Справа № 161/8568/20 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М.
Провадження № 22-ц/802/66/22 Категорія: 47 Доповідач: Федонюк С. Ю.
20 січня 2022 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Бовчалюк З. А., Осіпука В. В.,
з участю:
секретаря судового засідання - Савчук О. В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
представників відповідачів - Романішиної Т. Л., Соловей В. С., Мартинюк В. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Волинській області, Прокуратури Волинської області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури, за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1 та відповідача Прокуратури Волинської області на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 жовтня 2021 року,
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що згідно з наказом управління охорони здоров'я Волинської обласної державної адміністрації №463-ос від 03.12.2014 року він був призначений на посаду генерального директора Волинського обласного територіального медичного протитуберкульозного об'єднання на контрактній основі з 01.12.2014 року по 01.12.2017 року.
Маючи науковий ступінь доктора медичних наук зі спеціальності «фтизіатрія», у вказаний період працював за сумісництвом викладачем у Львівському національному університеті ім. Д. Галицького (Волинська філія), Східноєвропейському національному університеті ім. Л. Українки і Луцькому базовому медичному коледжі.
Позивач вказує, що 22.01.2016 року працівником ГУНП у Волинській області за матеріалами, що надійшли з Управління СБУ у Волинській області було зареєстровано щодо нього в ЄДРДР кримінальне провадження №12016030000000012 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
26.01.2016 року в його робочому кабінеті за основним місцем роботи слідчою групою було незаконно проведено огляд місця події, його особистий обшук, а також в цей день йому було вручено повідомлення про підозру та о 18.10 год. він був затриманий і поміщений в камеру попереднього ув'язнення Луцького МВ ГУНП у Волинській області.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27.01.2016 року його було відсторонено від роботи на посаді керівника Волинського обласного територіального медичного протитуберкульозного об'єднання терміном на 2 місяці.
Крім того, за поданням слідчого був накладений арешт на належне йому рухоме і нерухоме майно.
26.02.2016 року йому було пред'явлена остаточна підозра за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та в подальшому, після ознайомлення з матеріалами справи, матеріали досудового розслідування з обвинувальним висновком були направлені до Луцького міськрайонного суду Волинської області для розгляду по суті.
Згідно з ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.04.2016 року його надалі було відсторонено від посади строком на 60 днів, у зв'язку з чим з 11.04.2016 року по 08.06.2016 року він працював лише лікарем-ординатором.
Вказує, що вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05.05.2017 року, який ухвалою Волинського апеляційного суду від 25.10.2019 року та постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 08.04.2020 року залишений в силі, його було виправдано в інкримінованому йому обвинуваченні за ч.3 ст. 368 КК України за недоведеністю його вини.
ОСОБА_1 зазначає, що за вказаний період незаконними діями працівників досудового слідства, прокурорів, що здійснювали нагляд за розслідуванням справи та підтримували обвинувачення, він тривалий час - упродовж понад 50 місяців, перебував під постійним стресом і його здоров'я значно погіршилось, внаслідок чого йому було встановлено третю групу інвалідності.
Під час проведення з його участю огляду місця події - службового кабінету, особистого обшуку, освідування, пред'явлення підозри і затримання 26.01.2016 року він переніс великий стрес, внаслідок якого у нього стався серцевий напад.
Зазначає, що у подальшому, після обрання йому запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту і відсторонення від займаної посади, був порушений його звичний спосіб життя і змінилися у негативну сторону його життєві зв'язки.
Через відсторонення від посади він працював у якості лікаря-ординатора і змушений був постійно пояснювати підлеглим і знайомим, що інформація про підозру безпідставна, а всі дії - провокація.
Також через проведення слідства він не міг приймати участь у конкурсі на зайняття посади керівника медичного закладу, оскільки його звинувачували у хабарництві.
