П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
27 січня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/11352/21
Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О.А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
доповідача - судді Стас Л.В.
суддів - Турецької І.О., Шеметенко Л.П.
за участю секретаря - Худика С.А.
за участю представників позивача - Глущенка Г.С., Галушко О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО 15107» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО 15107» ( далі - Позивач) звернувся з позовом до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області ( далі - Відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 17.16.2021 №0145500704, яким збільшено суму грошового зобов'язання податку на додану вартість на 710 761,00 грн., з яких 568 609 грн. за податковими зобов'язаннями, 142 152 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення податкового органу прийнято на підставі протиправного акту документальної позапланової виїзної перевірки, та припущень посадових осіб про нереальність господарських операцій.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року - позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області 17.06.2021 №0145500704.
Стягнуто з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО 15107» 10661,42 грн. судового збору.
В апеляційній скарзі, Головне управління ДПС в Одеській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги податкового органу зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, податковим органом не зазначено. Податковим органом наводяться доводи, аналогічні тим, які містяться в акті перевірки та були предметом розгляду судом першої інстанції та спростовані ним.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу послався на доводи, аналогічні обґрунтуванню позову та які узгоджуються з висновками суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО 15107», код ЄДРПОУ 03115028 (скорочене найменування ТОВ «АТП 15107») зареєстроване 09.09.1988, взято на облік в контролюючих органах 24.05.1995 за № 0720 та станом на 27.05.2021 перебувало на обліку в Головному управлінні ДПС в Одеській області, Білгород-Дністровській ДПІ (м. Білгород - Дністровський).
Згідно інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО 15107» здійснює наступні види діяльності за КВЕД: 49.31 Пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення (основний); 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; 47.30 Роздрібна торгівля пальним; 49.39 Інший пасажирський наземний транспорт, н.в.і.у.; 52.21 Допоміжне обслуговування наземного транспорту; 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
На підставі направлень, відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 78.2 ст.78 Податкового кодексу України, на підставі наказу ГУ ДПС в Одеській області від 28.04.2021 року № 2726-п, проведена документальна позапланова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО 15107», код ЄДРПОУ 03115028 щодо дотримання податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2019 по 30.09.2020, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.04.2019 по 30.09.2020, відповідно до затвердженого плану-графіку перевірки.
За результатом вказаної перевірки Головним управлінням ДПС в Одеській області складено акт №10050/15-32-07-04/03115028 від 27.05.2021 (т.1 а.с.26-56, т.2 а.с.21-37), яким зокрема встановлено, зокрема, порушення ТОВ «АТП 15107» п.44.1 ст. 44, пп. «а» п. 198.1 та абзацу першого п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість у сумі 568609 грн., у т.ч,:
- за липень 2019 року - на суму 370107 грн.
- за серпень 2020 року - на суму 198502 грн.
На підставі вищевказаних висновків акту перевірки, відповідачем 17.06.2021 прийнято податкове повідомлення-рішення №0145500704 (т.1 а.с.25, т.2 а.с.38), яким за порушення п.44.1 ст. 44, пп. «а» п. 198.1 та абзацу першого п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання податку на додану вартість на 710761,00 грн., з яких 568609 за податковими зобов'язаннями, 142152 за штрафними (фінансовими) санкціями.
Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що встановлені у даній справі обставини свідчать про те, що спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались. Зокрема, в акті перевірки відсутні відомості про визначення контрагентам позивача сум податкових зобов'язань у зв'язку із ухиленням від сплати податків та зборів, винесення вироків посадовим особам контрагентів за фактами ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Статтею 67 Конституції України встановлений обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010 року (далі - Податковий кодекс).
Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
У відповідності до пункту 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких
активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За правилами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до Податкового кодексу.
Статтею 200 Податкового кодексу України визначається, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов'язань, перераховує суми податку до бюджету.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1 .3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплачений отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
У відповідності до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.
