іменем України
31 січня 2022 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 740/3609/21
Головуючий у першій інстанції - Пантелієнко В. Г.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/219/22
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:
головуючого-судді: Онищенко О.І.
суддів: Євстафіїва О.К., Харечко Л.К.
Позивач: ОСОБА_1
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство Паритет-К»
Особа, яка подала апеляційну скаргу: Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство Паритет-К»
Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на на заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство Паритет-К» про скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (суддя Пантелієнко В.Г.), ухвалене у м.Ніжин, повний текст рішення складено 12 серпня 2021 року,
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ №90-К Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство Паритет-К» (далі - ТОВ «ВКП Паритет-К») від 08 червня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з підстав, передбачених п.3 ч.1 ст.36 КЗпП України; поновити позивача на посаді електрозварювальника на автоматичних та напівавтоматичних машинах зварно-складної дільниці виробничого департаменту ТОВ «ВКП Паритет-К» з 08 червня 2021 року; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 червня 2021 року по день ухвалення рішення суду. Позов мотивовано тим, що з вересня 2020 року по 08 червня 2021 року позивач працював у ТОВ «ВКП Паритет-К». 28 травня 2021 року ОСОБА_1 уклав контракт з МО України в особі командира ВЧ НОМЕР_1 про проходження військової служби у ЗС України строком на три роки. Наказом відповідача №90-К від 08 червня 2021 року позивача звільнено з посади електрозварювальника на автоматичних та напівавтоматичних машинах зварно-складної дільниці виробничого департаменту у зв'язку з призовом або вступом на військову службу (п.3 ст.36 КЗпП України). За доводами ОСОБА_1 , його прийнято на військову службу за контрактом після 02 березня 2014 року, рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав, а тому позивач вважає, що на нього поширюються гарантії щодо збереження місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, встановлені статтею 119 КЗпП України, частиною 2 статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Заочним рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 серпня 2021 року позовні вимоги задоволено; визнано незаконним та скасовано наказ ТОВ «ВКП Паритет-К» за № 90-К від 08 червня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади електрозварника на автоматичних та напівавтоматичних машинах зварно-складальної дільниці виробничого департаменту, відповідно до п. 3 ст. 36 КЗпП України; поновлено позивача на роботі у ТОВ «ВКП Паритет-К» на посаді електрозварника на автоматичних та напівавтоматичних машинах зварно-складальної дільниці виробничого департаменту з 09 червня 2021 року; стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 червня 2021 року по 12 серпня 2021 року в розмірі 25 659 грн (сума зазначена без утримання податків та інших обов'язкових платежів) та 908 грн в рахунок відшкодування сплаченого судового збору; допущено негайне виконання рішення щодо поновлення на роботі позивача та стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць; стягнуто з відповідача на користь держави 908 грн судового збору. Рішення суду мотивовано тим, що позивач уклав контракт про проходження військової служби у Збройних силах України під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, а тому як військовослужбовець користується пільгами, передбаченими ст.39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та ч.ч.3, 4 ст.119 КЗпП України і підлягає поновленню на посаді, з якої його було звільнено 08 червня 2021 року. Також суд дійшов висновку, що відповідно до положень статті 235 КЗпП України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В апеляційній скарзі ТОВ «ВКП Паритет-К» просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що в даному спорі працівник не був призваний на військову службу, оскільки уклав контракт про проходження військової служби, отже визначена ч.3 ст.119 КЗпП України гарантія не поширюється на такого працівника, відповідно відсутні обмеження на звільнення за п.3 ч.1 ст.36 КЗпП України. Відповідач посилається, що на час укладення ОСОБА_1 контракту про проходження військової служби - 28 травня 2021 року особливого періоду в країні не було, оскільки Президентом України було підписано Укази про звільнення в запас військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, від 12.06.2015 №328/2015, 25.03.2016 №11/2016, 24.06.2016 №271/2016, 26.09.2016 №411/2016 на підставі Указів від 17.03.2014 №303/2014, 06.05.2014 №454/2014, 22.07.2014 №607/2014, 15.01.2015 №15, а чергової хвилі мобілізації Указом Президента України оголошено не було. Також на час укладення контракту Президентом не підписано указу про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях. За доводами ТОВ «ВКП Паритет-К», на час вступу позивача на військову службу за контрактом до статті 119 КЗпП України було внесено зміни і вказана редакція вже не передбачала гарантії зі збереження місця роботи, посади та середнього заробітку у випадку настання саме кризової ситуації. Відповідач вважає, що укладення контракту строком на 3 роки, а не до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, свідчить про відсутність на момент укладення контракту кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану. Крім того ТОВ «ВКП Паритет-К» вказує, що відповідно до правової природи встановленої гарантії про виплату середнього зароібтку така гарантія підлягає виплаті державою, а не роботодавцем.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Позивач вказує, що Законом України від 17.03.2014 року №1126-VII був затверджений Указ Президента України від 17.03.2014 року №303 «Про часткову мобілізацію» і з 18.03.2014 року по теперішній час в Україні діє особливий період, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу. Однак, рішень про мобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав. Крім того, рішенням ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01.03.2014 року, яке введене в дію Указом Президента України №189/2014 від 02.03.2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону відповідає судове рішення суду першої інстанції. Висновок місцевого суду підтверджується матеріалами справи, яким суд дав вірну оцінку, і не суперечить нормам матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.
