П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
27 січня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/17257/21
Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Стас Л.В..
суддів: Турецької І.О., Шеметенко Л.П.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправними дій, стягнення грошових коштів, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, (далі - відповідач, МВС України), в якому, з урахуванням уточнень до позовної заяви від29.09.2021 року, просив:
- визнати протиправною дією відмову МВС України в здійснені остаточного розрахунку та сплати грошового забезпечення на день звільнення 06.12.2007 року з ОВС МВС України ОСОБА_1 та про визнання протиправною відмову МВС України у сплаті компенсації втрати доходу у зв'язку з невиплатою грошового забезпечення за період з 01.06.2007 по 05.12.2007 року на день звільнення з ОВС та такою, що порушила право ОСОБА_1 на отримання заробітної платні та володіння грошовими коштами, яке гарантоване вимогами ст. 1 Першого протоколу міжнародної Конвенції захисту прав людини та основоположних свобод, що визвало психотравмувальну ситуацію, яка спричинила глибокі моральні страждання Позивача;
- стягнути з МВС України на його користь суму боргу грошового забезпечення за період з 01.06.2007 по 05.12.2007 року на день звільнення з ОВС МВС України у розмірі 17 074,37 грн.;
- стягнути з МВС України на його користь розмір грошової компенсації втрати доходу, у зв'язку з невиплатою грошового забезпечення за період з 01.06.2007 по 05.12.2007 року на день звільнення з ОВС МВС України 06.12.2007 року, станом на 01 січня 2012 року, у сумі 11 545,45 грн.;
- стягнути з МВС України на його користь розмір грошової компенсації втрати доходу, у зв'язку з невиплатою грошового забезпечення за період з 01.06.2007 по 05.12.2007 року на день звільнення з ОВС МВС України 06.12.2007 року, за період з 01 січня 2012 року по день фактичної сплати боргу грошового забезпечення на день звільнення з ОВС МВС України. Розмір грошової компенсації зобов'язати розрахувати МВС України.
- стягнути з МВС України на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені з ОВС МВС України за період з 01.06.2007 року по дату фактичної сплати боргу, суму якого, зобов'язати розрахувати МВС України;
- стягнути з МВС України 100 000 гривень у відшкодування моральної шкоди;
- визнати нечинним та скасувати наказ МВС України від 21.09.2007 року №1237 «По особовому складу» в частині, що стосується ОСОБА_1 ;
- зобов'язати МВС України видати новий наказ про звільнення з ОВС МВС України ОСОБА_1 , виклавши пункт відносно нього - ОСОБА_1 в наступній редакції: «Підполковника міліції ОСОБА_1 (Н-926485), увільнивши його від посади начальника відділу з оперативного обслуговування вищих навчальних закладів 4-го міжрегіонального Управління внутрішньої безпеки Департаменту внутрішньої безпеки Головного Управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України у перший робочий день, після закінчення терміну його тимчасової непрацездатності, 06.12.2007 року, причому вислуга років підполковника міліції ОСОБА_1 , станом на 05.12.2007 року, складає: у календарному обчисленні - 21 рік 4 місяці 28 днів; у пільговому обчисленні - 29 років 8 місяців 23 дня. Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України розрахувати на день звільнення підполковника міліції ОСОБА_1 »;
- зобов'язати МВС України надати до Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області інформацію про сплату грошового забезпечення на день звільнення з ОВС МВС України 06.12.2007 року у сумі 17 074, 37 грн та інформацію про встановлення з 01.01.2016 року, на підставі Постанови №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", надбавки 40% посадового окладу, з урахуванням окладу за спеціальним званням, для урахування при здійснені перерахунку пенсії ОСОБА_1 , відповідно до вимог ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ від 09.04.1992 року.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 - повернуто без розгляду, на підставі п.9 ч. 4 ст. 169 КАС України.
Не погоджуючись із вказаною ухвалю, ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та низку рішень Європейського суду з прав людини, просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року, та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції щодо пропуску строку на звернення до суду із даним позовом. При цьому, на думку апелянта, судом першої інстанції безпідставно не застосовано положення ч.2 ст.233 КЗпП України, якими встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Крім того, апелянт зазначав, що судом першої інстанції не було надано оцінку діям Міністерства внутрішніх справ України щодо не здійснення розрахунку із позивачем на день звільнення з ОВС МВС України, а також тому факту, що відповідач неодноразово свідомо відмовляв позивачеві у виплаті грошового забезпечення.
