27 січня 2022 року м.Суми
Справа №591/8356/20
Номер провадження 22-ц/816/203/22
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Левченко Т. А. (суддя-доповідач),
суддів - Криворотенка В. І. , Собини О. І.
з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - Держава України в особі Державної казначейської служби України, Головне управління Національної поліції в Сумській області, Сумська обласна прокуратура,
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стадника Семена Валерійовича
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 листопада 2021 року, постановлене у складі судді Северинової А.С., у приміщенні Зарічного районного суду м. Суми, повний текст судового рішення складено 22 листопада 2021 року, -
У грудні 2020 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Стадника Семена Валерійовича звернулась до суду з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Сумській області, Сумської обласної прокуратури про стягнення моральної шкоди.
Позов мотивує тим, що є потерпілою у кримінальному провадженні № 12017200440003537 за ч. 1 ст. 186 КК України, яке з 19 вересня 2017 року знаходиться на досудовому розслідуванні Сумського відділу поліції ГУНП в Сумській області.
Зазначає, що починаючи з 2017 року по 2020 рік проводиться тривале розслідування та необґрунтована процесуальна тяганина у кримінальному провадженні № 12017200440003537 від 19 вересня 2017 року.
Так, слідчою (групою слідчих) Сумського ВП ГУНП в Сумській області не встановлено коло наявних свідків у вказаному кримінальному провадженні.
Вказує, що вона зверталась до Сумської місцевої прокуратури з приводу бездіяльності слідства, за наслідком чого процесуальним керівником Сумської місцевої прокуратури надано вказівки з метою активізації досудового розслідування, проте Сумським ВП ГУНП в Сумській області вказівки в повній мірі не виконані, кримінальне провадження не було активовано, досудове розслідування, яке тривало більше трьох років, розслідуване не було.
Вважає, що всі ці дії спричинили їй моральні страждання, зумовлені тривалою невизначеністю спірних правовідносин, моральних страждань через втрату майна, необхідністю відвідування органів досудового розслідування, подання скарг, порушенням її звичайного стилю та способу життя. Під час вчинення злочину ОСОБА_2 отримала стрес і вона мала надію на те, що слідство розкриє злочин, знайдуть винних, адже вкрадена золота прикраса була для нею коштовною та значущою. Отже, держава в особі правоохоронного органу не змогла захистити її, а працівники поліції не змогли розкрити злочин.
Посилаючись на вказані обставини, позивачка просить стягнути з Держави України в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на її користь в рахунок відшкодування моральної шкоди (компенсації) в розмірі 500 000 грн за надмірну тривалість, довготривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017200440003537 за ч. 1 ст. 186 КК України.
Зарічний районний суд м. Суми рішенням від 12 листопада 2021 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Стадник С.В., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
У доводах апеляційної скарги зазначає, що позивачка через бездіяльність правоохоронних органів зазнала моральних страждань, оскільки не отримала належного захисту від кримінального правопорушення по кримінальному провадженню № 12017200440003537 за ч. 1 ст. 186 КК України передбаченого та гарантованого державою ст. 2 КПК України, відчуваючи несправедливість та незацікавленість органів досудового слідства Сумського ВП ГУНП в Сумській області у швидкому та неупередженому розслідуванні події кримінального правопорушення, вимушена постійно звертатись до органів досудового розслідування, керівництва управління поліції, прокуратури, суду, витрачала свій час на захист свого порушеного права.
Вважає, що вона має право на відшкодування моральної шкоди від держави за надмірну тривалість досудового розслідування, тобто понад чотири роки, внаслідок неефективного розслідування кримінального провадження особами, які здійснюють свої офіційні повноваження.
Від Сумської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказує, що ОСОБА_1 не надано суду доказів, які б підтверджували наявність заподіяної відповідачами шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями заподіювача. Зазначає, що надмірна тривалість досудового розслідування, не є по суті бездіяльністю органу досудового розслідування, а лише свідчить про незгоду позивача із строками розслідування відповідного кримінального провадження.
Від представника позивачки адвоката Стадника С.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зве яку з його перебуванням у відпустці. Також від Головного управління Національної поліції в Сумській області надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням їх представника на лікарняному. Колегія суддів вважає, що вказані клопотання задоволенню не підлягають, оскільки перебування адвоката у відпустці не є поважною причиною неявки в судове засідання, правова позиція позивача викладена в позовній заяві та апеляційній скарзі. Не є поважною причиною і неявка в судове засідання представника сторони - юридичної особи у зв'язку з перебуванням на лікарняному, оскільки з виписки з ЄДРЮФОГФ вбачається, що ГУНП в Сумській області мають право представляти декілька працівників. Крім того відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Сумської обласної прокуратури Микитенка В.П., який заперечує проти доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано доказів, які б вказували на заподіяння їй моральної шкоди, а також нею не доведено завдання їй моральної шкоди, протиправності дій відповідачів, причинного зв'язку між зазначеними фактами та відповідними негативними наслідками, які настали.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав задоволення позову, так як суд дійшов його правильно встановивши фактичні обставини справи, з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що 19 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до начальника Сумського ВП ГУНП в Сумській області із заявою про вчинене кримінальне правопорушення стосовно відкритого викрадення належного їй майна (грабежу) (а. с. 8).
19 вересня 2017 року за заявою ОСОБА_1 було відкрито кримінальне провадження за № 12017200440003537 та внесено відомості до ЄРДР з правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 186 КК України (а. с. 7).
03 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Сумської місцевої прокуратури з клопотанням про надання інформації стосовно тих слідчих дій, які були проведені по вказаному кримінальному провадженню та надання інформації стосовно осіб, яким було повідомлено про підозру під час досудового розслідування, а також з проханням активізувати досудове розслідування (а. с. 9), на що Сумська місцева прокуратура у листі від 09 серпня 2018 року повідомила, що досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні триває, з метою активізації досудового розслідування кримінального провадження прокурором надана вказівка щодо проведення слідчих (розшукових) дій (а. с. 11).
Аналогічна за змістом відповідь надана Окружною прокуратурою міста Суми у листі від 05 квітня 2021 року за № 51-243-21 (а. с. 97).
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги з огляду на наступне.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 цього Кодексу).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
ОСОБА_1 , всупереч зазначених вимог закону, не доведено належними та допустимими доказами, що неправомірними діями чи бездіяльністю відповідачів їй завдана моральна шкода, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діями відповідачів та вини відповідачів в заподіянні моральної шкоди, не зазначила з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується, що на підставі статті 81 ЦПК України є її процесуальним обов'язком.
Зокрема, ОСОБА_1 не надано у встановленому законом порядку копії судових рішень, якими встановлено факт протиправної дії чи бездіяльності уповноважених осіб органів досудового розслідування або прокуратури.
Крім того, оскарження особою до суду прийнятих процесуальних рішень органом досудового розслідування (прокурором) під час кримінального провадження в порядку вимог КПК України є механізмом реалізації її права на контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства.
Реалізація такого механізму оскарження постанов слідчого у розумінні статті 23 ЦК України не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав особи.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом, зокрема, в постановах від 27 березня 2019 року в справі № 243/9826/16-ц (провадження № 61-16543св18), від 11 лютого 2019 року в справі № 233/4186/16-ц (провадження № 61-17986св18), від 31 жовтня 2018 року в справі № 646/5224/17 (провадження № 61-7478св18), від 26 вересня 2018 року в справі № 638/12068/16-ц (провадження № 61-203св18) та від 26 травня 2021 року у справі № 161/3922/20 (провадження № 61-1514св21), які відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України мають враховуватися судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Таким чином, лише незгода позивачки із прийнятими процесуальними рішеннями прокуратури та поліції, які можуть бути оскаржені нею в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування їй моральної шкоди.
Не заслуговують на увагу колегії суддів доводи апеляційної скарги про те, що через надмірну тривалість досудового розслідування позивачці завдано моральної шкоди, оскільки тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні не може свідчити про незаконність діяльності відповідачів як такої і, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної шкоди.
Факт звернення ОСОБА_1 з клопотанням до прокуратури про надання інформації про хід розслідування кримінального провадження і активізації досудового розслідування та надання відповіді позивачці, не доводить заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди та не підтверджує наявності причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю відповідачів, та настанням шкоди.
Безпідставними є посилання в апеляційній скарзі на постанови Верховного Суду, оскільки вони прийняті судом касаційної інстанції за інших фактичних обставин.
Відтак, за встановлених обставин справи та вимог закону колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування ухваленого рішення.
Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 375, 381-382 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стадника Семена Валерійовича залишити без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 листопада 2021 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 28 січня 2022 року.
Головуючий Т.А.Левченко
Судді: В.І. Криворотенко
О.І. Собина