Як встановлено частиною 1 статті 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” №996-ХІV від 16.07.1999 року (далі - Закон № 996-ХІV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, у той час як під господарською операцією розуміється дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
При цьому за змістом статті 9 Закону №996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис”, або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно із положеннями ч. 3 цієї статті інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на кінець останнього дня кожного місяця.
Отже сукупний аналіз наведених вище норм законодавства свідчить, що обов'язок платника податку з декларування податкового зобов'язання з податку на додану вартість є, перш за все у даній ситуації, похідним від самого факту здійснення відповідних господарських операцій, при цьому перевірка правильності відображення господарської операції у податковому обліку вимагає дослідження дійсного переміщення активу між учасниками поставки та аналіз змін їх майнового стану з урахуванням усіх доводів та доказів, наданих учасниками провадження.
Таким чином, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку із положеннями законодавства з питань бухгалтерського обліку та фінансової звітності визначають, що однією з головних умов документального підтвердження задекларованих платником податків у податковій звітності показників є можливість на підставі наявних первинних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту (доходу) в результаті здійснення господарських операцій.
При цьому первинний документ має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення, натомість сама собою наявність або відсутність окремих документів не свідчить про наявність факту порушення з боку платника податків, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Згідно з пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України за №168/704 від 05.06.1995 року, визначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.
Таким чином, єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи у розумінні наведених норм законодавства.
З наведених законодавчих положень вбачається, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.
В свою чергу, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Наявність належно оформлених первинних документів є обов'язковою ознакою господарської операції, однак не єдиною. За своєю правовою суттю господарською операцією є операція, яка змінює зміст активів платника податку, а первинні документи лише підтверджують факт її проведення.
Таким чином, основною (первинною) ознакою господарської операції є її реальність, а наявність первинних документів є вторинною, похідною ознакою. Належне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами не свідчить про безумовну їх відповідність самому змісту операції. Правові наслідки створює саме господарська операція, а не первинні документи.
При цьому, оцінюючи обґрунтованість заявленої податкової вигоди адміністративний суд має оцінити обставини вчинення відповідних господарських операцій в їх сукупності та дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв'язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у перевіряємий період, 01.11.2018р. Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО 15107» (покупець) та Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИАЛ ПЛЮС» (постачальник) уклали договір поставки нафтопродуктів №01/09 (т.1 а.с.81-85), за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця нафтопродукти, (надалі іменується «товар»), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим договором (п.1.1). Вид нафтопродуктів (найменування), одиниці виміру та кількість товару, що підлягає передачі за цим договором, визначаються сторонами та відображаються в рахунках-фактурах, видаткових накладних (п.1.2). Поставка товару здійснюється Постачальником у строки, визначені у заявці на поставку товару, до цього договору (п.2.1). Поставка товару здійснюється партіями на підставі заявок на поставку товару (електронних чи усних), що мають містити найменування товару, кількість, ціну, строк та інші умови поставки товару (п.2.2). Умови поставки товару франко склад покупця (п.2.4).
Крім того, 06.08.2020 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО 15107» (покупець) та Товариство з обмеженою відповідальністю «ТК ДЕЛЬТА СЕРВИС» (постачальник) уклали договір поставки нафтопродуктів №5/08-20 (т.1 а.с.97-100), за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця нафтопродукти, надалі - товар, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар відповідно умов договору (п.1.1). Постачальник зобов'язується: передати у власність покупця нафтопродукти відповідно до розділу 1 цього договору за умови оплати його вартості, оформлення накладних та інших документів, які є невід'ємною частиною договору (п.2.1.1). Відвантаження товару здійснюється на підставі заявки покупця в якій зазначається вид нафтопродукту, його кількість та умови відвантаження. Заявка може бути як в усній, так і в письмовій формі. Підтвердженням факту направлення заявки покупцем є оплата товару та його відвантаження (п.4.1).
На думку контролюючого органу, за результатами аналізу документів, наданих в ході перевірки, не вбачається, що TOВ «АТП 15107» зацікавлено у здійсненні будь-якого контролю кількості та якості придбаних у ТОВ «ФАКТОРИАЛ ПЛЮС», код за ЄДРПОУ 42480501, та у TOB «ТК ДЕЛЬТА СЕРВИС», код за ЄДРПОУ 43677800, нафтопродуктів, що є свідченням формального складення первинних бухгалтерських документів за відсутності фактів здійснення господарських операцій.
Згідно первинних документів, наданих до перевірки, даних ЄРПН, даних інформаційних баз Головного управління ДПС в Одеській області, ТОВ «АТП 15107» здійснено лише документальне оформлення придбаних ТМЦ, без фактичного його одержання, без оформлення податкових накладних, без реального здійснення господарської та іншої економічної діяльності за такими операціями.
Наданими до перевірки документами не доведено правомірність збільшення податкового кредиту ТОВ «АТП 15107», отриманого від ТОВ «ФАКТОРИАЛ ПЛЮС» за липень 2019 року та від ТОВ «ТК ДЕЛЬТА СЕРВИС» за серпень 2020 року.
Зі змісту акту перевірки в частині, що стосується спірних правовідносин вбачається, що контролюючий орган дійшов висновків про нереальність господарських операцій позивача з ТОВ «ФАКТОРИАЛ ПЛЮС» та ТОВ «ТК ДЕЛЬТА СЕРВИС» у зв'язку з тим, що до перевірки не надано заявок або будь - яких інших документів, необхідних для відвантаження товару, наявність яких передбачена п.2.2 договору поставки нафтопродуктів від 01.11.2019 №01/09 (щодо відносин позивача з ТОВ «ФАКТОРИАЛ ПЛЮС») та п.4.1 договору поставки нафтопродуктів від 01.11.2019 №01/09 (щодо відносин позивача з ТОВ «ТК ДЕЛЬТА СЕРВИС»).
Як вбачається з акту перевірки, під час здійснення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «АТП 15107», Головне управління ДПС в Одеській області дійшло висновку про нереальність господарських операцій з вищевказаними контрагентами на підставі узагальненої податкової інформації, яка зібрана щодо постачальників позивача згідно інформаційних баз контролюючого органу та інших джерел доступної інформації.
Тобто, висновок контролюючого органу про фіктивність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, базувався виключно на підставі податкової інформації, Представник відповідача у судовому засіданні зазначив, що зустрічні перевірки контрагентів позивача не проводилися, матеріали справи доказів протилежного не містять.
Головним управлінням ДПС в Одеській області в акті перевірки вказувалося, що фінансово-господарська діяльність контрагентів ТОВ «АТП 15107» здійснюється поза межами правого поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільно-правової дієздатності товариствами, а тому, фінансово-господарські взаємовідносини з такими контрагентами вчинені без наміру створення правових наслідків.
Водночас, на підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій та правомірності формування податкового кредиту та витрат за такими операціями позивачем були надані:
- рахунки на оплату №215 від 31.07.2019 (т.1 а.с.125), №209 від 25.07.2019 (т.1 а.с.129), №206 від 18.07.2019 (т.1 а.с.133), №199 від 11.07.2019 (т.1 а.с.137), №193 від 05.07.2019 (т.1 а.с.141);
- накладні №234 від 31.07.2019 (т.1 а.с.126), №228 від 24.07.2019 (т.1 а.с.130), №223 від 18.07.2019 (т.1 а.с.134), №220 від 11.07.2019 (т.1 а.с.138), №211 від 05.07.2019 (т.1 а.с.142);
- товарно-транспортні накладні №277 від 31.07.2019 (т.1 а.с.127), №271 від 24.07.2019 (т.1 а.с.131), №265 від 18.07.2019 (т.1 а.с.135), №261 від 11.07.2019 (т.1 а.с.139), №255 від 05.07.2019 (т.1 а.с.143);
- податкові накладні №37 від 31.07.2019 (т.1 а.с.128), №28 від 24.07.2019 (т.1 а.с.132), №21 від 18.07.2019 (т.1 а.с.136), №17 від 11.07.2019 (т.1 а.с.140), №10 від 05.07.2019 (т.1 а.с.144);
- платіжні доручення (т.1 а.с.183-191).