Вказує, що усі зазначені дії призвели до погіршення його самопочуття та здоров'я, він відчував страждання у вигляді образи та приниження, щодо нього обиралися запобіжні заходи, застосовано відсторонення від роботи, принижено його честь, гідність та ділову репутацію, тривалий час він був позбавлений можливості вести звичний спосіб життя.
У зв'язку з цим просив суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь 1 000000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, а також 12000,00 грн за надання правничої допомоги та 120,00 грн, сплачених за послуги банку.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 жовтня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 500000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури.
Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5000 грн витрат за надання правничої допомоги. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням суду, Прокуратура Волинської області та ОСОБА_1 подали апеляційні скарги кожен зокрема, в яких, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просили рішення суду першої інстанції змінити.
Прокуратура Волинської області просила змінити рішення суду шляхом зменшення розміру відшкодування моральної шкоди до суми 270000 грн, виходячи із розрахунку 45 місяців здійснення кримінального переслідування та розміру мінімальної заробітної плати в сумі 6000 грн. В апеляції зазначено, що суд безпідставно та необгрунтовано визначив розмір моральної шкоди, що є значно вищим, ніж мінімально встановлений законом.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просив змінити рішення суду, збільшивши розмір відшкодування моральної шкоди до 749100 грн, як визначено висновком експерта, та вирішити питання про стягнення судових витрат за експертизу. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, та висновки суду не відповідають встановленим обставинам, оскільки судом не взято до уваги висновки експертизи щодо розміру моральної шкоди.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Прокуратура Волинської області вважає доводи необґрунтованими, так як вважає, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати на час ухвалення рішення (6000 грн) за 45 місяців перебування під слідством і судом. Жодних доказів про заподіяння йому моральних страждань у більшому розмірі матеріали справи не містять. Відповідач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга Прокуратури Волинської області підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 - без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 згідно з наказом управління охорони здоров'я Волинської державної адміністрації №463-ос від 03.12.2014 року був призначений на посаду генерального директора Волинського обласного територіального медичного протитуберкульозного об'єднання на контрактній основі з 01.12.2014 року по 01.12.2017 року.
Крім того, маючи науковий ступінь доктора медичних наук зі спеціальності «фтизіатрія», ОСОБА_1 у вказаний період працював за сумісництвом викладачем у Львівському національному університеті ім. Д. Галицького (Волинська філія), Східноєвропейському національному університеті ім. Лесі Українки і Луцькому базовому медичному коледжі.
22.01.2016 року працівником ГУНП у Волинській області за матеріалами, що надійшли з Управління СБУ у Волинській області, було зареєстровано щодо позивача в ЄДРДР кримінальне провадження №12016030000000012 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
26.01.2016 року в робочому кабінеті позивача за основним місцем роботи слідчою групою було проведено огляд місця події, особистий обшук ОСОБА_1 , а також в цей день йому було вручено повідомлення про підозру та він був затриманий і поміщений в камеру попереднього ув'язнення Луцького МВ ГУНП у Волинській області.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27.01.2016 року ОСОБА_1 було відсторонено від роботи на посаді генерального директора - головного лікаря Волинського обласного територіального медичного протитуберкульозного об'єднання терміном на 2 місяці та обрано запобіжний захід - цілодобовий домашній арешт.
В подальшому, за поданням слідчого був накладений арешт на належне позивачу рухоме і нерухоме майно.
26.02.2016 року позивачу було пред'явлена остаточна підозра за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України та в подальшому, матеріали досудового розслідування з обвинувальним висновком були направлені до Луцького міськрайонного суду Волинської області для розгляду по суті.
11 квітня 2016 року ОСОБА_1 судом було змінено запобіжний захід на особисте зобов"язання. Відсторонення від посади було продовжено до 08 червня 2016 року.
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05.05.2017 року ОСОБА_1 у пред'явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 368 КК України виправдано за недоведеністю його вини (а.с. 14-23).
Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 19.10.2017 р. вирок залишено без змін.
Постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 13.03.2019 р. ухвалу Апеляційного суду Волинської області скасовано та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 25.10.2019 р. та постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 08.04.2020 року вказаний виправдувальний вирок суду залишений в силі (а.с. 24-32, 34-37).
