номер провадження справи 34/211/21
31.01.2022 Справа № 908/3647/21
м. Запоріжжя
Господарський суд Запорізької області у складі судді Науменка А.О., розглянув у спрощеному позовному провадженні, без виклику представників сторін, справу № 908/3647/21
за позовом Служби судової охорони, ідентифікаційний код юридичної особи 42902258 (юридична адреса: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601; адреса для листування: вул. Вознесенський узвіз, буд. 10-Б, м. Київ, 04053)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК», ідентифікаційний код юридичної особи 30105738 (вул. Північне шосе, буд. 69-А, м. Запоріжжя, 69006)
про стягнення 177 536 грн 25 коп.
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Служби судової охорони про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК» 177 536 грн 25 коп., з яких: 143 673 грн 75 коп. - пеня та 33 862 грн 50 коп. - штраф за неналежне виконання умов договору № 158ссо-20 про закупівлю за державні кошти від 12.10.2020, укладеного між сторонами щодо поставки товару.
Позов заявлено на підставі ст.ст. 526, 626, 629, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 265, 193, 230, 231 Господарського кодексу України та умов договору № 158ссо-20 про закупівлю за державні кошти від 12.10.2020, зокрема п. 8.3 договору.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.12.2021, справу 908/3647/21 визначено для розгляду судді Науменку А.О.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 14.12.2021 у справі № 908/3647/21 позовна заява прийнята судом до розгляду. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, розгляд справи по суті розпочати через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Сторони належним чином повідомлялись про розгляд даної справи.
Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 14.12.2021 у справі № 908/3647/21 позивачем та відповідачем отримано 20.12.2021.
04.01.2022 до суду від відповідача надійшов відзив від 30.12.2021, в якому відповідач просить суд відмовити у стягненні пені за прострочення поставки по видатковій накладній № РН-12/18/09 від 28.12.2020 на суму 2902 грн 50 коп. та вирішити справу з урахуванням клопотання про зменшення пені і штрафу, зменшити заявлений до стягнення розмір пені та штрафу, нараховані за порушення умов договору № 158ссо-20 від 12.10.2020 про закупівлю за державні кошти на 95 відсотків до суми 8731 грн 68 коп., яка складається з пені у розмірі 7038 грн 56 коп. та штрафу у розмірі 1693 грн 12 коп.
У відзиві відповідач зазначає, що розрахунок пені не відповідає вимогам законодавства України та умовам договору, оскільки пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення платежу, а день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені. Позивач в розрахунку пені по всім поставкам зайво включив 1 добу, чим завищив розрахунки. Вважає, що незначні порушення договірних зобов'язань не мали наяких негативних наслідків для позивача та не порушили його майнові інтереси.
Відзив подано своєчасно, підписаний генеральним директором ТОВ «МІК», примірник відзиву направлений позивачеві. Відзив прийнятий судом до розгляду.
13.01.2022 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач просить у повному обсязі задовольнити позовні вимоги та відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені та штрафу.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що фактично відповідач визнає позов, оскільки жодним чином не заперечує щодо порушення ним своїх зобов'язань за договором та поставки товару з простроченням встановленим цим договором термінів та недопоставки частини товару. Також позивач посилається на п.8.8. договору, яким передбачено, що нарахування штрафних санкцій припиняється в день, наступний за днем фактичного виконання постачальником зобов'язань за цим договором. Звертає увагу суду, що зменшення розміру штрафних санкцій на 95 % нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов'язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв'язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання товару або грошових коштів за надані ним послуги.
Відповідь на відзив подана своєчасно, підписана уповноваженою особою, примірник відповіді на відзив направлений відповідачеві. Відповідь на відзив прийнята судом до розгляду.
У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Статтею 248 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, суд
12.10.2020 за результатами проведення процедури відкритих торгів між Службою судової охорони (далі - замовник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МІК» (далі - постачальник, відповідач у справі) укладено договір №158ссо-20 про закупівлю за державні кошти (далі - договір).