Відповідач, МВС України, своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за таких підстав.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що однією з позовних вимог позивачем було заявлено вимогу про визнання нечинним та скасування наказу МВС України від 21.09.2007 року №1237 «По особовому складу» в частині, що стосується ОСОБА_1 та зобов'язання МВС України видати новий наказ про звільнення з ОВС МВС України ОСОБА_1 , виклавши пункт відносно ОСОБА_1 в наступній редакції: «Підполковника міліції ОСОБА_1 (Н-926485), увільнивши його від посади начальника відділу з оперативного обслуговування вищих навчальних закладів 4-го міжрегіонального Управління внутрішньої безпеки Департаменту внутрішньої безпеки Головного Управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України у перший робочий день, після закінчення терміну його тимчасової непрацездатності, 06.12.2007 року, причому вислуга років підполковника міліції ОСОБА_1 , станом на 05.12.2007 року, складає: у календарному обчисленні - 21 рік 4 місяці 28 днів; у пільговому обчисленні - 29 років 8 місяців 23 дня. Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України розрахувати на день звільнення підполковника міліції ОСОБА_1 ».
З цього приводу колегія суддів вважає необхідним зазначити таке.
Відповідно до чинного законодавства право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Положеннями статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (.
Положеннями частини п'ятої статті 122 КАС України закріплено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з частиною першою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Слід зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи є об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним і залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Як встановлено судом апеляційної інстанції про порушення прав позивача та винесення оскаржуваного наказу МВС України від 21.09.2007 року №1237 «По особовому складу» в частині, що стосується ОСОБА_1 позивач був обізнаний та факт обізнаності позивача про існування та зміст оскаржуваного наказу підтверджується судовим рішенням Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2008 року у справі № 22-а-6964/08.
Так, вказаним рішенням апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково.
Скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.07.2008 року та постановлено у справі нову постанову, якою частково задоволено позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання нечинним та скасування наказу.
Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України внести зміни у наказ МВС України від 21.09.2007 року №1237 «По особовому складу», виклавши пункт цього наказу щодо ОСОБА_1 в наступній редакції: «підполковника міліції ОСОБА_1 (Н-926485), увільнивши його від посади начальника відділу з оперативного обслуговування вищих навчальних закладів 4-го міжрегіонального управління внутрішньої безпеки Департаменту внутрішньої безпеки у перший робочий день після закінчення терміну його тимчасової непрацездатності 06.12.2007 року».
Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України розрахувати на день звільнення підполковника ОСОБА_1 вислугу років у календарному та пільговому обчисленні, в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Колегія суддів зауважує, що частиною другою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов'язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Поняття "особа повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Отже, доводи апелянта, що звернення до суду з даним позовом не обмежується будь яким строком, з огляду на положення ч.2 ст.233 КЗпП України, є безпідставними.
Колегія суддів погоджується із зауваженнями суду першої інстанції, що частина позовних вимог пред'явлених позивачем по даній справі №420/17257/21 розглядалась судами, та позивач усвідомлений про сутність спірних правовідносин, а викладення їх до іншого відповідача або в іншій спосіб не змінює їх суті, у зв'язку з чим суд обґрунтовано зазначив про відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду за позовними вимогами позивача, з приводу правовідносин, які виникли у 2007 році.
Слід зазначити, що посилання позивача на положення ч.2 ст.233 КЗпП України, якими встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком є помилковими, оскільки в даному випадку позовні вимоги про стягнення грошового забезпечення за період з 01.06.2007 року по 05.12.2007 року, грошової компенсації втрати доходу, у зв'язку з невиплатою грошового забезпечення у вказаний період та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені з ОВС МВС України є похідними від вимоги про скасування наказу МВС України від 21.09.2007 року №1237 «По особовому складу» в частині, що стосується ОСОБА_1 , оскільки протиправність дій відповідача щодо невиплати грошового забезпечення та компенсації втрати доходу позивач пов'язує із незаконністю наказу МВС України від 21.09.2007 року №1237.
Крім того, вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду із позовом про визнання нечинним та скасування наказу МВС України від 21.09.2007 року №1237 не ставиться в залежність від встановлення факту протиправності відмови у виплаті грошового забезпечення, а вирішується з огляду на факт, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення прав оскаржуваним наказом про звільнення з ОВС МВС України.
Слід зазначити, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
У справі Європейського суду з прав людини «Стаббігс та інші проти Великобританії» визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
У Рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» від 25 січня 2000 року Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява №28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Отже, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду із позовом про скасування наказу про звільнення з органів внутрішніх справ і належних обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом позивачем не наведено, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду і про наявність підстав для повернення позовної заяви без розгляду, відповідно до вимог частини другої статті 123 КАС України.
Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, на думку колегії суддів, належного обґрунтування щодо помилковості та незаконності судового рішення, зокрема оскаржуваної ухвали, не містять.
Також колегія суддів зауважує, що відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом допущено порушення норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали.
Відповідно до ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції не допустив порушення норм процесуального права при вирішенні питання про залишення позовної заяви без розгляду, апеляційна скарга залишається без задоволення, а ухвала суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 312, 316, 322, 325, 327-329 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправними дій, стягнення грошових коштів, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 27.01.2022 року.
Головуючий суддя Стас Л.В.
Судді Шеметенко Л.П. Турецька І.О.