Справа № 490/30/20
нп 2/490/303/2021
Центральний районний суд м. Миколаєва
11 січня 2022 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м .Миколаєва у складі:
головуючого судді Шолох Л.М.,
при секретарі Черновій Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу в порядку спрощеного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товарна біржа «Нерухомість-Центр», про визнання договору дійсним, -
У серпні 2021 року до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Товарна біржа «Нерухомість-Центр», у якому позивач просить визнати договір купівлі-продажу від 21 вересня 1999 року укладений між ним та відповідачем на Товарній біржі «Нерухомість-Центр», зареєстрований за реєстровим № 2-550 та зареєстрованим в ММБЮТІ під № 1411 від 14 жовтня 1999 року - дійсним.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 серпня 2021 року відкрито провадження у справі.
Відзиву на позову від відповідача не надійшло.
У судове засідання сторони не з'явилися з невідомих суду причин. Позивач просить справу розглядати без його участі.
Суд, дослідивши матеріали справи, зважаючи на бажання позивача, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, які не з'явилися.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено таке.
Між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 21 вересня 1999 року укладено договір купівлі-продажу 7/25 частин домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 . Цей договір був посвідчений Товарною біржею «Нерухомість-Центр» за № 2-550.
Відповідно до п. 2 цього договору частина зазначеного домоволодіння позивачем придбана за 2000 грн.
У договорі зазначено, що на виконання статті 227 Цивільного кодексу України договір підлягає реєстрації в бюро технічної інвентаризації та подальшого нотаріального посвідчення не потребує.
Надалі цей договір було зареєстровано КП «Миколаївське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації» за реєстровим № 1411, про свідчить реєстраційний напис на договорі.
На домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , одним із співвласником якого на даний час є позивач ОСОБА_1 (йому належить 7/25 частин цього домоволодіння).
Вирішуючи питання про обґрунтованість позовних вимог суд зазначає таке.
Згідно зі статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до статті 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно зі статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06 листопада 2009 року зазначено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (2004 року) Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Згідно зі статтею 153 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 року), який діяв на момент укладення правочину та підлягає застосуванню до спірних правовідносин, договір є укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 224 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 року, далі Цивільний кодекс УРСР) за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини першої статті 227 Цивільного кодексу УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).
Частина перша статті 47 Цивільного кодексу УРСР вказує на те, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього кодексу.
Якщо одна зі сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається (частина друга статті 47 Цивільного кодексу УРСР).
У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вказано на те, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4,10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Криму випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1,8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Зі змісту договору купівлі-продажу від 14 жовтня 1999 року № 1411, слідує, що ця угода укладена на Товарній біржі «Нерухомість-Центр» відповідно до вимог статті 15 Закону України «Про товарну біржу».
Відповідно до абз. 3 п. 2 Постанови №14 Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року, роз'яснено, що у випадку наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають юридичну силу, застосуванню підлягає той, що прийнятий пізніше.
Цивільний кодекс УРСР, норми якого діяли на час виникнення спірних правовідносин, було прийнято та він набув чинності у 1963 році. Тоді як Закон України «Про товарну біржу» прийнятий та набув чинності у 1991 році. Відтак до спірних правовідносин має бути застосовано Закону України «Про товарну біржу».
Згідно із частиною першою та другою статті 15 Закону України «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991 року №1956-ХІІ (в редакції станом на 16 лютого 1993 року), біржовою операцією визнається угода що відповідає сукупності зазначених нижче умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Зміст біржової угоди (за винятком найменування товару, кількості, ціни, місця і строку виконання) не підлягає розголошенню. Цю інформацію може бути надано тільки на письмову вимогу судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, арбітражному суду та аудиторським організаціям у випадках, передбачених законодавством України. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.
За своїм змістом договір купівлі-продажу, який є предметом справу у цій справі, відповідає вимогам переліченим у статті 15 Закону України «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991 року № 1956-ХІІ.
Зважаючи на приписи частини четвертої статті 15 Закону України «Про товарну біржу» означена біржова угода не підлягала нотаріальному посвідченню. Відповідно до вимог статті 227 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 року) ця біржова угода підлягала реєстрації у відповідному Бюро технічної інвентаризації за місцезнаходженням нерухомості.
Зазначена вимога чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства позивачем була виконана та проведена реєстрація отриманої у власність нерухомого майна у Миколаївському міжміському бюро технічної інвентаризації, про що свідчить реєстраційний напис на договорі.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що сторонами договору дотримано вимог статті 224 Цивільного кодексу УРС (які діяли на момент виникнення спірних правовідносин) та досягнуто істотних умов, визначених для договору купівлі-продажу, а саме продавець передав майно у власність покупцеві, а покупець прийняв майно і сплатив за нього 2000 грн 00 коп.
Адреса АДРЕСА_1 є адресою місця реєстрації позивача, що підтверджується відповідним записом у паспорті, копія якого наявна в матеріалах справи.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та про необхідність їх задоволення. Отже, договір, який є предметом спору у цій справі слід визнати дійсним.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір сплачений позивачем при подачі позовної заяви до суду.
На підставі викладеного, керуючись статтями 10, 200, 258, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Договір купівлі-продажу від 21 вересня 1999 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 21 вересня 1999 року, на Товарній біржі «Нерухомість-Центр», зареєстрований за реєстровим № 2-550 та зареєстрованим в ММБТІ під №1411 від 14 жовтня 1999 року - визнати дійсним.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання до Миколаївського апеляційному суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Шолох Л.М.