іменем України
25 січня 2022 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 740/2242/18
Головуючий у першій інстанції - Олійник В. П.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/273/22
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді: Мамонової О.Є.,
суддів: Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.,
із секретарем: Патук А.А.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Ніжинська міська рада Чернігівської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 23 жовтня 2021 року (ухвалене о 09:29, повний текст рішення складено 31 жовтня 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Ніжинської міської ради Чернігівської області про визначення часток нерухомого майна та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування, -
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Ніжинської міської ради, у якому просила:
- визначити, що частка ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , у праві спільної часткової власності на житловий будинок з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 , складала 1/2 частки та визнати за нею право власності в порядку спадкування;
- визначити частки кожного з власників у праві спільної часткової власності житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходяться в АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтовувала тим, що відповідно до свідоцтва про право власності домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 (нині - АДРЕСА_1 ) належало ОСОБА_5 (прабаба позивачки), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Її спадкоємцями стали діти: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які 06.04.1951 отримали свідоцтво про право на спадщину, до складу якої увійшло 5/6 частин вказаного домоволодіння, тобто по 1/6 частині кожному зі спадкоємців, а також син ОСОБА_11 (дід позивачки), який у зв'язку з перебуванням у в'язниці отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на свою 1/6 частину вказаного будинку 19.02.1988. На час отримання дідом позивачки свідоцтва про право на спадщину склад спадкового майна змінися та збільшився за рахунок добудов і прибудов. Власники часток у праві спільної часткової власності були між собою родичами, а тому ніхто не заперечував щодо покращення своєї частки шляхом прибудов і добудов
У 1955 році ОСОБА_4 (баба позивачки), яка була дружиною ОСОБА_11 (дід позивачки), оформила страхове свідоцтво і сплатила податок з будівель і земельної ренти, який платила щорічно до 1988 року. Баба позивачки являлась основним забудовником більшої частини домоволодіння із площею земельною ділянки 948 кв.м. Після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 оцінка спадкового майна становила 11 150 крб, а 1/6 частина домоволодіння становила 1 858 крб. Згідно страхового свідоцтва страхова оцінка майна, з якого справлявся податок, становила 5 580 крб, тобто податок сплачувався за значно більшу частину будинку. Після смерті баби позивачки її частину ніхто не успадкував, у ній зараз проживає позивачка, і вона складає 1/2 частку житлового будинку.
Позивачка зазначає, що частки співвласників у спірному будинку спочатку змінювались між собою шляхом укладення договорів дарування, купівлі-продажу та спадкування. На сьогоднішній день вона здійснила державну реєстрацію свого права власності на 1/3 частину вказаного будинку з відповідною частиною надвірних споруд як спадкоємець майна після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 сина ОСОБА_12 . Однак враховуючи оціночну вартість на день смерті спадкодавця успадкованої позивачкою частини будинку - 14 811 грн та оціночну вартість самочинної забудови - 13 864 грн, а разом 28 675 грн, позивачка наголошує, що її частка у праві спільної часткової власності фактично є більшою, ніж та, що вказана у правовстановлюючих документах.
На звернення до нотаріальної контори з метою оформлення спадкових прав на нерухоме майно після смерті своєї баби - ОСОБА_4 , вона отримала відмову.
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подала заяву про уточнення позовних вимог, в якій просила:
- визначити, що частка ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_11 у праві спільної часткової власності на житловий будинок з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 , складала 2/3 частки та визнати за нею право власності в порядку спадкування;
- визначити частки кожного з власників у праві спільної часткової власності житлового будинку з відповідною частиною з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходяться в АДРЕСА_1 .
Заяву обґрунтовувала тим, що станом на 1960 рік частка ОСОБА_4 становила 19 кв.м, а на даний час ця частка збільшилась і становить 59,2 кв.м. Таким чином, на сьогоднішній день частки відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 становлять по 1/6 частині на кожного, а частка позивачки складає 2/3 частини.
