейного життя, житла і кореспонденції. З урахуванням загальних принципів, передбачених практикою ЄСПЛ, слід зауважити, якщо в Конвенції прямо не визнається право на здорове та спокійне середовище для життя, то у випадках, коли людина безпосередньо і серйозно стурбована незручностями, спричиненими іншими особами (поведінка сусідів, функціонування промислових об'єктів тощо), може виникнути питання щодо порушення статті 8 Конвенції. Порушення права на повагу до житла не обмежується конкретними фізичними порушення, такими як несанкціоноване проникнення в будинок особи, а також включає такі посягання, які не є конкретними чи фізичними, наприклад, шум, запахи або інші форми втручання. Серйозне порушення може призвести до порушення права людини на повагу до житла, якщо це заважає користуватися зручностями свого житла. Такі порушення слід розглядати не лише в аспекті права особи на матеріальний об'єкт/простір, але і як право на отримання задоволення від користування таким об'єктом. З метою оцінки факту порушення права особи на повагу до житла слід визначити чи досягнули незручності того мінімального рівня, необхідного для встановлення для втручання у права особи на повагу до житла та приватного життя. Оцінка цього мінімуму є відносною і залежить від всіх обставин справи, таких як інтенсивність та тривалість незручностей, їх фізичні чи психічні наслідки.
Відповідно до статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушувати права інших осіб. Не допускається дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені положеннями цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
За положеннями статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав можуть бути: припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадкам.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.02.2021 року у справі № 598/1708/18 провадження № 61-1529св19.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).
Частинами 2, 3 ст. 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Згідно з п. 9 ч. 1, ч. 2 ст. 21 ЗУ «Про благоустрій населених пунктів» огорожі є різновидом малих архітектурних форм та є елементом благоустрою. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об'єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил.
Відповідно до п. п. 1-3 ч. 2 ст. 17 ЗУ «Про благоустрій населених пунктів» громадяни у сфері благоустрою населених пунктів зобов'язані утримувати в належному стані об'єкти благоустрою (їх частини), що перебувають у їх власності або користуванні, а також визначену правилами благоустрою території населеного пункту прилеглу до цих об'єктів територію; дотримуватися правил благоустрою території населених пунктів; не порушувати права і законні інтереси інших суб'єктів благоустрою населених пунктів.
Затвердження правил благоустрою територій населених пунктів відповідно до ст. 10 ЗУ «Про благоустрій населених пунктів» належить до повноважень сільських, селищних і міських рад та їх виконавчих органів у сфері благоустрою населених пунктів. Розроблення таких правил та їх затвердження здійснюється відповідно до норм ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» та ЗУ «Про благоустрій населених пунктів».
Відповідно до пункту 6.1.34 ДБН-Б.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій» присадибні ділянки з боку вулиць та сусідніх земельних ділянок допускається огороджувати. Висоту огорожі слід встановлювати згідно з вимогами та правилами благоустрою населеного пункту. Встановлення огорожі не може погіршувати інсоляцію житлових будинків на суміжних територіях.
Відповідно до положень пункту 6.7 ДБН Б.2.2-5:2011 «Благоустрій територій» дозволено проектувати огородження як окремих ділянок, так і усієї прибудинкової території садибної забудови. При цьому висота огороджень має бути не більше ніж 2,0 м на межі сусідніх земельних ділянок та не більше ніж 2,5 м на межі з вулицею для забезпечення нормативної інсоляції та провітрювання суміжних територій.
У своєму листі на ім'я ОСОБА_3 начальник відділу архітектурно - будівельного контролю Луцької міської ради зазначив, що на межі сусідніх земельних ділянок по по АДРЕСА_1 і по АДРЕСА_2 облаштовано два паркани: із бетонних плит та із металевого профілю. Висота паркану із металевого профілю перевищує 2,9 метри і становить 2,2 метри та 2,21 метри. Відповідно до пункту 6.7 Державних будівельних норм Б.2.2-5:2011 «Благоустрій територій» дозволено проектувати огородження як окремих ділянок, так і усієї прибудинкової території садибної забудови. Висота огороджень має бути не більше ніж 2,0 метри на межі сусідніх земельних ділянок та не більше 2,5 метри на межі з вулицею для забезпечення нормативної інсоляції та провітрювання суміжних територій (а.с. 21-22).
