ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.01.2022Справа № 910/12473/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Приватного підприємства "Будіндустрія-1"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейді Сейф"
про стягнення 96245,20 грн.
без виклику представників сторін (без проведення судового засідання)
Приватне підприємство "Будіндустрія-1" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейді Сейф" про стягнення за договором поставки від 27.08.2020 № 20/08/27-1 основної заборгованості в розмірі 92000,96 грн., трьох процентів річних у розмірі 363 грн. та 3881,24 грн. пені.
Ухвалою суду від 09.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Дана ухвала суду направлялася, зокрема, відповідачу на поштову адресу, вручення якої підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням із відміткою про вручення 21.10.2021 року.
Разом із цим, у визначений судом строк відзив на позовну заяву відповідачем не подано.
За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.
При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
27.08.2020 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № 20/08/27-1, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити у власність покупця будівельні матеріали, а саме: товарний бетон, гарцовку, розчин цементний, розчин кладочний, керамзитобетон, пісок, цемент та щебінь (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити його, в порядку та на умовах, що передбачені цим договором.
Відповідно до пункту 2.1 договору ціна на товар та маркування, що поставляється по даному договору, погоджується сторонами в рахунках-фактурах або видаткових накладних на поставку кожної окремої партії товару.
Згідно з пунктом 2.4 договору розрахунки між сторонами здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів з рахунку покупця на рахунок постачальника на визначених умовах: 1) попередньої 100% оплати на протязі 2 (двох) календарних днів, з дати виставлення рахунку-фактури; 2) на умовах відстрочки протягом 2 (двох) банківських днів, з дати отримання товару.
Покупець здійснює оплату за товар шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України - гривні - на поточний рахунок постачальника. Датою оплати за товар вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок постачальника (пункт 2.6 договору).
Пунктом 4.4.1 договору датою фактичного отримання товару вважається дата підписання уповноваженими представниками постачальника та покупця товарно-транспортної накладної та видаткової накладної на товар.
Відповідно до пункту 9.5 договору останній набирає сили з дати підписання і діє до 27.08.2021, але до повного виконання обов'язків за даним договором. Якщо за 30 календарних днів до закінчення терміну дії цього договору жодна зі сторін не повідомила іншу сторону про свій намір припинити дію договору, його дія автоматично продовжується на наступний календарний рік.
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар за видатковою накладною від 01.05.2021 № 50103 із відповідними товарно-транспортними накладними № 101-104 на суму 192000,96 грн.
У той же час, відповідач оплату поставленого товару здійснив частково, сплативши 100000 грн., а саме: за платіжними дорученнями від 01.06.2021 № 1678 на суму 20000 грн., № 1679 на суму 30000 грн., № 1680 на суму 50000 грн.
З огляду на наявність заборгованості за поставлений товар позивач звернувся до відповідача з претензією від 27.05.2021, яка вручена відповідачу 03.06.2021 року. Разом із цим, відповіді або грошових коштів від відповідача не надійшло.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).
Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до наявних у матеріалах справи доказів відповідач за поставлений позивачем товар за видатковою накладною від 01.05.2021 № 50103 на суму 192000,96 грн. сплатив лише 100000 грн., у зв'язку з чим залишок заборгованості відповідача становить 92000,96 грн.
Ураховуючи викладене, оскільки сума боргу відповідача в розмірі 92000,96 грн. підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми боргу, у зв'язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.
Також позивачем за несвоєчасну оплату товару нарахована пеня в розмірі 3881,24 грн. та три проценти річних у розмірі 363 грн.
Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).
Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Відповідно до пункту 6.3 договору у разі порушення покупцем строків оплати поставленого товару більш ніж на 5 (п'ять) робочих днів постачальник має право вимагати від покупця сплати штрафу у розмірі 1,0 % від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання по дату фактичної оплати.
У той же час, розмір договірної штрафної санкції, обрахованої у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожну добу прострочення, за визначенням статті 549 ЦК відповідає поняттю «пеня».
Між тим для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов'язання у вигляді штрафної санкції - забезпечення належного виконання зобов'язання. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 204/5406/17.
Зазначення в угоді неустойки (пені) як штрафу не перетворює її в штраф і не є підставою для відмови у стягненні неустойки (пені) у разі прострочення виконання зобов'язання (сплати коштів). Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4400/17.
Отже, здійснивши арифметичний перерахунок пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (згідно зі статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"), суд дійшов висновку про стягнення пені в розмірі 1870,27 грн. за період з 11.06.2021 по 29.07.2021 на суму боргу 92000,96 грн.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.
За арифметичним перерахунком суду три проценти річних підлягають стягненню в повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд
Позовні вимоги Приватного підприємства "Будіндустрія-1" задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейді Сейф" (03061, м. Київ, вул. Пост-Волинська, 3, оф. 35; ідентифікаційний код 42536583) на користь Приватного підприємства "Будіндустрія-1" (01135, м. Київ, вул. Г. Андрющенка, 4Д, оф. 93; ідентифікаційний код 34763197) 92000 (дев'яносто дві тисячі) грн. 96 коп. основного боргу, 1870 (одну тисячу вісімсот сімдесят) грн. 27 коп. пені, 363 (триста шістдесят три) грн. трьох процентів річних, а також 2222 (дві тисячі двісті двадцять дві) грн. 57 коп. витрат зі сплати судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя К.В. Полякова