Номер провадження: 22-ц/813/2734/22
Номер справи місцевого суду: 523/11846/20
Головуючий у першій інстанції Аліна С.С.
Доповідач Драгомерецький М. М.
28.01.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів: Дришлюка А.І., Громіка Р.Д.
переглянув у спрощеному провадженні цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2021 року у справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених сум пенсійних виплат, -
05 серпня 2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених сум пенсійних виплат у розмірі 26 785 грн. 28 коп., обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області перебуває ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідачу ОСОБА_1 з 29.01.2007р. призначено пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Розрахунок пенсії було проведено з урахуванням індивідуальних відомостей про застраховану особу з 01.01.2000 по 31.01.2007. Розмір пенсії становив 540,10 грн. при стажі 41 рік 1 місяць 2 дні та середньомісячному заробітку 1 166,67 грн..
02.05.2011р. відповідачу ОСОБА_1 було проведено перерахунок пенсії з 01.02.2011р. у зв'язку з програмною помилкою при використанні системи СОК при загрузці індивідуальних відомостей про застраховану особу відбулося подвоєння сум заробітку за період з 01.07.2000р. по 31.12.2003р. Після перерахунку пенсії розмір пенсії становив 1 662,64 грн., при стажі 45 років 1 місяць.
Головним управлінням при відпрацюванні списків звірки даних пенсійних справ та персоніфікованого обліку, розпорядженням від 31.12.2015р. пенсійну справу приведено у відповідність з 01.02.2011р..
Після перерахунку розмір пенсії становив 1 264,53 грн. при стажі 45 років 1 місяць та середньомісячному заробітку 1 831,21 грн..
Отже, за період з 01.02.2011р. по 31.01.2016р. виникла переплата пенсії у розмірі 28 034,29 грн..
Головним управлінням було винесено рішення про утримання сум пенсій, надміру виплачених ОСОБА_1 від 05.01.2016р. №8, згідно із яким переплата пенсії становить 28 034,29 грн..?
Головним управлінням було проведено перерахунок пенсії відповідача ОСОБА_1 в наслідок чого була відкоригована безпідставно виплачена сума пенсійних виплат яка після проведеного перерахунку становить 26 785,28 грн., та яка на теперішній час відповідачем ОСОБА_1 добровільно не повернута.
02 листопада 2020 року відповідач ОСОБА_1 надав суду відзив на позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про стягнення надміру виплачених сум пенсійних виплат, в якому зазначив про те, що з вимогами позивача не згодний, вважає їх незаконними та такими, що не підлягають задоволенню (а.с. 44-47)
Сторони у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Від представника позивача Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - Рикіної Юлії надійшла заява, в якій вона позовні вимоги підтримала, просила розгляд справи провести за її відсутності.
Від відповідача ОСОБА_1 надійшла письмова заява, в якій зазначив про те, що з позовними вимоги він не згодний, просить застосувати строки позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог, а також просить розгляд справи провести за його відсутності.
У зв'язку з викладеним, суд вважав можливим розглянути справу у відсутність відповідача, який повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи, так як у справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. ст. 280-281 ЦПК України.
Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2021 року позов Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених сум пенсійних виплат залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області просить заочне рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
На підставі зазначеного, розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлене 28 січня 2022 року.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі та у відзиві відповідача ОСОБА_1 на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.
У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Як зазначено у частині 3 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у разі виявлення недостовірних даних у документах та відомостях, на підставі яких було встановлено та/або здійснюється виплата пенсії, рішенням територіального органу Пенсійного фонду України розмір та підстави для виплати пенсії переглядаються відповідно до цього Закону без урахування таких даних.
Згідно зі статтею 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Судом першої інстанції встановлено про те, що відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області, що підтверджується заявою про призначення/перерахунок пенсії (а.с. 17).
Відповідачу ОСОБА_1 з 29.01.2007р. призначено пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Розрахунок пенсії було проведено з урахуванням індивідуальних відомостей про застраховану особу з 01.01.2000 по 31.01.2007. Розмір пенсії становив 540,10 грн. при стажі 41 рік 1 місяць 2 дні та середньомісячному заробітку 1 166,67 грн., що підтверджується протоколом (а.с. 9).
В лютому 2011р. відповідач ОСОБА_1 звернувся до позивача із заявою про перерахунок пенсії (а.с.13).
