Справа № 344/20793/21
Провадження № 11-сс/4808/42/22
Категорія ст. 170 КК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач Повзло
27 січня 2022 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з участю секретаря ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23.12.2021 року про накладення арешту на майно в кримінальному провадженні №12021096010000988 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 290 КК України, -
за участю: заявника ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить постанову слідчого судді скасувати, постановити нову, якою частково задовольнити клопотання дізнавача, наклавши арешт на автомобіль та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу шляхом позбавлення права на їх відчуження та розпорядження, передавши їх апелянту на відповідальне збереження. Вважає, що ухвалу слідчого судді прийнято з істотним порушенням вимог закону, внаслідок неврахування слідчим суддею принципу розумності та співмірності обмеження прав власності завданням кримінального провадження та наслідкам арешту для підозрюваного, третіх осіб, що призвело до застосуванням найбільш обтяжливого способу арешту майна, зокрема в спосіб, що фактично позбавив апелянта можливості володіти майном. Вказує, що ним було законно придбано транспортний засіб, й після наміру перереєструвати автомобіль на своє ім'я, йому повідомили, що в автомобілі містяться затертості номерних знаків, внаслідок чого було викликано поліцію. Стверджує, що він є зацікавленою особою у розкритті кримінального правопорушення та сприянні досудовому розслідуванні, оскільки він став заручником ситуації, й при потребі буде надавати автомобіль для проведення всіх необхідних слідчих та процесуальних дій. Звертає увагу, що автомобіль зберігається в неналежних умовах, під відкритим небом, дією природних явищ, що породжує його корозію та в цілому призводить до псування і нищення його схоронність як речового доказу від пошкодження, що суперечить Інструкції.
Ухвалою слідчого судді від 23.12.2021 року накладено арешт на автомобіль марки «Volkswagen Caddy» д.н.з. НОМЕР_1 та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії та номеру НОМЕР_2 , з підстав збереження речових доказів, проведення експертизи, запобігання можливого приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження вилученого майна, оскільки існує сукупність підстав вважати, що воно в подальшому може мати доказове значення під час досудового розслідування та могло зберегти на собі сліди кримінального правопорушення або містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
27.01.2022 року до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання прокурора Окружної прокуратури м. Івано-Франківськ ОСОБА_8 про розгляд справи у її відсутність. В клопотанні прокурор, водночас, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, ухвалу слідчого судді - залишити без змін.
Враховуючи те, що відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК України, неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття, колегія суддів вважає за можливе провести апеляційний розгляд у відсутність прокурора.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити у повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового провадження, дослідивши доводи апеляційної скарги та надані суду матеріали, колегія суддів доходить висновку, що в задоволенні апеляційної скарги належить відмовити, ухвалу слідчого судді - залишити без змін.
Частина перша ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі апелянт висловив свою незгоду в частині способу обмеження майнових прав, зокрема щодо заборони користуватись майном, що, на думку апелянта, є найсуворішою формою втручання держави в права власника або володільця майна в межах процедури застосування арешту майна в кримінальному процесі, що порушує принцип розумності та співмірності.
Перевіряючи вказані доводи апелянта, колегія суддів доходить наступного висновку.
Згідно із положеннями ч. 1 ст. 170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Таким чином, арешт майна передбачає можливість обмеження (позбавлення) таких прав власника чи володільця майна: 1) права на відчуження майна; 2) права на розпорядження майном; 3) права на користування майном.
Як вбачається з матеріалів провадження, 21.12.2021 року до Івано-Франківського РУП надійшла доповідна записка адміністратора територіального сервісного центру МВС №2641 (а.п. 4) про те, що 21.12.2021 року ОСОБА_6 звернувся для реєстрації транспортного засобу марки «Volkswagen Caddy» д.н.з. НОМЕР_1 , у якому номер двигуна частково знищений механічним способом, про що було внесено відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) з правовою кваліфікацією за ст. 290 КК України (а.п. 3), й розпочате досудове розслідування.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року (справа «Смирнов проти Росії») висловлено правову позицію, згідно з якою при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку - вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Порядок арешту майна врегульовано главою 17 розділу ІІ КПК України.