Також, як вбачається із висновку судової будівельно-технічної експертизи від 25.08.2020 року, проведеної товариством «Експерт Інвест» за зверненням ОСОБА_3 , висота встановленої з металевого профілю огорожі на межі сусідніх земельних ділянок по АДРЕСА_1 і по АДРЕСА_2 становить від 1,85 м в південній частині домоволодінь до 2,5 м в північній частині домоволодінь.
Відповідно до пункту 6.1.34 ДБН Б.2.2-12:2019, пункту 6.7 ДБН В.2.2-5:2011 висота огорожі на межі суміжних земельних ділянок не повинна перевищувати 2,0 м від рівня землі. Конструкція огорожі має забезпечувати нормативну інсоляцію житлових будинків та провітрювання суміжних територій. При цьому проектування огорожі необхідно виконувати згідно із стандартами, каталогами сертифікованих виробів, проектами індивідуального проектування (а.с. 25-37).
У зв'язку із доведеним незабезпеченням нормативної інсоляції житлових будинків і провітрюванням суміжних територій внаслідок встановлення відповідачкою огорожі з металевого профілю, суд вважає, що ОСОБА_2 такими діями порушила правила добросусідства, така огорожа порушує право позивача на користування зручностями земельної ділянки і житлового будинку, що в свою чергу є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини вказав, що якщо такі незручності перевищують звичайні труднощі співмешкання з сусідами (Apanasewich проти Польщі, пункт 98), вони можуть перешкоджати мирному користуванні житлом, незалежно від того, спричинені вони приватними особами, промисловою діяльністю чи державними установами (Martinez проти Іспанії, пункт 42 і 51).
Також суд звертає увагу на тому, що Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати КЦС у своїй постанові від 01.12.2021 року при розгляді справи № 161/9054/20 констатував той факт, що спірна огорожа з металевого профілю на межі суміжних земельних ділянок по АДРЕСА_1 і по АДРЕСА_2 , була облаштована ОСОБА_2 з порушенням Державних будівельних норм, що свідчить про наявність правових підстав для її знесення.
За наведених обставин, суд приходить до висновку про обгрунтованість заявлених ОСОБА_1 позовних вимог до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном у повному обсязі.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Згідно ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Крім того, у своїй постанові від 13.12.2018 року у справі № 816/2096/17 Верховний Суд прийшов до висновку, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, як зазначив суд попередньої інстанції. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.
Як встановлено судом, 21.06.2021 року між ОСОБА_1 , як клієнтом, та адвокатом Лялюгою Л.В. було укладено Угоду про надання правової допомоги, відповідно до якого остання взяла на себе зобов'язання з надання професійної правничої допомоги (а.с. 49).
На виконання вищевказаного Договору, представник позивача надала своєму клієнту послуги в загальному розмірі 5000 грн., які складаються із підготовки та складення позовної заяви, а також юридичного супроводу при розгляді справи та оформлення процесуальних документів (а.с. 94).
Факт сплати позивачкою ОСОБА_1 на користь свого адвоката вищевказаної суми коштів в розмірі 5000 грн. підтверджується відповідною квитанцією до прибуткового касового ордера № 25 від 06.10.2021 року (а.с. 93).
З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи та значимості таких дій при її розгляді, суд вважає, що зазначені представником позивача витрати на професійну правничу допомогу є належним чином обґрунтованими та такими, що відповідають принципам розумності та справедливості.
При визначенні суми відшкодування суд також виходив з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та складності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції.
Зокрема, у рішеннях у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006 року (пункт 80), у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009 року (пункти 34-36), у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 року, у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015 року (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимога ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.
Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Виходячи з вищезазначеної норми чинного законодавства, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 908 грн., сплачені останньою при зверненні до суду з даним позовом та витрати на правничу допомогу в сумі 5000 грн.
На підставі ст.ст. 13, 15, 16, 391 ЦК України, ст.ст. 103, 152 ЗК України, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 77-81, 137, 141, 247, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном - задовольнити.
Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні житловим будинком та земельною ділянкою, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення відповідачкою ОСОБА_2 огорожі з металевого профілю на межі земельних ділянок між житловим будинком за адресою: АДРЕСА_2 , та житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати: судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень та витрати на правничу допомогу в сумі 5000 (п'ять тисяч) гривень, а всього 5908 (п'ять тисяч дев'ятсот вісім) грн.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Повний текст рішення складений 01 лютого 2022 року.
Суддя Луцького міськрайонного
суду Волинської області С.М. Рудська