Житомирський апеляційний суд
Справа №278/2871/21 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія ст.422-1 КПК Доповідач ОСОБА_2
27 січня 2022 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області від 10 січня 2022 року,
Зазначеною ухвалою продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід - у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 10 березня 2022 року включно.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду, як незаконну, та постановити нову, якою застосувати до обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід, не пов'язаний із триманням в установі виконання покарань, а саме: домашній арешт за місцем його постійного проживання. Крім того, просить забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження обвинуваченого ОСОБА_8 , в місцях його утримання слідчому ізоляторі ДУ «Житомирська установа виконання покарань (№8)». При цьому, зазначає, що за відсутності належних та допустимих доказів, обвинувачення ґрунтується лише на показаннях зацікавлених потерпілих, особу яких не встановлено, які постійно змінюють свої свідчення, прокурор просить обрати запобіжний захід учаснику АТО, інваліду війни за незалежність України найсуворіший запобіжний захід. Вважає, що клопотання прокурора не відповідає вимогам ст.184,192 КПК України, згідно яких до клопотання мають додаватись копії матеріалів, якими прокурор обґрунтовує доводи у ньому. В свою чергу, суд першої інстанції обґрунтував свої висновки, аналогічно попереднім рішеннях про продовження міри запобіжного заходу, а саме те, що ОСОБА_8 інкримінується вчинення тяжкого та особливо тяжких злочинів проти життя трьох людей, а тому останній може продовжувати вчиняти інші кримінальні правопорушення. Крім того, судом першої інстанції не наведено існування процесуальних ризиків, передбачених ст.177 КПК України. Наголошує, що процесуальний ризик, як ухилення від суду відсутній, оскільки, на підтвердження ризику ухилення від суду прокурор не надав жодного доказу чи пояснень, чому ОСОБА_8 буде переховуватись від суду за наявності необґрунтованого обвинувачення у скоєнні злочину. Ризик незаконного впливу на потерпілого, свідків, у цьому ж кримінальному провадженні значно зменшився, оскільки обвинувачений ОСОБА_8 не може впливати на агресивно налаштованих потерпілих, особу якого з одних взагалі не встановлено. Вважає, що в оскаржуваному рішенні не обґрунтовано, чому неможливо застосувати домашній арешт і яким чином ОСОБА_8 під час перебування під таким арештом зможе втекти, чи вчинити інше правопорушення, чи на когось впливати тощо. Звертає увагу, що ОСОБА_8 має стійкі соціальні зв'язки, а саме: дружину, житло, є інвалідом 2 групи, учасником війни, захищав Україну, тощо. Наголошує, що судом безпідставно не розглянуто клопотання сторони захисту щодо проведення медичного обстеження обвинуваченого ОСОБА_8 , який є учасником війни та отримав тяжкі контузії, стан здоров'я його в умовах слідчого ізолятора значно погіршився, на даний час йому необхідно терміново провести медичне обстеження та планове лікування.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_8 на підтримку поданої апеляційної скарги, заперечення прокурора щодо задоволення апеляційної скарги захисника, перевіривши матеріали судового провадження, а також ухвалу суду в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з вимогами п.п. 3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
У відповідності до ч.1 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Нормами ч.2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Частиною 3 ст.331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Суд, при розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, згідно із ст.178 КПК України та зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваній особі у разі визнання її винною у вчиненні кримінального правопорушення, та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Як вбачається з виділених матеріалів судового провадження №278/2871/21, в провадженні Житомирського районного суду Житомирської області перебуває кримінальне провадження №12021060410000253 від 06.06.2021 року відносно ОСОБА_8 обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.1 ст.115, ч.2 ст.15 п.1 ч.2 ст.115 КК України.
В ході судового розгляду вказаного кримінального провадження, 10.01.2022 в судовому засіданні Житомирським районним судом Житомирської області, в порядку ст.331 КПК України, було розглянуто клопотання прокурора ОСОБА_6 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 (а.п.41-44) та відповідні письмові заперечення захисника ОСОБА_7 з клопотанням про застосування до її підзахисного - ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту (а.п.45-46).
При цьому, на думку апеляційного суду зазначене клопотання прокурора є відповідним вимогам ст.199 КПК України, подано у визначений цією статтею строк, містить всі визначені кримінальним процесуальним кодексом відповідні відомості та обставини, які враховуються при продовженні міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Істотних порушень вимог КПК України в цій частині не встановлено.
Вирішуючи зазначене клопотання прокурора, (після відповідного обговорення в судовому засіданні між всіма учасниками провадження) суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою та обґрунтовано прийшов до висновку про існування процесуальних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які не зменшилися й виправдовують тримання під вартою обвинуваченого.
Твердження захисника про недоведеність обставин, які виправдовують необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та можливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, є, на думку апеляційного суду, непереконливими.
Так, кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду, метою якого відповідно до глави 28 КПК України є встановлення поза розумним сумнівом факту винуватості або невинуватості особи у зазначеному прокурором в обвинувальному акті кримінальному правопорушенні за наслідками безпосереднього дослідження і оцінки доказів судом, а тому з огляду на цю стадію кримінального провадження для вирішення питання продовження строку запобіжного заходу відсутня необхідність оцінки зібраних у справі доказів на підтвердження чи спростування обґрунтованості підозри, яка оскаржується захисником в поданій апеляційній скарзі, а встановлення на даному етапі обґрунтованості обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень відноситься до виключної компетенції суду першої інстанції. Апеляційні посилання захисника на необґрунтованість підозри, на даний час, є об'єктивно - передчасною.