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 23.10.2021 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити, посилаючись на незаконність судового рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачка як спадкоємець частки у праві власності на спірний житловий будинок має право на 2/3 його частини, а судом не було враховано доводи про те, що її бабі ОСОБА_4 належала 1/2 частина будинку.
Заявниця зазначає, що судом не взято до уваги страхові свідоцтва починаючи з 1955 року, відповідно до яких ОСОБА_4 являлась власницею спірного будинку.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що районний суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову через його необґрунтованість та вірно застосував усталену судову практику Верховного Суду.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_1 , яка підтримала апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з наступного:
- ОСОБА_4 та ОСОБА_11 , щодо яких позивачкою ставиться питання про визначення їх частки у праві спільної часткової власності на спірний будинок у розмірі 2/3 часток, померли ІНФОРМАЦІЯ_1 та 28.04.1992 відповідно; за положеннями ч. 4 ст. 25 ЦК України їх цивільна правоздатність припинилася, що свідчить про неможливість визначення права на 2/3 частки спірного домоволодіння за померлими особами та про неефективність способу захисту права особи;
- ОСОБА_4 не зареєстрована як власник спірного будинку, спадкові справи після ОСОБА_4 та ОСОБА_11 відсутні, належні та допустимі докази на підтвердження належності останнім права власності на 2/3 частки спірного будинку відсутні, що унеможливлює визнання права власності на дану частку за позивачкою в порядку спадкування;
- станом на час розгляду справи правомірність свідоцтва про право на спадщину позивача в порядку спадкування після ОСОБА_12 , правомірність правовстановлюючих документів щодо набуття відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права власності по 1/3 частці на спірний будинок, позивачем у встановленому порядку не оспорено.
З такими висновками районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства.
Судом у справі встановлено, що відповідно до архівної копії з документа - свідоцтва про право власності на забудову від 22.03.1951, виданого на підставі рішення суду ІІ-дільниці м. Ніжин від 05.06.1947 за № 534, домоволодіння АДРЕСА_3 належало на праві власності ОСОБА_13 (т. 1 а.с. 29, т. 2 а.с. 156).
Спадкоємцями ОСОБА_14 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , стали її діти ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_8 , ОСОБА_17 , ОСОБА_10 , на підставі свідоцтва про право на спадщину від 06.04.1951 реєстровий № 2081/7, та ОСОБА_11 (дід позивачки), на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.02.1988 реєстровий № 2-351, які успадкували по 1/6 частині спірного домоволодіння в м. Ніжині (т. 1 а.с. 20, 30, 34, 36-37, т. 2 а.с. 144, 158).
Рішенням виконавчого комітету Ніжинської міської ради народних депутатів від 21.07.1992 № 177 вулиця Карла Маркса у м. Ніжині перейменована на Авдіївську (т. 1 а.с. 31-33).
ОСОБА_11 (дід позивачки), який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_18 (баба позивачки), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебували у зареєстрованому шлюбі та були батьками ОСОБА_19 (батько позивачки (т. 1 а.с. 22-26, т. 2 а.с. 107).
Відповідно до реєстрового напису від 16.11.1992 на копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 04.11.1992 ОСОБА_19 набув у власність 1/3 частину спірного домоволодіння в порядку спадкування після померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_11 (т. 1 а.с. 65).
ОСОБА_19 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_20 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , перебували у зареєстрованому шлюбі та були батьками позивачки ОСОБА_1 (до одруження ОСОБА_21 ) (т. 1 а.с. 15, 27-28).
Позивачка ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_12 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1 а.с. 16-19).
На сьогоднішній день ОСОБА_1 є власницею 1/3 частини будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 02.11.2007 в порядку спадкування після сина ОСОБА_12 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що належала на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 04.11.1992 за р. № 2-2386 ОСОБА_19 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , спадкоємцем якого на підставі заповіту від 04.06.1993 за р. № 2-1338 був ОСОБА_12 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав. Житловий будинок дерев'яний, в цілому має 74,9 кв.м житлової площі та надвірні споруди, розташовані на земельній ділянці площею 1936 кв.м, вартість даної частини будинку на день смерті спадкодавця становить 14 811,67 грн. (т. 1 а.с. 36-37, 38-40, 45-47, 187-201).
Згідно даних, зазначених у копіях технічних паспортів на житловий будинок АДРЕСА_1 , станом на 05.05.1995, даний будинок складається з трьох квартир - АДРЕСА_4 загальною площею 28,3 кв.м; станом на 24.09.2007 будинок складається з трьох квартир - АДРЕСА_5 загальною площею 59,2 кв.м (т. 1 а.с. 41-43, 101-102).
Відповідно до довідок КП «Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 13.07.2017 № 511 та 06.02.2018 № 91 житловий будинок АДРЕСА_1 станом на 31.12.2012 зареєстрований на праві спільної часткової власності за ОСОБА_3 - 1/3 частка на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 27.06.1988 р. № 02-1673, за ОСОБА_22 - 1/3 частка на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 06.04.1989 р. № 1-694, за ОСОБА_1 - 1/3 частка на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 02.11.2007. Аналогічні дані містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно станом на 24.01.2018, 21.02.2018 та 24.01.2022 (т. 1 а.с. 44-47, т. 2 а.с. 41).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18.09.2018 спадкоємцем майна ОСОБА_22 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_8 , є ОСОБА_2 , а саме 1/3 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , що належала померлій на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 06.04.1989 (т. 1 а.с. 58, 99-100, 103-112, 134-136).
Таким чином, у справі встановлено, що позивачка ОСОБА_1 та відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 по 1/3 частці кожний.
Статтями 316, 317 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. (ч. 1-3, 5 ст. 319 ЦК України)
Згідно з ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Статтями 355, 356 ЦК України передбачено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності (ч. 1 ст. 358, ст. 361 ЦК України).
Статтями 1216-1218 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах (ч. 1 ст. 1226 ЦК України).
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання в порядку встановленому ЦПК України.
Згідно ч. 1, 3, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).
Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просила визначити, що частка померлих ОСОБА_4 та ОСОБА_11 (її баби та діда) у праві спільної часткової власності на житловий будинок з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 , складала 2/3 частки та визнати за нею право власності в порядку спадкування, посилаючись на те, що при визначенні часток у праві власності на спірне домоволодіння частка ОСОБА_4 , її баби, не була врахована. За твердженням позивачки частка ОСОБА_4 станом на 1960 рік становила 19 кв.м, а на даний час вказана частка збільшилась і становить 59,2 кв.м, у зв'язку з чим на сьогодні частка позивачки становить 2/3, а відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 1/6.
Суд першої інстанції обґрунтовано послався на положення ч. 4 ст. 25 ЦК України, зазначивши, що ОСОБА_4 та ОСОБА_11 , щодо яких позивачкою ставиться питання про визначення їх частки у праві спільної часткової власності на спірний будинок у розмірі 2/3 часток, померли ІНФОРМАЦІЯ_1 та 28.04.1992 відповідно, а тому їх цивільна правоздатність припинилася, що свідчить про неможливість визначення права на 2/3 частки спірного домоволодіння за померлими особами та про неефективність способу захисту права особи.
Судом установлено, що на сьогоднішній день спірний житловий будинок з надвірними будівлями зареєстрований на праві спільної часткової власності на підставі відповідних правовстановлюючих документів (нотаріально посвідчений договір дарування та свідоцтва про право на спадщину за законом та за заповітом) за ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/3 частині за кожним. Правовстановлюючі документи є чинними, ніким не оспорені.
