Провадження № 22-ц/803/2020/22 Справа № 209/2087/21 Суддя у 1-й інстанції - Лобарчук О. О. Доповідач - Макаров М. О.
25 січня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.
при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 вересня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я,-
У червні 2021 року позивачка звернулась до суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивачки в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров'я 210000,00 гривень без утримання податків, зборів та інших платежів.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 станом на 24 жовтня 2003 року працювала на посаді газорізчика Приватною підприємства «Дніпро-ремонт». Того ж дня, згідно наряду-дозволу №306 бригада, до складу якої входили Позивач та слюсар ОСОБА_3 , під керівництвом майстра ОСОБА_4 , здійснювала різку металобрухту на виділеній території Відкритого акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського». Близько о 10 годині 30 хвилин ОСОБА_3 відправився в їдальню для прийому їжі. При цьому, Позивач залишилась на робочому місці з метою охорони інструментів та продовжила виконання вказаних робіт відповідно до наряду. Однак, в момент порізки корпусу скрубера, внаслідок неналежного стану робочої зони, її права нога опинилась затиснутою між металоконструкціями, в результаті чого Позивач втратила рівновагу та впала, отримавши при цьому травму правої ноги і лівого плеча. В результаті нещасного випадку Позивачу спричинено травми у виді: «відкритий перелом правої голені зі зміщенням, закритий перелом лівої плечової кістки, верхньої третини зі зміщенням». За результатами проведеного компетентною комісією розслідування прийнято рішення визнати даний нещасний випадок таким, що пов'язаний з виробництвом. Даний факт підтверджується актом «Про нешаений випадок на виробництві» та трудовою книжкою, виданого на ім'я Позивача. Відповідно до п. 7 акту Форми Н-1 причинами виникнення нещасного випадку о невиконання посадових обов'язків з боку майстра ОСОБА_5 в частині відсутності контролю за безпечним виконанням робіт. Крім того, відповідно до п. 10 акту Форми Н-1 встановлено осіб, що допустили порушення законодавства про охорону праці, а саме: ОСОБА_5 , майстер ПП «Дніпро-ремонт», який допустив порушення п.4.2 посадової Інструкції майстра підприємства. Таким чином, нещасний випадок стався внаслідок невиконання вимог законодавства з охорони праці з боку працівників Роботодавця та обумовлений неналежним виконанням Роботодавцем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці. У зв'язку з вищевказаним нещасним випадком, Позивач 01.08.2001 року, вперше пройшла огляд медико-соціальпою експертною комісією (далі МСЕК) за результатами якого їй визначено ступінь втрати професійної працездатності - 35%, визначено необхідність в медикаментозному лікуванні у травматолога, в забезпеченні тростиною, що підтверджується довідкою ЛТЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, погреби у наданні медичної та соціальної допомоги», виданою на ім'я Позивача. 14.07.2006 року Позивач повторно пройшла огляд МСЕК, за результатами якого їй визначено ступінь втрати професійної працездатності - 25%, з 01 липня 2006 року - БЕЗСТРОКОВО, визначено необхідність в медикаментозному лікуванні у травматолога, в забезпеченні тростиною, що під тверджується довідкою МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги», виданою на ім'я Позивача. У зв'язку з вказаним нещасним випадком починаючи з 48 річного віку, назавжди порушено звичний спосіб життя Позивача, тривалий час вона була обмежена в можливості пересування в просторі, перенесла операцію з остеосинтезу правої гомілки по Ілізарову , проходила курси медичного лікування, зокрема із скаргами на біль травмованій області тіла.
Проте лікування мало короткочасний ефект. Не зважаючи на значний час, що минув з моменту травмування, у Позивача до теперішнього часу спостерігається біль в правій гомілці, у зв'язку
з травмуванням вказаної області тіла у Позивача порушено функцію опори та руху, також Позивача турбують больові відчуття та обмеження об'єму рухів в лівому плечовому суглобі.