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
Виходячи з положень ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Згідно із п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації.
Моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду за недоведеністю вини (пункт 1 частини першої статті 2 Закону).
Положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.
Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).
Згідно із частиною другою статті 25 Бюджетного кодексу України відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.
Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Відшкодування моральної шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) сформульовано висновок, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто, цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Тобто, суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, Верховним Судом у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19.
Отже, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Відповідно до положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з 1 січня 2021 року мінімальну заробітну плату встановлено на рівні 6000 грн на місяць.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 оголошено підозру та його затримано 26 січня 2016 року. Виправдувальний вирок щодо нього набрав законної сили 25 жовтня 2019 року, однак він був оскаржений у касаційному порядку, за скаргою було відкрито касаційне провадження і позивач знову вважався
Колегія суддів, беручи до уваги наведене, вважає, що, задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, суд першої інстанції вірно застосував правило ч.3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та визначив розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 500000 грн, що є не меншим від мінімально гарантованої законом суми.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають правовим висновкам Верховного Суду в постанові від 17 січня 2020 року у справі № 366/2027/18, які підлягають врахуванню у даній справі.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року з відповідними змінами, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення). Зокрема, враховується стан здоров'я, тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Колегія суддів враховує, що кримінальне переслідування відносно ОСОБА_1 тривало з 21.01.2016 року по 25.10.2019 року, в загальному понад 3 роки, бере до уваги вимоги розумного строку, що гарантується пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і те, що такі дії призвели до необхідності звернення до відповідних органів з метою відновлення свого порушеного права.
І така правова позиція узгоджується із постановою ВС від 16 грудня 2020 року у справі № 344/9017/16-ц.
А тому доводи відповідача - прокуратури Волинської області, колегією суддів не беруться до уваги та відхиляються.
Визначаючи розмір морального відшкодування позивачу ОСОБА_1 , суд першої інстанції, на думку колегії суддів, у повній мірі врахував обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача під слідством, застосування запобіжних заходів, відсторонення від посади як керівника, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків, підриву авторитету, необхідності докладати додаткові зусилля для організації свого життя, всі інші обставини справи, зокрема обмеження, яких зазнав позивач і які наведені ним у позові, в тому числі, погіршення стану здоров"я, та, виходячи із засад розумності, виваженості, справедливості, дійшов правильного висновку щодо необхідності стягнення на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством і судом з 26.01.2016 року по 25.10.2019 року (більше 50 місяців), виходячи з 1 розміру мінімальної заробітної плати (6000 грн) за кожен місяць, та керуючись принципами розумності, справедливості та співмірності, і визначив шкоду у загальному розмірі 500 000 грн.
Також судом було взято до уваги висновок експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи від 28.05.2021 №8870, згідно з яким розмір грошового відшкодування ОСОБА_1 визначено у сумі 749100 грн, а тому суд першої інстанції не застосував мінімально гарантований розмір відшкодування, а зробив правильний висновок про задоволення позовних вимог частково - в розмірі 500 000 грн - більшому від мінімального (300000 грн).
Відповідно до ч. 1 ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
Згідно зі ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
За ч. ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На думку колегії суддів, висновок судової-психологічної експертизи № 8870 від 28 травня 2021 року не є беззаперечним доказом заподіяння моральної шкоди саме у вказаному в ньому розмірі. У висновку зазначений орієнтовний розмір компенсації ОСОБА_1 моральної шкоди за завдані страждання. Разом з цим, розмір відшкодування моральної шкоди повинен бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення, визначений з дотриманням принципу співмірності та справедливості з урахуванням конкретних обставин справи та тривалістю завдання моральної шкоди позивачу.
При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що будь-яка компенсація моральної шкоди носить суто умовний вираз, адже моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не існує точних критеріїв майнового виразу душевного болю та інших страждань особи.