02.05.2011р. відповідачу ОСОБА_1 було проведено перерахунок пенсії з 01.02.2011р., розмір пенсії становив 1 662,64 грн., при стажі 45 років 1 місяць, що підтверджується розпорядженням №141067 від 02.05.2011р. та довідкою про розрахунок стажу (а.с. 10,11).
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області встановлено про те, що у зв'язку із програмною помилкою при використанні системи СОК при загрузці індивідуальних відомостей про застраховану особу відбулося подвоєння сум заробітку за період з 01.07.2000р. по 31.12.2003р., отже, за період з 01.02.2011р. по 31.01.2016р. виникла переплата пенсії у розмірі 28 034,29 грн..
Рішенням №8 про утримання сум пенсій, надміру виплачених пенсіонеру від 05.01.2016р. встановлено про те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області розглянуло пенсійну справу та особовий рахунок № НОМЕР_1 . ОСОБА_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 і одержує пенсію за віком в розмірі 1 578 грн. 42 коп. на місяць, встановлено, що сума переплати 28 034 грн. 29 коп., згідно із довідкою відділу з виплати пенсій, утворилася за період з 01.02.2011 по 31.01.2016 у зв'язку невірним введенням заробітної плати за період з 2000р. по 2003р. для розрахунку пенсії, що призвело до завищення розміру пенсії, (згідно наказу №98 від 31.08.2015). Сума переплати пенсії в розмірі 28 034 грн. 29 коп. підлягає поверненню. Питання відшкодування переплати пенсії надмір виплачену пенсіонеру, внаслідок невірного введення заробітної плати за період з 2000р. по 2003р. дія розрахунку пенсії, буде вирішено після прийняття рішення в судовому порядку (а.с. 18).
11.02.2016р. Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області Управління звернулося з листом до відповідача ОСОБА_1 з якого вбачається про те, що позивачем було повідомлено відповідача про встановлену ними помилку при здійснені розрахунку пенсії, внаслідок чого ОСОБА_1 надміру виплачено суму пенсії, яка становила 28 034,29 грн., яка підлягає поверненню. Однак, 28.01.2016р. ОСОБА_1 було відмовлено у поверненні переплати, тому Управління роз'яснили, що дане питання буде вирішуватися в судовому порядку (а.с. 50).
Відповідно до рішення від 10.03.2016р. про зняття з обліку переплати пенсії з інших причин, у ОСОБА_1 сума переплати становить 28 034 грн. 29 коп., утворилася за період з 01.02.2011 по 31.01.2016 року у зв'язку із невірним введенням заробітної за період з 2000р. по 2003р. для розрахунку пенсії, що привело до завищення розміру пенсії, (згідно наказу №98 від 31.08.2015). Зняття з обліку з інших причин підлягає сума переплати пенсії 999 грн. 01 коп., згідно розпорядження від 09.03.2016р. проведено перерахунок пенсії - зміна стажу, в результаті якого переплата пенсії зменшилася на 999.01 грн. Станом на 01.04.2016 залишок переплати пенсії ОСОБА_1 складає 27 035,28 грн. (а.с. 20).
З листа Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України №2297/9-11 від 24.03.2016р., вбачається про те, що під час перевірки пенсійної справи управлінням Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Одеси виявлено, що під час проведення перерахунку пенсії з 01.02.2011р. було допущено помилку в частині обчислення заробітної плати, що призвело до завищення розміру пенсії. Крім того, в ході розгляду звернення ОСОБА_1 , було встановлено помилку в частині розміру підвищення у зв'язку зі зростанням середньої заробітної плати працівників, зайнятих в галузях економіки України. Матеріали пенсійної справи приведені у відповідність до норм чинного законодавства. Розмір пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням доплати за понаднормовий стаж (150,36 грн.) та підвищень у зв'язку з зростанням середньої заробітної плати працівників, зайнятих в галузях економіки України (17.83грн.) та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012р. №327 (100.00 грн.), складає 1 593,98 грн.. Доплату за період з 01.02.2016 по 31.03.2016, з урахуванням виплачених сум. ОСОБА_1 буде отримано у квітні 2016 року. Крім того, внаслідок рахункової помилки визначено переплату пенсії за період з 01.02.2011р. по 31.03.2016р. в розмірі 27 035,28 грн.. Оскільки, переплата пенсії виникла не з вини ОСОБА_1 , сума переплати пенсії може бути повернута за його згодою. (а.с. 52-53).