Внаслідок постійних больових відчуттів, особливо в нічний час, порушується сон Позивача, що не дозволяє їй нормально відпочивати, призводить до зниження уваги в денний час доби, до постійного відчуття втоми, перебування Позивача в напруженому стані, стані роздратованості. Ушкодження здоров'я стало причиною необхідності залучення додаткових зусиль для організації життя Позивача, втрата працездатності призвела до відсутності у Позивача можливості в достатній мірі реалізовувати свої наміри в професійній сфері, повноцінно працювати, обмежило можливість Позивача приділяти час своєму інтелектуальному та духовному розвитку, приділяти увагу близьким та рідним людям. Отже, вбачається беззаперечне порушення немайнового права Позивача на працю, зміст якого полягає у можливості кожної особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає, більше того втрата професійної працездатності свідчить про фізіологічні негативні зміни в стані здоров'я Позивача, що вказує на порушення належного Позивачу права на Охорону здоров'я. Вказані вимушені негативні зміни призводять до зниження якості життя Позивача та зменшення благ, які Позивач мала до моменту отриманого трудового каліцтва та втрати професійної працездатності. Розуміння безстроковості зазначених негативних наслідків, викликає у Позивача негативні емоції, породжує почуття соціальної незахищеності, розпачу та тривоги. Перелічені негативні явища в житті Позивача переконливо доводять факт завдання Позивачу немайнової (моральної) шкоди внаслідок отриманої травми та стійкої втрати професійної працездатності, що є наслідком порушеного законодавства на про охорону праці зі сторони Роботодавця. Оскільки Позивач являлася на момент спричинення їй шкоди застрахованою особою, то відповідно до ст.ст.21,28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області. Отже, у даній справі, цілком розумним є оцінка грошового відшкодування завданої
позивачу моральної шкоди з огляду на ступінь втрати працездатності, а також розмір мінімальної заробітної плати визначений ЗУ «Про державний бюджет на 2021 рік», а саме в 25 місячних розмірів мінімальної заробітної плати: 35*6000 гри.(місячний розмір мінімальної заробітної плази етаном на 01 січня 2021 року встановлений ст.8 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2021 рік») 210000 (двісті десять тисяч) гривень. Виходячи із зазначеного розрахунку, враховуючи глибину, характер та тривалість вимушених негативних змін в житті Позивача, істотність недоотриманих Позивачем благ, внаслідок втрати працездатності отриманої трудовим каліцтвом, керуючись принципами розумності, виваженості та справедливості, розмір справедливого, домірного відшкодування моральної шкоди завданої Позивачці повинен складати 210000
(двісті десять тисяч) гривень, що відповідає завданій Позивачці шкоді і є достатньою для її відшкодування.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 вересня 2021 року позов задоволено частково стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди 75 000 гривень 00 копійок, без утриманням податку та обов'язкових платежів; в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено; вирішено питання стосовно судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що виходячи з цих обставин, засад розумності, виваженості та справедливості, а також з урахуванням конституційної значущості здоров'я як невідчужуваного та непорушного блага, що належить людині від народження і охороняється державою, беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер, інтенсивність і довготривалість моральних страждань позивача, суд першої інстанції прийшов до висновку, що заявлений позивачкою розмір моральної шкоди дещо завищений, а тому визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 75 000 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду змінити, збільшивши розмір відшкодування оральної шкоди до 210 000 грн., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області просять рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційні скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області необхідно залишити без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ПП «Дніпро-ремонт» на посаді газорізчика.
