Провадження № 22-ц/803/2144/22 Справа № 201/3660/21 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О. А. Доповідач - Макаров М. О.
25 січня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.
при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 жовтня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору іпотеки та припинення заборони, -
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору іпотеки та припинення заборони.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що вона з 11 червня 1983 року перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 30 травня 2005 року її чоловіком відповідно до договору купівлі-продажу була придбана будівля фруктосховища літ. А-1, розташованого за адресою АДРЕСА_1 . Із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 251268989 від 05 квітня 2021 року позивачці стало відомо, що вказаний об'єкт нерухомого майна був переданий в іпотеку. Так, 30 травня 2005 року між Приватбанком та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № DNUОGК00000511. Відповідно до п. 1.1. кредитного договору банк зобов'язався надати позичальникові кредитні кошти у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 310760 доларів США на строк до 30 травня 2012 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та позичальником був укладений договір іпотеки № DNUОGК00000511, посвідчений 30 травня 2005 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І.Р. за реєстровим № 3527. Як вказано в пункті 7 договору іпотеки в забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності, що підтверджується договором купівлі - продажу б/н від 30 травня 2005 року, наступне нерухоме майно: будівля фруктосховища літ. А-1 загальною площею 1636.10 кв. м., а - вхід у підвал, а1 - підіймач, а2, а3 - естакади. Предмет іпотеки зареєстровано у встановленому законом порядку як окремий виділений в натурі об'єкт права власності. Майно знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 13.6. договору іпотеки предмет іпотеки не знаходиться у спільній (колективній) власності. При цьому, договір іпотеки не містить інформації про надання позивачкою, як співвласником майна, згоди на передачу вказаного об'єкту в іпотеку банку. Позивачка вважає, що вказаний договір іпотеки не відповідає вимогам законодавства, так як при його укладенні порушено норми ст. ст. 3, 369, 578 ЦК України, ст. 65 СК України та ст. ст. 6, 36 ЗУ «Про іпотеку». Також, позивачка зазначає, що на момент укладення договору іпотеки право власності на об'єкт, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у ОСОБА_2 не виникло. Позивачка вважає, що вона фактично була позбавлена можливості приймати участь у правочинах відносно належного і їй нерухомого майна.
Враховуючи викладене, позивачка просила визнати недійсним договір іпотеки та скасувати заборони стосовно вказаного об'єкту нерухомості, вчинені в зв'язку з укладанням договору кредиту і іпотеки.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 жовтня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі, а саме, визнано недійсним договір іпотеки № DNUOGK00000511, посвідчений 30 травня 2005 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І.Р. за реєстровим № 3527, та припинено (виключено) заборону на нерухоме майно та іпотеку, зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек на підставі договору іпотеки № DNUOGK00000511, посвідченого 30 травня 2005 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І.Р. за реєстровим № 3527.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні договору іпотеки не дотримано норм законодавства щодо вимог до предмету іпотеки, а саме: об'єкт, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , не належав на праві власності ОСОБА_2 та останнім не було документально підтверджено набуття права власності у майбутньому оскільки договір купівлі - продажу будівлі фруктосховища є вчиненим з 01 червня 2005 року.
В апеляційній скарзі акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачка надала письмову згоду на укладання договору іпотеки та в 2014 році на продаж Банком предмету іпотеки.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення скасувати, з наступних підстав.
Так, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 з 11 червня 1983 року перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 ..
30 травня 2005 року ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі- продажу була придбана будівля фруктосховища, розташованого за адресою АДРЕСА_1 .
Відповідно до п. 9 Договору купівлі - продажу цей договір набуває чинності з моменту його державної реєстрації. Згідно витягу про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів № 1059537 від 01 червня 2005 року державна реєстрація Договору купівлі - продажу відбулась 01 червня 2005 року.
Позивачка вказує, що із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 251268989 від 05 квітня 2021 року їй стало відомо, що вказаний об'єкт нерухомого майна був переданий в іпотеку.
З вказаним твердженням позивачки погодитись не можна, з огляду на наступне.
Встановлено, що 30 травня 2005 року між Приватбанком та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № DNUОGК00000511.
Відповідно до п. 1.1. кредитного договору банк зобов'язався надати позичальникові кредитні кошти у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 310760 доларів США на строк до 30 травня 2012 року.
За вказаним кредитним договором позивачка надала згоду на укладення її чоловіком ОСОБА_2 вказаного кредитного договір, одержання ним кредитних коштів та їхнього використання, а також надала згоду на надання у заставу/іпотеку ПриватБанку будь-якого майна, що належить їй на праві спільної власності з позичальником(у тому числі: нежиле приміщення за адресою АДРЕСА_1 ), з метою забезпечення виконання зобов'язань по зазначеному кредитному договору.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та позичальником був укладений договір іпотеки № DNUОGК00000511, за яким іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності наступне нерухоме майно: будівля фруктосховища літ. А-1 загальною площею 1636.10 кв. м., а - вхід у підвал, а1 - підіймач, а2, а3 - естакади. Предмет іпотеки зареєстровано у встановленому законом порядку як окремий виділений в натурі об'єкт права власності. Майно знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Колегією суддів встановлено, що згідно нотаріально засвідченої Заяви від 24 листопада 2014 року ОСОБА_1 також надала згоду чоловіку ОСОБА_2 на продаж за ціну на його розсуд та на умовах йому відомих нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що є спільною сумісною власністю та на укладання договору купівлі-продажу вищевказаного нерухомого майна за ціну на його розсуд на умовах йому відомих.
Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду а також: усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 369 ЦК України передбачено, що розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Відповідно до ст. 6 ЗУ «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально засвідченою згодою усіх співвласників.
Згідно ст. 5 ЗУ «Про іпотеку» (в редакції, що діяла на момент укладення договору іпотеки) предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо- іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.
Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору.
Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України). Відповідно до положень ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Встановивши факт надання позивачкою згоди на надання у заставу/іпотеку ПриватБанку будь-якого майна, що належить їй на праві спільної власності з позичальником (у тому числі: нежиле приміщення за адресою АДРЕСА_2 ), з метою забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору, - колегія суддів не знаходить правових підстав для визнання недійсним договору іпотеки, так як позивачка ні в суді першої інстанції інстанції, ні в апеляційній інстанції на підтвердження позовних вимог не надала належних та допустимих доказів, які б вказували, що оспорюваний договір іпотеки не відповідає вимогам законодавства.
На вказане суд першої інстанції уваги не звернув, в зв'язку із чим дійшов передчасного висновку про те, що договір іпотеки не містить інформації про надання позивачкою, як співвласником майна, згоди на передачу вказаного об'єкту в іпотеку банку, а тому підлягає визнанню недійсним.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції належним чином не визначився з характером спірних правовідносин, не надав належної оцінки наявним у справі доказам та не перевірив достатності наданих доказів для задоволення позовних вимог, грубо порушивши норми матеріального та процесуального закону.
Оскаржуване рішення як таке, що суперечить нормам матеріального та процесуального законів підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ..
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 4086,00 грн..
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 жовтня 2021 року - скасувати.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_2 про визнання недійсним договору іпотеки та припинення заборони - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 4086,00 грн..
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді Е.Л. Демченко
Т.Р. Куценко