Відтак, розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
Відшкодування позивачу моральної шкоди за перебування під слідством і судом у кримінальній справі відповідає засадам справедливості та пропорційності з огляду на тяжкість завданої позивачу моральної шкоди, вимог закону щодо меж відшкодування такої шкоди.
Отже, з наведених підстав суд апеляційної інстанції не вважає обгрунтованими й доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 про занижений розмір присудженого відшкодування.
Таким чином, судова колегія вважає безпідставними доводи обох апеляційних скарг щодо розміру заподіяної шкоди, оскільки наявність права на відшкодування, а також визначений судом розмір відшкодування належним чином обґрунтовано та вмотивовано судом.
Між тим, колегія суддів звертає увагу на неправильність зазначення судом першої інстанції в резолютивній частині рішення порядку стягнення присуджених позивачеві коштів з огляду на таке.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, необхідно виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою, тоді належним відповідачем у справі є держава Україна, як учасник цивільних відносин.
Вказаний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 , від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 202/6457/16-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц , від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19 .
Відповідно до пунктів 63, 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
Механізм виконання органами Державної казначейської служби України рішень про стягнення коштів державного бюджету визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011р. № 845.
Пунктом 38 Порядку № 845 передбачено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень, у Державній казначейській службі України відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Зазначений рахунок є рахунком, на якому обліковуються кошти державного бюджету, передбачені на певну мету, а не власний рахунок Державної казначейської служби України, передбачений на утримання установи. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
Відповідно до Положення про єдиний казначейський рахунок, затвердженого наказом Державного казначейства України від 26.02.2002 № 122, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.07.2002 р. за № 549/6882, єдиний казначейський рахунок - це консолідований рахунок, відкритий Казначейству в Національному банку України для обліку та здійснення розрахунків в системі електронних платежів НБУ. Єдиний казначейський рахунок консолідує кошти державного та місцевого бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, кошти інших клієнтів, обслуговування яких здійснюється Казначейством.
Із наведеного слідує, що у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади. Такими органами у цій справі є Головне управління Національної поліції та Прокуратура Волинської області (дії яких призвели до стягнення шкоди). Державна казначейська служба України відповідно до законодавства є органом, який виконує рішення про стягнення коштів з державного бюджету .
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із тими доводами апеляційної скарги прокуратури, що підстави для стягнення шкоди з Державної казначейської служби за даним спором відсутні.
До вказаних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду за результатами розгляду справи № 910/23967/16, вказавши, що необхідності зазначення таких відомостей як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, процесуальний закон не встановлює, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення. Таким чином, резолютивні частини рішень у вказаних спорах не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.
Щодо доводів позивача про те, що суд не вирішив питання про стягнення витрат на проведення експертизи, то колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки докази на підтвердження понесення таких витрат стороною не були подані в суді першої інстанції, а тому суд підставно не вирішував у своєму висновку такого питання.
Відтак, оскільки за наслідками апеляційного перегляду судового рішення у даній справі воно фактично залишається таким, що ухвалено на користь позивача, тому рішення підлягає виконанню шляхом стягнення спірної суми з Державного бюджету України, без будь-якого іншого визначення у його резолютивній частині органу, який є відповідачем у справі, або органу через який належить таке стягнення проводити, та без визначення рахунку, з якого відбувається стягнення сум відшкодування.
У даному разі, не змінюючи оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині вирішення спору по суті, колегія суддів вважає за необхідне змінити його резолютивну частину, виключивши з другого та третього абзаців слова «Державна казначейська служба України за рахунок коштів».
Разом з тим, апеляційний суд вважає, що така невідповідність формулювання порядку стягнення коштів з держави не впливає на законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування рішення по суті.
Відповідно до положень статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 376, 381, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу відповідача Прокуратури Волинської області задовольнити частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 жовтня 2021 року в даній справі змінити, виключивши з другого та третього абзаців його резолютивної частини слова: «Державної казначейської служби України за рахунок коштів».
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді