Справа № 761/18708/21
Провадження № 2/761/3310/2022
27 січня 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва
у складі:
головуючого судді Осаулова А.А.
за участю секретаря судових засідань Путрі Д.В.
позивача та її представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бабенко Вікторія Вікторівна, про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на частку квартири, -
В травні 2021 р. ОСОБА_1 (позивач) звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 (відповідач), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бабенко Вікторія Вікторівна, в якому просила встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 01.01.2004 р. по 20.02.2007 р, визнати право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 46,8 кв.м, житловою - 29,1 кв.м
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина на майно - квартиру АДРЕСА_2 . Спадкоємцем першої черги разом з позивачем є син ОСОБА_4 - відповідач ОСОБА_3 .
21.04.2021 р. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бабенко В.В. відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 .
Позивач зазначає, що з 2002 року почала проживати з ОСОБА_4 по АДРЕСА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а з 06.09.2006р. по 21.10.2021 р. проживали спільно в квартирі по АДРЕСА_4 .
20.02.2007 р. позивач з ОСОБА_4 зареєстрували шлюб. До моменту реєстрації шлюбу вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, придбавали майно в інтересах сім'ї. Під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_4 27.05.2005 р. зареєстрував право власності на квартиру АДРЕСА_2 за договором від 18.03.1997 р. довічного утримання ОСОБА_5 .
Починаючи з 13.11.2015 р. ОСОБА_4 хворів, а ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Після смерті ОСОБА_4 позивач продовжувала виконувати умови договору довічного утримання, доглядала за ОСОБА_5
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 , витрати на поховання понесла позивач.
Вказане стало підставою для звернення до суду.
У відзиві на позов відповідач заперечує щодо задоволення позову, вважає себе неналежним відповідачем у справі, будь-якого спору з позивачем щодо факту спільного проживання з ОСОБА_4 та щодо визнання права власності на частку квартири в нього немає. Вважає, що предмет спору відсутній.
Ухвалою судді від 25.05.2021 р. відкрити провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 18.08.2021 р. закрито підготовче провадження у цивільній справі №761/18708/ та призначено її судовий розгляд по суті.
Ухвалою суду від 27.01.2022 р. відмовлено в задоволенні клопотання відповідача від 26.01.2022 року про закриття провадження у цивільній справі №761/18708/21.
В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали за викладених у позовній заяві обставин, просили його задовольнити.
Відповідач та третя особа в судове засідання не з'явились, подали клопотання про розгляд справи у їх відсутність.
За приписами ч. 1 ст. 211 ЦПК України, розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Суд, вислухавши пояснення сторони позивача, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб 20.02.2007 р., що підтверджується копією свідоцтва про шлюб. (а.с. 14)
Так, звертаючись до суду з даним позовом позивач вказувала, що з 2002 року по 20.02.2007 р. вони проживали з ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний побут та обов'язки по відношенню один до одного.
Згідно ст. 13 ч. 1, 3 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Посилання відповідача щодо відсутності порушення прав позивача з його сторони та неналежності відповідача варто зазначити наступне.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Зазначений висновок висловлено Великою Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).
З огляду на предмет спору - відповідачами у такій категорії справі є спадкоємці, які прийняли спадщину, а при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Оскільки ОСОБА_3 подав заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , він визначений відповідачем у даній справі.
Відповідно ч.2 ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
За умови ст. 1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Як роз'яснено у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року № 7, при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила ч. 2 ст. 3 СК про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.
Встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв'язку із цим взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов'язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.
Наведені вище правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018 року в справі №127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі №343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі№522/25049/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі №354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі №490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі №588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі №279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі №748/897/18, від 11 грудня 2019 року в справі №712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі №490/4949/17, від 18 грудня 2019 року в справі №761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року в справі №490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року №757/8786/15-ц.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі №524/10054/16.
Свідок ОСОБА_6 пояснив суду, що його брат ОСОБА_4 зазначав, що має дружину ОСОБА_1 , з якою разом проживав, вів спільний побут з 2002 року в м. Пуховка, а з 2006 року в м. Бровари. Крім цього, повідомив, що вони мали обов'язки за договором довічного утримання, доглядали спільно за бабою.
Свідок ОСОБА_7 пояснила суду, що у 2002 році познайомилась з позивачем як дружиною ОСОБА_4 , вони проживали разом, вели спільне господарство спочатку в с. Пухівці, потім в м. Бровари.
Свідок ОСОБА_8 пояснив суду, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 проживали разом спочатку в с. Пухівці, разом займались бізнесом. Потім переїхали у м. Бровари, де разом проживали та вели спільне господарство. Періодично був в гостях у ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , декілька разів на рік.
Свідок ОСОБА_9 пояснив суду, що позивач проживала з ОСОБА_4 як сім'я ще з 2001 року спочатку в с. Пухівці, потім в м. Бровари, де вели спільний бізнес, працювали на ринку «Юність».
Вказані свідки підтвердили факт проживання ОСОБА_4 з ОСОБА_1 з 2002 року однією сім'єю без реєстрації шлюбу, ведення ними спільного побуту, спільного проживання в с. Пухівці та в м. Бровари, ведення бізнесу.
На а.с. 15 - фотознімок, датований 2005 роком позивача з ОСОБА_4 .