Відповідно до п.1.1. договору постачальник зобов'язується у визначені цим договором строки поставити замовнику згідно коду ДК 021:2015-18330000-1 футболки та сорочки (сорочка бойова) (далі - товар), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити вказаний товар в порядку та на умовах визначених цим договором.
Згідно з п. 1.2. договору, загальна кількість товару, що підлягає поставці (найменування, номенклатура, асортимент, вид, марка) та вартість одиниці Товару визначається у Специфікації (Додаток №1), що додається до цього договору і є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п. 4.1 договору, ціна даного договору становить 1935 000 грн 00 коп., у т.ч. ПДВ 332 500 грн 00 коп.
Згідно з п. 4.5. договору ціна за одиницю товару зазначена в Специфікації (Додаток №1 до цього договору).
Відповідно до п. 6.1 договору постачальник зобов'язується у строки, визначені у Специфікації (Додаток 1 до цього договору) здійснити поставку товару визначеного (визначених) у Специфікації місця (місць) поставки. Поставка всього обсягу товару за цим договором замовнику постачальником повинна бути здійснена до 23.12.2020 року (граничний термін).
У пункті 6.6. договору визначено, що датою поставки вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної.
Відповідно до п.п. 7.1.1 договору замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату за поставлений товар на умовах та у порядку визначених цим договором.
Пунктом 8.3. договору сторони узгодили, що за порушення строку поставки товару зазначеного у пункті 6.1. цього договору постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,15 % вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення. За прострочення поставки понад тридцять робочих днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вартості непоставленого товару. У випадку порушення строку поставки товару замовник залишає за собою право одностороннього розірвання цього договору.
Пунктом 8.8. договору передбачено, що сторони домовилися, що за прострочення виконання постачальником зобов'язань за цим договором, нарахування штрафних санкцій (неустойка, штраф, пеня) припиняється в день, наступний за днем фактичного виконання постачальником зобов'язань за цим договором.
Пунктом 10.1. договору передбачено, що у випадку виникнення спорів або розбіжностей сторони зобов'язуються вирішувати їх шляхом взаємних переговорів та консультацій.
У разі недосягнення сторонами згоди, спори або розбіжності вирішуються у судовому порядку (п. 10.2 договору).
Відповідно до Специфікації (Додаток №1 до договору) постачальник зобов'язувався поставити у строк до 23.12.2020 - 4300 сорочок бойових на загальну суму 1 935 000 грн 00 коп., у т.ч. ПДВ 332 500 грн 00 коп.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2021, а в частині взаєморозрахунків - до їх повного виконання сторонами (п. 11.1 договору).
Договір та Специфікація та інші додатки до договору підписані з боку обох сторін та скріплені печатками сторін.
Доказів розірвання, визнання недійсним договору не надано.
Згідно з видатковою накладною № РН-12/18/09 від 28.12.2020, відповідачем поставлено позивачеві 3225 сорочок бойових на загальну суму 1 451 250 грн 00 коп., у т.ч. ПДВ - 241 875 грн 00 коп.
Видаткова накладна містить посилання на договір, підписана з боку обох сторін без зауважень та скріплена печатками сторін.
Претензією вих. № 30/22-37 від 14.01.2021 позивач звернувся до відповідача із вимогою про стягнення пені за неналежне виконання умов договору. Претензія направлена поштовим зв'язком 16.01.2021.
Враховуючи не отримання відповіді на претензію та не задоволення вимог позивача, останній звернувся до суду з даним позовом.
Стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК» на користь Служби судової охорони 177 536 грн 25 коп., з яких: 143 673 грн 75 коп. - пеня та 33 862 грн 50 коп. - штраф за неналежне виконання умов договору № 158ссо-20 про закупівлю за державні кошти від 12.10.2020, було предметом позову у даній справі.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд дійшов до висновку про задоволення позову, з таких підстав.
Правовідносини сторін є господарськими та врегульовані договором №158ссо-20 про закупівлю за державні кошти, укладеного сторонами 12.10.2020, який за своєю правовою природою є договором поставки.
Доказів розірвання чи визнання недійсним договору сторонами не надано.
Приписами ст. 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України).
Сторони досягли всіх істотних умов відносно вказаного виду договору.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України).
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як свідчать матеріали справи, поставка товару була здійснена відповідачем 28.12.2020, що підтверджується видатковою накладною № РН-12/18/09 від 28.12.2020, тобто, з порушенням визначеного п. 6.1 договору та Специфікації обсягу та строку поставки.
Залишок частини товару у кількості 1075 шт. на суму 483 750 грн 00 коп. не поставлений.
Доказів узгодження сторонами поставки іншої кількості товару та перенесення терміну постачання товару, матеріали даної справи не містять.
Згідно з нормами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Відповідно до п. 7.2.10. договору замовник має право на відшкодування збитків та отримання неустойки (штрафу, пені) у випадку невиконання або неналежного виконання постачальником своїх зобов'язань за цим договором.
Згідно з п. 8.2. договору постачальник приймає на себе всі ризики, пов'язані з поставкою товару за цим договором, до моменту підписання видаткової накладної та/або акту приймання-передачі товару уповноваженими на це представниками замовника і постачальника.
У пункті 8.3. договору сторони дійшли згоди, що за порушення строку поставки товару зазначеного у пункті 6.1. цього договору постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,15% вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення. За прострочення поставки понад тридцять робочих днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вартості непоставленого товару. У випадку порушення строку поставки товару замовник залишає за собою право одностороннього розірвання цього договору.
У пункті 8.8. договору зазначено, що за прострочення виконання постачальником зобов'язань за цим договором, нарахування штрафних санкцій (неустойка, штраф, пеня) припиняється в день, наступний за днем фактичного виконання постачальником зобов'язань за цим договором.
Так, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 14 512 грн 50 коп. пені у розмірі 0,15% від суми непоставленого товару за 5 днів прострочення (з 24.12.2020 по 28.12.2020) строку поставки товару на суму 1 935 000 грн 00 коп. та 129 161 грн 25 коп. пені за прострочення поставки (не поставку) товару на суму 483 750 грн 00 коп. за період з 29.12.2020 по 24.06.2021 (178 днів прострочення) у розмірі 0,15% вартості непоставленого товару; а також штраф у розмірі 33 862 грн 50 коп. - 7% за прострочення строків поставки за непоставлений товар на суму 483 750 грн 00 коп.
Перевіривши розрахунок пені, судом встановлено, що розрахунок арифметично правильний, а отже вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 143 673 грн 75 коп. підлягають задоволенню.
Заперечення відповідача та його контррозрахунок суми пені судом не приймаються до уваги, оскільки у п. 8.8. договору передбачено, що сторони домовилися, що за прострочення виконання постачальником зобов'язань за цим договором, нарахування штрафних санкцій (неустойка, штраф, пеня) припиняється в день, наступний за днем фактичного виконання постачальником зобов'язань за цим договором.
Поряд з цим, враховуючи, що прострочення поставки товару на суму недопоставки -483 750 грн 00 коп. становить понад тридцять робочих днів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 33 862 грн 50 коп. - 7% за прострочення строків поставки за непоставлений товар на суму 483 750 грн 00 коп. є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України.
За приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У відповідності зі п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 № 18, вирішуючи, в т.ч. й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в т.ч. вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зміст зазначених норм свідчить, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Також слід зазначити, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно із вимогами статті 86 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач звернувся з заявою про зменшення розміру пені та штрафу до 95%, посилаючись на об'єктивні, як на його думку, причини та надмірно великі штрафні санкції. Посилається на укладення низки договорів з іншими силовими структурами, за якими виконував значний обсяг замовлень, виготовлення товару виключно за власні кошти та незначні порушення договірних зобов'язань, а також судову практику зі спірного питання.
Позивач заперечує проти вказаного клопотання, посилаючись на те, що відповідачем не доведено факту того, що ним було вжито всіх можливих заходів щодо належного виконання зобов'язання згідно договору, та, як наслідок, відсутності його вини. Посилання ж відповідача на те, що ним у період дії договору було укладено низку інших договорів, не тільки не свідчить про існування об'єктивних причин щодо не виконання зобов'язань за договором №158ссо-20 від 12.10.2020, а навпаки підтверджує факт умисного порушення ним умов договору. Крім того, позивач звертає увагу суду на той факт, що станом на момент подачі позову зобов'язання за договором не виконане в повному обсязі, що свідчить про недобросовісне ставлення відповідача до виконання своїх зобов'язань. Наведені відповідачем у відзиві доводи не містять жодних доказів, які б свідчили про винятковість даної ситуації, про що, як на підставу для зменшення розміру штрафних санкцій, посилається у своєму відзиві відповідач.
Статтями 7, 13 ГПК України закріплено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Проаналізувавши обставини справи та надані відповідачем обґрунтування та докази в підтвердження клопотання про зменшення штрафних санкцій до 95%, суд дійшов до висновку, що відповідачем не доведено належними доказами наявність виняткових обставин та поважності причин прострочення та не виконання спірних договірних зобов'язань.
Укладення низки договорів та їх часткове прострочення не свідчить про поважність причин не виконання відповідачем спірних договірних зобов'язань, враховуючи, що підприємницька діяльність є діяльністю на власний ризик. До того ж, частина зобов'язань за договором № 158ссо-20 від 12.10.2020 на даний час відповідачем не виконана. Наданий відповідачем звіт із праці за листопад 2021 не відображає фінансовий стан підприємства. Відповідач не надав ні звіту про фінансові результати підприємства, ні балансу.
Будь-які докази, які б підтверджували скрутне матеріальне становище відповідача, до матеріалів справи не надано, а саме лише посилання на такі обставини не є автоматичною підставою для зменшення пені на підставі положень статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України.
Не наведено та не доведено здійснення відповідачем всіх можливих заходів щодо належного виконання зобов'язання згідно договору № 158ссо-20 від 12.10.2020.
Таким чином, відповідачем не доведено поважність причин прострочення та невиконання договірних зобов'язань перед позивачем, а також скрутне матеріальне становище та достатніх обгрунтованих підстав для зменшення розміру штрафних санкцій саме на 95 %, оскільки таке зменшення нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов'язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв'язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання товару або грошових коштів за надані ним послуги.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер (висновки викладені у постанові ВС у складі КГС № 918/116/19 від 04.02.2020).
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, беручи до уваги прострочення поставки та недопоставку частини товару за спірними правовідносинами, не доведення відповідачем скрутного матеріального становища та поважності причин відповідного прострочення та недопоставки товару, а також враховуючи, що договір №158ссо-20 від 12.10.2020 укладено за результатами проведення відкритих торгів і фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також враховуючи баланс інтересів сторін справи, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись 129, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК», ідентифікаційний код юридичної особи 30105738 (вул. Північне шосе, буд. 69-А, м. Запоріжжя, 69006) на користь Служби судової охорони, ідентифікаційний код юридичної особи 42902258 (юридична адреса: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601; адреса для листування: вул. Вознесенський узвіз, буд. 10-Б, м. Київ, 04053) 143 673 (сто сорок три тисячі шістсот сімдесят три) грн 75 коп. пені, 33 862 (тридцять три тисячі вісімсот шістдесят дві) грн 50 коп. штрафу та 2 663 (дві тисячі шістсот шістдесят три) грн 04 коп. судового збору.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 31.01.2022.
Суддя А.О. Науменко