П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
27 січня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/3023/21
Головуючий в 1 інстанції: Балан Я.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді - доповідача - Стас Л.В.
суддів - Турецької І.О., Шеметенко Л.П.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, про визнання протиправною бездіяльності, стягнення вихідної допомоги при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся з позовом до Одеської обласної прокуратури, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Одеської обласної прокуратури щодо не нарахування та невиплати вихідної допомоги при звільненні;
- стягнути з Одеської обласної прокуратури вихідну допомогу, у зв'язку зі звільненням у розмірі 29 765,00 гривень;
- стягнути з Одеської обласної прокуратури середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 13.11.2020 року по день ухвалення судового рішення.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що йому протиправно не здійснено нарахування та виплату вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням, оскільки застосуванню у даному випадку підлягають норми Кодексу законів про працю, незалежно від наявності у наказі про звільнення посилання на п.1 ч.1 статті 40 КЗпП. Крім того, на думку позивача, у випадку невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, передбачена відповідальність згідно статті 117 КЗпП України, яка передбачає обов'язок роботодавця виплатити середній заробіток за час затримки при звільненні по день фактичного розрахунку.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково.
Бездіяльність Одеської обласної прокуратури щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні - визнано протиправною.
Стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв'язку зі звільненням у розмірі 28871,06 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі, Одеська обласна прокуратура, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року в частині задоволених вимог та прийняти нове рішення, у вказаній частині, про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції не прийнято до уваги те, що наказ про звільнення позивача з посади прокурора та органів прокуратури не містить посилань на норми п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, як на підставу його звільнення, а тому до спірних правовідносин слід застосовувати норми лише спеціального Закону, якими є Закони України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14 жовтня 2014 року та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX від 19.09.2019 року.
Крім того, положення ст. 44 Кодексу законів про працю України не передбачають можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення з ним трудового договору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
Також, апелянт наголошував на тому, що ані Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», ані Законом України «Про прокуратуру», не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону та з урахуванням того, що юридичним фактом, що зумовив звільнення позивача, стало неуспішне проходження атестації прокурором.
Позивач, ОСОБА_1 , своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року зупинено провадження у справі № 420/3023/21 за апеляційною скаргою Одеської обласної прокуратури на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, про визнання протиправною бездіяльності, стягнення вихідної допомоги при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку до набрання законної сили рішенням у справі № 420/7467/20.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року провадження у справі поновлено та призначено справу до апеляційного розгляду.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що Наказом Одеської обласної прокуратури №2400 від 29.10.2020 року, керуючись ст. 11 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14 жовтня 2014 року, п.п. 2 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX від 19.09.2019 року, ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України прокуратури Одеської області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14 жовтня 2014 року з 13.11.2020 року. Підставою для прийняття вказаного наказу зазначено рішення кадрової комісії №10 від 10.07.2020 року (а.с.34).
Відповідно до змісту вказаного наказу, Відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.
08 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до Одеської обласної прокуратури щодо нарахування та виплати вихідної допомоги при звільненні (а.с.24).
Листом Одеської обласної прокуратури №21-48вих-21 від 22.02.2021 року, ОСОБА_1 повідомлено про те, що у разі звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14 жовтня 2014 року виплата вихідної допомоги не передбачена (а.с.25-26).
Вважаючи протиправними дії Одеської обласної прокуратури щодо не здійснення нарахування та виплати вихідної допомоги при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивача звільнено на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру», у день фактичного звільнення із займаної посади йому належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від причин і підстав звільнення, відповідач повинен був дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованих законодавством коштів, у тому числі і вихідної допомоги.
Разом з цим у задоволенні частини позовних вимог щодо виплати середнього заробітку за час затримки при звільненні по день фактичного розрахунку, суд відмовив з огляду на те, що обов'язок відповідача по виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку виникає виключно з моменту проведення виплати вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням (повного розрахунку при звільненні) та лише у разі не виконання відповідачем вказаного обов'язку, права позивача на середній заробіток за час затримки розрахунку можуть вважатись порушеними.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, колегія суддів переглядає висновки суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги та не вступає в обговорення та оцінку рішення суду першої інстанції, в тій частині, яка не оскаржена.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 4 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII (далі - Закон №1697-VII) встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону №1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
Відповідно до п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Так, Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої, на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Водночас, Законом № 1697-VII, не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Так, нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 8 серпня 2019 року у справі № 813/150/16.
Слід зазначити, що норми КЗпП України регулюють трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
При цьому, ст. 40 КЗпП України, встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 40 КЗпП України, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Згідно зі статтею 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев'яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».
