Справа №591/3592/19 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/90/22 Суддя-доповідач - Рунов
Категорія - 227
Іменем України
"28" січня 2022 р. колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 591/3592/19 за апеляційними скаргами потерпілого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 та прокурора ОСОБА_8 на вирок Зарічного районного суду м. Сум від 08.09.2020, за яким
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Южний Багратіонівського району Калінінградської області РФ, мешканець АДРЕСА_1
визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_10 ,
потерпілого - ОСОБА_11 ,
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_12 ,
обвинуваченого - ОСОБА_13 ,
захисника - адвоката ОСОБА_14 ,
установила:
У поданих апеляційних скаргах:
- потерпілий ОСОБА_15 просить скасувати вирок суду через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог КПК, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та призначити ОСОБА_13 покарання у виді шести місяців арешту з позбавленням права керувати транспортними засобами строком три роки, а також задовольнити в повному обсязі позовні вимоги щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Вимоги обгрунтовані тим, що висновки суду про наявність такої пом'якшуючої покарання обставини як активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення не відповідають дійсності, обвинувачений свою вину повністю не визнав, не вибачився перед ним і шкоду не відшкодував. Крім того, суд безпідставно відмовив у задоволенні його позовних вимог;
- захисник обвинуваченого ОСОБА_13 - адвокат ОСОБА_16 просить скасувати вирок суду та ухвалити новий вирок, яким виправдати ОСОБА_13 за ч. 1 ст. 286 КК, а також залишити без розгляду цивільний позов Департаменту фінансів Сумської обласної державної адміністрації. Вимоги обгрунтовані тим, що вирок містить посилання на докази, які не були досліджені під час судового розгляду та які не відкриті стороні захисту, висновок судово-медичної експертизи є недопустимим доказом, судом не з'ясовано в чому саме полягає порушення ОСОБА_13 п. 8.1, 10.1, 10.2 ПДР і чи знаходяться саме ці порушення в причинному-наслідковому зв'язку з наслідками, що настали. Також суд призначив покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Крім того, суд необґрунтовано задовольнив цивільний позов Департаменту фінансів Сумської обласної державної адміністрації;
- прокурор ОСОБА_17 просить скасувати вирок суду в частині призначеного покарання у зв'язку з невідповідністю покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість і ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_13 покарання за ч. 1 ст. 286 КК у виді трьох місяців арешту з позбавленням права керувати транспортними засобами строком два роки. В іншій частині вирок суду залишити без змін. Вимоги обгрунтовані тим, що висновки про не призначення додаткового покарання є безпідставними. Крім того, судом належним чином не враховано тяжкість та обставини вчиненого кримінального правопорушення.
Вироком Зарічного районного суду м. Сум від 08.09.2020 ОСОБА_13 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, і йому призначене покарання у виді штрафу в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян в сумі 8500 грн без позбавлення права керування транспортними засобами. Стягнуто з ОСОБА_13 на користь держави процесуальні витрати за проведення судово-автотехнічної експертизи в сумі 3000 грн, а також на користь ГУК в Сумській області 6776,7 грн. Цивільний позов потерпілого залишений без розгляду.
Згідно вироку, ОСОБА_13 01.02.2019 близько 16:35, перебуваючи на посаді інкасатора-водія Сумської ОД АБ «Укргазбанк», керуючи автомобілем «Renault Master» н. з. НОМЕР_1 в районі ТРЦ «Лавина» за адресою просп. М. Лушпи, 4 в м. Суми, не виконав вимоги дорожніх знаків 2.1, 4.1, знехтував п. 8.1, 10.1, 10.2 ПДР, перед початком руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, виїжджаючи на дорогу з прилеглої території перед проїзною частиною, не дав дорогу транспортним засобам, що рухаються по ній, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ-21101 н. з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_11 , який рухався по просп. М. Лушпи, унаслідок чого йому спричинені середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи обвинуваченого ОСОБА_13 та його захисника ОСОБА_14 , які підтримали апеляційну скаргу захисника, а також заперечили проти апеляційних скарг потерпілого та прокурора, доводи потерпілого ОСОБА_11 , його представника ОСОБА_12 та прокурора ОСОБА_10 , які підтримали кожен свою апеляційну скаргу, а також заперечили проти апеляційної скарги захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданих апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора, потерпілого та захисника підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_13 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, за обставин, викладених у вироку, відповідають матеріалам кримінального провадження, ґрунтуються на досліджених у суді першої інстанції доказах і є вмотивованими.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_14 про відсутність в діях ОСОБА_13 складу кримінального правопорушення, то вони є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.
Зокрема, розглянувши кримінальне провадження, суд першої інстанції визнав доведеним, що ОСОБА_13 порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому ОСОБА_11 середньої тяжкості тілесне ушкодження.
На підтвердження визнаного доведеним обвинувачення суд першої інстанції у вироку послався на докази, які визнав належними, допустимими, достовірними і які у своїй сукупності та взаємозв'язку є достатніми для доведення винуватості ОСОБА_13 .
Так, потерпілий ОСОБА_11 надав показання, що він керував автомобілем по головній дорозі на просп. М. Лушпи, в той час як із прилеглої території ТЦ «Лавина» виїхав на інкасаторській машині ОСОБА_13 , який через смугу руху поїхав прямо, не давши йому дорогу, чим створив перешкоду, внаслідок чого сталося зіткнення автомобілів, а він отримав тілесні ушкодження.
Крім того, суд першої інстанції поклав в основу вироку інші докази, а саме: висновок судово-медичної експертизи № 235 від 20.05.2019 щодо спричинення ОСОБА_11 середньої тяжкості тілесних ушкоджень, який судово-медичний експерт ОСОБА_18 підтвердив у судовому засіданні; протокол огляду місця ДТП від 01.02.2019, яким встановлено місце зіткнення та зафіксовані сліди пошкодження автомобілів; протоколи слідчих експериментів за участю потерпілого ОСОБА_11 і ОСОБА_13 (на той час у статуті підозрюваного), в ході яких були відтворені дії учасників ДТП, обстановка та обставини зіткнення транспортних засобів; висновок судової авто-технічної експертизи № 74/64 від 29.05.2019, згідно якого ОСОБА_13 при керуванні автомобілем «Renault Master» н. з. НОМЕР_1 порушив вимоги п. 8.1, 10.1, 10.2 ПДР, які знаходяться в прямому причинному зв'язку з виникненням ДТП.
Оцінивши всі зібрані докази відповідно ст. 94 КПК з точки зору їх належності, достовірності й допустимості, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд першої інстанції, здійснивши судовий розгляд у межах пред'явленого обвинувачення, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_13 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення.
Доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_14 відносно того, що вирок містить посилання на медичну документацію потерпілого, яка не була досліджена під час судового розгляду, свого підтвердження не знайшли, так як у вироку такі докази не наведені. При цьому не відкриття стороні захисту документації, на підставі якої проведена судово-медична експертиза, не тягне за собою визнання цього доказу недопустимим з огляду на наступне.
Так, однією із засад кримінального провадження, закріпленої у п. 15 ч. 1 ст. 7 КПК, є змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно ч. 1-3 ст. 22 КПК, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, встановленими цим Кодексом, і вони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав. Натомість суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Призначення експертизи для встановлення ступеня тяжкості та характеру тілесних ушкоджень є обов'язковим (ч. 2 ст. 242 КПК). Якщо стороною обвинувачення використано висновок експерта на підтвердження винуватості особи, саме цей висновок з детальним аналізом медичної документації має бути відкритий стороні захисту при виконанні вимог ст. 290 КПК. Водночас захист не позбавлений процесуальної можливості за необхідності клопотати про надання доступу до матеріалів, які досліджував експерт. За відсутності такого клопотання, з урахуванням КПК слід розуміти, що сторона захисту, самостійно обстоюючи свою правову позицію, не вважала за доцільне скористатися на згаданій стадії провадження правом на відкриття їй також і медичної документації.
Таким чином, у наведеній ситуації, зважаючи на положення ст. 22, 290, 412 КПК у їх взаємозв'язку, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону було б не відкриття слідчими органами стороні захисту саме висновку експерта, що могло потягнути за собою визнання його недопустимим доказом. Разом із цим, безспірно встановлена свідома добровільна мовчазна відмова сторони захисту від реалізації права заявляти клопотання про надання на стадії виконання ст. 290 КПК доступу до документів, які досліджував експерт, автоматично не ставить під сумнів допустимість висновку цього експерта. Більш того, таке право могло бути реалізовано під час судового чи апеляційного розгляду кримінального провадження.
При ознайомленні в порядку ст. 290 КПК з матеріалами досудового розслідування, в тому числі з даними проведеної експертизи № 235 від 20.05.2019, сторона захисту не порушувала питання про надання їй доступу до медичної документації, за результатами дослідження якої експертом сформовано висновок.
Варто зауважити, що експертиза проведена на виконання ухвали слідчого судді, і будь-яких підстав вважати, що медична документація, на підставі якої сформовано висновок експерта, отримана у не визначеному законом порядку/у непроцесуальний спосіб збирання доказів, що в контексті пасивної позиції сторони захисту було б істотним порушенням кримінального процесуального закону, матеріали провадження не містять.
Зміст висновку експерта № 235 від 20.05.2019 цілком відповідає вимогам ст. 101, 102 КПК, і містить необхідні відомості щодо механізму, локалізації, ступеню тяжкості та давності утворення тілесних ушкоджень у потерпілого. При цьому проведення відповідної експертизи на підставі матеріалів провадження та медичних даних, не суперечить вимогам процесуального законодавства і не свідчить про неповноту їх проведення.
Вказаний висновок складений атестованим судово-медичним експертом, який попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 384, 385 КК за надання завідомо неправдивого висновку та за відмову або ухилення від дачі висновку, тому підстави вважати висновок судово-медичної експертизи необ'єктивним або таким, що суперечать вимогам закону, відсутні.
Також не підлягають задоволенню доводи апеляційної скарги захисника в тій частині, що судом першої інстанції не з'ясовано в чому саме полягає порушення ОСОБА_13 п. 8.1, 10.1, 10.2 ПДР і чи знаходяться саме ці порушення в причинному-наслідковому зв'язку з наслідками, що настали, оскільки відповідно сформульованого обвинувачення, визнаного доведеним, суд установив, що ОСОБА_13 , керуючи автомобілем, перед початком руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху (п. 10.1), виїжджаючи на дорогу з прилеглої території перед проїзною частиною, не дав дорогу транспортним засобам, що рухаються по ній (п. 10.2), внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем під керуванням ОСОБА_11 , який рухався по просп. М. Лушпи, унаслідок чого йому спричинені середньої тяжкості тілесні ушкодження. Пункт 8.1 ПДР у свою чергу встановлює, що регулювання дорожнього руху здійснюється, зокрема, за допомогою дорожніх знаків, в даному випадку це знаки 2.1 («Дати дорогу») та 4.1 («Рух прямо»), які повністю кореспондуються з вказаними п. 10.1, 10.2 ПДР, і не виконання яких також знаходиться в причинному-наслідковому зв'язку з ДТП.
Доводи апеляційної скарги захисника відносно того, що обвинувачений ОСОБА_13 не зміг завчасно виявити транспортний засіб потерпілого та оцінити дорожню обстановку через темну пору доби, відсутність вуличного освітлення, погодні умови, колір автомобіля потерпілого, швидкість його руху тощо є неприйнятними, оскільки ці обставини не надавали обвинуваченому ніякої переваги в русі та жодним чином не впливали на його обов'язок як водія безпечно дотриматися вказаних пунктів ПДР.
З огляду на викладене, установивши фактичні обставини кримінального провадження, оцінивши всі зібрані докази згідно ст. 94 КПК з точки зору їх належності й допустимості, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку, місцевий суд, здійснивши судовий розгляд у межах пред'явленого обвинувачення, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_13 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження та правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 286 КК.
Що стосується доводів апеляційних скарг потерпілого ОСОБА_11 і прокурора про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_13 кримінального правопорушення та його особі через м'якість, то вони є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки згідно ст. 50, 65 КК суд призначає покарання в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, а також відповідно положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи при цьому ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання, тобто при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті Особливої частини КК, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов'язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість (ст. 414 КПК).
Суд першої інстанції не в повній мірі дотримався принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, внаслідок чого призначив ОСОБА_13 покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені ч. 1 ст. 286 КК, але за своїм видом є явно несправедливим через м'якість.
Зокрема, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого ОСОБА_13 , який характеризується позитивно, раніше не судимий, наявність пом'якшуючих покарання обставин (активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, статус учасника бойових дій, надання допомоги матері похилого віку) та відсутність обтяжуючих покарання обставин, а також висновок органу з питань пробації.
Разом з тим, всупереч вимогам ст. 370 КПК, суд першої інстанції не обґрунтував і не вмотивував у передбачений кримінальним процесуальним законом спосіб свій висновок щодо призначення обвинуваченому найбільш м'якого виду основного покарання у виді штрафу та, на переконання колегії суддів, не приділив належної уваги тому, що обвинувачений щиро не розкаявся (вину визнав частково), не вибачився перед потерпілим, при цьому відсутні дані, які б свідчили про його намагання хоча б якимось чином відшкодувати завдану ним шкоду, що є обставинами, які напряму впливають на призначення кримінального покарання, тобто на визначення його виду та розміру.
Поза належною увагою суду залишилася і позиція потерпілого, який наполягав на призначенні обвинуваченому покарання у виді арешту, яка хоча і не є вирішальною, але повинна враховуватися у сукупності з усіма іншими обставинами.
Також суд першої інстанції дійшов необгрунтованого висновку про те, що в цьому провадженні має місце та обставина, що ОСОБА_13 активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, так як фактичні обставини провадження не можуть об'єктивно свідчити про наявність конкретних проявів у поведінці обвинуваченого щодо активного надання органам досудового розслідування якої-небудь допомоги у встановленні невідомих обставин, які мали істотне значення для розкриття правопорушення та не могли бути отримані в інший спосіб.
Крім того, приймаючи рішення про не призначення ОСОБА_13 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд першої інстанції послався на те, що останній керував автомобілем не в стані алкогольного сп'яніння та працює водієм, що є його єдиним джерелом доходу. Однак ці обставини не є безумовними підставами для не призначення додаткового покарання, враховуючи як конкретні обставини, за яких відбулося ДТП, так і ті, що наведені вище. Тому з урахуванням положень ст. 50 КК щодо мети покарання, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про можливість призначення ОСОБА_13 основного покарання без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Відповідно ч. 2 ст. 409 КПК невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого є підставою для скасування вироку суду першої інстанції, а згідно вимог п. 2 ч. 1 ст. 420 цього Кодексу суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне скасувати вирок суду першої інстанції через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість і ухвалити новий вирок, оскільки є необхідність у застосуванні більш суворого покарання, ніж було визначене первісно судом першої інстанції.
При призначенні ОСОБА_13 покарання колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, сукупність всіх обставин, що характеризують це правопорушення, його наслідки, особу винуватого та обставини, що пом'якшують покарання та вважає, що покарання у виді арешту строком три місяці з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки буде необхідним й достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, а також перебуватиме у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного.
У зв'язку з цим, доводи апеляційної скарги захисника про суворість призначеного ОСОБА_13 покарання не відповідають вказаним вище обставинам та на увагу не заслуговують. При цьому твердження відносно того, що потерпілий ОСОБА_11 мав технічну можливість попередити зіткнення шляхом виконання ним п. 12.4, 12.3 ПДР є неприйнятними, так як судовий розгляд проводився в межах висунутого ОСОБА_13 обвинувачення (ч. 1 ст. 337 КПК), яке не містить відомостей щодо наявності цієї обставини та порушення потерпілим вимог ПДР.
Разом з тим, доводи апеляційної скарги захисника щодо незаконності вироку суду в частині вирішення цивільного позову Департаменту фінансів Сумської обласної державної адміністрації є слушними.
Так, згідно вироку суду цивільний позов Департаменту фінансів Сумської обласної державної адміністрації задоволений та стягнуто з ОСОБА_13 6776,7 грн. Також з вироку вбачається, що заявлений потерпілим цивільний позов залишений без розгляду.
У той же час, суд ухвалив рішення щодо цивільних позовів без їх належного дослідження, зокрема не були заслухані пояснення сторін провадження, а також не з'ясовані інші суттєві обставини, які могли вплинути на рішення суду в цій частині, оскільки після закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами, що стосувалися доведеності вини обвинуваченого, суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення, не розглянувши цивільні позови у встановленому законом порядку.
Прийнявши рішення щодо цивільних позовів у такий спосіб, суд першої інстанції порушив принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, який передбачає самостійне обстоювання сторонами кримінального провадження їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів, які мають рівні права на збирання та подання до суду документів, доказів та на реалізацію інших прав, в той час як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, повинен створювати необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Таким чином, сторони кримінального провадження були позбавлені можливості реалізувати свої права в частині вирішення цивільних позовів у передбачений законом спосіб, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило суду першої інстанції ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване судове рішення.
З огляду на те, що розмір сум, які були заявлені позивачами у цивільних позовах, та які підлягали відшкодуванню, а також обгрунтованість цих сум, судом першої інстанції взагалі не досліджувалися, апеляційний суд позбавлений можливості розглянути цивільні позови та прийняти рішення по суті заявлених вимог, ухваливши законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства (ч. 5 ст. 128 КПК).
Оскільки процесуальні відносини щодо підстав для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд в порядку цивільного судочинства не врегульовані нормами КПК, то в цій справі застосуванню підлягають також положення ЦПК, а саме ст. 411 ЦПК, положення ч. 3 якої передбачають, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Виходячи із викладеного, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню також в частині вирішення цивільних позовів, а провадження в цій частині - направленню на новий розгляд у суд першої інстанції в порядку цивільного судочинства, що відповідає висновкам, які викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418 і 420 КПК України, -
ухвалила:
Апеляційні скарги прокурора ОСОБА_8 , потерпілого ОСОБА_6 і захисника ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Зарічного районного суду м. Сум від 08.09.2020 відносно ОСОБА_19 скасувати через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість, а також в частині вирішення цивільних позовів Департаменту фінансів Сумської обласної державної адміністрації та потерпілого ОСОБА_6 .
Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_19 вважати засудженим за ч. 1 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді арешту на строк три місяці з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки.
Призначити новий розгляд у суді першої інстанції провадження за цивільними позовами Департаменту фінансів Сумської обласної державної адміністрації та потерпілого ОСОБА_6 у порядку цивільного судочинства.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга на вирок може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається засудженому та прокурору і не пізніше наступного дня після його ухвалення надсилається учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4