Єдиний унікальний номер справи: № 647/2020/20
Номер провадження 22ц / 819/111/22
20 січня 2022 року Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Приходько Л.А. (суддя-доповідач)
суддів: Базіль Л.В.,
Бездрабко В.О.
секретар Дундич А.О.
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , подану в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 05 жовтня 2021 року у складі головуючого судді Кириленко М.О.,
встановив:
У серпні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - позивач, АТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 01 вересня 2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір б/н, за умовами якого, останній отримав кредит у розмірі 5 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, який в подальшому було збільшено до 25 000 грн.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом в заяві.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором станом на 19 травня 2020 року виникла заборгованість,
Зважаючи на викладене позивач просив стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» загальну суму заборгованості в сумі 47695,94 грн., та вирішити питання щодо відшкодування судових витрат.
Заочним рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 01 жовтня 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» кредитну заборгованість в розмірі 35 744,24 грн., а також вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.
Ухвалою Бериславського районного суду Херсонської області від 16 лютого 2021 року заочне рішення суду скасовано та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 05 жовтня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» кредитну заборгованість в розмірі 35 744,24 (тридцять п'ять тисяч сімсот сорок чотири грн. двадцять чотири коп.), а також судові витрати у розмірі 1576,50 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Банку не повернуті, у зв'язку із чим наявні підстави для стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту, розмір якої підтверджено розрахунком позивача. Зазначивши, що будь-яких належних та допустимих доказів в підтвердження існування істотних обставин у відповідача, які слугували б поважною причиною невиконання взятих на себе зобов'язань, суду не надано.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками суд першої інстанції керувався тим, що Умови та правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача. Доказів, які б підтвердили, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме з цими Умовами ознайомився, погодився і мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву, позивачем не надано. Наявна в матеріалах справи анкета-заява, на підставі якої позичальник отримав кредитні кошти, не містить умов про відсоткову ставку, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені та штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань. Крім того, судом зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Не погоджуючись із рішенням, ОСОБА_2 , діючи в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити АТ КБ «ПриватБанк» задоволені позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду прийняте без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права.
У письмових поясненнях, які за своєю суттю є відзивом на апеляційну скаргу, представник АТ КБ «ПриватБанк» Логвіновська А.А. просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі.
Під час розгляду справи представник АТ КБ «ПриватБанк» Логвіновська А.А. апеляційну скаргу не визнала, просила залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.
Будучи належним чином повідомленими про дату час та місце розгляду справи ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилися, причини неявки не повідомили.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, у визначених цивільно-процесуальним законом межах, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що 01 вересня 2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений договір б/н, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, відповідно до якого відповідачу надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 5000 грн.
До позовної заяви Банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Сontract», «Універсальна, Gold» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщений на сайті https://privatbank.ua/terms/, які відповідачем не підписані.
Відповідно до довідки, доданої позивачем до позовної заяви, між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був підписаний кредитний договір №б/н, за яким останньому були надані: 28 червня 2015 року - кредитна картка № НОМЕР_1 , терміном дії 06/19; 18 квітня 2018 року - кредитна картка № НОМЕР_2 , терміном дії 03/22 (том 1 а.с.28).
З довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н) вбачається, що старт карткового рахунку № НОМЕР_3 відбувся 11 серпня 2017 року, із встановленням кредитного ліміту 5000.00грн. В подальшому кредитний ліміт неодноразово змінювався: 09 грудня 2017 року кредитний ліміт збільшено до 9000.00грн., 03 квітня 2018 року збільшено до 14000.00грн., 18 квітня 2018 року збільшено до 18100.00грн., 06 липня 2018 року збільшено до 23000.00грн., 24 липня 2018 року збільшено до 25000.00грн., 05 липня 2019 року кредитний ліміт зменшено - до 0.00грн. (том 1 а.с.27).
З виписки по рахунку, доданого Банком до позовної заяви, вбачається, що ОСОБА_1 , починаючи з 01 вересня 2015 року активно користувався кредитними картками № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 : здійснювалися різні операції, зокрема оплата товарів, зняття коштів, здійснення платежів по сервісу «Оплата частинами», поповнення рахунку, автоматичне погашення заборгованості, внесення коштів на часткове погашення кредиту тощо (а.с.19-26).
Згідно з наданими банком розрахунками, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 19 травня 2020 року становить 47 695,94 грн., з якої: 35 744,24 грн. - заборгованості за тілом кредиту, 11 951,70 грн. - заборгованості за простроченими відсотками.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти .
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в даному випадку АТ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Установивши обставини підписання ОСОБА_1 заяви від 01 вересня 2015 року, отримання ним кредитної картки № НОМЕР_1 та грошових коштів у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, часткового повернення суми кредиту, колегія суддів приходить до висновку про виникнення між сторонами кредитних відносин та відповідно виникнення у позичальника обов'язку повернути отриманий кредит.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступила від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зробила такий висновок про те, що у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Ухвалюючи рішення про відмову у стягненні заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами суд першої інстанції правильно виходив з того, що підстави для стягнення із відповідача процентів за користування кредитними коштами та неустойки (пені, штрафів) відсутні, так як банк не надав належних доказів на підтвердження розміру встановленої умовами договору процентної ставки, а витяг із Тарифів обслуговування кредитних карт, як і Умови та Правила наданням банківських послуг відповідачем не підписаний, тому не свідчать про прийняття позичальником запропонованих йому умов щодо ціни договору, а також встановленої відповідальності.
Частково задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Банку не повернуті, а в силу вимог частини другої статті 530 ЦК України банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Однак повністю з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на таке.
Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом статей 525,526 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до положень статей 610, 611, 625 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно статей 12, 13, 81 ЦПК України, обов'язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Реалізуючи право вимоги за кредитним договором №б/н від 01 вересня 2015 року, банк вказує на природу зобов'язання, вважаючи такий правочин договором приєднання (ч.1ст.634 ЦК України), а Умови і Правила надання банківських послуг - публічною офертою та заявляє до стягнення заборгованість за тілом кредиту в розмірі 35744,24 грн. та простроченими відсотками в розмірі 11951,70 грн.
При постановлення оскаржуваного рішення, суд першої інстанції виходив із того, що витяги з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанк та Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», що містяться в матеріалах справи, не відповідають вимогам статті 207 ЦК України щодо письмової форми правочину та статті 634 ЦК України щодо форми договору приєднання, а тому не можуть розцінюватись як частина кредитного договору, укладеного між сторонами 01 вересня 2015року шляхом підписання анкети-заяви.
Разом із цим, за відсутності належних та допустимих доказів того, що саме ці Умови та правила розумів відповідач, ознайомившись і погодившись із ними при підписанні анкети-заяви від 01 вересня 2015 року, а також, що указані документи на момент отримання відповідачем банківської картки взагалі містили умови щодо сплати процентів, неустойки (пені, штрафів) у зазначеному порядку і розмірі, вони, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Не є належним та допустимим доказом у розумінні статей 77, 78 ЦПК України витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», як такий, що містить посилання на загальні умови кредитування у ПриватБанк з обслуговування кредитних карток «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна contract» та «Універсальна gold».
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи та Умови і правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено правовою позицією Верховного Суду України і Верховного Суду, викладеній у постановах від 11 березня 2015 року (справа № 6-16цс15), від 17 липня 2019 року (справа № 175/4576/14-ц) і не спростовано позивачем при розгляді даної справи.
Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитом, порядку його погашення, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту тощо, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, базову відсотку ставку та відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань, що виключає підстави для їх стягнення у судовому порядку. Наведене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17, що ухвалена у подібних правовідносинах.
Враховуючи, що надані позивачем витяг з Тарифів та витяг з Умови і Правил надання банківських послуг позичальником не підписані, а матеріали справи не містять відомостей, що при укладенні договору вони були надані позичальнику, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що їх не можна вважати складовою частиною укладеного сторонами кредитного договору.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (01 вересня 2015 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (10 серпня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Доказів, які б підтверджували, що саме надані до матеріалів справи Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву, банком не надано, а відтак підстави брати їх до уваги відсутні.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту суд першої інстанції виходив з того, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, що свідчить про порушення прав позивача.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.
Разом з тим визначаючи розмір заборгованості по тілу кредиту, що підлягає стягненню з позичальника на користь Банка, на підставі наданих Банком розрахунків заборгованості, суд першої інстанції не перевірив їх відповідність умовам укладеного між сторонами договору.
Відповідно до розрахунків заборгованості за договором №б/н від 01 вересня 2015 року вбачається, що Банком за рахунок тіла кредиту погашалися нараховані проценти за користування кредитними коштами.
Проте, як зазначалось вище, в анкеті-заяві позичальника від 01 вересня 2015 року, підписаної сторонами, відсутні відомості, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також можливість погашення цих відсотків за рахунок кредиту. А надані позивачем витяг з Тарифів та витяг з Умови і Правил надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного сторонами кредитного договору, оскільки вони позичальником не підписані, а матеріали справи не містять відомостей, що при укладенні договору саме вони були надані позичальнику.
Додана до позовної заяви виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі карткового рахунку відповідача баланс станом на дату укладання договору (надана сума кредиту), всі операції за картковим рахунком (з визначенням дати проведення, операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після поведеної операції).
Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківська виписка з рахунку позичальника є належним та допустимим доказом у справі, що підтверджує рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписка за картковим рахунком, додана банком до позовної заяви, є належним доказом щодо заборгованості за кредитним договором.
Перевіривши розрахунок заборгованості у сукупності з випискою по картковому рахунку позичальника колегія суддів встановила, що ОСОБА_1 використано кредитних коштів на загальну суму 193851,01грн., з яких повернуто - 174864,21грн. Розмір неповернутої суми кредитних коштів становить 18986,80грн., які і підлягають стягненню з відповідача на користь Банку.
Не відповідають фактичним обставинам справи посилання апеляційної скарги на те що тіло кредиту становить 15865,42грн., оскільки зазначені доводи спростовуються дослідженими судом доказами, зокрема випискою по картковому рахунку.
Згідно із частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції з підстав передбачених статтею 376 ЦПК України слід змінити, зменшивши суму стягнення з 35744,24 грн. до 18986,80грн.
Відповідно до статті 382 ЦПК України у випадку скасування або зміни судового рішення постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до положень частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, згідно з вимогами частини 13 цієї ж статті, відповідно змінює розподіл судових витрат.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 2102,00грн. Оскільки позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково (на 39,8%) стягненню з відповідача на користь Банка підлягають судові витрати у розмірі 836,60грн. (2102,00*39,8%).
Висновок суду першої інстанції про те, що сплачений відповідачем судовий збір за подання заяви про перегляд заочного рішення у розмірі 420,40грн. не відноситься до судових витрат, суперечить вимогам статті 133 ЦПК України, згідно якої судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Законом України «Про судовий збір» передбачено справляння судового збору за подання заяви про скасування заочного рішення (підпункт 4 пункт 1 статті 4 Закону), а отже понесені стороною витрати на сплату судового збору за подання заяви про перегляд заочного рішення підлягають розподілу в порядку визначеному статтею 141 ЦПК України.
Враховуючи наведене, понесені відповідачем під час розгляду судом першої інстанції судові витрати мають бути покладені на позивача. У зв'язку із чим, відповідно до вимог частини 10 статті 141 ЦПК України колегія суддів вважає, що на відповідача має бути покладена різниця між присудженими сторонам судовими витратами в сумі 416,20грн.(836,60-420,40).
Враховуючи наведене рішення в частині розподілу судових витрат, також слід змінити, зменшивши стягнену з ОСОБА_1 на користь Банку суму судового збору з 1576,50грн до 416,20грн.
При зверненні до апеляційного суду з апеляційною скаргою ОСОБА_1 мав сплатити, відповідно до вимог статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір у розмірі 3153,00 грн. (150% від 2102,00 грн.).
Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору за подання апеляційної скарги з підстав визначених пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону України «Про судовий збір».
Враховуючи, що постановою суду апеляційної інстанції частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 на суму 18986,80грн, що становить 39.8% від ціни позову, а тому, відповідно до вимог статті 141 ЦПК України 60.2% суми судового збору, який мав бути сплачений при поданні апеляційної скарги підлягає стягненню з позивача в дохід держави, що становить 1674,55грн.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже зазначена справа є малозначною в силу вимог закону, тому в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367,374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 05 жовтня 2021 року змінити, зменшивши розмір стягнених з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» кредитної заборгованості з 35744 (тридцяти п'яти тисячі сімсот сорока чотирьох) гривень 24 копійок до 18986 (вісімнадцяти тисяч дев'ятсот вісімдесяти шести) гривень 80 копійок та судових витрат з 1576 (однієї тисячі п'ятсот сімдесят шести) гривень 50 копійок до 416 (чотириста шістнадцяти) гривень 20 копійок
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави 1674 (одна тисяча шістсот сімдесят чотири) гривнi 55 копійок судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту постанови лише у випадках, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Л.А. Приходько
Судді: Л.В. Базіль
В.О. Бездрабко