іменем України
27 січня 2022 року
м. Харків
справа № 953/865/21
провадження № 22ц/818/1070/22
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Котелевець А.В.,
суддів - Бурлака І.В., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря - Жмай Ю.С.,
імена (найменування) сторін:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Територіальна громада міста Харкова в особі Харківської міської ради,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 - представника ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 червня 2021 року в складі судді Шаренко С.Л.,
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіальної громади Харківської міської ради про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його матері ОСОБА_3 .
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що він є рідним сином ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Після смерті матері відкрилася спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_2 .
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 березня 2020 року № 287-р було тимчасово закрито, з 17 березня 2020 року до 22 травня 2020 року, пункти пропуску (пункти контролю) через державний кордон для міжнародного пасажирського залізничного, повітряного, автомобільного (для автобусів) сполучення. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 з 22 травня 2020 року до 31 липня 2020 року було продовжено на всій території України дію карантину.
30 грудня 2020 року позивач звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, де йому було повідомлено про пропуск строку для прийняття спадщини та рекомендовано звернутися до суду.
У зв'язку з наведеним позивач просив визнати поважною причину пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини та надати йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 10 червня 2021 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 07 липня 2021 року про виправлення описки, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції зазначив, що строк прийняття спадщини становить шість місяців. Належних доказів наявності обставин, які об'єктивно унеможливлювали або обмежували фізичні здатності позивача, який проживає в м. Ашдод (Ізраїль), подати відповідну заяву до нотаріуса у передбачений законом строк позивачем не надано (правова позиція, що міститься в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 161/9998/17). Позивач мав можливість надіслати заяву поштовою кореспонденцією до нотаріуса за місцем відкриття спадщини (правові позиції, що містяться в постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 173/1581/2015, від 17 жовтня 2019 року у справі № 362/2685/17).
28 липня 2021 року ОСОБА_2 - представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про задоволення позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 з 22 травня 2020 року до 31 липня 2020 року було продовжено на всій території України дію карантину. Позивач звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після послаблення карантину, коли було відновлено діяльність нотаріусів та транспортне сполучення. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції не врахував правової позиції, що міститься в постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, згідно з якою поважними причинами пропуску строку визнається, зокрема, велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна, а також необізнаність спадкоємців.
Територіальна громада Харківської міської ради рішення суду першої інстанції не оскаржила, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів і вимог апеляційної скарги - судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує правові позиції, що міститься в постановах Верховного Суду. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Матеріали справи свідчать, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_3
ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Хома О.В. із заявою про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 та отримав повідомлення про відмову в оформленні спадщини у зв'язку зі спливом строку для прийняття спадщини від 30 грудня 2020 року.
Встановлено, що позивач проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (стаття 1258 ЦК України).
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Частиною першою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
У частині першій статті 1270 ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 1272 ЦК України за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. У частині третій цієї статті зазначено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Зважаючи на наведене, особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовом про визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини.
Аналіз положень частини третьої статті 1272 ЦК України свідчить про те, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Якщо ж у спадкоємця об'єктивних перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17.
У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18) Верховний Суд зазначив, що поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
Вирішуючи справу по суті позовних вимог, суд першої інстанції не врахував наведених правових висновків Верховного Суду України та Верховного Суду, не надав правової оцінки встановленим обставинам справи, зокрема факту проживання позивача в м. Ашдод (Ізраїль), що свідчить про складність переміщення з місця постійного проживання до місця знаходження спадкового майна.
Також суд першої інстанції не врахував, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з подальшими змінами) з 12 березня 2020 року в Україні запроваджено карантин.
Внаслідок карантинних обмежень обмежувалося пересування громадян та вводилися певні обмеження для осіб.
Листом Міністерства юстиції України від 17 березня 2020 року № 1534/19.5/32-20 «Щодо організації роботи державних нотаріальних контор та приватних нотаріусів на час дії карантину» рекомендовано державним та приватним нотаріусам обмежити прийом громадян та вчиняти лише невідкладні нотаріальні дії.
Суд першої інстанції не врахував обмеження, які діяли з 12 березня 2020 року у зв'язку із запровадженням карантину, внаслідок чого було зупинено рух громадського транспорту, обмежено пересування громадян, обмежено прийом громадян державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами, що вплинуло на пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті його матері. Також суд першої інстанції не врахував, що пропуск зазначеного строку є незначним за тривалістю (із заявою про прийняття спадщини позивач звернувся 30 грудня 2020 року, тобто через шість місяців після закінчення шестимісячного терміну, на які частково, зокрема припадали карантинні обмеження).
Необхідність дотримання карантинних обмежень і запобігання зараженню й поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), у тому числі створили позивачу перешкоди для своєчасного подання нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті матері.
Подібних висновків щодо впливу карантинних обмежень на своєчасне прийняття спадкоємцем спадщини дійшов Верховний Суд у постановах від 20 вересня 2021 року у справі № 206/3473/20 (провадження № 61-10735св21) та від 08 грудня 2021 року у справі № 205/3310/20 (провадження № 61-2087св21), ухвалених після подання апеляційної скарги ОСОБА_2 - представником ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції враховує, що запроваджені в Україні карантинні обмеження, що підлягають врахуванню разом з умовами проживання ОСОБА_1 за межами України, свідчать про наявність об'єктивних істотних труднощів у позивача для своєчасного подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції наведеного не врахував, не надав оцінку особливостям проживання позивача, уведенню карантину на території України, що в сукупності ускладнило ОСОБА_1 реалізацію права на прийняття спадщини після смерті матері. Висновки суду першої інстанції спростовуються фактичними обставинами справи, яким суд першої інстанції не надав належної правової оцінки.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).
Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову ОСОБА_1 та визначення останньому додатковий строк для прийняття спадщини, відкритої після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_3 тривалістю два місяці з дня набрання судовим рішенням законної сили.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій документально підтверджуються у загальному розмірі 2 270,00 грн.
Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, судові витрати в розмірі 2 270,00 грн підлягають стягненню з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 .
Керуючись ст. ст. 367, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - представника ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 червня 2021 року скасувати та ухвалити нову постанову.
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визначити ОСОБА_1 додатковий строк для прийняття спадщини, відкритої після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_3 , тривалістю два місяці з дня набрання судовим рішенням законної сили.
Стягнути з Харківської міської ради (місто Харків, майдан Конституції, будинок 7, ідентифікаційний код юридичної особи 04059243) на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені ним у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій у загальному розмірі 2 270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят грн).
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 31 січня 2022 року.
Головуючий А.В. Котелевець
Судді І.В. Бурлака
Н.П. Пилипчук