Судом також враховано, що відповідач, заперечуючи щодо задоволення позову, у відзиві на позов та клопотанні про закриття провадження у справі фактично не заперечив щодо спільного проживання позивача з його батьком ОСОБА_4 , зазначаючи про відсутність будь-якого спору з вказаного питання.
З огляду на викладене, враховуючи показання свідків, надані позивачем докази, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 довела факт проживання з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в період з 01 січня 2004 року по 20 лютого 2007 року.
18.03.1997 року укладено договір, за яким між ОСОБА_5 передає у власність ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_2 , а ОСОБА_4 зобов'язується довічно утримувати ОСОБА_5 , надаючи їй комплекс послуг згідно щомісячних замовлень, та зберігаючи їй право пожиттєвого безкоштовного проживання у вказаній квартирі. (а.с. 17)
Згідно інформаційної довідки КП «КМБТІ» від 14.08.2020 р. за даними реєстрових книг Бюро квартира АДРЕСА_2 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_4 на підставі договору довічного утримання, посвідченого Київською державною нотаріальною конторою №3 від 18.03.1997 р, та зареєстрованого в Бюро 27.09.2005 р. за реєстровим №6736 (а.с. 16)
На а.с. 18-26- медична документація щодо стану здоров'я ОСОБА_4 .
Яке було зазначено, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. (а.с. 27)
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_5 ,
З заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернувся 17.06.2020 р його син ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_5 дружина ОСОБА_1 .
Постановою приватного нотаріуса Бабенко В.В. від 21.04.2021 р. №116/02-31 відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя - квартири АДРЕСА_2 , оскільки на підставі наданих документів, відсутності будь-яких додаткових угод та/або інших документів, які б підтверджували факт надання матеріального забезпечення та його розмір, в залежності від коефіцієнту індексації доходів населення, та відомостей про суми матеріального забезпечення, які надавались померлим відчужувачу за договором, в період перебування в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , не вбачається можливим зробити безспірний висновок щодо розміру частки в спільному майні подружжя - квартири АДРЕСА_2 . (а.с. 42-43)
Згідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Таким чином положення ЦК України потрібно застосовувати до правовідносин щодо договору довічного утримання, який продовжував існувати після набрання ним чинності.
Згідно ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Ст. 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. Якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності. Набувач зобов'язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду). Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його поховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем.
Відповідно до ст. 757 ЦПК України обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду) переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було передане відчужувачем. Якщо спадкоємець за заповітом відмовився від прийняття майна, що було передане відчужувачем, право власності на це майно може перейти до спадкоємця за законом. Якщо у набувача немає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем, відчужувач набуває право власності на це майно. У цьому разі договір довічного утримання (догляду) припиняється.
Інформація про розірвання договору довічного утримання від 18.03.1997 року відсутня, доказів порушення набувачами ст. 749 ЦК України судом не встановлено.
З наданих письмових доказів вбачається, що ОСОБА_1 займалась організацією поховання ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_4 (а.с. 63-64)
Згідно п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про спадкування від 30.05.2008 р. № 7, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Оскільки до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 входить квартира АДРЕСА_2 , яка належала йому за договором довічного утримання, який припився зі смертю відчужувача ОСОБА_5 , беручи до увагу наявність ще одного спадкоємця ОСОБА_4 - відповідача ОСОБА_3 , є підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на - 1/2 (одну другу) частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею - 46,8 кв.м., житловою - 29.1 кв.м. в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка - ОСОБА_4 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Прецендента практика ЄСПЛ містить принцип належного урядування . Цей принцип,як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskalv. Poland), п. 73).
Стаття 1 Першого протоколу до конвенції закріплює захист власності і встановлює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або ілюзорних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі Наталія Михайленко проти України (пункт 32). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції майном визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні законне сподівання на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі Стретч проти Сполученого Королівства (пункт 32). Законне сподівання на отримання активу також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має законне сподівання , якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення у справі Копецький проти Словаччини (Kopecky v. Slovakia).
Отже, враховуючи принцип автономного тлумачення понять, застосовний в практиці Європейського суду, отримане (хоча і не оформлений належним чином) спадкове майно охоплюється поняттям майно в розумінні ст. 1 Першого протоколу.
Враховуючи наведені обставини справи, потрібно встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в період з 01 січня 2004 року по 20 лютого 2007 року. Визнати за ОСОБА_1 право власності на - 1/2 (одну другу) частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею - 46,8 кв.м., житловою - 29.1 кв.м. в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка - ОСОБА_4 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно ст. 141 ЦПК України потрібно стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі - 3000 грн. 00 коп.
Згідно п.п.15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
На підставі викладено та керуючись ст. 3 СК України, ст. 749, 754, 1264 ЦК України, ст. 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 60, 76-81, 211, 223, 258, 263, 264, 265, 268, 352, п.п.15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бабенко Вікторія Вікторівна, про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на частку квартири, - задовольнити повністю.
Встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в період з 01 січня 2004 року по 20 лютого 2007 року.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на - 1/2 (одну другу) частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею - 46,8 кв.м., житловою - 29.1 кв.м. в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка - ОСОБА_4 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі - 3000 грн. 00 коп.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити учасників:
Позивач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , проживаюча в АДРЕСА_5 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ідентифікаційний номе НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_6 .
Повне рішення виготовлено 31.01.2022
Суддя: Андрій Анатолійович Осаулов