24 жовтня 2003 року на робочому місці стався нещасний випадок, за наслідками якого ОСОБА_1 отримано тілесні ушкодження у виді: «відкритий перелом правої голені зі зміщенням, закритий перелом лівої плечової кістки, верхньої третини зі зміщенням», що підтверджується актом № 1 форми Н-1 «Про нещасний випадок на виробництві» від 28.10.2003 року.(а.с.13-16)
Згідно довідки від 16.06.2004 року, при первинному огляді, у зв'язку з нещасним випадком, пов'язаного з виробництвом ОСОБА_1 встановлено 35% втрати працездатності внаслідок трудового каліцтва, визначено необхідність в медикаментозному лікуванні у травматолога, в забезпеченні тростиною, що підтверджується довідкою ЛТЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, погреби у наданні медичної та соціальної допомоги».(а.с.10)
14.07.2006 року ОСОБА_1 повторно пройшла огляд МСЕК, за результатами якого їй визначено ступінь втрати професійної працездатності - 25%, з 01 липня 2006 року - БЕЗСТРОКОВО, визначено необхідність в медикаментозному лікуванні у травматолога, в забезпеченні тростиною, що підтверджується довідкою МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги».(а.с.11-12)
Задовольняючи частково позовні вимоги районний суд виходив з того, що виходячи з цих обставин, засад розумності, виваженості та справедливості, а також з урахуванням конституційної значущості здоров'я як невідчужуваного та непорушного блага, що належить людині від народження і охороняється державою, беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер, інтенсивність і довготривалість моральних страждань позивача, суд першої інстанції прийшов до висновку, що заявлений позивачкою розмір моральної шкоди дещо завищений, а тому визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 75 000 грн.
Проте, колегія суддів в повному обсязі не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.
Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).
З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) надано роз'яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Тобто, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто 16.06.2004 року.
Частинами першою, третьою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення ОСОБА_7 висновком МСЕК від 06.032002 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.
У разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.
Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов'язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.
Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.
Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП Україниїм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року.
Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.
Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Отже, з урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року та до 01 січня 2006 року, оскільки з цього часу суб'єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.
Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18).
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно застосовано до спірних правовідносин норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час заподіяння позивачці моральної шкоди у зв'язку з настанням страхового випадку, яка передбачала, що обов'язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, в зв'язку з чим відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності у позивача права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивач не підтвердив факт заподіяння йому моральної шкоди належним доказом, колегія суддів визнає необґрунтованим.
Так, відповідно до п. 3.8 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким нанесене ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22.11.1995 р. № 212, висновок МСЕК є одним із доказів, а не єдиним доказом, який розглядається в комплексі з іншими документами і наявними відомостями про потерпілого.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачеві ОСОБА_8 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування за рахунок Відділення Фонду.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивача щодо необґрунтованого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивача та вважає, що він визначений без повного урахування роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, тяжкості наслідків, які настали у позивача, розміру втрати професійної працездатності.
Так, в судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з отриманою травмою на виробництві позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що вона, на теперішній час, втратила професійну працездатність у розмірі 25%, з 01 липня 2006 року - БЕЗСТРОКОВО, визначено необхідність в медикаментозному лікуванні у травматолога, в забезпеченні тростиною, що під тверджується довідкою МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги».
Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, вона позбавлена можливості повною мірою реалізовувати свої звички та бажання, втілювати свої наміри в життя. Позивачу завдано травми, які призвели до необхідності тривалого медичного лікування, що призвело до істотної зміни звичного способу життя, суттєвого зниження життєвої активності, стало причиною нераціональної втрати життєвого часу та енергії, супроводжувалось больовими відчуттями та дискомфортом. З моменту травмування позивач позбавлена можливості повноцінно працювати, реалізовувати свої наміри в професійній сфері, реалізовувати свої звички та бажання, змушена залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя.
Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, внаслідок отриманої на виробництві травми, що потягло втрату працездатності, розмір втрати професійної працездатності, вважає за необхідне, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її з 75 000,00 грн. до 100 000,00 грн.
Отже, з урахування того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 25%, що безумовно тягне за собою зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивача, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди слід змінити та збільшити з 75 000 грн. до 100 000 грн., що відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації. У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційних скарг, як позивача, так і відповідача, про необґрунтованість розміру моральної шкоди.
Фактично всі доводи, викладені в апеляційних скаргах, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області підлягає залишенню без задоволення, апеляційна скарга ОСОБА_1 - частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню, з ухваленням нового про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 100 000 грн, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 вересня 2021 року в частині стягнення моральної шкоди - скасувати та ухвалити нове в цій частині.
Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000 грн., з утриманням податків та зборів, згідно чинного законодавства України.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді Е.Л. Демченко
Т.Р. Куценко