- рахунки на оплату №32 від 28.08.2020 (т.1 а.с.107), №24 від 20.08.2020 (т.1 а.с.111), №17 від 13.08.2020 (т.1 а.с.115), №6 від 06.08.2020 (т.1 а.с.119);
- накладні №31 від 28.08.2020 (т.1 а.с.108), №24 від 20.08.2020 (т.1 а.с.112), №18 від 13.08.2020 (т.1 а.с.116), №7 від 06.08.2020 (т.1 а.с.120);
- товарно-транспортні накладні №29 від 28.08.2020 (т.1 а.с.109), №23 від 20.08.2020 (т.1 а.с.113), №17 від 13.08.2020 (т.1 а.с.117), №7 від 06.08.2020 (т.1 а.с.121);
- податкові накладні №30 від 28.08.2020 (т.1 а.с.110), №24 від 20.08.2020 (т.1 а.с.114), №18 від 13.08.2020 (т.1 а.с.118), №6 від 06.08.2020 (т.1 а.с.122);
- платіжні доручення (т.1 а.с.178-182).
Також позивачем до суду надано:
- відомість руху паливо-мастильних матеріалів по ТОВ «АТП 15107» за серпень 2020 року (т.1 а.с.105);
- витяг з Єдиного реєстру податкових накладних за серпень 2020 року (т.1 а.с.106);
- відомість руху паливо-мастильних матеріалів по ТОВ «АТП 15107» за липень 2019 року (т.1 а.с.123);
- витяг з Єдиного реєстру податкових накладних за липень 2019 року (т.1 а.с.124);
- зведені відомості видачі дизпалива транспортним засобам ТОВ «АТП 15107» за липень 2019 (т.1 а.с.145-157);
- зведені відомості видачі дизпалива транспортним засобам ТОВ «АТП 15107» за серпень 2020 (т.1 а.с.158-168);
- відомості видачі ДП за 21.08.2020 (т.1 а.с.169-173);
- відомості видачі ДП за 14.07.2019 (т.1 а.с.175-177);
- договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті (маршрутах) загального користування від 27.10.2014 №22 з додатковою угодою від 08.07.2019 (т.2 а.с.76-84), укладені між ТОВ «АТП 15107» (перевізник) та Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією (організатор);
- договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті (маршрутах) загального користування від 28.12.2016 №48/16 (т.2 а.с.85-92), укладений між ТОВ «АТП 15107» (перевізник) та Одеською обласною державною адміністрацією (організатор);
- договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті (маршрутах) загального користування від 17.11.2017 №1 з додатковою угодою від 08.07.2019 (т.2 а.с.93-100), укладені між ТОВ «АТП 15107» (перевізник) та Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією (організатор);
- договір про розрахунки за надані послуги по перевезенню пасажирів пільгових категорій від 19.02.2020 (т.2 а.с.101-105), укладений управлінням соціального захисту населення Білгород-Дністровської районної державної адміністрації та ТОВ «АТП 15107» (перевізник).
При цьому, суд доречно зазначив, що договір поставки нафтопродуктів від 01.11.2019 року №01/09 укладений позивачем лише з ТОВ «ФАКТОРИАЛ ПЛЮС» та крім цього пунктом 2.2 цього ж договору передбачено, що такі заяви можуть бути усними.
Пунктом 4.1 договору поставки №5/08-20 від 06.08.2020 також передбачено, що заявка покупця може бути в усній формі.
Відтак, посилання контролюючого органу в акті перевірки на ненадання позивачем заявок або будь - яких інших документів, необхідних для відвантаження товару не є підставою для висновку про нереальність господарських операцій позивача з його контрагентами, оскільки відповідачем до суду не надано доказів, що такі заявки створювались позивачем у письмовій чи електронній формі.