По справі встановлено, що ОСОБА_1 з вересня 2020 року працював у ТОВ «ВКП Паритет-К».
28 травня 2021 року позивач уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України (а.с.7-8).
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28 травня 2021 року №113 ОСОБА_1 з 28 травня 2021 року зарахований до списків особового складу частини та на всі види забезпечення (а.с.6).
Наказом ТОВ «ВКП Паритет-К» №90-К від 08 червня 2021 року ОСОБА_1 , електрозварювальника на автоматичних та напівавтоматичних машинах зварно-складальної дільниці виробничого департаменту звільнено 08 червня 2021 року у зв'язку з призовом або вступом на військову службу (п.3 ст.36 КЗпП України), підстава: витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.05.2021 №113 (а.с.4).
Згідно з п.3 ч.1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частини третьої статті 119 цього Кодексу.
Статтею 119 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача з роботи) визначено, що на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів. За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що гарантії, передбачені частиною третьою ст.119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність, встановлюють гарантії військовослужбовцям.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, він також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, отже є спеціальним у частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які, зокрема вступають на військову службу.
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.
Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VII затверджено Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014, яким глава держави у зв'язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі постановив про оголошення та проведення часткової мобілізації.
01 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 27 березня 2014 року № 1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації», пунктом 6 частини другої якого статтю 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», що регламентує призов на військову службу під час мобілізації, доповнено, зокрема, частиною другою такого змісту: «За громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності».
У подальшому Президентом України ще тричі видавалися укази про часткову мобілізацію, які були затверджені законами України від 06 травня 2014 року № 1240-VII, 22 липня 2014 року № 1595-VII, 15 січня 2015 року №113-VIII та, крім іншого, встановлювалися строки проведення мобілізації (протягом 45 діб у перших двох випадках та 210 діб - в останньому).
Крім того, Указом Президента України від 14 січня 2015 року №15/2015 «Про часткову мобілізацію» (пункт 5) Кабінету Міністрів України було доручено, зокрема, перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь «повна готовність», а пунктом 7 доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно зі статтею 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», статтею 119 КЗпП України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року.
08 лютого 2015 року Законом України від 15 січня 2015 року №116-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» частину другу статті 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" викладено в такій редакції: "За громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання".
Таким чином, законодавцем запроваджено норми щодо соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду, не лише за призовом під час мобілізації, на особливий період, а й прийнятих на військову службу за контрактом у зазначений період.
01 червня 2016 року набрав чинності Закон України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким, зокрема частину третю статті 119 КЗпП України викладено в редакції, яка (і на час виникнення спірних правовідносин у цій справі) передбачала, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Аналіз наведених норм, у редакціях, чинних на час укладення ОСОБА_1 контракту на проходження військової служби, дає підстави для висновку, що громадяни України, прийняті на військову службу за контрактом, користувалися передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП України гарантіями щодо збереження місця роботи та середньомісячного заробітку.
Визначення "особливого періоду" наведено у Законі України від 21 жовтня 1993 року "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", відповідно до статті 1 якого: особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Вирішуючи питання щодо темпоральних меж дії особливого періоду в розумінні Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19) дійшла висновку, що за змістом наведених визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов'язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.
Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Як зазначалося вище, Указом Президента України від 02 березня 2014 року №189/2014 констатовано виникнення особливого періоду та кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України, що триває і до сьогодні.
Такої ж позиції дотримувалося й Міністерство оборони України, про що свідчать його листи від 18 жовтня 2016 року № 322/2/6917 і від 20 жовтня 2016 року № 316/1/906, в яких зазначено, що особливий період та кризова ситуація, яка загрожує національній безпеці України, настали з 17 березня 2014 року на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 "Про часткову мобілізацію" та триває дотепер, а їх скасування буде здійснено окремим Указом Президента України "Про демобілізацію" після стабілізації ситуації на Сході України.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов вірного висновку про те, що на час укладення контракту позивачем існує кризова ситуація, яка загрожує національній безпеці України, а тому позивач, як військовослужбовець, користується пільгами, передбаченими ст.39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та ч.3 ст.119 КЗпП України і підлягає поновленню на посаді, з якої його було звільнено 08 червня 2021 року.
Доводи апеляційної скарги, що передбачені ч.3 ст.119 КЗпП України гарантії поширюються лише на працівників, які саме призвані, а не прийняті на військову службу, грунтуються на невірному тлумаченні норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Також не заслуговують на увагу посилання ТОВ «ВКП Паритет-К», що особливий період в Україні припинив свою дію до моменту виникнення спірних правовідносин, оскільки із системного аналізу ст.1 Закону України «Про оборону» (визначення терміна «особливий період»), ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (визначення термінів «особливий період», «мобілізація») вбачається, що поняття «особливий період» є значно ширшим, ніж поняття «період мобілізації людських ресурсів», а тому особливий період не закінчується в момент завершення мобілізації в Україні. Особливий період діє в Україні з моменту оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав, а тому дію особливого періоду не припинено.
Доводи відповідача, що виплата середнього заробітку підлягає здійсненню державою, а не роботодавцем, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки в даній справі середній заробіток за час вимушеного прогулу обгрунтовано стягнуто саме з роботодавця у зв'язку з незаконним звільненням працівника. Розрахунок середнього заробітку проведено судом першої інстанції у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08лютого 1995 року №100, і відповідачем такий розрахунок не спростовано.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство Паритет-К» залишити без задоволення, а заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 серпня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: Судді: