Справа №579/1568/21 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Моргун О. В.
Номер провадження 33/816/17/22 Суддя-доповідач Рунов В. Ю.
Категорія 130 КУпАП
Іменем України
18 січня 2022 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., з участю секретаря судового засідання Могиленець А. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 579/1568/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Кролевецького районного суду Сумської області від 14.09.2021, якою
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1
визнаний винуватим у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
учасників провадження в справі про адміністративне правопорушення:
особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_3 ,
захисника - адвоката Котлубая В. А.
установив:
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати постанову судді, а провадження у справі закрити у зв'язку із відсутністю події та складу правопорушення, оскільки судом не враховані фактичні обставини, протокол про адміністративне правопорушення складений з порушенням вимог КУпАП, в протоколі не зазначений спеціальний технічний засіб, за допомогою якого проводився огляд особи, він т/з не керував, а лише перемістив т/з у ручному режимі з одного місця в інше, а працівник поліції ОСОБА_5 не є об'єктивним свідком.
Постановою судді Кролевецького районного суду Сумської області від 14.09.2021 ОСОБА_3 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і на нього накладене стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн з позбавленням права керування т/з строком 1 рік. Стягнуто на користь держави 454 грн судового збору.
Згідно постанови, 22.08.2021 о 05:27 в м. Кролевець по вул. Калиновського керував мотоциклом МТ, н. з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп'яніння, огляд на стан алкогольного сп'яніння проводився в лікарняному закладі черговим лікарем Кролевецької ЦРЛ, чим порушив п. 2.9а ПДР.
Вислухавши доводи ОСОБА_3 та його захисника Котлубая В. А., які підтримали апеляційну скаргу, просили скасувати постанову судді та закрити провадження в справі, перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно ч. 1 ст. 2 КУпАП, законодавство України про адміністративне правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України, а згідно положень ст. 9 Конституції України, ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори» та ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» усталена судова практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Відповідно ст. 1, завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством, а згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження в справах здійснюється на основі суворого додержання законності (ч. 1 і ч. 2 ст. 7 КУпАП).
Згідно ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, гласність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Розглянувши протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 491427 від 22.08.2021, суддя суду першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_3 керував т/з в стані алкогольного сп'яніння, чим порушив п. 2.9а ПДР. При цьому в обґрунтування своїх висновків суддя суду першої інстанції взагалі не зазначив ніяких доказів вини ОСОБА_3 , а лише послався на ч. 1 ст. 130 КУпАП як на правову підставу притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності, за відсутності будь-яких мотивів прийнятого рішення.
Зокрема, постанова судді повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке правопорушення; прийняте у справі рішення. Крім того, постанова повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення правопорушення; т/з, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (ст. 283 КУпАП), а також відповідати загальним засадам судочинства, що закріплені у ст. 129 Конституції України та у розділі І ЗУ «Про судоустрій і статус суддів, нормам міжнародного права, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Так, у п. 89 рішення від 06.09.2005 в справі «Салов проти України» (Salov v. Ukraine), заява № 65518/01) ЄСПЛ наголосив, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. У п. 58 рішення від 10.05.2011 (остаточне) в справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine), заява № 4909/04) зазначено, що призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією (п. 30 рішення у справі «Hirvisaari v. Finland»).
У справах «Проніна проти України», «Петриченко проти України» та «Нечипорук і Йонкало проти України» ЄСПЛ висловив позицію, згідно з якою підлягають оцінці кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а у п. 42 рішення у справі «Бендерський проти України» вказано, що судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (…). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (…). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.
Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 про відсутність в діях складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення та постанові судді, то апеляційний суд вважає їх обґрунтованими і такими, що заслуговують на увагу.
Згідно диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП відповідальність настає, крім іншого, за керування т/з у стані алкогольного сп'яніння виключно для особи, яка керує т/з, тобто для притягнення особи до відповідальності за вчинення вказаних у статті дій обов'язковою та необхідною умовою є встановлення факту керування цією особою т/з. При цьому доказами в справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків тощо (ч. 1 ст. 251 КУпАП), а обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП (ч. 2 ст. 251 КУпАП).
Відповідно роз'яснень ВСУ, викладених у абз. 3 і 4 п. 27 постанови Пленуму від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (із послідуючими змінами), керування т/з необхідно розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу, незалежно від того, керує особа т/з, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння, керувала т/з. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.
Згідно п. 1, 5 і 6 ст. 8 Конвенції про дорожній рух (Відень, 08.11.1968) та положень Європейської угоди, яка доповнює цю Конвенцію (Женева, 01.05.1971), кожний т/з, який знаходиться в русі, повинен мати водія. Водій повинен контролювати свій т/з таким чином, щоб бути завжди у змозі належним чином їм управляти, бути ознайомленим з правилами дорожнього руху, приписами в області безпеки дорожнього руху, а також з такими факторами, які можуть вплинути на його поведінку. Водію т/з необхідно уникати будь-яких дій, не пов'язаних з водінням.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП).
Порядок збору і процесуального закріплення доказів визначений законодавством України про адміністративні правопорушення, а тому як доказ протокол про адміністративне правопорушення може бути використаний у відповідній справі тільки в тому випадку, якщо він складений у порядку і з джерел, передбачених цим законодавством. При цьому у справі протокол є не тільки джерелом доказів, але й виступає ще й як юридичний документ акт (процесуальна дія і процесуальне рішення компетентної особи, яка уповноважена його складати), який свідчить про порушення компетентною особою Національної поліції справи про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, тому є не тільки обов'язковим процесуальним документом, але і займає ключове положення серед інших джерел (доказів).
Будучи допитаним в судовому засіданні ОСОБА_3 категорично заперечив факт керування ним т/з, а працівник патрульної поліції Коваленко І. А., який 22.08.2021 знаходився на службі і склав протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 491427 від 22.08.2021, мав нагрудну відеокамеру та зобов'язаний збирати доки, до суду апеляційної інстанції не з'явився і будь-яких доказів керування ОСОБА_3 т/з не надав, незважаючи на те, що працівники поліції певний час спостерігали за поведінкою ОСОБА_3 .
Згідно відеозапису подій також не убачається, що ОСОБА_3 керував мотоциклом МТ, н. з. НОМЕР_1 , чи взагалі цей т/з перебував у русі, момент його зупинки на відео відсутній, хто був за кермом невідомо, будь-яких свідків-очевидців не має.
Відповідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Основного Закону усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.
Конституційний Суд України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу (абз. 1-3 п. 4 рішення ВП КСУ у справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК від 26.02.2019 № 1-р/2019.
Зазначене узгоджується і з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey). «Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Таким чином, ретельно дослідивши та перевіривши в ході апеляційного розгляду усі наявні в справі докази, апеляційний суд приходить переконання про відсутність в діях ОСОБА_3 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за обставин, викладених як у протоколі, так і у постанові судді, оскільки належних, достовірних і допустимих доказів, яких було б достатньо для визнання його винуватим у вчиненні даного правопорушення в судовому засіданні встановлено не було. При цьому всі можливості для усунення сумнівів були вичерпані, а сукупність зібраних та проаналізованих у справі доказів не дозволяє їх спростувати у категоричній формі та зробити беззаперечний і однозначний висновок про порушення ОСОБА_3 вимог п. 2.9а ПДР.
На підставі викладеного, постанова судді суду першої інстанції підлягає скасуванню через неправильне застосування суддею суду першої інстанції норми матеріального права, а провадження у справі - закриттю.
Керуючись ст. 294 КУпАП,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову судді Кролевецького районного суду Сумської області від 14.09.2021 відносно ОСОБА_6 скасувати через неправильне застосування суддею суду першої інстанції норми матеріального права, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП через відсутність складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя В. Ю. Рунов