В клопотанні про арешт майна, дізнавач зазначив, що підставою накладення арешту на майно є сукупність підстав та розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, й долучив копії доказів, що підтверджують доводи клопотанням, зокрема: 1) витяг з ЄРДР (а.п. 3); лист начальника територіального сервісного центру МВС №2641 він 21.12.2021 року за №31/9/1/2325 (а.п. 4); заяву №396633934 від 21.12.2021 року ОСОБА_6 (а.п. 5); доповідну записку працівників центру (а.п. 6); висновок експертного дослідження №09/2641/12Д від 21.12.2021 року (а.п. 7-8); довіреність надану на ім'я ОСОБА_6 (а.п. 9);, заяву ОСОБА_6 про надання автомобілю та свідоцтва про реєстрацію працівникам поліції (а.п. 10); протокол огляду від 21.12.2021 року (а.п. 11-12); постанову про визнання речовим доказом від 22.12.2021 року (а.п. 13).
Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення речових доказів.
Постановою дізнавача СД Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області від 22.12.2021 року вказаний вище транспортний засіб та свідоцтво про його реєстрацію, визнано речовим доказом (а.п. 13).
Оскільки вилучений транспортний засіб відповідає вимогам, що пред'являються для майна, на яке може бути накладено арешт, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт на нього.
Відповідно до ч. 4 ст. 173 КПК України, у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
В ході апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що зазначені вимоги закону слідчим суддею дотримані в повному обсязі.
Слідчий суддя, накладаючи арешт на майно - транспортний засіб та свідоцтво про реєстрацію, дійшов висновку про необхідність заборонити власнику чи володільцю майна, зокрема, й користуватися відповідним майном, що, на переконання колегії суддів, не тягне порушення прав цих осіб, оскільки кримінальним процесуальним законом передбачено право підозрюваного або власника майна звернутися з клопотанням, відповідно до ст. 174 КПК України, про скасування арешту майна або про зміну порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні.
Європейський суд з прав людини неодноразово у рішеннях зазначав, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежене державою, якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Осман проти Сполученого Королівства» від 28.10.1998 року вказано, що обмеження не буде сумісним з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, «якщо воно не має правомірної мети і якщо відсутнє пропорційне співвідношення між вжитими засобами та поставленою метою».
Зазначена позиція висловлена також у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001 року.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
На думку колегії суддів, у цій справі застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, який пов'язаний із забороною розпоряджатися та/або користуватися арештованим майном і його передачею на зберігання на територію майданчику тимчасового зберігання транспортних засобі відповідних служб органів внутрішніх справ, є цілком обґрунтованим і необхідним з огляду на обставини конкретного кримінального провадження та завдання арешту майна.
Відповідно до ч. 11 ст. 170 КПК України , заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Обираючи найбільш обтяжливий спосіб арешту майна шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження, користування, та, передаючи на зберігання транспортний засіб на майданчик тимчасового зберігання, слідчий суддя в повній мірі співставив інтереси досудового розслідування і власника чи володільця майна, та навів переконливих мотивів прийнятого рішення, а саме з метою забезпечення збереження речового доказу, саме з метою приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Необхідність вилучення транспортного засобу з користування власника чи володільця майна та поміщення на майданчик тимчасового зберігання, пов'язана саме з метою проведення слідчих дій та експертних досліджень з транспортним засобом.
Саме такий порядок та місце зберігання транспортного засобу, на переконання колегії суддів, у найбільшій мірі буде сприяти дієвості кримінального провадження, завданням досудового розслідування. Матеріали судового провадження свідчать про те, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання.
Доказів негативних наслідків від застосування такого тимчасового заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано, та колегією суддів не встановлено, крім того, позбавлення права користування транспортним засобом носить тимчасовий характер.
Таким чином, накладення арешту на майно у даному кримінальному провадженні відповідає вимогам КПК України.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів доходить висновку, що при вирішенні питання про арешт майна, слідчий суддя дослідив усі матеріали, що мають значення для вирішення питання про накладення арешту, врахував правову підставу для накладення арешту, достатність доказів, що вказують на обставини кримінального правопорушення, наслідки арешту майна для інших осіб, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження
Посилання апелянта на те, що автомобіль зберігається в неналежних умовах, під відкритим небом, дією природних явищ, що породжує його корозію та в цілому призводить до псування і нищення його схоронність як речового доказу від пошкодження, що суперечить Інструкції, не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Враховуючи наведене вище, вимоги заявника у частині клопотання щодо скасування арешту майна, є такими, що не підлягають задоволенню.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення слідчого судді прийнято у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, а тому підлягає залишенню без змін, а в задоволенні апеляційної скарги належить відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 170, 172, 376, 404, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу заявника ОСОБА_6 , залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23.12.2021 року про накладення арешту на майно в кримінальному провадженні №12021096010000988 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 290 КК України,-залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_4
ОСОБА_3