Крім того, оскаржуване рішення податкового органу ґрунтується на висновках акту перевірки щодо того, що у наданих до перевірки видаткових накладних та товарно-транспортних накладних ТОВ «ФАКТОРИАЛ ПЛЮС» зазначено, що згідно з даними ITC «Податковий блок», юридичною адресою ТОВ «ФАКТОРИАЛ ПЛЮС» є: 76000, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, буд. 29, яка відрізняється від адреси ТОВ «ФАКТОРИАЛ ПЛЮС», зазначеної у договорі та у інших наданих позивачем документах.
Суд вірно визнав необґрунтованими такі посилання контролюючого органу, оскільки відповідно до витягу з Єдиного державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 21.09.2021, станом на 01.11.2018 (т.2 а.с.109-113) ТОВ «ФАКТОРИАЛ ПЛЮС» мало місцезнаходження за адресою: 67562, Одеська обл., Лиманський р-н., с.Крижанівка, буд.3А, а відповідно до витягу з Єдиного державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 21.09.2021 станом на 31.07.2019 (т.2 а.с.119-124), ТОВ «ФАКТОРИАЛ ПЛЮС» мало місцезнаходження за адресою: 65013, Одеська обл., м. Одеса, Миколаївська дорога, буд. 279.
При цьому, згідно вказаного витягу станом на 31.07.2019 вбачається, що ТОВ «ФАКТОРИАЛ ПЛЮС» 30.05.2019 було зареєстровано зміни до установчих документів щодо зміни місцезнаходження юридичної особи.
Також, оскаржуване рішення ґрунтується на висновках акту перевірки щодо того, що у наданих до перевірки видаткових накладних не зазначено адреси одержувача - ТОВ «АТП 15107» та дані щодо договорів, на підставі яких відвантажено товар, надані до перевірки видаткові накладні не містять даних щодо посади та прізвища посадової особи одержувача, наявний лише незрозумілий підпис та крім того, надані до перевірки товарно-транспортні накладні не містять печатки перевізників (ФОП) та зберігачів, а також даних щодо посади особи одержувача, дати та часу прибуття до вантажоодержувача.
Щодо вказаних доводів акту перевірки, колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі чинним законодавством не встановлена. Не заповнення у первинних облікових документах окремих позицій, які не впливають на зміст господарської операції, а також відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені.
Вказані висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 20.06.2019 року у справі №826/1453/14, від 12.02.2020 року у справі №813/3577/13-а, від 30.09.2020 року у справі №826/10120/18, від 01.04.2021 року у справі №640/11504/19.
На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у акті перевірки не зазначено суттєвих недоліків первинних документів, складених в результаті господарських відносин позивача з контрагентами, які не дозволили б ідентифікувати господарську операцію та свідчили про їх нереальність.
Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Проаналізувавши такі документи на предмет їх належності та достатності, суд вірно встановив, що надані позивачем первинні документи, копії яких долучено до матеріалів справи, дають можливість встановити зміст та обсяг господарських операцій, в них визначено найменування поставлених товарів, їх кількість та вартість, а також сторони господарських операцій, що, відповідно, свідчить про те, що вказані документи у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтверджують факт здійснення між сторонами господарських операцій.
У свою чергу, контролюючим органом, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку або можливої фіктивності його постачальників, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ТОВ «АТП 15107» спірних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект, тощо.
Пунктом 2.5 вказаного Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
У постанові від 29.01.2020 у справі № 916/922/19 Верховний Суд, відправляючи справу на новий розгляд, вказав на передчасність відхилення судом апеляційної інстанції, як неналежних доказів, видаткових накладних без зазначення посади та прізвища осіб, відповідальних за прийняття товару, зазначивши, що у постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчити про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.
Відтак, враховуючи викладене, те, що всі надані позивачем до суду та до перевірки видаткові накладні містять підпис, скріплений печаткою покупця ТОВ «АТП 15107», чинним законодавством не передбачено обов'язкове зазначення у видаткових накладних адреси одержувача та даних щодо договорів, на підставі яких відвантажено товар, відтак вказані вище висновки контролюючого органу є безпідставними та необґрунтованими.
