Номер провадження: 22-ц/813/5284/22
Номер справи місцевого суду: 509/3643/21
Головуючий у першій інстанції Кириченко П. Л.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
20.01.2022 м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого судді - Сєвєрової Є.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я.,
за участю секретаря - Дубрянської Н.О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Орган опіки та піклування в особі Приморської районної адміністрації Одеської міської ради,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 серпня 2021 року у складі судді Кириченка П.Л.,
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування в особі Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.
10.08.2021 позивач звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, посилаючись на те, що після розірвання шлюбу виник спір щодо проживання дитини, свої зобов'язання по утриманню дитини відповідач не виконує, а тому позивач просить накласти арешт на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу.
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 серпня 2021 року заяву задоволено. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 773651051101, яка належить ОСОБА_2 .
Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати та стягнути з ОСОБА_1 судові витрати та витрати пов'язані з наданням професійної правничої допомоги.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції, задовольняючи заяву про забезпечення позову не встановив наявність дійсних обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову, не оцінив співмірність заходів забезпечення позову заявленим вимогам.Станом на момент подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову апелянт не мала та не має заборгованості перед позивачем, а тому ініціювати стягнення на її майно, навіть при задоволені позовних вимог є протизаконним. Апелянт не визнає заявлені позовні вимоги щодо визначення місця проживання дитини з позивачем, без чого сам по собі факт стягнення аліментів на дитину не може існувати.Позивач, шляхом самовільного обмеження своєї доньки в контакті з її матір'ю, подав позов про стягнення аліментів та заяву про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно апелянта, з однією лише метою - заволодіти майном апелянта.
Третя особа в судове засідання 20.01.2022 не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, представників позивача та відповідача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до положень ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Положеннями статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову. Одним із видів такого забезпечення є накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії, тощо.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).
За змістом статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.
Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи може приховати майно, продати, знищити чи знецінити його тощо.
Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Тобто, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Отже, вжиття заходів забезпечення позову має бути співмірними з заявленими позовними вимогами.
Обґрунтовуючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову, позивач посилався на те, що виконання можливо ухваленого рішення на його користь буде неможливо, а таке рішення суду у даній справі не буде забезпечувати ефективний захист прав позивача та дитини, оскільки відповідач ніде не працює та не має самостійного заробітку, страждає на алкогольну залежність, за місцем реєстрації не проживає та місце її перебування невідоме.
Предметом спору у даній справі є визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів. Інших вимог позивачем не заявлялось.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Посилання позивача на положення ч.1 ст.190 СК України в обґрунтування необхідності забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, що належать відповідачу, є безпідставними, оскільки відповідно до вказаної норми той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо), однак позивачем вимоги про припинення права на аліменти на дитину не заявлялися.
Слід також зазначити, що забезпечення позову це обмеження прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволення вимог позивача.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду.
Позивач просить стягнути з відповідача аліменти у розмірі 1255 грн. щомісяця до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з тим з доданих до апеляційної скарги доказів вбачається, що вартість квартири, на яку судом накладено арешт в забезпечення даного позову станом на лютий 2017 становила 740 363 грн., що свідчить про очевидну неспівмірність вжитого заходу забезпечення позову з заявленими позовними вимогами.
Крім того, як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 17.11.2021 відповідач є фізичною особою-підприємцем; згідно медичної довідки та сертифікату у відповідача відсутні наркологічні та наркотичні залежності, відтак обгрунтування судом першої інстанції заходу заберзпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру лише довідкою про необхідність лікування ОСОБА_2 , без наведення мотивів впливу цих обставин на такий спосіб забезпечення в межах вимог про стягнення аліментів є передчасним.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 серпня 2021 року скасувати.
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складений 28.01.2022
Головуючий:
Судді: