Справа № 607/18248/19Головуючий у 1-й інстанції Черніцька І.М.
Провадження № 22-ц/817/126/22 Доповідач - Хома М.В.
Категорія - 304020000
25 січня 2022 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючої - Хома М.В.
суддів - Гірський Б. О., Бершадська Г. В.,
секретар с/з - Панькевич Т.І.
з участю ОСОБА_1 та її представника -адвоката Захарчука А.П., Васильчишин О.Б. та її представника адвоката Бочана І.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 8 вересня 2021 року, повний текст якого складено 17 вересня 2021 року, ухвалене суддею Черніцькою І.М. у цивільній справі №607/18248/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Тернопільського районного нотаріального округу Кравець Тетяна Володимирівна, приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Бадер Лілія Володимирівна, товариство з обмеженою відповідальністю "Талан Тер" про визнання договорів дарування недійсними,
В серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, в якому просила визнати недійсними договори дарування:
- житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами за адресою АДРЕСА_1 (договір від 29 березня 2017 року);
- земельної ділянки від 29 березня 2017 року за адресою: АДРЕСА_1 (договір від 29 березня 2017 року);
- садового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (договір від 11 травня 2017 року);
- земельної ділянки площею 0,064 га кадастровий номер 6125282500:01:001:0995, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (договір від від 11 травня 2017 року);
- магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (договір від 31 травня 2017 року);
- земельної ділянки площею 0,0317 га, кадастровий номер 6110100000:12:012:0023, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (договір від 31 травня 2017 року);
- земельної ділянки площею 0,0300 га, кадастровий номер 6110100000:12:012:0028, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (договір від 31 травня 2017 року);
- земельної ділянки площею 0,0318 га, кадастровий номер 6110100000:12:012:0024, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (договір від 31 травня 2017 року),
та застосувати наслідки недійсності договорів.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорювані договори укладено в результаті систематичного психологічного впливу відповідачки, яка є її дочкою. ОСОБА_2 , користуючись похилим віком позивачки, її юридичною необізнаністю, поганою пам"яттю та систематичними навіюваннями про неминуче настання смерті сина позивачки ОСОБА_3 та загрозою втрати усього належного їй майна схилила позивачку до укладення цих договорів. Не розуміючи юридичної природи своїх дій, їх значення та реальних наслідків, переоформила все майно на дочку. В силу ч.ч.3,5 ст.203, ст.ст. 215, 225 ЦК України зазначені договори є недійсними.
Уточнивши 26 листопада 2019 року правові підстави позову (т.2, а.с.238-239), вказала, що фактично у позові сформулювала підставу позову, передбачену ст. 231 ЦК України, однак помилково не навела диспозицію даної статті в тексті позовної заяви. Укладаючи оспорювані договори, вона була в стані, в якому її волевиявлення не було вільним, а наведені в тексті позовної заяви обставини відповідають підставам позову, які законодавчо закріплено в ст.ст. 225, 231 ЦК України, та просила врахувати, що позов заявлено з підстав, передбачених ст.ст. 225, 231 ЦК України.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 8 вересня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог, оскільки суд першої інстанції не встановив дійсні обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та допустив порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування судового рішення.
Зокрема, що стосується невстановлення дійсних обставин справи, суд:
не встановив таких обставин, як хвороба сина позивачки; страх позивачки, що син може померти; психологічний тиск зі сторони ОСОБА_2 , яка систематичними навіюваннями стверджувала, що син позивачки відбився від сім"ї, а ОСОБА_4 чорна вдова, зживе його зі світу і заволодіє майном; похилий вік позивачки, її юридична необізнаність під час укладення оскаржуваних договорів, систематичне вживання заспокійливих ліків, хоча позивачка позивачка стверджувала про ці обставини та подавала відповідні докази;
не врахував, що у 2017 році позивачка зверталась до поліції з приводу незаконного заволодіння відповідачкою спірним нерухомим майном і за цим фактом було відкрито кримінальне провадження, матеріалами якого підтверджуються систематичні навіювання відповідачки позивачці;
не надав жодної оцінки протоколам допиту у кримінальному провадженні, які є належними доказами у даній цивільній справі і підлягають оцінці, зокрема, протоколу допиту свідка ОСОБА_1 , протоколам одночасного допиту ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
не перевірив, хто ж займався підготовкою необхідних документів для укладення договорів дарування, не врахував, що саме відповідачка ОСОБА_2 зверталася за оцінкою спірного майна та здійснювала збір інших необхідних документів, що свідчить про те, що позивачка не бажала дарувати спірне майно, ініціатором укладення цих договорів була саме ОСОБА_2 ;
не врахував, що в матеріалах даної справи (т.4, а.с.153-154) наявні додаткові пояснення ОСОБА_2 , в яких вона визнає, що договори дарування спірного майна були укладені через те, що була об"єктивна реальність, що на це майно претендує співмешканка її брата ОСОБА_3 - ОСОБА_4 . Як позивач, так і відповідач визнають ту обставину, що оскаржувані договори укладалися через небезпеку втрати майна. Тобто, волевиявлення позивачки не було вільним.
Неправильне застосування норм матеріального права:
Застосовуючи ст. 231 ЦК України, суд неправильно її трактував та прийшов до помилкового висновку, що наслідком психологічного тиску має бути абсолютна неспроможність позивача усвідомлювати значення своїх дій, ст. 231 ЦК України передбачає наявність в діях відповідача лише тиску на позивача, але зазначена норма не містить обов"язкової умови про те, що тиск має бути такий, щоб потерпіла особа абсолютно не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними при укладенні правочину.
Порушення судом норм процесуального права полягало у наступному:
суд порушив принцип рівності учасників процесу та надав перевагу стороні відповідача при долученні доказів, був упередженим до позивачки, безпідставно відмовляв їй у долученні до матеріалів справи доказів, зокрема, СД-диску із записом розмови свідка ОСОБА_5 та відповідачки ОСОБА_6 , в той час як клопотання відповідачки задовольняв на стадії розгляду справи по суті і аж до дебатів;
незаконною та необгрунтованою ухвалою від 11 грудня 2019 року, яка не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, відмовив у призначенні судово-психологічної експертизи, а тому ОСОБА_1 просить також скасувати дану ухвалу. Суд першої інстанції не вник в суть питань, які ставились для проведення зазначеної експертизи та прийшов до незаконного всиновку, що для з"ясування питань, які позивач пропонує поставити експерту, не потрібні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право. Проте, питання, які позивач просила поставити перед експертом, жодним чином не стосуються знань у галузі права. Серед інших підстав для відмови у задоволенні цього клопотання суд також зазначив, зщо проведення такої експертизи не є обов"язковим та вказав ненадання позивачем передбачених Інструкцією медичних та особистих документів ОСОБА_1 . Однак, нічого не перешкоджало суду зобов"язати позивача надати такі документи. Крім цього, звертаючись із таким клопотанням, позивач скористався своїм процесуальним правом на подання доказів;
всупереч положенням частин 3, 4 ст. 265 ЦПК України суд не виклав показань усіх свідків та не зробив вмотивовану оцінку аргументів, наведених свідками;
суд першої інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких базується рішення.
У відзиві ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 8 вересня 2021 року залишити без змін. Вказує, що на момент укладення спірних договорів не існувало жодних обставин, які б давали підстави для визнання останніх недійсними. Позивачем не конкретизовано з яких підстав спірні договори є недійсними, оскільки остання вказує, що дані правочини вчинено під впливом насильства та в момент коли вона не усвідомлювала наслідків своїх дій не могла керувати ними. В суді першої інстанції ОСОБА_1 визнала, що до 8 вересня 2017 року вона перебувала у хороших відносинах з відповідачкою.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , яка одночасно є представником третьої особи ТОВ "ТаланТер" як її керівник, представника ОСОБА_1 - адвоката Захарчука А.П., які підтримали доводи апеляційної скарги, ОСОБА_2 та її представника - адвоката Бочана І.П., які заперечили проти задоволення апеляційної скарги, вважають рішення законним та обгрунтованим, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є матір"ю відповідачки ОСОБА_2
29 березня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала безоплатно у власність ОСОБА_2 належний їй на праві приватної власності житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами за адресою АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Кравець Т.В., зареєстрований в реєстрі за №434.
В цей же день між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений (зареєстрований в реєстрі за №436) договір дарування земельної ділянки площею 0,1120 га, кадастровий номер 6125255200:02:002:0411, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану в АДРЕСА_1 .
11 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування садового будинку, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала безоплатно у власність ОСОБА_2 належний їй на праві приватної власності садовий будинок за адресою АДРЕСА_2 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Кравець Т.В., зареєстрований в реєстрі за №702.
В цей же день між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,0640 га, кадастровий номер 6125282500:01:001:0995, для індивідуального садівництва, яка розташована на території Довжанської сільської ради. Договір зареєстрований в реєстрі за №703, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Кравець Т. В.
31 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування магазину, зареєстрований в реєстрі за №482, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л.В., відповідно до умов якого ОСОБА_1 безоплатно передала у власність ОСОБА_2 належний їй на праві власності магазин, загальною площею 1515,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
В цей же день між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено ще три договори дарування земельних ділянок, які посвідчені приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л. В.
За умовами цих договорів ОСОБА_1 безоплатно передала у власність ОСОБА_2 наступні земельні ділянки:
площею 0,0317 га, кадастровий номер 6110100000:12:012:0023, для іншої комерційної діяльності, за адресою АДРЕСА_3 (договір зареєстрований у реєстрі за №485);
площею 0,0318 га, кадастровий номер 6110100000:12:012:0024, для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 (договір зареєстрований у реєстрі за №488);
площею 0,0300 га, кадастровий номер 6110100000:12:012:0028, для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 для будівництва і обслуговування будівель торгівлі (договір зареєстрований у реєстрі за №491).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи.
Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину, особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд призначає судово-психіатричну експертизу.
У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Нормами частини першої статті 231 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
У разі вчинення правочину під впливом насильства формування волі особи, яка вчиняє правочин, відбувається внаслідок втручання стороннього фактора - фізичного чи психічного тиску з боку контрагента або іншої особи з метою спонукання до вчинення таких дій, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань.
Під насильством слід розуміти заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин.
Для визнання правочину недійсним позивач має довести наступні обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв'язку між фізичним або психічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.
При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (ст.231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі (пункт 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 в момент підписання спірних договорів не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Також позивачем не доведено та судом не встановлено обставин, які свідчать про психічний тиск, що чинився відповідачкою відносно ОСОБА_1 при укладанні оспорюваних договорів 29 березня, 11 та 31 травня 2017 року, чи передував за часом до їх укладення, а тако само того, в чому ж виразилося насильство.
Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки судом повно та всебічно досліджено наявні у справі докази, яким суд дав належну оцінку в їх сукупності та взаємозв"язку, та дійшов правильного і обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Суд вірно врахував, що до вересня 2017 року між позивачкою та її донькою - відповідачкою ОСОБА_2 були хороші відносини. У судовому засіданні не знайшло свого підтвердження те, що висловлювання ОСОБА_2 про стан здоров"я ОСОБА_3 , про ОСОБА_7 , про можливість втрати майна безпосередньо спонукали позивачку до укладення оспорюваних договорів.
Позивачка ОСОБА_1 не довела, у чому саме полягали її душевні страждання, завдані відповідачкою, які саме невигідні чи негативні наслідки могли б настати, якщо б вона не уклала оспорювані договори.
Подані позивачкою ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції нові докази не спростовують висновків суду першої інстанції та не доводять факту психічного тиску на позивачку зі сторони ОСОБА_2 чи неспроможності позивачки усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними в момент укладення оспорюваних правочинів.
Зокрема, що стосується звукозапису розмови між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , колегія суддів зазначає наступне.
Розмова між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , який є родичем сторін, мала місце у лютому 2018 року, в той час як оспорювані договори укладені в березні та травні 2017 року.
Із змісту цієї розмови, яка тривала близько однієї години, вбачається, що ОСОБА_2 повідомляє про різні сімейні обставини, в тому числі і про те, що разом з мамою переписали 29 березня будинок, в квітні дачу, а в травні старий магазин по АДРЕСА_3 , окрім якого є ще інший новий магазин. В серпні ОСОБА_8 (син позивачки та брат відповідачки) почав вимагати у мами документи на магазин, злився, що мама переписала магазин.
Зміст наданої суду розмови в цілому, і зокрема ті частини, які стосуються побоювань, якщо з ОСОБА_8 щось станеться, то його спадкоємці будуть претендувати на 1/3 майна, та обговорення інших питань особистого життя ОСОБА_8 та загалом життя родини ОСОБА_9 , не дає підстав для висновку, що ОСОБА_2 чинила психічний тиск на свою маму ОСОБА_1 з метою змусити останню укласти договори дарування.
Частина розмови щодо обговорення питання про визнання частково недієздатною ОСОБА_1 не стосується минулого часу, зокрема часу укладення оспорюваних договорів чи часу, який передував їх укладенню.
Зміст цієї частини розмови зводиться до того, що маму треба відсторонити від ОСОБА_10 , щоб вона його не підтримувала.
Разом з тим, ОСОБА_2 клянеться ОСОБА_5 в тому, що маму з хати ніколи не вижене.
Таким чином, загалом зміст усієї розмови між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не свідчить про наявність психічного тиску з боку ОСОБА_2 та не доводить ту обставину, що ОСОБА_1 уклала оспорювані договори дарування проти власної волі внаслідок застосування до неї психічного насильства з боку ОСОБА_2 , чи в момент укладення цих договорів ОСОБА_1 не розуміла значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
Що ж стосується постанови Верховного Суду від 6 грудня 2021 року у справі №607/25721/19, то позивачка зазначає, що цією постановою змінено мотиви постанови апеляційного суду у цій справі та зазначено, що доводи ОСОБА_1 щодо вчинення відносно неї психологічного тиску зі сторони її дочки ОСОБА_2 разом з ОСОБА_11 не є оціночними судженнями. Проте, не уточнила, яким чином такий висновок впливає на правильність рішення у даній справі.
Як вбачається із змісту постанови Верховного Суду від 6 грудня 2021 року у справі №607/25721/19 за позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_1 про захист честі і гідності, визнання недостовірною та заборони розповсюдження інформації, суд вказав, що за своїм змістом інформація, зазначена ОСОБА_1 у відповідній позовній заяві та у процесуальних документах, стосувалася певних тверджень про факти, які були підставою позову та підлягала перевірці на предмет її достовірності, а отже, не відноситься до категорії оціночних суджень.
Такі висновки жодним чином не випливають на правильність рішення у даній справі.
У межах даної справи суд першої інстанції перевірив усі твердження позивачки щодо наявності зазначених нею підстав для визнання недійсними оспорюваних правочинів та ухвалив законне і обгрунтоване рішення.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не встановив дійсних обставин справи щодо хвороби сина позивачки, не врахував її похилий вік, юридичну необізнаність під час укладення оскаржуваних договорів, систематичне вживання заспокійливих ліків, колегія суддів оцінює критично, так як із матеріалів справи не вбачається, що наведені обставини перешкоджали їй усвідомлювати значення своїх дій чи керувати ними в момент вчинення спірних правочинів.
Щодо тверджень позивачки про систематичні навіювання з боку відповідачки, то суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, що у судовому засіданні не знайшов свого підтвердження факт психічного тиску.
Щодо юридичної необізнаності, а також тієї обставини, хто ж саме займався підготовкою необхідних документів для укладення договорів дарування, слід зазначити, що при укладенні усіх оспорюваних договорів нотаріусами було роз"яснено ОСОБА_1 зміст цих договорів, їх наслідки, відмінність договору дарування від заповіту, довічного утримання, купівлі-продажу. Нотаріуси Кравець Т.В. та Бадер (Ломакіна) Л.В. у наданих суду письмових поясненнях повідомили, що дії ОСОБА_1 мали послідовний характер та були спрямовані на укладення саме договорів дарування. Дані пояснення враховані судом і відображені у судовому рішенні.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував, що у 2017 році позивачка зверталась до поліції з приводу незаконного заволодіння відповідачкою спірним нерухомим майном і за цим фактом було відкрито кримінальне провадження, матеріалами якого підтверджуються систематичні навіювання відповідачки позивачці, проте суд не надав жодної оцінки цим доказам, зокрема, протоколам допиту свідка ОСОБА_1 , протоколам одночасного допиту ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , колегія суддів також оцінює критично, так як суд врахував і надав оцінку цим доказам, зокрема, зазначив, що цими протоколами підтверджуються хороші відносини між сторонами до 8 вересня 2017 року, про що зазначили як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_1 .
Що ж стосується систематичних навіювань, то відсутні підстави вважати, що протоколами допиту від 2.11.2017 року та від 13.11.2017 року у кримінальних провадженнях № 12017210010003054 та №12016210010003321 доведений факт психічного тиску зі сторони ОСОБА_2 .
Дані протоколи лише фіксують пояснення ОСОБА_1 щодо обставин укладення спірних договорів дарування.
Пояснення у цих протоколах ОСОБА_2 (чи відповіді на питання слідчого) жодним чином не підтверджують факт психічного тиску на ОСОБА_1 .
Крім цього, обвинувальні акти у кримінальних провадженнях №12017210010003054 та №12016210010003321 до суду не передавались, вироки суду не постановлялись.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд всупереч положенням частин 3, 4 ст. 265 ЦПК України не виклав показань усіх свідків та не зробив вмотивовану оцінку аргументів, наведених свідками, колегія суддів вважає безпідставними.