Щодо товарно-транспортних накладних суд правильно зазначив, що недоліки товарно-транспортних накладних в даному випадку не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податків. При цьому, документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.
Вказані висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №816/713/17 та від 20.07.2021 у справі №805/4361/15-а.
Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сертифікати якості та сертифікати відповідності товару не є первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податків.
Вказані висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від28.05.2021 у справі №820/7060/16.
Верховний Суд у постанові від 19.03.2021 у справі №808/3631/17 зазначив, що «безпідставним є посилання податкового органу на відсутність окремих документів: сертифікатів відповідності товару, технічних паспортів, інших документів, що підтверджують відповідність (походження) придбаного товару, оскільки вказане не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. При цьому необхідно зазначити, що такі документи, як сертифікати якості (відповідності) не є документами бухгалтерського обліку чи податкового обліку, які засвідчують факт вчинення господарської операції».
Відтак, відсутність документів на підтвердження якості товару та недоліки таких документів не спростовують реальності господарських операцій позивача з контрагентами, оскільки позивачем до суду та до перевірки надано достатньо документів на їх підтвердження.
При цьому, колегія суддів цілком об'єктивно визнає необґрунтованим посилання апелянта на наявну в нього податкову інформацію (Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту ДПС, Єдиного реєстру податкових накладних, результати здійснених контрольних заходів щодо контрагентів позивача: ТОВ «ФАКТОРИАЛ ПЛЮС», ТОВ «ТК ДЕЛЬТА СЕРВИС», як на підставу до відмови в задоволенні позову, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року по справі №802/1428/17-а.
Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення продавцем правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.
При цьому, невиконання своїх податкових зобов'язань контрагентами платника податків не можуть бути безумовним свідченням недостовірності даних податкового обліку платника податків, який ці дані задекларував. Також, наявність або відсутність матеріально - технічної бази у контрагента господарюючого суб'єкта не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними угодами або порушення позивачем правил оподаткування.
Аналізуючи доводи податкового органу щодо відсутності у контрагентів позивача, на думку податкового органу, необхідної кількості штатних та найманих працівників та власного та/або орендованого спеціального обладнання та техніки для виконання такого роду поставок та робіт, колегія суддів враховує, що Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку, яким є позивач, матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем (замовником).
Так у постанові від 03.09.2019 у справі №810/3790/17 Верховний Суд вказав, що висновки про відсутність у контрагентів (по «ланцюгу» постачання) трудових та матеріально - технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, наявної в базі даних ДФС, проте податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.
До того ж, стверджуючи про порушення контрагентами податкового законодавства, контролюючий орган повинен був провести зустрічні звірки з метою документального підтвердження спірних господарських відносин, а також підтвердження виду, обсягу, характеру операцій та повноти розрахунків, для з'ясування їх реальності та правомірності відображення в обліку платника податків. Проте, доказів проведення перевірок та/або зустрічних звірок щодо контрагентів позивача матеріали справи не містять.
Тобто, лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагентів може свідчити про незаконність формування показників податкової звітності за такими операціями.
Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати, що відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень.
Проте у разі надання контролюючим органом доказів, які і свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував свої податкові зобов'язання, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Обов'язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з'ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися.
Водночас, оскільки на суд покладено обов'язок здійснювати правосуддя на засадах верховенства права, забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Законів України «Про судоустрій і статус суддів» у редакціях від 07 липня 2010 року та 02 червня 2016 року), зазначений обов'язок суду полягає в закладенні у свої мотиви відповідної аргументації з дотриманням принципів верховенства права.
Колегія суддів також зазначає, що судом першої інстанції встановлено в повній мірі фактичні обставини справи, та надано об'єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів, наведених позивачем, у зв'язку з чим, наявні підстави вважати, що обставини справи встановлено повно та правильно, а отже і наведені скаржником доводи в апеляційній скарзі щодо цього не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.ст.315, 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО 15107» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Дата складення повного судового рішення 27.01.2022р.
Головуючий суддя Стас Л.В.
Судді Турецька І.О. Шеметенко Л.П.