З листа №512/І-15 від 28.04.2016р. вбачається, що стосовно утримання надміру виплаченої суми пенсії, повідомлено ОСОБА_1 .. Згідно із ч. 1 ст. 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку. Оскільки відсутні вищевказані підстави, Суворовським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Одесі позовна заява до суду на імя ОСОБА_1 , як відповідача, подаватися не буде (а.с. 54).
Згідно довідки Управління з питань виплати пенсії Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області встановлено про те, що після проведеного перерахунку пенсії залишок переплати станом на 31.07.2020р. складає 26 785,28 грн. (а.с. 21).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що 05.01.2016р. Управлінням ПФУ в Суворовському районі м. Одеси встановлено, що у зв'язку невірним введенням заробітної плати за період з 2000р. по 2003р. для розрахунку пенсії, що призвело до завищення розміру пенсії за відповідачем ОСОБА_1 утворилася переплата за період з 01.02.2011р. по 31.0.12016р., яка становить 28 034,29 грн., але позивач, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, звернулося до суду з позовом лише 05.08.2020р., тобто з пропуском строку позовної давності, який закінчився 05.01.2019р. Оскільки відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про застосування строків позовної давності, у задоволенні позову необхідно відмовити.
Проте, колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції, виходячи з наведеного.
Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Необхідність визнання обов'язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94р., Серія A, N 303-A, параграф 29).
Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011р.) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).
Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства - обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011р.) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Однак, в порушення положень статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не надав правильної оцінки наявним у справі доказам та помилково застосував норми матеріального права.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.
Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».
Колегія суддів вважає, що позивачем, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, доведено належним чином обґрунтованість вимог пред'явленого позову, а саме, відповідач ОСОБА_1 безпідставно набув пенсійні виплати в розмірі 26 785,28 грн. внаслідок рахункової помилки у зв'язку з програмною помилкою при використанні системи СОК при загрузці індивідуальних відомостей про застраховану особу, що призвело до подвоєння сум заробітку за період з 01.07.2000 р. по 31.12.2003р..
Вирішуючи питання застосування строку позовної давності до правовідносин з повернення надміру виплачених пенсійних виплат, Верховний Суд у постанові від 27 березня 2020 року у справі №757/38162/14 (провадження №К/9901/14570/18) виходив з того, що «Разом з тим, відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
За правилами частини 1 статті 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
Таким чином, надміру виплачені пенсіонеру суми пенсій не є майновою шкодою в розумінні Цивільного кодексу України, порядок повернення таких коштів передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому положення Цивільного кодексу України щодо строку позовної давності до спірних правовідносин застосуванню не підлягають».
Отже, суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин правила позовної давності.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі №320/5877/17 (провадження №14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».
У статті 1215 ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.
Згідно з частиною першою зазначеної статті не підлягає поверненню заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15 (провадження №14-445цс18) зроблено наступний правовий висновок: «Велика Палата Верховного Суду вважає, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум».
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Основною складовою права на суд є право доступу до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу І Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення про дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 розділу І Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами й поставленою метою (див. рішення від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини»).
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з'ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 24-25, п. 57)».
Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне - 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»).
Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, застосовуючи Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, з'ясовуючи вказані обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», колегія суддів вважає, що відповідач ОСОБА_1 безпідставно набув пенсійні виплати в розмірі 26 785,28 грн. внаслідок рахункової помилки працівників пенсійного фонду у зв'язку з програмною помилкою при використанні системи СОК при загрузці індивідуальних відомостей про застраховану особу, що призвело до подвоєння сум заробітку за період з 01.07.2000р. по 31.12.2003р..
Отже, позовні вимоги Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Порушення норм процесуального права, а саме, ст. ст. 12, 81, 264, 265 ЦПК України, та порушення норм матеріального права, а саме, ст. 1215 ЦК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового судового рішення про задоволенні позову шляхом стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області безпідставно набуті пенсійні виплати в розмірі 26 785,28 грн..
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити частково, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2021 року скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким позов Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених сум пенсійних виплат задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, код ЄДРПОУ: 20987385, місцезнаходження: м. Одеса, вул. Канатна, 83, безпідставно набути пенсійні виплати в розмірі 26 785,28 грн..
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено: 28 січня 2022 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
А.І. Дришлюк