25 січня 2022 року м.Суми
Справа №591/6927/21
Номер провадження 22-ц/816/111/22
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач),
суддів - Криворотенка В. І. , Собини О. І.
з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Комунальне підприємство «Спеціалізований комбінат»,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства «Спеціалізований комбінат» на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 11 листопада 2021 року в складі судді Ніколаєнко О.О., ухвалене в м. Суми, повний текст судового рішення виготовлено 15 листопада 2021 року,
Позивач у травні 2021 року звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати її користувачем місця поховання бабусі ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце поховання якої знаходиться на Засумському кладовищі у місті Сумах, по вулиці Степана Бандери; зобов'язати Комунальне підприємство «Спеціалізований комбінат» видати їй, як користувачу місця поховання, свідоцтво про поховання.
Свої вимоги мотивувала тим, що на кладовищі «Засумське», що розташоване в АДРЕСА_1 , похована її бабуся ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає, що 09 липня 2021 року вона звернулась до відповідача з заявою про отримання дозволу для подальшого оформлення у майбутньому договору-замовлення та отримання дозволу на підпоховання на місці поховання бабусі ОСОБА_2 . У відповідь на заяву вона отримала лист з роз'ясненням, що оскільки позивач не зберегла оригінал свідоцтва про смерть бабусі, а свідоцтво про підпоховання користувачу місця поховання надається тільки при наявності оригіналу свідоцтва про смерть, їй рекомендовано звернутись до суду та довести право на це поховання. Вважає відмову неправомірною, тому що оригінал свідоцтва про смерть видане повторно, є рівнозначними документами, що мають однакову юридичну силу, а тому посилання відповідача на той факт, що відсутність оригіналу свідоцтва про смерть не дає підстав для проведення підпоховання померлого в родинну могилу є незаконними. Також зазначає, що вона весь час дбає про місце поховання ОСОБА_2 , тому вважає себе повноправним користувачем місця поховання, облаштувала місце поховання бабусі, встановила намогильну споруду (пам'ятник), проте відповідач КП «Спеціалізований комбінат» не визнає її користувачем місць поховання бабусі.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 11 листопада 2021 року позов задоволено частково.
Визнано ОСОБА_1 користувачем місця поховання бабусі ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце поховання якої знаходиться на Засумському кладовищі у місті Сумах, по вулиці Степана Бандери.
У іншій частині вимог відмовлено у зв?язку з необґрунтованістю.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка є онукою померлої ОСОБА_2 , фактично здійснює догляд за місцем її поховання та має свідоцтво про смерть вказаної особи, а відтак, вона є користувачем місця поховання ОСОБА_2 . Тому вимога про визнання ОСОБА_1 користувачем місця поховання її бабусі є обгрунтованою та підлягає задоволенню.
Разом з тим, суд не вбачає підстав для зобов'язання Комунального підприємства «Спеціалізований комбінат» видати ОСОБА_1 , як користувачу місця поховання Свідоцтва про поховання ОСОБА_2 , оскільки позивач не довела належними і допустимими доказами, що в 1947 році законодавством була передбачена видача такого свідоцтва. ОСОБА_1 не могла бути виконавцем волевиявлення померлої бабусі та не могла здійснити її поховання, оскільки на момент її смерті (1947 р.) ще не народилась (1949 р.н.). Враховуючи, що законодавством, яке діє на час розгляду справи, визначено конкретний перелік осіб, яким може бути видане свідоцтво про поховання, а позивачка об'єктивно не могла здійснювати поховання своєї бабусі, підстави для видачі їй свідоцтва про поховання відсутні.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, підприємство подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права і встановлення фактичних обставин справи, просить скасувати оскаржуване в цій частині рішення і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні такої позовної вимоги відмовити.
Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що суд першої інстанції помилково дійшов до висновку, що позивачка має оригінал свідоцтва про смерть бабусі ОСОБА_2 , який надає їй право бути визнаною користувачем місця поховання ОСОБА_2 , не прийняв до уваги доводи та вмотивовані заперечення нашого представника, не врахував діючі норми ст. 2. ч. 5 сг. 6. сг. І 1. ст. 25 Закону про поховання та п.3 необхідного мінімального переліку вимог щодо порядку організації поховання і ритуального обслуговування населення, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення.
Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому вказує, що вся апеляційна скарга носить формальний характер, оскільки відповідач в апеляційній скарзі повністю дублює свій відзив, не посилаючись на порушення норм матеріального права з боку судді, не наводить посилань на докази, що не були враховані суддею при розгляді справи у попередній інстанції, не посилається на судову практику по аналогічним справам. Вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Від відповідача надійшла відповідь на відзив, в якому вказують на те, що у відзиві на вимогу п.5 ч.З ст. 178 ЦГ1К України, не містяться заперечення з посиланням на відповідні докази та норми права щодо наведених апелянтом обставин та правової підстави апеляції про те, що позивачка не проводила захоронення померлої бабусі ОСОБА_3 та у неї відсутній оригінал свідоцтва про її смерть, а значить, у розумінні ст.ст.2. 25 Закону України «Про поховання та похоронну справу» (надалі - «Закон»), вона не є користувачем місця поховання (родинного поховання) померлої бабусі та не може бути. Крім того, вважають, що помилковим є викладене у відзиві представником позивача твердження про те, що позивачка доглядала протягом майже 40 років за місцем поховання бабусі, тому суд першої інстанції правильно вирішив, що саме позивачка є користувачем цього місця поховання. Також представник позивача помилково вважає, що позивачка на підставі ст.ст.6, 11 «Закону» може бути визнана користувачем місця поховання померлої бабусі. З огляду на вищевикладені норми закону, для визначення особи користувачем місця поховання (місця родинного поховання) повинні бути такі умови: особа особисто провела поховання померлого; -та/або має свідоцтво про смерть. Під жодне з цих визначень позивачка не підпадає, а отже позивачка не може бути визнана користувачем місця поховання померлої бабусі ОСОБА_2 .
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Рішення суду оскаржено в частині задоволеної вимоги щодо визнання позивача користувачем місця поховання, в іншій частині рішення суду апеляційним судом не переглядається.
Як вбачається з матеріалів справи, судом встановлено, що згідно свідоцтва про одруження НОМЕР_1 , виданого 11 серпня 1948 року ОСОБА_4 зареєстрував шлюб з ОСОБА_5 , актовий запис № 433 (а.с.10).
Згідно зі свідоцтвом про народження НОМЕР_2 , виданого Міськ. РАЦС м.Суми 14.11.1949 року ОСОБА_6 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками записано ОСОБА_4 та ОСОБА_7 (а.с.13).
Згідно з довідкою відділу реєстрації актів цивільного стану від 31.05.2005 №550-03-79 шлюб громадян ОСОБА_8 та ОСОБА_6 зареєстровано 18 липня 1975 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Сумського міського управління юстиції Сумської області, актовий запис № 1034, 06 червня 1991 року зареєстровано розірвання зазначеного шлюбу, актовий запис № 364, після реєстрації шлюбу прізвище дружини - ОСОБА_9 (а.с.14).
Відповідно до копії свідоцтва про народження ОСОБА_5 , яке видане 30 жовтня 1929 року, її батьками є ОСОБА_10 , ОСОБА_2 (а.с. 9).
Наведені вище докази підтверджують, що померла ОСОБА_2 , яка померла у віці 44 років ІНФОРМАЦІЯ_3 була бабусею позивачки.
Згідно зі свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_3 , виданого Ковпаківським районним у місті Суми відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Сумській області 19 березня 2018 року, мати позивача ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.11).
Згідно свідоцтва про смерть серія НОМЕР_4 , виданого Зарічним районним у місті Суми відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Сумській області 29 листопада 2017 року, батько позивача ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.12).
Позивачем представлено повторно свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , видане 20 березня 2021 року Ковпаківським районним у місті Суми відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Сумській області.
Згідно довідки КП «Спеціалізований комбінат» від 20.05.2021 виданої на звернення позивача підтверджено, що могила поховання ОСОБА_2 знаходиться на Засумському кладовищі м. Суми. ( а.с.5)
У листі від 13.07.2021 року № 01-11/98-П КП «Спеціалізований комбінат» повідомило позивача про те, що оскільки вона не зберегла оригінал свідоцтва про смерть бабусі ОСОБА_2 , а свідоцтво про поховання користувачу місця поховання надається тільки при наявності оригіналу свідоцтва про смерть, тому їй необхідно довести свої право на це поховання, звернувшись до суду (а.с. 7).
Відповідно до статті 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» від 10.07.2003 року № 1102-1У, введений в дію 29.08.2003 року, користувач місця поховання (місця родинного поховання) - особа, яка здійснила перше поховання на відведеному місці поховання (родинного поховання) та/або має відповідне свідоцтво про смерть похованого і свідоцтво про поховання, передбачене статтею 25 цього Закону.
Редакцією ст.6 цього Закону визначено право усіх громадян на поховання їхнього тіла та волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті Виконання волевиявлення громадян про належне ставлення до їхнього тіла після смерті в частині щодо кремації тіла, поховання в іншому населеному пункті здійснюється відповідно до закону. Дії щодо тіла померлого повинні здійснюватися в повній відповідності з волевиявленням померлого, якщо не виникли обставини, за яких виконання волевиявлення померлого неможливе. У разі відсутності відповідного волевиявлення померлого вилучення у нього анатомічних матеріалів для трансплантації та/або виготовлення біоімплантатів здійснюється відповідно до закону.
Згідно зі статтею 25 цього Закону за зверненням виконавця волевиявлення померлого або особи, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого, на території кладовища безоплатно виділяється місце для поховання померлого відповідно до затвердженої проектної документації. За бажанням одного з родичів, визначених у частині п'ятій статті 6 цього Закону, для поховання двох чи більше померлих безоплатно виділяється місце для родинного поховання. Після здійснення поховання померлого виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого, як користувачу місця поховання (користувачу місця родинного поховання) спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) видається відповідне свідоцтво, зразок якого затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Це свідоцтво дає право його пред'явнику на встановлення намогильних споруд у межах могили (родинного поховання), вирішення питання про проведення підпоховання, здійснювати інші дії, пов'язані з використанням місця поховання, якщо це не суперечить законодавству.
Забороняється здійснювати поховання інших померлих (підпоховання), встановлення намогильної споруди, склепу без згоди користувача місця поховання (користувача місця родинного поховання).
Державний комітет України з питань житлово-комунального господарства своїм наказом Про затвердження нормативно-правових актів щодо реалізації Закону України "Про поховання та похоронну справу" від 19.11.2003р. №973, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 8 вересня 2004 р. за N 1110/9709, де згідно п.5 цього наказу поклав на ритуальну службу зобов'язання: реєструвати поховання та перепоховання померлих у Книзі реєстрації поховань та перепоховань; видавати користувачу місця поховання свідоцтво про поховання; видавати на замовлення громадян довідки про наявність поховання померлого на кладовищі в зазначеному населеному пункті; реєструвати намогильні споруди в Книзі обліку намогильних споруд; тощо.
На підставі викладеного, колегія судів визнає, що для визнання особу користувачем місця поховання цим законом передбачено: здійснення перше поховання на відведеному місці поховання (родинного поховання) та/або має відповідне свідоцтво про смерть похованого і свідоцтво про поховання, тому погоджується з висновком суду, що позивач представив підприємству ритуальної служби повторно свідоцтво про смерті похованої у могилі своєї бабусі, яка померла ще за часи до введення в дії Закону України "Про поховання та похоронну справу", підтвердила своє право користувача даною могилою, оскільки на час смерті її бабусі видачу такого свідоцтва про поховання передбачено не було.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач має оригінал свідоцтва про смерть бабусі ОСОБА_2 , отже безпідставними є доводи відповідача про те, що повторно видане свідоцтво не є його оригіналом, оскільки повторно видане у встановленому порядку свідоцтва про державну реєстрацію акту цивільного стану в розумінні статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» має таку ж юридичну силу, як і свідоцтво, видане вперше.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції всебічно і повно з'ясував, обставини, що мають значення для справи і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
В зв'язку з тим, що дана справа є незначної складності ч.4 ст. 19 ЦПК України і є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а), г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Спеціалізований комбінат» залишити без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 11 листопада 2021 року в оскарженій частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню.
Повний текст судового рішення виготовлено 28 січня 2022 року.
Головуючий - С. С. Ткачук
Судді: В. І. Криворотенко
О. І. Собина