Суд першої інстанції з врахуванням норм ч.3 ст.89 ЦПК України надав оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і групі однотипних доказів - показань свідків, та мотивував їх відхилення. При цьому судом не допущено порушень вимог ч.ч.3, 4 ст. 265 ЦПК України. Ні зазначена стаття, ні інші норми ЦПК України не передбачають обов"язок суду відображати у судовому рішенні детальний виклад показань усіх свідків.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував, що в матеріалах даної справи (т.4, а.с.153-154) наявні додаткові пояснення ОСОБА_2 , в яких вона визнає, що договори дарування спірного майна були укладені через те, що була об"єктивна реальність, що на це майно претендує співмешканка її брата ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ; як позивач, так і відповідач визнають ту обставину, що оскаржувані договори укладалися через небезпеку втрати майна, тобто, волевиявлення позивачки не було вільним, колегія суддів також оцінює критично, оскільки зміст письмових пояснень ОСОБА_2 на а.с.153-154 (т.4) зводиться до інформації про взаємовідносини у родині ОСОБА_9 і жодним чином не свідчить про психічний тиск з її сторони на позивачку, а також не свідчить про те, що позивачка не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними в момент укладення правочинів.
Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема, неправильне тлумачення ст. 231 ЦК України, колегія суддів оцінює критично.
Враховуючи, що позов заявлено з підстав, передбачених ст.ст. 225, 231 ЦК України, тому суд першої інстанції вірно проаналізував кожну із вказаних підстав та виклав мотивовані висновки щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права, зокрема, порушення принципу рівності учасників, упереджене ставлення до позивача, незаконна відмова ухвалою від 11 грудня 2019 року у призначенні судово-психологічної експертизи, колегія суддів вважає безпідставними, так як судом апеляційної інстанції не встановлено таких порушень судом першої інстанції процесуальних норм, які призвели до неправильного вирішення справи.
Що ж стосується ухвали від 11 грудня 2019 року про відмову у призначенні судово-психологічної експертизи, колегія суддів вважає, що така ухвала є законною та обгрунтованою. Суд вірно вказав, що при оспоренні договорів на підставі вимог ст. 225 ЦК України обов"язковим є призначення судово-психіатричної експертизи за клопотанням хоча б однієї із сторін, однак позивач та її представник наполягали на призначенні саме психологічної експертизи для встановлення психологічних особливостей позивача, встановлення її емоційного стану при укладенні договорів.
Проте, для вирішення питання про визнання недійсними договорів з підстав, передбачених ст.ст. 225, 231 ЦК України, з"ясуванню підлягає питання щодо психічного стану особи в момент вчинення оспорюваних правочинів, спроможність особи в момент вчинення правочинів розуміти значення своїх дій та керувати ними. Такі питання є предметом саме психіатричної, а не психологічної експертизи.
Крім цього, колегія суддів також враховує, що відповідно до вимог ч.3 ст. 102 ЦПК України, висновок експерта може бути складений як на підставі ухвали суду, так і на замовлення учасника справи. Учасник справи відповідно до ст. 106 ЦПК України має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Таким правом позивачка не скористалась, хоча справа слухалась у суді першої інстанції тривалий час, ухвала про закриття підготовчого судового засідання була постановлена 12 березня 2020 року.
При вирішенні справи колегія суддів приймає до уваги, що після укладення оспорюваних договорів дарування житлового будинку і земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 від 29.03.2017 року вказане майно було відчужене ОСОБА_2 іншій особі, в подальшому ОСОБА_2 знову набула його у власність, і на час звернення позивачки до суду першої інстанції та на час ухвалення судового рішення право власності на ці об"єкти зареєстровано за ОСОБА_2 не на підставі оспорюваних договорів дарування від 29.03.2017 року, а на інших підставах - договорах дарування від 18.04.2018 року, проте оскільки у задоволенні позову відмовлено, судом не встановлено порушень прав позивачки, тому відсутні підстави для зміни мотивів рішення суду першої інстанції у цій частині.
Рішення суду є законним та обгрунтованим, підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 8 вересня 2021 року - залишити без змін.
Судові витрати, понесені сторонами у зв"язку з апеляційним переглядом справи, покласти на сторони в межах, ними понесених.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 31 січня 2022 року.
Головуюча
Судді