У матеріалах справи міститься лист від 07.08.2017 Бахмацької районної державної нотаріальної контори у відповідь на усне звернення ОСОБА_1 щодо оформлення спадкових прав на нерухоме майно про те, що для оформлення спадкових прав на нерухоме майно спадкоємець повинен надати нотаріусу правовстановлюючий документ на нерухомість. ОСОБА_1 являється спадкоємцем за законом майна померлого ОСОБА_12 , який фактично прийняв спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_19 (помер ІНФОРМАЦІЯ_6 ), який був спадкоємцем майна померлих батьків ОСОБА_11 (помер ІНФОРМАЦІЯ_5 ) та ОСОБА_4 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Зі слів ОСОБА_1 померлій ОСОБА_4 на час її смерті належала частина житлового будинку в АДРЕСА_1 . За даними спадкової справи № 507/2007 до майна померлого ОСОБА_12 та довідки, виданої КП «Ніжинське МБТІ», власником частини спадкового житлового будинку ОСОБА_4 не зареєстрована, у зв'язку з чим нотаріусом не може бути встановлено правильно склад спадкового майна та факту прийняття спадщини після ОСОБА_4 , а відповідно видати заявниці свідоцтво про право на спадщину за законом на частину будинку немає законних підстав (т. 1 а.с. 48).
За інформацією Державного нотаріального архіву Чернігівської області від 09.08.2018, 26.07.2019 спадкова справа до майна ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , Ніжинською районною державною нотаріальною конторою не заводилась (т. 1 а.с. 94, т. 2 а.с. 9-10).
За інформацією Бахмацької районної державної нотаріальної контори від 02.01.2019 та 19.09.2019 спадкові справи після померлих ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_11 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) не відкривались, оскільки ніхто зі спадкоємців не звертався із заявою про прийняття спадщини чи про відмову у її прийнятті (т. 1 а.с. 161-165, т. 2 а.с. 34-35).
З наявних у справі доказів, поданих сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень, встановлено, що ОСОБА_4 не була зареєстрована, як власник спірного будинку, спадкові справи після ОСОБА_4 та ОСОБА_11 відсутні.
Жодних письмових, належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 будь-коли мала право на певну частку у спірному домоволодінні стороною позивача не надано.
04.11.1992 батько позивачки - ОСОБА_19 успадкував 1/3 частину спірного домоволодіння від ОСОБА_11 (діда позивачки, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , та чоловіка ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ), після його смерті спадщину за заповітом на 1/3 частину домоволодіння отримав син позивачки - ОСОБА_12 , та після смерті ОСОБА_12 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) право на вказану частку домоволодіння успадкувала позивачка ОСОБА_1 .
Встановивши відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження належності за життя ОСОБА_4 та ОСОБА_11 права власності на 2/3 частки спірного будинку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неможливість у зв'язку з цим визнання права власності на дану частку за позивачкою в порядку спадкування.
З урахуванням вищевикладеного, доводи апеляційної скарги про те, позивачка як спадкоємець частки у праві власності на спірний житловий будинок має право на 2/3 його частини, а судом не було враховано того, що її бабі ОСОБА_4 належала 1/2 частина будинку, є необґрунтованими, непідтвердженими жодними належними доказами та є юридично неспроможними.
Колегія суддів не бере до уваги доводи заявниці про те, що судом не взято до уваги страхові свідоцтва, відповідно до яких ОСОБА_4 являлась власницею спірного будинку, оскільки вказані документи не підтверджують належності на праві власності ОСОБА_4 спірного будинку чи його частини.
Як вірно вказав суд першої інстанції, станом на час розгляду справи правомірність свідоцтва про право на спадщину позивача в порядку спадкування після ОСОБА_12 , правомірність правовстановлюючих документів щодо набуття відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права власності по 1/3 частці на спірний будинок, позивачем у встановленому порядку не оспорено.
Відтак висновок районного суду про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.
За таким, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення суду, є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору, у зв'язку з чим відповідно до приписів ст. 375 ЦПК України рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 23.10.2021 належить залишити без змін, як таке, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 на дане рішення суду, відповідно, залишити без задоволення.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 23 жовтня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 31 січня 2022 року.
Головуюча О.Є.Мамонова
Судді: Н.В.Висоцька
Н.В.Шитченко