Разом з тим, оцінці судом на зазначеній стадії кримінального провадження підлягають характер, тяжкість та наслідки кримінального правопорушення, а також наявність та/або продовження існування наведених прокурором ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Перевіряючи доцільність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою та наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, апеляційний суд вважає, що суд дійшов правильного висновку про їх наявність з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та дані про особу обвинуваченого з огляду на наступне.
Так, на думку апеляційного суду, наведені прокурором підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не втратили свою актуальність та не змінилися.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Апеляційний суд звертає увагу, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Посилання захисника на вимоги ст.62 Конституції України, відповідно до яких обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, є недоречним, оскільки вказані положення стосуються доведеності вини, що поза розумним сумнівом має бути доведено стороною обвинувачення перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, та не стосується ризиків можливої неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Запобіжний захід застосовується саме з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
При цьому, апеляційний суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за особливо тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, апеляційний суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_8 обвинувачується у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.1 ст.115, ч.2 ст.15 п.1 ч.2 ст.115 КК України, які відносяться згідно ст.12 КК України, зокрема, і до особливо тяжких злочинів, міра покарання за найтяжчий з яких, у разі визнання його винуватим, передбачає довічне позбавлення волі.
Апеляційний суд також бере до уваги те, що відповідно до відомостей матеріалів провадження обвинувачений ОСОБА_8 виїхав за межі Житомирської області та, в подальшому був затриманий в іншій області. Крім того, обвинувачений раніше притягувався до кримінальної відповідальності, вчинив інкриміновані діяння під час іспитового терміну, що додатково свідчить про існування ризику переховування обвинуваченого від правоохоронних органів та суду.
Наведені вище обставини дають достатні підстави стверджувати про наявність ризику переховування обвинуваченого ОСОБА_8 від суду, який на момент розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою судом першої інстанції та апеляційним судом не зменшився та продовжує існувати.
Апеляційний суд також погоджується з висновками суду про наявність ризику впливу на потерпілих (проживають в одному населеному пункті). При встановленні наявності вказаного ризику, апеляційний суд враховує, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від учасників процесу під час судового засідання, крім того, відповідно до ч.4 ст.95 КПК України суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
За таких обставин, враховуючи, що усі учасники кримінального провадження судом ще не допитані станом на теперішній час на стадії судового розгляду, ризик впливу на них існує до моменту безпосереднього отримання судом показань від учасників провадження та дослідження їх судом.
Апеляційний суд також погоджується з висновками суду про наявність ризику вчинення ОСОБА_8 інших кримінальних правопорушень та вважає, що сама поведінка обвинуваченого свідчить про можливість та високий ризик вчинення ним кримінального правопорушення, виходячи з того, що останній обвинувачується у вчиненні особливо тяжких правопорушень, пов'язаних з насильством, раніше судимий, не працює, постійного джерела доходу не має, не має родинних та інших міцних соціальних зв'язків.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).
Апеляційний суд звертає увагу на те, що, вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції, всупереч доводам апеляційної скарги захисника, відповідно до ст.178 КПК України, врахував фактичні обставини цього кримінального провадження, їх характер, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_8 у разі визнання його винним, дані про його особу, обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, взяв також до уваги наявність ризиків, передбачених п. ст.177 КПК України, які не зменшились, а саме, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих, вчинити інше кримінальне правопорушення, а тому дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність процесуальної необхідності застосування менш суворого виду запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі.
Оскаржуване рішення суду узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15.12.2016 року у справі «Ігнатов проти України» вказав, що судовий контроль на новій процесуальній стадії при продовженні дії запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, має відбуватися з обґрунтуванням підстав такого продовження (пункт 36).
Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно також виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства (п.35 «Летельє проти Франції» від 26.06.1991року).
Матеріали провадження не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою та стороною захисту в судовому засіданні апеляційного суду не доведені.
Також, апеляційний суд приймає до уваги, що жодних розумних гарантій добросовісної поведінки ОСОБА_8 на вказаній стадії кримінального процесу, а ні суду першої інстанції, а ні апеляційному суду надано не було.
В свою чергу, посилання захисника на те, що ОСОБА_8 має стійкі соціальні зв'язки (хоча це документально не доведено матеріалами провадження), має місце поживання, є інвалідом 2 групи, учасник АТО, інвалід війни, не доводять по-за розумним сумнівом дотримання обвинуваченим відповідної сталої процесуальної поведінки, в разі застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, судом на даному етапі не встановлено та стороною захисту не доведено.
Всі викладені захисником апеляційні доводи були об'єктом дослідження судом першої інстанції при продовженні обвинуваченому строку дії запобіжного заходу і ним надана належна оцінка. Жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданої апеляційної скарги на зміну запобіжного заходу не встановлено.
Тому колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції на підставі всебічно з'ясованих обставин дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 .
Істотних порушень кримінального процесуального закону, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 під час апеляційного розгляду не встановлено.
Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги.
Разом з цим, апеляційний суд вважає за необхідне (з врахуванням тверджень сторони захисту про хворобливий стан здоровя обвинуваченого) зобов'язати ДУ «Житомирська УВП №8» та ДУ «Центр охорони здоров'я ДКВС України в Житомирській області» провести відповідне медичне обстеження обвинуваченого ОСОБА_8 та необхідне лікування.
Керуючись ст.ст.404, 407, 422-1 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області від 10 січня 2022 року, якою продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід - у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 10 березня 2022 року включно, - без змін..
Зобов'язати начальника ДУ «Житомирська УВП №8» та начальника ДУ «Центр охорони здоров'я ДКВС України в Житомирській області» організувати медичне обстеження та надання медичної допомоги обвинуваченому ОСОБА_8 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді: