Провадження № 22-ц/803/1459/22 Справа № 205/1931/18 Категорія 47 Суддя у 1-й інстанції - Остапенко Н. Г. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
19 січня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В.,
при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 11 лютого 2021 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання відновити стан, що існував до порушення прав щодо земельної ділянки,-
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищезазначеним позовом посилаючись на те, що є власником земельної ділянки площею 0,1052 гектарів, кадастровий номер 1210100000:08:198:0003, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та межує із земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 та належить відповідачу у справі.
Вказує, що відповідач без її дозволу зніс частину паркану, який знаходився на межі земельної ділянки та побудував господарські споруди, внаслідок чого вона втратила доступ до цієї стіни.
Оскільки вирішити питання у позасудовому порядку відповідач не бажає, просить зобов'язати ОСОБА_2 відновити стан, що існував до порушення її прав щодо земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:08:198:0003 площею 0,1052 гектарів, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення господарських споруд, а саме: сараю (тимчасового) літера Ж, згідно технічної документації від 08 листопада 16 року по АДРЕСА_2 і навісу у вигляді великої літньої тераси, збудовані ним на її земельній ділянці.
Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 11 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не надано суду достовірних та достатніх доказів, що вказані у позовній заяві споруди, збудовані відповідачем саме на земельній ділянці ОСОБА_1 .
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції залишив поза увагою висновки експерта, а також пояснювальні записки приватного геодезичного центру «Азимут», в яких чітко зазначено, що ОСОБА_2 побудував господарські споруди на земельній ділянці, що належить ОСОБА_1 .
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення без задоволення апеляційної скарги, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії ДП Д*№015107 на підставі рішення виконавчого комітету Таромської селищної Ради народних депутатів № 70 від 15 травня 1998 року ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1052 гектари, розташовану на території АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 8).
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка, площею 0,1052 гектарів, розташована у АДРЕСА_1 , за кадастровим номером 1210100000:08:198:0003. Вид використання земельної ділянки - обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (т. 1 а.с.4).
На вказаній земельній ділянці розташовано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який на праві власності належить ОСОБА_1 (т.1 а.с.59).
Суміжна із вказаною земельна ділянка площею 0,0798 гектари з кадастровим номером 1210100000:08:198:0015, розташована у АДРЕСА_2 , на підставі рішення Дніпровської міської ради № 187/24 від 20 вересня 2017 року (т.1 а.с.45-46) належить на праві приватної власності ОСОБА_2 . Цільове призначення вказаної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (т.1 а.с.37).
На зазначеній земельній ділянці розташовано житловий будинок з господарчими спорудами, який відповідно до договору купівлі-продажу від 27 квітня 1978 року, внесеного у реєстрову книгу за № 9-105 від 06 травня 1978 року, належить ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 132-133).
Між власниками вищезазначених земельних ділянок виник спір щодо знесення господарських споруд, збудованих ОСОБА_2 на земельній ділянці ОСОБА_1 для відновлення стану, що існував до порушення прав позивача щодо земельної ділянки.
За результатами проведених сертифікованим - геодезистом ОСОБА_3 топографо-геодезичних робіт земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 1210100000:08:198:0015) площа фактичного користування земельною ділянкою становить 0,0767 га (767 кв.м).
Тобто фактичне користування земельною ділянкою АДРЕСА_3 (кадастровий номер 1210100000:08:198:0015), а саме розміри, конфігурація, межі (площа) не відповідають розмірам, конфігурації, межам (площі) згідно технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевість) ОСОБА_2 обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд 02.01.- для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) АДРЕСА_3 район виготовленої Дніпропетровською регіональною філією Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» у 2015 році та кадастровому плану земельної ділянки Додатку до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 08.11.2016р. №НВ-1204050772016.
Відповідно до проведених топографо-геодезичних робіт сертифікованим - геодезистом ОСОБА_3 : має місце порушення меж (або накладання) земельних ділянок відповідно до правовстановлюючих документів і документації із землеустрою на ці земельні ділянки; площа накладання земельної ділянки ОСОБА_1 (кадастровий номер
1210100000:08:198:0003) на земельну ділянку ОСОБА_2 (кадастровий номер 1210100000:08:198:0015) становить 59 кв.м., з них 15,7 кв.м. під нерухомим майном, що належить на праві власності ОСОБА_1 та 43,3 кв. м. земельної ділянки вільної від забудови.
За результатами проведених топографо-геодезичних робіт земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1210100000:08:198:0003) приватним геодезичним центром «Азимут» площа фактичного користування земельною ділянкою становить 0,1025 га (1025,98 кв.м).
Тобто фактичне користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1210100000:08:198:0003), а саме розміри, конфігурація, межі (площа) не відповідають розмірам, конфігурації, межам (площі) згідно плану зовнішніх меж земельної ділянки згідно державного акта на право приватної власності на землю Серія ДП Д* №015107 від 13 липня 1998 року, виданого ОСОБА_1 , та кадастровому плану земельної ділянки Додатку до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 08 квітня 2013 року №НВ-120015І722013.
Оскільки на зведеному плані, виготовленому Приватним геодезичним центром «Азимут» не відображені розміри, межі згідно даних Державного-земельного кадастру (кадастрову межу) відповідно до плану зовнішніх меж земельної ділянки згідно державного акта на право приватної власності на землю Серія ДП Д* №015107 від 13 липня 1998 року, виданого ОСОБА_1 , та технічного звіту з геодезичних робіт щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 . Таромське ОСОБА_1 , виготовленого ТОВ «Дніпропетровська обласна земельна агенція», 2012 рік неможливо перевірити чи має місце порушення меж (або накладання) земельних ділянок відповідно до правовстановлюючих документів і документації із землеустрою на ці земельні ділянки.
Отже, експертним висновком встановлено, що розміри, конфігурація та межі (площа) фактичного користування земельними ділянками за кадастровими номерами 1210100000:08:198:0003 та 1210100000:08:198:0015 не відповідають розмірам, конфігурації, межам (площі) зазначених земельних ділянок, встановлених відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою на ці ділянки.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано суду достовірних та достатніх доказів на підтвердження факту, що вказані у позовній заяві споруди, збудовані відповідачем на земельній ділянці ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч. 1 ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 2 ЗК України, земельні відносини - це суспільні відносини
щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних
відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та
органи державної влади.
Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 126 ЗК України).
Частиною 2 ст. 152 ЗК України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Частиною 1 ст. 91 ЗК України визначено обов'язки власників земельних ділянок, зокрема, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів та дотримуватися правил добросусідства.
Відповідно до ч. 1 ст. 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).
Дослідивши належним чином надані докази та встановивши дійсні фактичні обставини у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення прав позивача як власника земельної ділянки, оскільки не доведено, що не відповідність розмірів, меж та площі фактичного використання земельної ділянки позивача правовстановлюючим документам та документації з землеустрою, виникла через порушення земельних прав саме з боку відповідача, та внаслідок розташування останнім на земельній ділянці господарських споруд, та як власнику нерухомого майна створюються перешкоди у користуванні нею.
Положеннями ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У розумінні положень ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно положень ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що позивачем не надано суду першої та апеляційної інстанції належних та допустимих доказів того, що збудовані відповідачем господарські споруди встановлені саме на її земельній ділянці, разом з цим не надано доказів, що саме ці господарські споруди унеможливлюють доступ до земельної ділянки позивача. Матеріали справи не містять доказів про створення відповідачем перешкод у користуванні належною позивачу земельною ділянкою.
Проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази у сукупності із вище переліченими нормами законодавства, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову за його недоведеністю, оскільки суду не
представлено письмових доказів на підтвердження факту, що вказані у позовній заяві споруди, збудовані відповідачем саме на земельній ділянці ОСОБА_1 .
Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не в повному обсязі та неналежно встановлені обставини у справі, які мають суттєве значення для справи, є помилковими, адже, розглядаючи справу та вирішуючи позов, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку та правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
За положеннями ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду, є безпідставними.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, так як зводяться до переоцінки доказів, такі доводи були предметом розгляду суду першої та апеляційної інстанцій і не знайшли свого підтвердження.
Будь-яких інших доводів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 11 лютого 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
О.В. Лаченкова