Тож, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що частиною п'ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України, передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України.
Однак, у такий виключний перелік не було законодавцем включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування за загальним порядком положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Верховний Суд також неодноразово звертав увагу на тому, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
Аналогічна правова позиція з подібних правовідносин викладена у постанові Верховного Суду від 23.12.2020 року по справі № 560/3971/19, яка в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, має враховуватися судом.
Оскільки позивача звільнено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, останній набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність права у звільненого прокурора на отримання вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку.
Крім того, колегією суддів було встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року в рамках розгляду справи № 420/7467/20 задоволено позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора (Одинадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур), третя особа - Одеська обласна прокуратура.
Визнано протиправним та скасовано рішення Одинадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 10.07.2020 року № 10 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 ..
Позов ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ виконуючого обов'язки керівника Одеської обласної прокуратури від 29 жовтня 2020 року № 2400-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" з 13 листопада 2020 року.
Поновлено ОСОБА_1 на роботі в органах прокуратури на посаді заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Одеської обласної прокуратури з 14 листопада 2020 року.
Стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 14 листопада 2020 року по день поновлення на роботі в розмірі 229 992,48 грн. без урахування утримання податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі в органах прокуратури на посаді заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Одеської обласної прокуратури з 14 листопада 2020 року та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць - 35137,74 грн., без урахування утримання податків та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позову ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури - відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури та ОСОБА_1 - залишені без задоволення, а на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року у справі № 420/7467/20 - залишено без змін. Отже, судове рішення набрало законної сили.
Колегія суддів враховує, що завданням адміністративного судочинства у силу приписів частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, з приводу наявності у позивач права на виплату вихідної допомоги при звільненні з органів прокуратури, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що Верховний Суд неодноразово зазначав у своїх постановах про те, що факт звільнення особи є визначальним і достатнім для вирішення питання щодо виплати вихідної допомоги.
Разом з тим, питання правомірності/протиправності звільнення особи жодним чином не впливає на вирішення питання щодо наявності підстав для виплати вихідної допомоги у зв'язку із таким звільненням.
Слід зазначити, що взаємопов'язаність вищевказаної справи із справою, що є предметом апеляційного перегляду не свідчить про неможливість розгляду та ухвалення рішення у справі про стягнення вихідної допомоги у зв'язку із звільненням у зв'язку із набранням законної сили судовим рішенням у справі про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення.
Факт звільнення позивача з органів прокуратури є визначальним і достатнім для вирішення питання щодо виплати йому вихідної допомоги.
За загальним правилом, у день звільнення роботодавець повинен повністю розрахуватись із працівником, зокрема, виплатити заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку, а в окремих випадках - вихідну допомогу.
Подібні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 23 лютого 2021 року в справі №640/5320/20, від 05 березня 2021 року в справі №804/5067/16, від 15 липня 2021 року в справі №640/3391/20 та інших.
Питання щодо наявності/відсутності порушеного права позивача на отримання вихідної допомоги у зв'язку із звільненням вирішується адміністративним судом, зокрема, шляхом перевірки рішень, дій чи бездіяльності відповідача.
Як встановлено матеріалами справи, позивач при звільненні з 13.11.2020 року з органів прокуратури мав право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, яка йому під час звільнення безпідставно не була виплачена відповідачем. Та обставина, що наказ про звільнення позивача від 29.10.2020 року №2400к у судовому порядку 14 червня 2021 року скасований, - не може свідчити про правомірність дій прокуратури щодо невиплати позивачеві під час звільнення вихідної допомоги, на отримання якої останній мав законне право на час звільнення, і в зв'язку з чим у березні 2021 року звернувся до суду з даним позовом.
З огляду на викладене, оскільки відповідачем не виплачено позивачу вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням позивача.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 23.12.2020 у справі № 560/3971/19, від 27.01.2021 року № 380/1662/20, від 17.03.2021 у справі № 420/4581/20 та від 11.08.2021 року у справі № 640/9375/20 та позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.11.2021 року по справі № 480/6504/20.
Доводи апеляційної скарги, на думку колегії суддів, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення - відсутні.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.ст. 315, 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Розподіл судових витрат згідно вимог ст.139 КАС України не передбачено.
Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, про визнання протиправною бездіяльності, стягнення вихідної допомоги при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Дата складення повного тексту судового рішення 27.01.2022р.
Головуючий суддя Стас Л.В.
Судді Турецька І.О. Шеметенко Л.П.