Провадження № 22-ц/803/2291/22 Справа № 209/2988/21 Суддя у 1-й інстанції - Багбая Є. Д. Доповідач - Макаров М. О.
25 січня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.
при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 вересня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я,-
У серпні 2021 року позивач звернулася до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я, в якому вона просить стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на її користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров'я, 210000,00 грн..
Позов мотивовано тим, що станом на 19 березня 1991 року позивач працювала на посаді монтеру колії-бригадиру Дніпровського металургійного комбінату. Того ж дня майстер по ремонту колії ОСОБА_3 дав завдання бригаді монетрів колії, в тому числі позивачці, на заміну рейки на залізобетонних шпалах. У зв'язку з незадовільною організацією робіт дорожнього майстра ОСОБА_3 та падіння предметів (вислизнувший з рук монтера колії ОСОБА_4 костильного молоту) стався нещасний випадок із позивачем оскільки вилизнувший молот вдарив позивача в лобову частину голови. В результаті нещасного випадку позивач отримала травму у вигляді забою лицьового черепа, важка черепно мозкова травма з забоєм головного мозку». За результатами проведеного компетентною комісією розслідування було прийнято рішення про визнання даного нещасного випадку таким, що пов'язаний з виробництвом, що підтверджується актом Форми Н-1 «Про нещасний випадок» та трудовою книжкою позивачки. 26 травня 2004 року позивач вперше пройшла огляд лікарсько-трудовою експертною комісією (ЛТЕК), за результатами якого їй було визначено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 35% та встановлено третю групу інвалідності безстроково. У зв'язку з вказаним нещасним випадком, починаючи з 62-річного віку, було назавжди порушено звичний образ життя позивача, яка тривалий час була обмежена в можливості пересуватися в просторі, проходила курси медичного лікування, відчувала біль в травмованій частині тіла, крім того в неї було діагностовано арахноїдальну кісту в задній лобній долі. Незважаючи на час, що минув з моменту травмування, наслідки травми до теперішнього часу завдають позивачці фізичних страждань, вона відчуває сильний головний біль, запаморочення, слабкість та оніміння в лівій руці, загальна слабкість тіла, потемніння в очах. Ці наслідки травми завдають позивачці страждань, вона відчуває дискомфорт, що негативно відображається на її повсякденному житті та житті її родини. Внаслідок отриманої травми позивачка потребує систематичного лікарського спостереження, придбання лікувальних засобів. У зв'язку з ушкодженням здоров'я позивач до теперішнього часу вимушена прикладати додаткові зусилля для організації свого життя, вона не змогла повноцінно працювати, приділяти час своєму інтелектуальному та духовному розвитку, приділяти увагу своїм рідним. Таким чином, було порушено право позивача на працю, а втрата професійної працездатності призвела до негативних змін в стані здоров'я позивача, що вказує на порушення права позивачки на охорону здоров'я. Зазначені негативні зміни призвели до зниження якості життя позивачки та зменшення благ, які позивачка мала до моменту отриманого трудового каліцтва та втрати професійної працездатності. Розуміння безстроковості негативних наслідків викликає у позивачки негативні емоції, породжує почуття соціальної незахищеності, розпачу, тривоги. Перелічені негативні явища в житті позивачки доводять факт завдання їй немайнової (морально) шкоди внаслідок отриманої травми та стійкої втрати працездатності, що є наслідком порушення роботодавцем законодавства про охорону праці. Оскільки позивач на момент спричинення їй шкоди, була застрахованою особою, то відповідно до статей 21, 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» вона має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області. Посилаючись на п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-3149цс15, позивачка вважає, що має право на відшкодування відповідачем моральної шкоди в розмірі 35 місячних розмірів мінімальної заробітної плати, що встановлений на час розгляду справи, тобто в розмірі 210000 грн. (35 х 6000).
