Справа № 758/18351/21
Провадження № 2-о/758/470/21
Категорія 14
25 січня 2022 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Скрипник О. Г.,
за участю секретаря судового засідання - Сілюкова Ю. В., розглянувши в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Подільський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту народження особи, -
У грудні 2021 року заявниця звернулась до суду з зазначеною заявою, в обґрунтування якої вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 її донька ОСОБА_2 народила хлопчика в Донецькому республіканському центрі охорони материнства і дитинства, у місті Донецьку, територія якого тимчасово непідконтрольна Україні. Відповідні обставини стали підставою для звернення до суду для вирішення питання щодо встановлення факту народження особи на підставі ст. 317 ЦПК України. Встановлення факту народження дитини необхідне для здійснення державної реєстрації народження в органах ДРАЦС та отримання свідоцтва про народження дитини.
Заявниця надала до суду заяву, в якій просила провести розгляд справи за її відсутності, заяву підтримала у повному обсязі.
Представник заінтересованої особи - Подільського районного у м. Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), будучи належним чином повідомленим про час, день та місце розгляду справи, до суду не з'явився, про причини неявки не повідомив.
За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі письмових доказів без фіксування судового засідання технічними засобами.
Дослідивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно п.7 ч.1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження
Відповідно до п.18 постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.
Згідно з ч.1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника.
Відповідно до п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суди можуть встановлювати факти реєстрації усиновлення (удочеріння), шлюбу, розірвання шлюбу, народження і смерті, якщо в органах реєстрації актів громадянського стану не зберігся відповідний запис чи відмовлено у його відновленні або ж він може бути відновлений лише на підставі рішення суду про встановлення факту реєстрації акту громадянського стану.
Згідно з Медичним свідоцтвом про народження № 1243, виданого 23.06.2021 року Донецьким республіканським центром охорони материнства і дитинства Міністерства охорони здоров'я, так званої Донецької народної республіки, ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 , батьками якого є мати - ОСОБА_2 та батько - ОСОБА_4 , який зазначений у порядку ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України.
ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі не перебували.
Судом встановлено, що згідно з медичним свідоцтвом про народження № 1243 від 23.06.2021 року, виданого Донецьким республіканським центром охорони материнства і дитинства, у місті Донецьку, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 о 10 год. 40 хв. народила хлопчика, вагою 3650 г, дитина народилася доношеною.
Також на підтвердження факту народження дитини заявниця надала обмінну картку вагітної жінки, обмінну карту родильного будинку (медична форма № 113/у), протоколи УЗД.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» м. Донецьк є тимчасово окупованою територією. Тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Статтею 9 цього Закону передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
На сьогоднішній час медичне свідоцтво про народження дитини, видане лікувальним закладом на тимчасово окупованої території, не є підставою для реєстрації народження на території України.
Статтею 17 ч.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Згідно з ст. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Згідно ч. 4 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я документи, що підтверджують факт народження.
Пунктом 2 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану, затверджених наказом Міністерства юстиції України №52/2 від 18 жовтня 2000 року, передбачено, що підставами для проведення державної реєстрації народження, зокрема є: б) медичне свідоцтво про народження, медична довідка про перебування дитини під наглядом лікувального закладу. Ці документи подаються для державної реєстрації народження дитини, яка досягла одного року і більше.
Оцінюючи лікарське свідоцтво про народження, суд виходить з того, що народження особи є юридичним фактом, що має наслідком виникнення та зміну багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
Відповідно до статей 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про громадянство України» особа, батьки якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.
Згідно з ч.1 ст. 144 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27.02.1991 року, дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування. Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов'язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема, у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» якщо державна реєстрація народження дитини проводиться за місцем проживання батьків чи одного з них, то за їх бажанням місцем народження дитини в актовому записі про народження може бути визначене фактичне місце її народження або місце проживання батьків чи одного з них. Державна реєстрація народження дитини проводиться не пізніше одного місяця з дня її народження, а у разі народження дитини мертвою - не пізніше трьох днів. Підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я документи, що підтверджують факт народження. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров'я документ, що підтверджує факт народження, видає заклад охорони здоров'я, який проводив огляд матері та дитини. У разі якщо заклад охорони здоров'я не проводив огляд матері та дитини, документ, що підтверджує факт народження, видає медична консультаційна комісія в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За відсутності закладу документа охорони здоров'я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави-члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про народження особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів народження особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
На підставі вищевикладеного, суд вважає, що заявлені вимоги підлягають задоволенню.
Таким чином, керуючись ст. ст. 4, 7, 10, 12, 76, 77, 258, 259, 263, 265, 317-319 ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Подільський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту народження особи - задовольнити.
Встановити факт народження дитини (хлопчика) ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 о 10 год. 40 хв. в місті Донецьку, Донецької області, Україна, мати - громадянка України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка м. Донецьк, Донецької області, Україна, батько - громадянин України ОСОБА_4 (згідно з ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України).
Рішення суду підлягає негайному виконанню.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Суддя О. Г. Скрипник