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 вересня 2021 року позов задоволено та ухвалено стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров'я, 30000,00 грн.; вирішено питання стосовно судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачка, в зв'язку з виробничою травмою зазнала значного фізичного болю, тривалий час лікувалася стаціонарно, частково втратила професійну працездатність та їй було встановлено інвалідність третьої групи.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду змінити, збільшивши розмір відшкодування моральної шкоди до 210 000 грн., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційні скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що згідно трудової книжки, виданої 13 квітня 1971 року, ОСОБА_1 , 1942 року народження, 05 квітня 1971 року була прийнята на роботу і станом на 19 березня 1991 року працювала на посаді монтеру колії-бригадиру Дніпровського металургійного комбінату (а.с. 17-23).
19 березня 1991 року із ОСОБА_1 стався нещасний випадок на виробництві.
В акті № 35 форми Н-1 про нещасний випадок від 26 ьерезня 1991 року, який затверджений керівником підприємства (а.с. 11-13), підтверджено, що 19 березня 1991 року із ОСОБА_1 стався нещасний випадок на виробництві. Згідно вказаного акту, причинами нещасного випадку є незадовільна організація робіт зі сторони дорожнього майстра ОСОБА_3 , яке виразилося в тому, що на останній не вбрав робочих з опарної зони..
Згідно виписного епікризу (а.с. 16) ОСОБА_1 знаходилася на стаціонарному лікуванні з 24 березня по 24 квітня 1991 року з діагнозом: важка ЗЧМТ, забій мозку, лівосторонній рефлексів гаміпарез.
26 травня 2004 року ОСОБА_1 була обстажена медико-санітарною експертною комісією для визначення групи інвалідності та проценту втрати працездатності (професіональної) у зв'язку з виробничою травмою і відповідно довідки Дніпропетровської травматологічної МСЕК №1 від 26 травня 2004 року серії ДНА-01 № 415800 ОСОБА_1 , яка пройшла огляд, було встановлено 35% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності безстроково (а.с. 9-10).
Задовольняючи частково позовні вимоги, районний суд обґрунтовано виходив з того, що позивачка, в зв'язку з виробничою травмою зазнала значного фізичного болю, тривалий час лікувалася стаціонарно, частково втратила професійну працездатність та їй було встановлено інвалідність третьої групи.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Частиною першої ст.237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
У відповідності до ст. 4 ЗУ «Про охорону праці», державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснення, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши значні тяжкі зміни її життєвих зв'язків, ступінь втрати нею професійної працездатності, глибину фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілої та позбавлення її можливості їх реалізації, тривалість та характер моральних переживань, що пов'язані з перенесенням позивачем фізичного болю, необхідністю вжиття додаткових зусиль для організації свого життя у зв'язку зі ушкодженням здоров'я, інших обставин справи, з урахуванням вимог розумності і справедливості, суд вважав за можливе стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди суму 30 000 грн., - районний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом першої інстанції не було враховано характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних страждань, вимушених змін у її повсякденному житті, необхідність постійного лікування, переживань з приводу здоров'я, колегія суддів вважає безпідставними та недоведеними, оскільки суд першої інстанції в повній мірі врахував характер отриманої травми, відсоток втрати нею професійної працездатності, стан здоров'я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та прийшов вірного висновку по стягнення моральної шкоди у розмірі 30 000 грн..
Відповідно до частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. При цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат.
Згідно з пунктом 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 відповідно до статей 23, 1167 ЦК України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров'я тощо.
Отже, право потерпілого на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язував з настанням страхового випадку.
Встановивши, що право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку із втратою 35% професійної працездатності, яка пов'язана з виробничою травмою, отриманим у зв'язку з виконанням трудових обов'язків, виникло у позивача у 1991 році, районний суд дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування моральної шкоди за рахунок відповідача у визначеному розмірі.
Вищенаведеним спростовуються доводи апеляційної скарги Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про те, що відповідач не має відшкодовувати завдану позивачу шкоду.
Інші наведені у апеляційних скаргах доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
За таких обставин рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, є правильним і обґрунтованим, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, а тому колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Докази та обставини, на які посилається заявники в апеляційних скаргах, були предметом дослідження у суді першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону і матеріалам справи, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 вересня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді Е.Л. Демченко
Т.Р. Куценко